Рішення № 141027603, 26.10.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2026 Справа № 914/2237/26

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТЕКС-2000», м. Дружківка Донецької області,

до відповідача: Державного підприємства «Львіввугілля», м. Сокаль Львівської області,

про стягнення 1'046'210,59 грн. заборгованості.

Суддя Б. Яворський,

при секретарі О. Муравець.

Представники cторін:

від позивача: Г. Кім,

від відповідача: О. Савка.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Відповідно до ст.222 ГПК України судове засідання проводилося в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку vkz.court.gov.ua.

Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТЕКС-2000» до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення 1'046'210,59 грн. заборгованості за договором №199 про закупівлю товару за результатами відкритих торгів з особливостями від 16.06.2025, з яких: 844492,00 грн основний борг, 115440,90 грн пеня, 63580,52 грн інфляційні втрати та 22697,17 грн 3% річних. У позовній заяві позивач також зазначив, що очікує понести витрати за надання правової (правничої) допомоги в розмірі 7'000,00 грн, докази про що будуть подані у порядку ч.8 ст.129 ГПК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 16.07.2026 позовну заяву передано на розгляд судді Б. Яворському.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; суд встановив строк для реалізації сторонами своїх процесуальних прав. Ухвали були надіслані сторонам засобами електронного зв`язку, докази про що знаходяться в матеріалах справи. Подальший хід розгляду справи викладено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Ухвалою від 18.08.2026 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті. Ухвалою від 22.09.2026 розгляд справи призначено на 26.10.2026.

24.07.2026 відповідач через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву.

24.07.2026 позивач подав відповідь на відзив.

Позивач у судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання з`явився, основну суму заборгованості визнав, а позовні вимоги в частині стягнення 115440,90 грн пені, 63580,52 грн інфляційних втрат та 22697,17 грн 3% річних заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

Аргументи позивача.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині повної оплати поставленого товару на загальну суму 844492,00 грн., що підтверджується копіями видаткової накладної № РН-0011181 від 02.07.2025 та РН-0011736 від 06.10.2025. За неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань позивачем нараховано 115440,90 грн пені, 63580,52 грн інфляційних втрат та 22697,17 грн 3% річних, які просить стягнути з відповідача. Повідомив, що підприємство визнано критично важливим, а також зазначив, що упродовж періоду прострочення зобов`язання відповідач не звертався до позивача із пропозиціями щодо врегулювання спірного питання, протягом тривалого часу не здійснював навіть часткового погашення заборгованості, що свідчить про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої ЦК України та укладеним договором.

Аргументи відповідача.

Відповідач визнав суму основного боргу. Заперечив позовні вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, посилаючись на п.4.3 договору, а також зазначив, що нарахування таких здійснено невірно. Вказав, що ДП «Львіввугілля» є підприємством вугільної промисловості, фінансове становище якого є незадовільним. У ДП «Львіввугілля» склалась вкрай складна фінансова ситуація з причин відсутності коштів через заблоковані всі банківські рахунки ДП «Львіввугілля». Саме тому виникла значна заборгованість ДП «Львіввугілля» за договорами поставки, що в свою чергу спричинило утворення заборгованості по виплаті заробітної плати працівникам. Просить суд зменшити розмір нарахованої пені на 90%.

У судовому засіданні 26.10.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

16 червня 2025 року Державним підприємством «Львіввугілля» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Метекс-2000» (постачальник) укладено договір № 199 про закупівлю товару за результатами відкритих торгів з особливостями, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити товар в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, а саме: Метизи в асортименті за кодом ДК 021:2015, 44530000-4 Кріпильні деталі, (44531400-5 Болти, 44531600-7 Гайки), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього узгоджену суму (п. 1.1).

Найменування, одиниці виміру і загальна кількість товару, його номенклатура, ціна і строк поставки зазначено у специфікації до договору, яка є його невід`ємною частиною (п. 1.2 договору).

Відповідно до п.3.1 договору сума договору складає 1644492,00 грн., в тому числі ПДВ 274082,00 грн.

Оплата за отриманий товар проводиться покупцем шляхом перерахування коштів протягом 30 робочих днів з моменту отримання узгодженої партії товару. Оплату за товар може здійснювати як покупець, так і вантажоодержувач (п.4.2 договору).

Згідно з 4.3 договору у випадку невиконання покупцем умов оплати за договором, внаслідок відсутності цільового фінансування таких видатків, покупець звільняється від відповідальності щодо сплати будь-яких господарських санкцій (пеня, штраф тощо), пов`язаних з недотриманням термінів оплати товару.

За умовами п.5.3 поставки датою постачання вважається дата, яка вказана покупцем на товаро супроводжувальних документах, наданих постачальником, при його прийманні.

Відповідно до п.7.7 договору за порушення строків оплати, зазначених у п. 4.2 договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі одинарної облікової ставки Національного банку України.

За умовами п.п.10.1 договору даний договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками обома сторонами і діє до 31.12.2024, а в частині зобов?язань - до повного і належного їх виконання.

25 грудня 2025 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою, зокрема, продовжено строк дії договору № 199 до 16.06.2025.

На виконання умов укладеного договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1644492,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № РН-0011181 від 02.07.2025 на суму 700860,00 грн. (строк оплати до 13.08.2025) та РН-0011736 від 06.10.2025 на суму 943632,00 грн (строк оплати до 17.11.2025).

Відповідач оплатив здійснену поставку за накладною від 02.07.2025 та частково за накладною №РН-0011736 від 06.10.2025. Докази оплати заборгованості у сумі 844492,00 грн матеріали справи не містять.

Позивач стверджує, що відповідач порушив свої зобов?язання за договором, розрахунки не провів. Відповідач підтвердив наявність заборгованості. Згідно розрахунку за договором наявна основна заборгованість у розмірі 844492,00 грн, на яку нараховано 115440,90 грн пені, 63580,52 грн інфляційних втрат та 22697,17 грн 3% річних.

ОЦІНКА СУДУ.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).

Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 1 ст. 11 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (положення ч.1 ст.626 ЦК України). Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір №199 про закупівлю товару за результатами відкритих торгів з особливостями від 16.06.2025. Предметом договору є постачання товару (п.1.1 договору).

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

За умовами укладеного договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється упродовж 30 робочих днів з моменту отримання товару. Оплату за товар може здійснювати, як покупець, так і вантажоодержувач (п.4.2 договору).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).

Відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань щодо оплати отриманого товару у повному обсязі.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачу був відвантажений товар на загальну суму 1644492,00 грн. Відповідач оплатив вартість товару частково, на суму 800000,00 грн, доказів оплати повної оплати поставленого товару суду не надав. Вказане свідчить про неналежне виконання договірних зобов`язань зі сторони відповідача. Відтак, вимога про стягнення з відповідача 844492,00 грн заборгованості за договором підлягає задоволенню.

Факт наявності заборгованості за поставлений товар відповідач визнає та зазначає, що борг утворився через відсутність фінансування і вважає, що за умовами п.4.3 договору звільняється від відповідальності щодо сплати будь-яких господарських санкцій (пеня, штраф тощо).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання відповідачем не подано.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем обставин, які звільняють його від відповідальності.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань, суд зазначає наступне.

Приписами ч.1 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Сторони погодили, що оплата за отриманий товар проводиться покупцем шляхом перерахування коштів протягом 30 робочих днів з моменту отримання товару.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов`язано його початок (ст.253 ЦК України).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням дат виникнення заборгованості та здійснення відповідачем оплат, суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягає 52415,18 грн. інфляційних втрат та 19764,49 грн. 3% річних. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення 115440,90 грн пені, суд враховує таке.

Відповідно до частин 1-3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Здійснивши перевірку розрахунку пені, суд встановив, що до стягнення з відповідача правомірно заявлено 100288,72 грн пені.

Щодо зменшення пені суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. З огляду на викладене, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, у тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. За відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Верховний Суд у постанові від 08.08.2024 у справі №912/1853/23 зауважив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій та наявності поданих сторонами доказів, згідно з статтею 86 ГПК України. Суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій за власною ініціативою, з урахуванням встановлених судом обставин справи.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначила, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Отже, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ч.3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

На підтвердження обґрунтованості для зменшення розміру пені відповідач надав звіт про фінансові результати та баланс за 2025 рік; розшифровку з оплати праці; розшифровку кредиторської заборгованості; розшифровку розрахунків з бюджету на 31.12.2025.

З огляду на вищевикладене, дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру пені, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), а також виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, суд вважає справедливим, доцільним, обґрунтованим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права зменшення розміру нарахованої відповідачу до 50000,00 грн. При цьому, судом також враховується, що позивачем, окрім стягнення з відповідача пені, заявлено також до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №7339 від 06.07.2026 на суму 15693,16 грн. При цьому, згідно з ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч. 2 цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Позовна заява подана через систему «Електронний суд», тому судовий збір підлягав оплаті у розмірі 12554,53 грн, а позивач згідно ч. 1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» вправі звернутися до суду із заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд задовольняє позовні вимоги частково, то судовий збір у розмірі 12203,52 грн (у частині правомірно заявлених позовних вимог) покладається на відповідача. Судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ч.3 ст.551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 73, 74, 76-80, 86, 123, 129, 222, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» (80001, Львівська обл., м. Сокаль, вул. Хмельницького Б., буд.26; ідентифікаційний код 32323256) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метекс-2000» (84200, Донецька область, м.Дружківка, вул.Салтикова, буд.11, ідентифікаційний код 34247003) 844492,00 грн. основного боргу, 52415,18 грн. інфляційних втрат, 19764,49 грн. 3% річних, 50000,00 грн пені та 12203,52 грн. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 29.10.2025.

Суддя Яворський Б.І.