Рішення № 141026137, 29.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.10.2026Справа № 910/9294/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"

до Фізичної особи-підприємця Хижняк Оксани Миколаївни

про стягнення 199 255,64 грн.,

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" (далі - позивач, Банк) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Хижняк Оксани Миколаївни (далі - відповідач, Підприємець) про стягнення 199 255,64 грн. заборгованості за кредитним договором "Кредит "всеБІЗНЕС" від 19.06.2024 року № 711809026098 (далі - Кредитний договір), з яких: 167 700,00 грн. - основний борг (у тому числі строкова заборгованість за сумою кредиту в розмірі 103 450,00 грн. та прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 64 250,00 грн.), 31 555,64 грн. - прострочена заборгованість за комісією.

Ухвалою від 03.08.2026 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/9294/26 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

13.08.2026 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Підприємця від 11.08.2026 року, в якому останній заперечив проти задоволення вимог Банку та просив суд відмовити у задоволенні позову в разі недоведеності позивачем правомірності та обґрунтованості кожної складової заявленої до стягнення суми грошових коштів. Крім того, відповідач просив суд врахувати позбавлення його можливості вести підприємницьку діяльність та втрату ним основного джерела доходу внаслідок воєнних дій, скрутне фінансове становище Підприємця та наявність інших кредитних зобов`язань, а також неодноразові звернення до Банку з проханнями про реструктуризацію заборгованості та врегулювання спору в позасудовому порядку.

19.08.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Банку від 17.08.2026 року на відзив на позовну заяву, в якій останній зазначив, що втрата відповідачем бізнесу, його скрутне матеріальне становище та звернення до позивача з проханнями про реструктуризацію заборгованості не свідчать про наявність правових підстав для звільнення позичальника від обов`язку належного виконання взятих на себе грошових зобов`язань за Договором.

14.09.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла заява позивача від 11.09.2026 року, в якій останній просив суд закрити провадження у даній справі в частині вимог Банку про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2 000,00 грн., у зв`язку з відсутністю предмета спору в цій частині. На підтвердження означених обставин Банк надав суду, зокрема, копію виписки з банківського рахунку відповідача за період з 19.06.2024 року по 10.09.2026 року.

16.10.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла заява позивача від 16.10.2026 року, в якій останній просив суд закрити провадження у даній справі в частині вимог Банку про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 500,00 грн., у зв`язку з відсутністю предмета спору в цій частині. На підтвердження означених обставин Банк надав суду копію виписки з банківського рахунку Підприємця за період з 19.06.2024 року по 13.10.2026 року.

Інших клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, від сторін до суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

19.06.2024 року між Банком та Підприємцем (позичальник) був укладений Кредитний договір, за змістом якого Банк надав позичальнику кредит, а позичальник зобов`язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути Банку кредит у повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені договором та Типовими умовами.

У пунктах 1.1.1, 1.1.3, 1.1.4.1, 1.1.4.2, 1.1.4.3, 1.1.4.4, 1.1.7 Кредитного договору його сторони погодили наступні умови кредитування:

- сума кредиту - 250 000,00 грн.;

- строк кредитування - до 19.06.2027 року включно;

- тариф комісійної винагороди за надання кредиту - 1 %. Комісійна винагорода розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди на суму кредиту. Комісійна винагорода сплачується одноразово за рахунок кредитних коштів відповідно до пункту 6.3.1 Типових умов;

- тариф комісійної винагороди за обслуговування кредиту - 1,8 % за один місяць користування кредитом. Комісійна винагорода розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди на суму кредиту відповідно до пункту 6.3.2 Типових умов та сплачується щомісячно згідно Графіку платежів, наведеного в пункті 1.4 договору;

- процентна ставка за користування кредитом складає 0,00001 % річних, проценти нараховуються відповідно до пункту 6.2 Типових умов та сплачується згідно Графіку платежів, наведеного в пункті 1.4 договору;

- процентна ставка на прострочену суму кредиту складає 0,00001 % річних, проценти нараховуються та сплачуються відповідно до пункту 6.2 Типових умов;

- цільове використання кредиту: на придбання основних засобів та/або поповнення оборотного капіталу в межах видів діяльності позичальника, на здійснення яких позичальник має право відповідно до законодавства України і кредитування яких не заборонено законодавством України та договором, а також на сплату комісійної винагороди, передбаченої пунктом 1.1.4.1 договору (у разі наявності такої комісійної винагороди) в сумі, що визначається згідно пунктом 1.1.4.1 договору.

Згідно з пунктом 1.4 Кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити плату за кредит в розмірах та строки, зазначені в Графіку платежів, а саме: до 19 числа кожного місяця, починаючи з 19.07.2024 року по 19.06.2027 року по 11 444,44 грн. (останній платіж - 11 444,60 грн.), з яких: 6 944,44 грн. - платіж за основною сумою кредиту (останній платіж - 6 944,60 грн.) та 4 500,00 грн. - комісійна винагорода за обслуговування кредиту.

За умовами пункту 2.1 Кредитного договору підписанням договору позичальник звертається до Банку за наданням кредиту в сумі, зазначеній в пункті 1.1.1 договору, та підтверджує, що кредитні кошти будуть використані за цільовим призначенням відповідно до договору. Умови цього пункту договору є заявою (клопотанням) позичальника про надання кредиту.

Цей договір складається з даного документа та Типових умов. З моменту укладення договору Типові умови стають його невід`ємною частиною. Банк має право в будь-який час вносити зміни до Типових умов, повідомляючи про це позичальника як передбачено Типовими умовами. Підписанням договору позичальник підтверджує своє ознайомлення та повну, безумовну і остаточну згоду з договором та Типовими умовами, умови договору та Типових умов позичальнику відомі та зрозумілі. Укладаючи договір, позичальник приймає на себе всі обов`язки та набуває всіх прав, передбачених Типовими умовами стосовно позичальника, рівно як і Банк бере на себе всі обов`язки та набуває всіх прав, передбачених Типовими умовами стосовно Банку (пункт 5.1 Кредитного договору).

Пунктом 5.2 Кредитного договору встановлено, що у всіх випадках, не передбачених договором, сторони керуються положеннями Типових умов та законодавством. В разі наявності будь-яких протиріч та/або невідповідностей між Типовими умовами та положеннями договору, такі положення договору мають пріоритет.

У пункті 5.3 Кредитного договору сторони домовились, що договір укладається сторонами в формі електронного документа за допомогою Системи "Інтернет-Банкінг". Договір є оригіналом електронного документу після його підписання сторонами шляхом накладення КЕП Уповноваженого представника Банку та КЕП/УЕП позичальника (тип підпису - на розсуд позичальника).

Договір набуває чинності з моменту його підписання Банком та позичальником шляхом накладення КЕП/УЕП позичальника (тип підпису - на розсуд позичальника) та КЕП уповноваженого представника Банку (з моменту накладення останнього електронного підпису) та діє до моменту виконання сторонами взятих на себе зобов`язань згідно договору в повному обсязі (пункт 5.4 Кредитного договору).

У пункті 5.5 Кредитного договору сторони визначили, що до підписання договору позичальник ознайомився з Типовими умовами завантаживши їх за посиланням, що доступне під час укладення договору в Кабінеті Digital. Сторони домовились, що розміщення Типових умов за посиланням в Кабінеті Digital є належним способом надання Типових умов позичальнику. Датою надання Типових умов позичальнику та датою приєднання позичальника до типових умов є дата підписання договору позичальником. Після підписання договору зі свого боку Банк направляє позичальнику підписаний обома сторонами договір на адресу електронної пошти позичальника, зазначену в реквізитах договору.

Позичальник підписанням договору підтверджує свою згоду на отримання на зазначену в розділі "Реквізити та підписи Сторін" договору адресу електронної пошти позичальника підписаного сторонами договору, а також будь-яких інших документів та інформації, пов`язаних з виконанням та/або обслуговуванням договору (пункт 5.6 Кредитного договору).

Згідно з пунктом 4.1 Типових умов кожна з перелічених нижче подій повинна тлумачитись як Несприятлива подія: (1) несплата позичальником будь-якої суми, що належить до сплати на користь Банку згідно з договором/Типовими умовами, у передбачений ними строк, та/або невиконання або неналежне виконання позичальником будь-яких інших обов`язків за договором та/або за іншими договорами, укладеними між сторонами.

Відповідно до пункту 4.2 Типових умов у випадку виникнення будь-якої Несприятливої події, Банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальникові кредит, а позичальник зобов`язаний, незважаючи на положення пунктів 1.1.3, 1.4 договору, 5.1.1 Типових умов, виконати таку вимогу Банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі разом із платою за кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті позичальником на користь Банку згідно з договором, в строк не пізніше 7 (семи) банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

В обґрунтування пред`явлених у даній справі вимог позивач посилався на те, що на виконання умов Кредитного договору останній перерахував Підприємцю (позичальнику) кредитні кошти за платіжними інструкціями від 19.06.2024 року № TR.81390347.62516.29514 на суму 2 500,00 грн. з призначенням платежу "Оплата комісії за рахунок кредитних коштів за договором № 711809026098 від 19/06/2024 за позикою Фізична особа-підприємець Хижняк Оксана Миколаївна", а також від 19.06.2024 року № TR.81390347.62517.29514 на суму 247 500,00 грн. з призначенням платежу "Зарахування на поточний рахунок кредитних коштів за договором № 711809026098 від 19/06/2024 за позикою Фізична особа-підприємець Хижняк Оксана Миколаївна".

Однак, Підприємець допустив порушення умов Кредитного договору, прострочивши повернення чергової частини кредитних коштів, а також сплату комісії.

Банк також вказував на те, що адресована позичальнику вимога позивача про погашення простроченої заборгованості була залишена останнім без задоволення, у зв`язку із чим позивач для захисту своїх прав та законних інтересів звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 167 700,00 грн. основного боргу (з яких: 103 450,00 грн. - строкова заборгованість за сумою кредиту, 64 250,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту) та 31 555,64 грн. комісії за обслуговування кредиту.

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Банку з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

В силу частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини 2 статті 639 Цивільного кодексу України, зокрема, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України унормовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2 статті 1054 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини 1 статті 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно з частиною 2 статті 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Разом із тим, суд звертає увагу, що поняття "комісійна винагорода банку за обслуговування кредиту" відсутнє у договірному законодавстві України, внаслідок чого правова природа такої винагороди залежить від індивідуальної правової регламентації кожного банку.

За таких обставин, здійснюючи правову кваліфікацію умов правочину, суд має оцінити не лінгвістичне найменування платежу, а його дійсну юридичну та економічну суть (принцип пріоритету суті над формою).

Вирішуючи питання щодо правової природи комісійної винагороди за обслуговування кредиту за погодженою позичальником та Банком у Кредитному договорі формулою, суд дійшов висновку про те, що винагорода Банку за надані послуги фактично має компенсаційний характер і її призначення полягає в тому, щоб покрити витрати Банку, понесені ним у зв`язку з технічним супроводом та наданням кредиту.

Натомість проценти за користування кредитом за своєю юридичною природою є доходом банку від проведення його банківської діяльності.

У даному конкретному випадку, з урахуванням встановлення символічної процентної ставки за кредитом у розмірі 0,00001 % річних, саме погоджена сторонами комісійна винагорода за своєю економічною суттю фактично виконує функцію плати за користування капіталом.

Суд зазначає, що розрахунок комісії від первісної суми кредиту (а не від залишку заборгованості) повністю нівелює природу цього платежу як плати за послугу з обслуговування. Обсяг супутніх дій Банку об`єктивно зменшується в міру погашення тіла кредиту позичальником. Той факт, що вказана плата залишається незмінною, свідчить про те, що вона є фіксованим доходом Банку (квазі-процентами), а не платою за фактичні операційні витрати.

За таких обставин, порядок обрахунку та правовий режим комісійної винагороди, з урахуванням її дійсної правової природи за погоджених умов, має відбуватись з урахуванням та застосуванням положень статей 1048, 1050 Цивільного кодексу України, оскільки цей платіж де-факто виконує функцію процентів за користування грошовими коштами.

Згідно з частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Кредитного договору позивач надав відповідачу кредитні кошти в розмірі 250 000,00 грн. за платіжними інструкціями від 19.06.2024 року № TR.81390347.62516.29514 на суму 2 500,00 грн. з призначенням платежу "Оплата комісії за рахунок кредитних коштів за договором № 711809026098 від 19/06/2024 за позикою Фізична особа-підприємець Хижняк Оксана Миколаївна", а також від 19.06.2024 року № TR.81390347.62517.29514 на суму 247 500,00 грн. з призначенням платежу "Зарахування на поточний рахунок кредитних коштів за договором № 711809026098 від 19/06/2024 за позикою Фізична особа-підприємець Хижняк Оксана Миколаївна".

Крім того, у матеріалах справи наявні виписки з особового рахунку Підприємця за період з 19.06.2024 року по 13.10.2026 року, з яких також вбачається перерахування за вищезазначеними платіжними інструкціями коштів у загальному розмірі 250 000,00 грн.

Водночас, відповідно до вищевказаних виписок Підприємець станом на 22.07.2026 року здійснив лише часткове погашення коштів за тілом кредиту в розмірі 82 300,00 грн. та 81 525,00 грн. - за комісією. Суд встановив, що з жовтня 2025 року Підприємець почав допускати несвоєчасне внесення передбачених Кредитним договором сум кредиту та комісії, що є суттєвим порушенням умов Кредитного договору в частині своєчасної сплати кредитних коштів та комісії.

Відповідно до частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів. Не направлення такого повідомлення кредитором не може свідчити про відсутність порушення його прав, а як наслідок, кредитор може вимагати їх захисту через суд - шляхом пред`явлення позову про виконання, зокрема, боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року в справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Заперечуючи проти позову, Підприємець просив суд врахувати позбавлення його можливості вести підприємницьку діяльність та втрату ним основного джерела доходу внаслідок воєнних дій, скрутне фінансове становище Підприємця та наявність інших кредитних зобов`язань, а також неодноразові звернення до Банку з проханнями про реструктуризацію заборгованості та врегулювання спору в позасудовому порядку.

Разом із тим, вищенаведені посилання відповідача, які свідчать про його скрутне матеріальне становище та низку несприятливих для підприємницької діяльності обставин, в розумінні нормативних приписів чинного законодавства не можуть бути належною підставою для звільнення Підприємця від виконання взятих на себе грошових зобов`язань за Кредитним договором. При цьому, суд зазначає, що в межах пред`явлених у даній справі вимог Банк не просив суд стягнути з відповідача штрафні санкції за порушення договірних умов (штраф, пеня тощо).

Інші заперечення відповідача проти позову також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються її матеріалами.

У той же час, як було зазначено вище, 14.09.2026 року та 16.10.2026 року через систему "Електронний суд" надійшли заяви позивача від 11.09.2026 року та від 16.10.2026 року, в яких останній просив суд закрити провадження у даній справі в частині вимог Банку про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2 000,00 грн. та у розмірі 1 500,00 грн. відповідно, у зв`язку з відсутністю предмета спору в цій частині. На підтвердження означених обставин Банк надав суду, зокрема, копію виписок з банківського рахунку відповідача за період з 19.06.2024 року по 13.10.2026 року.

З огляду на викладене, суд зазначає, що статтею 231 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави для закриття провадження у справі.

Пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19).

З матеріалів справи вбачається, що з означеним позовом Банк звернувся до господарського суду міста Києва 28.07.2026 року (позовна заява Банку сформована в системі "Електронний суд" 27.07.2026 року).

За таких обставин, предмет спору в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за комісією за Кредитним договором у розмірі, зокрема, 3 500,00 грн., існував на момент виникнення останнього (на час звернення Банку до суду з позовною заявою) та припинив існування в процесі розгляду справи, у зв`язку з погашенням відповідачем цієї суми заборгованості у серпні та вересні 2026 року.

При цьому, оскільки сума здійснених відповідачем погашень у загальному розмірі 3 500,00 грн. була зарахована Банком відповідно до умов Кредитного договору в рахунок погашення боргу за простроченою комісією, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача цієї суми боргу за комісією відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Докази, які свідчать про здійснення відповідачем інших погашень сум боргу за Кредитним договором, у матеріалах справи відсутні.

Відтак, враховуючи те, що сума заборгованості відповідача зі сплати основного боргу за кредитом у загальному розмірі 167 700,00 грн. (з яких: 103 450,00 грн. - строкова заборгованість за сумою кредиту, 64 250,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту), а також прострочена заборгованість за комісією у розмірі 28 055,64 грн., підтверджені належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Банку про стягнення з відповідача вищенаведених сум грошових коштів.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

При цьому, суд зазначає, що інші доводи сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників справи не впливають на результат вирішення спору, оскільки суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Банку в даній справі.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Хижняк Оксани Миколаївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (04070, місто Київ, вулиця Андріївська, будинок 4; код ЄДРПОУ 14282829) 167 700 (сто шістдесят сім тисяч сімсот) грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 28 055 (двадцять вісім тисяч п`ятдесят п`ять) грн. 64 коп. заборгованості за комісією, а також 2 615 (дві тисячі шістсот п`ятнадцять) грн. 63 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Провадження у справі в частині позовних вимог Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" до Фізичної особи-підприємця Хижняк Оксани Миколаївни про стягнення 3 500 (три тисячі п`ятсот) грн. 00 коп. заборгованості за комісією закрити, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 29.10.2026 року.

Суддя В.С. Ломака