Рішення № 141026014, 22.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.09.2026Справа № 910/10106/26

За позовом Київської міської ради (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЕН" (м. Київ)

про стягнення 1 224 477,73 грн,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Ступак О.І.

Від відповідача: Жуков Д.О.

ВСТАНОВИВ:

Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЕН" про стягнення 1 224 477,73 грн безпідставного збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2026 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.09.2026.

03.09.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким він визнав позовні вимоги та просив розстрочити виконання рішення на 12 місяців щомісячними платежами.

10.09.2026 від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів часткової сплати орендної плати.

У підготовчому судовому засіданні 22.09.2026 представник позивача не заперечував проти прийняття визнання відповідачем позову, питання розстрочення виконання рішення поклав на розсуд суду. Представник відповідача підтримав позицію щодо визнання позову та розстрочення виконання рішення суду, викладену у відзиві на позовну заяву.

У підготовчому судовому засіданні 22.09.2026 судом роз`яснено наслідки визнання відповідачем позову.

Частинами 3, 4 ст. 185 ГПК України встановлено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує прав чи інтересів інших осіб, відповідна заява підписана повноважним представником відповідача, у зв`язку з чим суд приймає визнання відповідачем позову.

22.09.2026 суд проголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомив дату і час його проголошення.

22.09.2026 суд проголосив вступну та резолютивну частину рішення та повідомив, що повне рішення буде складено у строк, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.07.2021 Відділом у Подільському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель від 17.03.2020 проведена державна реєстрація земельної ділянки площею 0,0766 га з кадастровим номером 8000000000:85:296:0008 за адресою: вул. Набережно-Лугова, 7, Подільський район, м. Київ, вид цільового призначення: 03.08 Для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (далі - Земельна ділянка), що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 31.07.2026 № НВ-0001356842026.

Отже, Земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України з 28.07.2021.

На Земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля готелю літ. "А" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2845227480000) загальною площею 1973,9 кв.м, яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю "МОЕН" на праві власності з 26.03.2024 (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.03.2024, номер відомостей про речове право: 54287904), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.07.2026 № 488114916.

Як вказує позивач, відповідач з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомого майна не сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою, на якій розташовані зазначені об`єкти нерухомого майна.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 31.07.2026 № НВ-0001356842026, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:85:296:0008 належить до земель з видом цільового призначення: 03.08 Для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування. Нормативна грошова оцінка Земельної ділянки становить 11 435 863,11 грн.

Позивач зазначає, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки в розрізі років визначалась відповідно до вимог законодавства, та за 2024 рок становить 9 454 251,91 грн, за 2025 рік - 10 588 762,14 грн, за 2026 рік - 11 435 863,11 грн.

Оскільки Земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України 28.07.2021, позивачем розраховано та пред`явлено до стягнення з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності з 26.03.2027 до 31.07.2026, відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2024 рік" від 14.12.2023 № 7531/7572; Додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2025 рік" від 05.12.2024 № 426/10234; Додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2026 рік" від 18.12.2025 № 313/10780, де визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки). До земель з видом цільового призначення - 03.08 застосовується ставка орендної плати - 5%.

За даними Головного управління ДПС у місті Києві, викладеними в листі від 04.08.2026 № 23275/5/26-15-04-15-03), відповідачем не подавались податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) та не сплачувалась плата за землю за 2024 - 2026 роки до Правобережної ДПІ ГУ ДПС у м. Києві (Подільський район).

Відповідно до розрахунку Київської міської ради загальна сума відшкодування розраховується у відповідні періоди розрахунку; з урахуванням нормативно-грошової оцінки Земельної ділянки за вказаний період; ставки орендної плати, яка підлягала застосуванню у відповідному періоді (році); кількості днів у відповідному році; кількості днів у відповідному періоді та суми сплати за відповідний період, таким чином:

- з 26.03.2024 по 31.12.2024 9 454 251,91*5%/366*281 днів = 362 929,62 грн;

- з 01.01.2025 по 31.12.2025 10 588 762,14*5%/365*365 днів = 529 438,11 грн;

- з 01.01.2026 по 31.07.2026 11 435 863,11*5%/365*212 день = 332 110,00 грн,

всього: 1 224 477,73 грн.

Відповідач наведені обставини та розрахунки визнає, зазначає при цьому, що оформлення договору оренди не завершилося через неприйняття Київською міською радою відповідного рішення.

Так, 26.03.2024 ТОВ "МОЕН" набуло право власності на нежитлову будівлю готелю літ. "А", розташовану на спірній земельній ділянці; 24.06.2024 через ЦНАП подало заяву № 60165-008715543-031-03 про передачу ділянки в оренду разом із комплектом документів.

За повідомленням Департаменту земельних ресурсів, за результатами розгляду заяви було підготовлено проєкт рішення Київської міської ради про передачу ділянки ТОВ "МОЕН" в оренду (справа 344496848), який 19.08.2024 передано до Київської міської ради за № 08/231-1158/ПР.

Листом Київської міської ради від 26.05.2026 № 225-СК-1854 підтверджено, що рішення за цим проєктом не прийнято: його включали до попереднього проєкту порядку денного засідання 26.03.2026, але фактично не розглянули; надалі проєкт перебував у секретаріаті для формування порядку денного наступного засідання, тобто за 2 роки позивач не виконав обов`язки, передбачені законом. Після 19.08.2024 завершення процедури залежало виключно від волевиявлення позивача на пленарному засіданні. Відповідач не мав повноважень самостійно прийняти рішення ради або укласти договір оренди без такого рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.09.2026 відповідач платіжною інструкцією №147 сплатив позивачу 50 000,00 грн.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Судом встановлено, що відповідачем платіжною інструкцією від 09.09.2026 було сплачено позивачу 50 000,00 грн, тож провадження у справі в цій частині слід закрити у зв`язку з відсутністю предмету спору.

За частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

При цьому законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Згідно зі статтями 122 - 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Водночас Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 та № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 та у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 Верховний Суд зазначив, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

В силу статті 206 Земельного Кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці площею 0,0766 га з кадастровим номером 8000000000:85:296:0008 за адресою: вул. Набережно-Лугова, 7, Подільський район, м. Київ, вид цільового призначення: 03.08 Для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування. Земельна ділянка сформована 28.07.2021.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1, 3 - 4 та 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі №922/3463/19.

Основою для визначення для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель. Відповідно до частини 2 статті 20 і частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з ч. ч. 2 ст. 20, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Облік зареєстрованих земельних ділянок згідно з чинним законодавством України ведеться за допомогою програмно-апаратного комплексу Національна кадастрова система Державного земельного кадастру (далі - НКС ДЗК). Пошук земельних ділянок в НКС ДЗК здійснюється за кадастровим номером земельної ділянки, що являється ідентифікатором земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється у відповідності до Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2021 № 1147 (далі - Методика) та Закону України "Про оцінку земель".

Витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок оформляється і видається автоматично в електронній формі з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.07.2023 у справі № 918/779/22, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку (вартість земельної ділянки), а інформація (дані), визначена у цьому витязі, є обов`язковою під час проведення розрахунку (визначення) орендної плати, суми, яку мав отримати власник земельної ділянки за звичайних умов.

Згідно з пунктом 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Судом встановлено доведеність та обґрунтованість визначених позивачем сум нормативної грошової оцінки Земельної ділянки за 2024 - 2026 роки, ставка орендної плати позивачем належно визначена відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2024 рік" від 14.12.2023 № 7531/7572; Додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2025 рік" від 05.12.2024 № 426/10234; Додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2026 рік" від 18.12.2025 № 313/10780.

Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені при розгляді даної справи обставини, провадження у справі підлягає закриттю в частині вимог про стягнення 50 000,00 грн, в іншій частині позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" суд повертає суму судового збору за клопотанням особи, яка його сплатила, в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

У зв`язку із закриттям провадження у справі в частині вимог про стягнення 50 000,00 грн, поверненню позивачу з Державного бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 600,00 грн.

Відповідно до частини 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір" у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Частиною 1 статті 130 ГПК України передбачено, що в разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

У зв`язку із прийняттям визнання відповідачем позову, 50 % сплаченого позивачем судового збору підлягає поверненню йому з Державного бюджету України (в сумі 7 046,86 грн).

Повернення позивачу судового збору в загальній суми 7 646,86 грн належить здійснити за відповідною ухвалою суду, яку слід постановити після набрання даним рішенням законної сили.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1, ч. 5 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України).

Вищезазначені норми визначають процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду.

Таким чином, ухвала про розстрочку виконання судового рішення може бути винесена судом лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим.

При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

Суд оцінює докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України і лише за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право відстрочити виконання рішення чи постанови.

Судом враховано сплату боржником частини пред`явленої до стягнення суми, належне звернення відповідача до позивача за оформленням договору оренди Земельної ділянки та відсутність доказів прийняття відповідного рішення позивачем з 2026 року, відсутність у діях відповідача порушень вимог земельного законодавства, відсутність понесених позивачем збитків.

За висновком суду, розстрочка виконання рішення в даній справі на 12 місяців не порушить баланс інтересів сторін, враховує фактичні обставини справи, дії кожної зі сторін та причини виникнення спору, спрямована на досягнення мети виконання судового рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора, тож означена заява відповідача судом задовольняється.

Відповідно до ч. 6 ст. 268 ГПК України в разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення; повернення судового збору.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 185, 191, 219, 231-233, 236-238, 240, 241, 252, 331 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/10106/26 в частині позовних вимог про стягнення 50 000,00 грн.

2. Прийняти визнання Товариством з обмеженою відповідальністю "МОЕН" позову.

3. Позов задовольнити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЕН" (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, буд. 9, кв. 8; ідентифікаційний код 45656138) на користь Київської міської ради (01637, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) 1 174 477 (один мільйон сто сімдесят чотири тисячі чотириста сімдесят сім) грн 73 коп. безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати та 7 046 (сім тисяч сорок шість) грн 87 коп. судового збору.

5. Задовольнити клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЕН" та розстрочити виконання рішення в частині стягнення 1 174 477 грн 73 коп. на 12 місяців, затвердивши наступний графік його виконання:

- 102 039,81 грн - не пізніше 22.10.2026;

- 102 039,81 грн - не пізніше 22.11.2026;

- 102 039,81 грн - не пізніше 22.12.2026;

- 102 039,81 грн - не пізніше 22.01.2027;

- 102 039,81 грн - не пізніше 22.02.2027;

- 102 039,81 грн - не пізніше 22.03.2027;

- 102 039,81 грн - не пізніше 22.04.2027;

- 102 039,81 грн - не пізніше 22.05.2027;

- 102 039,81 грн - не пізніше 22.06.2027;

- 102 039,81 грн - не пізніше 22.07.2027;

- 102 039,81 грн - не пізніше 22.08.2027;

- 52 039,82 грн - не пізніше 21.09.2027.

6. Повернути Київській міській раді (01637, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) з Державного бюджету України 7 646 (сім тисяч шістсот сорок шість) грн 86 коп. судового збору, у зв`язку із закриттям провадження у справі в частині та визнанням відповідачем позову, про що після набрання рішенням законної сили постановити відповідну ухвалу.

7. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 28.10.2026.

Суддя Т.М. Ващенко