Рішення № 141021400, 19.10.2026, Талалаївський районний суд Чернігівської області

Справа № 747/181/26

Провадження № 2/747/175/26

РІШЕННЯ

іменем України

19.10.2026 року селище Талалаївка

Талалаївський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючої судді Тіщенко Л.В.

секретаря Зірки В.П.

позивача ОСОБА_1

представника позивача Сакун І.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Талалаївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Талалаївської селищної ради, ОСОБА_2 , треті особи - Прилуцька районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області про встановлення факту прийняття спадщини, визнання заповіту недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним розпорядження Талалаївської районної державної адміністрації в частині та визнання недійсними державних актів, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Сакун І.А. звернулась до суду з даним позовом до відповідачів та третіх осіб. ІНФОРМАЦІЯ_1 в с Скороходове помер батько позивачки ОСОБА_3 . Після його смерті позивачка провела поховання батька та вступила в управління, володіння та розпорядження його майном після смерті, а саме житловим будинком та присадибною земельною ділянкою, всіма речами батька. Після смерті батька позивачка обробляла земельну ділянку, доглядала за будинком, так як ОСОБА_4 , котра проживала з батьком, після його смерті переїхала на постійне місце проживання в м Запоріжжя. Згодом позивачка надала дозвіл своїм родичам на користування та проживання у батьківському будинку. Проте із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини позивачка не зверталась. Нещодавно до позивачки звернувся представник ТОВ «КРАСНОКОЛЯДИНСЬКЕ» з приводу того, що вона не оформляє спадщину на земельну частку (пай), що належав її батьку, саме тоді позивачка і дізналась, що у її батька був пай. При зверненні позивачки до нотаріальної контори її повідомили, що спадщину після смерті батька за заповітом прийняла ОСОБА_4 . Спадкова справа була відкрита Талалаївською районною державною нотаріальною конторою № 62/2002. Ознайомившись із заповітами, складеними ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та відомостями про їх реєстрацію було встановлено, що відсутні записи про реєстрацію заповітів в журналах для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Липівської сільської ради. Крім того батько за життя не говорив про те, що ним у 2001 році було складено заповіт і його наявність здивувала позивачку. Після ознайомлення з даними відомостями позивачка фактично дізналась про порушення її прав. Позивачка вважає заповіт недійсним, так як він не зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій. На думку представника позивачки саме на підставі недійсного заповіту була заведена спадкова справа та ОСОБА_4 у Талалаївській районній державній нотаріальній конторі отримала свідоцтво про право на земельну частку (пай). ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла, після її смерті спадщину при йняла її сестра ОСОБА_5 , яка в свою чергу ІНФОРМАЦІЯ_3 померла. Та після її смерті спадщину прийняла ОСОБА_2 - відповідачка. Після отримання ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за заповітом в ході оформлення нею спадкових прав розпорядженням Талалаївської РДА від 20.04.2006 року № 84 «Про передачу у власність земельних ділянок та видачу державних актів на право власності на землю громадянам - власникам сертифікатів направо на земельну частку (пай)» ОСОБА_4 було передано у власність земельні ділянки площею 2, 64 га (2, 23 га - рілля, 0, 41га сіножаті). На підставі вказаного розпорядження на ім`я ОСОБА_4 але вже після її смерті були видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯГ № 390339 та серії ЯГ № 390340 з кадастровими номерами 7425384000:05:001:1502 та 7425384000:05:001:1231. Оскаржуваний заповіт оформлено у 2001 році, тому до правовідносин, пов`язаних з його недійсністю необхідно застосовувати положення ЦК Української РСР в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до ст 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем та нотаріально посвідчений. Заповіт від імені ОСОБА_3 укладений в порушення вимог діючої на час укладення редакції Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, так як її вимоги не були виконані, процедура складання заповіту не була завершена, заповіт не пройшов реєстрацію. За реєстровим номером 4 в Реєстрі нотаріальних дій Липівської сільської ради значиться зовсім інша нотаріальна дія іншої особи. Так як заповіт є недійсним, то відповідно є недійсним і свідоцтво про право на спадщину, рішення Талалаївської РДА в частині, що стосується ОСОБА_4 є незаконним і підлягає скасуванню, як і державні акти, що були видані на його підставі після смерті ОСОБА_4 .

Тому представник позивачки просить суд встановити факт прийняття спадщини позивачкою ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 та посвідчений секретарем виконавчого комітету Липівської сільської ради 23 січня 2001 року; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_4 після померлого ОСОБА_3 Талалаївською державною нотаріальною конторою 05 квітня 2002 року; визнати недійсним розпорядження голови Талалаївської РДА № 84 від 10.04.2006 року в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 2, 64 га колишнього КСП «Відродження» на території Липівської сільської ради; визнати недійсними Державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯГ № 390339 та серії ЯГ № 390340, видані на ім`я ОСОБА_4 07.09.2007 року на підставі розпорядження голови Талалаївської районної державної адміністрації від 10.04.2006 за № 84, скасувавши в Поземельній книзі записи про державну реєстрацію права власності на вказані земельні ділянки.

Ухвалою від 29 квітня 2026 року відкрито загальне позовне провадження по справі та призначене підготовче судове засідання на 15 червня 2026 року. Ухвалою підготовчого судового засідання від 15 червня 2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 16 липня 2026 року. Крім того, на підготовчому судовому засіданні задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано у Державному нотаріальному архіві Чернігівської області, Першій Запорізькій державній нотаріальній конторі копії спадкових справ, та у Липівського старостинського округу завірену копію заповіту ОСОБА_3 . Ухвалою від 16 липня 2026 року за клопотанням представника позивача вирішено повернутися до стадії підготовчого провадження, призначено підготовче засідання на 21 серпня 2026 року, до участі у справі у якості відповідача залучено ОСОБА_2 . Ухвалою підготовчого судового засідання від 21 серпня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 19 жовтня 2026 року, про що учасники справи повідомлені належним чином.

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явилась, повідомлена належним чином - матеріали справи містять поштові розписки про вручення відповідачці судових викликів як на підготовче так і на судове засідання, жодних заяв чи клопотань від відповідачки до суду не надходило, відзив на позов не поданий. Представник відповідача - Талалаївської селищної ради в судове засідання не з`явився, від представника надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнають. Згідно ч.3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Представника третіх осіб - Прилуцької районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області - в судове засідання не з`явились, повідомлені належним чином - матеріали справи містять поштові розписки про вручення третім особам судового виклику, заяв чи клопотань від третіх осіб не надходило, пояснення не надавались. У зв`язку з неявкою вказаних учасників справи в судове засідання розгляд справи за згодою позивача та її представника був проведений без їх участі.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник Сакун І.А. позовні вимоги підтримали і просили задовольнити. Позивачці нічого не було відомо про заповіт батька за його життя, крім того, даний заповіт залишився не зареєстрованим згідно вимог законодавства, що діяли на момент його складання. З незрозумілих причин на підставі заповіту після смерті батька позивачки ОСОБА_3 нотаріусом було відкрито спадкову справу. Позивачка здійснила поховання батька за власний рахунок, після його смерті доглядала за будинком та земельно. Ділянкою, тобто вступила в управління та володіння спадковим майном. Через деякий час будинок батька вона продала, так як його співмешканка ОСОБА_4 виїхала невдовзі після смерті батька позивачки до сестри в м Запоріжжя. Про те, що у батька був земельний пай, позивачка дізналась у 2026 році. Також стало відомо, що на ім`я ОСОБА_4 розпорядженням голови Талалаївської РДА було виготовлено державні акти на спадкові земельні ділянки, але вже після її смерті. Тому і свідоцтво про право на спадщину, яке видано на підставі недійсного заповіту, так і розпорядження голови Талалаївської РДА в частині передання ОСОБА_4 земельних ділянок та їх державна реєстрація є недійсними. Суд, заслухавши учасників справи, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що спадкодавець ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 70 років, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.8) Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_7 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 , в графі «Батько» зазначено ОСОБА_3 (російською мовою) (а.с. 7) Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 03 червня 1989 року укладено шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , прізвище дружини після укладення шлюбу - ОСОБА_9 (а.с. 7 зв) Згідно довідки Липівського старостинського округу № 62 від 04.03.2026 року згідно архівних записів в Погосподарській книзі № 10 Липівської сільської ради за період 2001-2005 років ОСОБА_3 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 проживав по АДРЕСА_1 . Разом з ним проживала співмешканка ОСОБА_4 (а.с. 9) Згідно копії заповіту від 23 січня 2001 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, що все його майно, яке на день смерті буде належати йому і в чому б воно не заключалось і де б воно не знаходилось, заповів ОСОБА_4 . Заповіт посвідчений секретарем виконавчого комітету Липівської сільської ради, зареєстрований в реєстрі за № 04 (а.с. 10-10 зв, 56-56 зв, 61-61 зв). З копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 і яка надана суду Державним нотаріальним архівом Чернігівської області на виконання ухвали про витребування доказів вбачається, що 22 березня 2002 року ОСОБА_4 звернулась до Талалаївської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 (а.с.58). Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 квітня 2002 року на підставі заповіту, посвідченого Липівською сільською радою 23 січня 2001 року та зареєстрованого в реєстрі за номером 04, спадкоємицею майна померлого ОСОБА_3 є ОСОБА_4 . Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з права на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Дружба» розміром 3, 4 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яке належить померлому на підставі сертифікату серії НОМЕР_5 від 15 серпня 1996 року (а.с.63) Згідно копії заповіту ОСОБА_4 від 19 листопада 2001 року на випадок своєї смерті все своє майно заповіла ОСОБА_5 . Заповіт посвідчений секретарем виконавчого комітету Липівської сільської ради, зареєстрований в реєстрі за № 19 (а.с. 11-11 зв). Згідно наданого Липівським старостинським округом повідомлення від 17.03.026 року записи про реєстрацію заповітів, складених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в журналі для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Липівської сільської ради за період 2001 року відсутні. (а.с. 12) З наданої Липівським старостинським округом копії журналу для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Липівської сільської ради за 2001 рік вбачається, що під № 4, за яким повинен бути зареєстрований заповіт ОСОБА_3 від 23 січня 2001 року, зареєстрована інша нотаріальна дія від іншої особи, датована 22.08.2001 року, та зазначено, що в 2001 році вчинено 11 нотаріальних дій (а.с. 12 зв-13) Згідно копії спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , наданої Першою запорізької державною нотаріальною конторою на виконання ухвали суду про витребування доказів вбачається, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 у віці 75 років. Місце смерті - м Запоріжжя (а.с.80) Згідно заяви ОСОБА_5 від 17.01.2008 року до нотаріальної контори вона, як спадкоємець за заповітом, приймає спадщину після смерті ОСОБА_4 . До складу спадкового майна входить земельна часта (пай), внески (а.с. 80 зв) Згідно копії спадкової справи після смерті ОСОБА_5 , наданої Першою запорізької державною нотаріальною конторою на виконання ухвали суду про витребування доказів вбачається, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 у віці 74 роки. Місце смерті - м Запоріжжя (а.с. 68 зв) Згідно заяви ОСОБА_2 від 20.11.2013 року до нотаріальної контори вона, як спадкоємець за законом, приймає спадщину після смерті матері ОСОБА_5 .. До складу спадкового майна входять квартира АДРЕСА_2 , вклади (а.с.68) Розпорядженням голови Талалаївської РДА від 10 квітня 2006 року № 84 «Про передачу у власність земельних ділянок та видачу державних актів на право власності на землю громадянам- власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай)» затверджено технічну документацію по виготовленню державних актів на право власності на землю громадянам- власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) колишніх КСП «Дружба» та «Відродження» на території Липівської сільської ради; та передано у власність громадянам земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно додатків. У додатку № 3 до даного розпорядження - Списку громадян-власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) колишнього КСП «Відродження» на території Липівської сільської ради під №Ц 519 значиться ОСОБА_4 , якій передається 2, 64 га, з яких 2, 23 га - рілля, 0, 41 га - сіножаті (а.с. 13 зв-14 зв) На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_4 були виготовлені Державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯГ № 390339 та серії ЯГ № 390340 від 07 вересня 2007 року. Згідно повідомлення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.03.2026 на архівних копія примірників державних актів відмітка про можливий перехід права не здійснювалась (а.с. 15-17)

Суд констатує, що правовідносини, яким відповідають встановлені фактичні обставини, врегульовані загальними нормами цивільного законодавства України щодо спадкування.

Вирішуючи вимогу позивачки про встановлення факту прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 , суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В ході розгляду справи встановлено, що спадкодавець ОСОБА_3 помер у 2001 році, тобто до прийняття діючого на даний час ЦК України. З встановленого в судовому засіданні випливають наступні правовідносини. Так, згідно з пунктами 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Відповідно до ст 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Нормою ст 527 ЦК УРСР передбачено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті. Спадкоємцями за законом є особи, які входять у першу та другу черги спадкоємців за законом (статті 529, 530 ЦК УРСР), утриманці (ст 531 ЦК УРСР), усиновлені та усиновителі (ст 532 ЦК УРСР). Згідно з приписами ч.1 ст 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини, як це встановлено ст 548 ЦК УРСР. Відповідно до частин першої та другої ст 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. З положень ст 549 ЦК УРСР (в редакції Закону, який діяв на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 ) вбачається, що для оформлення права на спадщину необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, тобто протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті спадкодавця, фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Відповідно, якщо спадкодавець помер до початку дії ЦК України 2004 року, то спори щодо прийняття спадщини можуть полягати у встановленні факту прийняття спадщини або продовженні строку прийняття спадщини, якщо він пропущений з поважних причин. Згідно ч. 2 п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо. Відповідно до ст.ст. 548, 549 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Таким чином, Цивільний кодекс УРСР 1963 року передбачав фактичне прийняття спадщини. Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Аналіз вказаних норм законодавства та судової практики дає підстави вважати, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути зокрема будь-які дії спадкоємця щодо спадкового майна - його утримання, використання будь-яким способом, певне розпорядження ним, тощо. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14.06.1994, , яка діяла на час відкриття спадщини, передбачала, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що, набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

В даному випадку підтверджуючим фактом вступу позивачки ОСОБА_1 у володіння спадковим майном після смерті батька ОСОБА_3 є покази свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які в судовому засіданні показали, що позивачка ОСОБА_1 після смерті батька доглядала за його будинком, подвір`ям та земельною ділянкою, обробляла город, його співмешканка ОСОБА_4 невдовзі виїхала з села. Крім того, мати свідка ОСОБА_11 в належному стані придбала цей будинок через деякий час. Таким чином, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні встановлено факт прийняття спадщини позивачкою ОСОБА_1 після смерті батька у 2001 році згідно положень цивільного законодавства, що діяв на момент відкриття спадщини.

Вирішуючи позовну вимогу про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_3 від 23 січня 2001 року, суд зазначає наступне.

Вимоги щодо змісту та форми правочинів визначає законодавство, чинне на момент їхнього вчинення. Під час розгляду справи про визнання правочину недійсним суд його оцінює на предмет відповідності вимогам законодавства, чинного під час вчинення правочину. Отже, на правочин, вчинений до набрання чинності ЦК України, тобто до 01 січня 2004 року, поширюється законодавство, зокрема ЦК УРСР, чинне на момент вчинення цього правочину. Відповідно до ч.1 ст 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Відповідно до ст 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений. Відповідно до ч. 5, 6 ст 3 Закону УРСР «Про державний нотаріат» у населених пунктах, де немає державних нотаріальних контор, нотаріальні дії, передбачені Законом СРСР «Про державний нотаріат» та цим Законом, вчиняють виконавчі комітети міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Нотаріальні дії у виконавчих комітетах міських, селищних, сільських Рад народних депутатів вчиняють голова, заступник голови або секретар виконавчого Комітету, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення нотаріальних дій. Відповідно до ст 45 ЦК УРСР недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі. У ст 48 ЦК УРСР передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

В ході розгляду справи було встановлено, що заповіт від імені ОСОБА_3 посвідчувався секретарем Липівської сільської ради та у відповідності до норм діючої Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів, повинен бути зареєстрований в Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій Липівської сільської ради. Але як було встановлено, вказаний заповіт в реєстрі зареєстрований не був, що тягне за собою його недійсність у відповідності до ст 48 ЦК УРСР як такий, що не відповідав вимогам діючого на час посвідчення законодавства. Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають до задоволення.

Вирішуючи позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_4 після померлого ОСОБА_3 , суд зазначає наступне. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у відповідності до ч.1 ст 15, ч.1 ст 16 ЦК України. Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Як вже зазначалось судом до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК УРСР, які були чинними на момент видачі свідоцтва про право на спадщину. В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) зазначено, що «свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. У ЦК України закріплено можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва)». У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження №61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Оскільки в ході розгляду справи було встановлено, що свідоцтво про право на спадщину було видано на підставі не зареєстрованого належним чином заповіту, який визнаний судом недійсним, що тягне за собою недійсність свідоцтва про право на спадщину. Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання недійсним розпорядження голови Талалаївської РДА № 84 від 10.04.2006 року в частині та визнання недійсними Державних актів на право власності на земельні ділянки, суд виходить з наступного.

Правовідносини у сфері забезпечення прав на землю громадян регулюються Земельним кодексом України. За змістом ст.3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно з ч.2 ст.4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Згідно з положеннями ст.41 Конституції та ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону (абз. 2 ч. 2 ст. 373 ЦК України ). За п.п. г) і ґ) ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини або виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, а також справедливість, добросовісність та розумність (п.п. 2, 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Згідно зі ст.1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», що є спеціальним нормативним актом, яким врегульовані спірні правовідносини, право на земельну частку (пай) мають колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку. Згідно зі ст. 3 Закону «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). Статтею 5 даного Закону визначені повноваження сільських, селищних, міських рад щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв). Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та земель, що залишилися у колективній власності, в порядку, визначеному цим Законом. Відповідно до ст. 9 Закону «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 692/565/21 зазначено, що якщо спадкодавець за життя не оформив належним чином у встановленому законом порядку право власності на конкретну земельну ділянку, а лише набув майнові права на її отримання, тоді успадковується саме це право на отримання земельної частки (паю), а не право власності на конкретно визначену земельну ділянку в натурі. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина 5 статті 16 зазначеного Закону). Згідно зі ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України , цим та іншими законами до їх відання. Відповідно до п. 34) ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, відповідно до Земельного кодексу України, належить розпорядження землями територіальної громади. У постанові від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а Судова палата Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.

В ході розгляду справи встановлено, що розпорядження голови Талалаївської РДА № 84 від 10.04.2006 року в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки було прийнятне на підставі недійсного заповіту від імені ОСОБА_3 та в подальшому виданого недійсного свідоцтва про право на спадщину за заповітом, тому підлягає скасуванню саме в частині, яку регулювали недійсні правовстановлюючі документи, а саме - в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 2, 64 га колишнього КСП «Відродження», тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення. Крім того, підлягають визнанню недійсними і Державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯГ № 390339 та серії ЯГ № 390340, які видані на підставі недійсного розпорядження голови Талалаївської РДА в частині, тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення. Тому суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 16, 328, 392, 1216-1218, 1297 ЦК України, ст.ст.12, 13, 76-82, 141, 200, 206, 265, 264-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в с Скороходове Талалаївського району Чернігівської області.

Визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 та посвідчений секретарем виконавчого комітету Липівської сільської ради 23 січня 2001 року.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_4 після померлого ОСОБА_3 Талалаївською державною нотаріальною конторою 05 квітня 2002 року, реєстровий номер 561, спадкова справа № 62/ 2002.

Визнати недійсним розпорядження голови Талалаївської районної державної адміністрації № 84 від 10.04.2006 року в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 2, 64 га колишнього КСП «Відродження» на території Липівської сільської ради Талалаївського району Чернігівської області.

Визнати недійсними Державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯГ № 390339 та серії ЯГ № 390340, видані на ім`я ОСОБА_4 07.09.2007 року на підставі розпорядження голови Талалаївської районної державної адміністрації від 10.04.2006 за № 84, та зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010783700418 та № 010783700419, скасувавши в Поземельній книзі записи про державну реєстрацію права власності на вказані земельні ділянки.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , місце реєстрації - АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач - Талалаївська селищна рада, вул Центральна, 3 селище Талалаївка Прилуцького району Чернігівської області, код ЄДРПОУ 04412679

Відповідач - ОСОБА_2 , місце реєстрації АДРЕСА_4 .

Третя особа - Прилуцька районна державна адміністрація, вул Київська, 220 м Прилуки Чернігівської області, код ЄДРПОУ 04061808

Третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, вул П`ятницька, 11-а м Чернігів, код ЄДРПОУ 39764881.

Повний текст рішення суду виготовлений 29 жовтня 2026 року.

Суддя Л.В.Тіщенко