Ухвала суду № 141020154, 26.10.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 26.10.2026

Справа № 316/919/13-ц

Провадження № 4-с/334/41/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Козлової Н.Ю., за участю секретаря судового засідання Александрової А.С., представника Управління забезпечення виконання рішень у Запорізькій області Ткачук Т.О.

розглянувши скаргу ОСОБА_1 на дії Управління забезпечення виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), щодо не зняття арешту з нерухомого майна, стягувач: ПАТ КБ «Приватбанк»

В С Т А Н О В И В :

Скаржник ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Майорова В.О. звернувся до Дніпровського районного суду зі скаргою в порядку Розділу VII ЦПК України, в якій просить зобов`язати органу ДВС зняти арешт з усього нерухомого майна, накладений у межах виконавчого провадження.

Протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями, скарга надійшла у провадження судді Новікової Н.В.

23 червня 2026 року, розпорядженням Керівника апарату Дніпровського районного суду м.Запоріжжя, у зв`язку з припиненням повноважень судді Новікової Н.В., дана скарга надійшла у провадження судді Козловій Н.Ю.

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Запоріжжя від 21.07.2026 року, скаргу ОСОБА_1 на дії Управління забезпечення виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), щодо не зняття арешту з нерухомого майна, стягувач: ПАТ КБ «Приватбанк» було залишено без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду та відсутністю клопотання про його поновлення.

23.09.2026 року, Постановою Запорізького апеляційного суду, ухвала суду першої інстанції скасовано та направлено для подальшого розгляду.

Як зазначено у постанові Запорізького апеляційного суду, предметом скарги ОСОБА_1 є у т.ч. оскарження бездіяльності Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)щодо невчинення виконавчих дій, а саме: нездійснення дій, направлених на зняття арешту всього нерухомого майна ОСОБА_1 накладеного постановою про арешт майна боржника № 47563236 від 26.10.2015, то така бездіяльність є триваючим правопорушенням і може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу та безпосередньо пов`язані з цим дії державного виконавця по поновленню виконавчого провадження.

Таким чином, суд зауважує, що строк для звернення до суду заявником не пропущений.

Після повернення матеріалів справи до суду першої інстанції, скарга була призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Представник стягувача та його у судове засідання не з`явилися. В матеріалах справи є відповідні заяви про розгляд скарги за відсутності заявника та його представника, а також письмові пояснення по суті звернення до суду з відповідною скаргою, які заявник просив суд взяти до уваги при ухваленні остаточного рішення.

Представник Управління забезпечення виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) у судовому засіданні пояснювала, що заявник помилково припустився того факту, що повна оплата заборгованості перед стягувачем (ПАТ КБ «Приватбанк»), є підставою для зняття арешту з майна боржника. Проте, згідно даних Системи виконавчий збір та витрати не стягнуто, виконавчі провадження, за якими боржником виступає ОСОБА_1 продовжують перебувати на виконанні у Відділі. Оскільки арешт на майно ОСОБА_1 був накладений з метою повного забезпечення реального виконання рішень, боржнику слід сплатити виконавчий збір та витрати, пов`язані з виконанням рішення, після чого арешт буде скасовано.

АТ КБ «ПриватБанк», як стягувач, надав суду письмові пояснення, з яких вбачається, що станом на 28.04.2026 року, заборгованість за кредитним договором № б/ н вiд 02.08.2004 р. укладеним мiж ПриватБанком та ОСОБА_2 є повністю погашеною/сплаченою, тобто рішення суду по справі № 316/919/13-ц є виконаним, що підтверджується випискою за договором. Таким чином, у АТ КБ „ПРИВАТБАНК відсутні будь-які заперечення щодо заяви представника ОСОБА_2 через відсутність кредитних зобов`язань у ОСОБА_2 за кредитним договором № б/н вiд 02.08.2004 р. перед ПриватБанком.

Разом з тим, надав до суду клопотання про розгляд скарги без участі представника банку, та ухвалити рішення на розсуд суду відповідно до вимог чинного законодавства.

Оцінюючи правомірність збереження арешту на все нерухоме майно скаржника за таких обставин, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Завданням виконавчого провадження є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень (ст. 2 Закону № 1404-VIII).

Арешт майна боржника є заходом забезпечення примусового виконання рішення, який спрямований на збереження майна для подальшої його реалізації з метою задоволення вимог стягувача.

Частиною п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у всіх інших випадках (окрім визначених частиною четвертою цієї статті підстав для зняття арешту самим виконавцем) арешт може бути знятий за рішенням суду.

Статтею 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності: кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Аналогічні положення містяться у статті 321 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Спорронг та Льонрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») сформовано правову позицію, згідно з якою будь-яке втручання державного органу у право на мирно володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдається досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.

У даній справі матеріальне зобов`язання боржника перед стягувачем (банком), яке було підставою для видачі виконавчого листа та відкриття виконавчого провадження, припинилося у зв`язку з його повним виконанням, що визнається самим стягувачем. Строки для повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання сплинули, стягувач повторно за примусовим виконанням не звертався.

Збереження арешту на все нерухоме майно скаржника за відсутності відкритого виконавчого провадження, у зв`язку зі знищенням архівних матеріалів та за умов повного погашення основного боргу, перетворює арешт із процесуального заходу забезпечення виконання судового рішення на безстрокове та невиправдане обмеження права власності боржника. Таке обмеження є непропорційним, покладає на скаржника надмірний тягар та порушує баланс інтересів.

Щодо заперечень органу ДВС про несплату боржником виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, суд зазначає, що за відсутності відкритого виконавчого провадження та знищення матеріалів раніше завершених проваджень, орган примусового виконання позбавлений правової можливості самостійно зняти арешт у позасудовому порядку. Водночас наявність неврегульованих питань щодо виконавчого збору (який за своєю природою є санкцією за своєчасне невиконання рішення, а не основним стягненням) не може бути законною підставою для безстрокового блокування всього нерухомого майна особи через реєстри обтяжень після того, як судове рішення по суті спору виконано.

За таких обставин, оскільки матеріали виконавчого провадження знищено, правові підстави для збереження обтяження майна відпали, а захист порушеного права власності скаржника не може бути забезпечений іншим шляхом, аніж скасування арешту в судовому порядку, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог скарги в частині скасування арешту.

Разом з тим, розглядаючи вимогу скаржника про визнання дій посадових осіб Управління забезпечення примусового виконання рішень неправомірними, суд зазначає, що на момент повернення виконавчого документа стягувачеві у 20152017 роках державний виконавець діяв у межах чинних на той час норм матеріального права, які не передбачали автоматичного зняття арешту при поверненні документа за відсутності майна боржника (що підтверджується сталою практикою Верховного Суду, зокрема постановою Великої Палати від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11).

З огляду на це, в діях виконавця відсутній склад протиправної бездіяльності чи дій на момент їх вчинення. Проте, оскільки існування арешту на поточний момент є неправомірним обмеженням прав боржника, ефективним та належним способом захисту прав скаржника є саме скасування (зняття) арешту з майна боржника судом на підставі ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Щодо посилань представника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області на те, що Управління є «неналежним відповідачем» у справі, суд зазначає таке.

По-перше, дана справа розглядається судом не в порядку позовного провадження, а в порядку Розділу VII ЦПК України, який регламентує судовий контроль за виконанням судових рішень. Процесуальний статус учасників у даній процедурі чітко визначений законом: ОСОБА_1 є Скаржником (боржником), АТ КБ «ПриватБанк» Стягувачем, а Управління суб`єктом оскарження (органом примусового виконання), чиї рішення, дії або бездіяльність є предметом перевірки суду. Терміни «належний/неналежний відповідач» є категоріями виключно позовного провадження і не застосовуються до процедури оскарження дій виконавця.

По-друге, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, первісний арешт у 2015 році був накладений державним виконавцем відділу ДВС Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.2025 № 517 «Деякі питання міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» відбулися організаційно-структурні зміни, внаслідок яких органи примусового виконання Запорізької області перейшли до підпорядкування Дніпровського (раніше Південного) міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Згідно з наказом Міністерства юстиції України від 08.07.2022 № 2869/5 (зі змінами), під час дії воєнного стану примусове виконання рішень, місцем виконання яких є тимчасово окупована територія міста Енергодар, покладено саме на відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області.

Оскільки Енергодарський відділ ДВС наразі перебуває у стані простою через окупацію, а його повноваження на підконтрольній Україні території реалізуються вищестоящим Управлінням, саме це Управління є належним суб`єктом оскарження, який володіє повноваженнями щодо доступу до реєстрів та врегулювання правових наслідків за знищеними чи завершеними провадженнями на території області. Тому процесуальні заперечення Управління у цій частині є безпідставними та судом відхиляються.

Інші доводи представника Управління висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 41, 129-1 Конституції України, ст. 321 ЦК України, ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 259, 260, 447-451 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на дії Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не зняття арешту з нерухомого майна задовольнити частково.

Скасувати арешт, накладений на все нерухоме майно ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) згідно постанови про арешт майна боржника № 47563236 від 26.10.2015 року на підставі виконавчого листа №316/919/13-ц від 12.07.2013, що був виданий Енергодарським міським судом Запорізької області від 12.07.2013 року.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (або Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна) запис про обтяження № 11859603, зареєстрований на підставі постанови про арешт майна боржника № 47563236 від 26.10.2015 року на підставі виконавчого листа №316/919/13-ц від 12.07.2013, що був виданий Енергодарським міським судом Запорізької області від 12.07.2013 року стосовно боржника ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

В іншій частині вимог скарги відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складення).

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: Козлова Н. Ю.