Рішення № 14101804, 01.03.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.11 Справа № 31/9

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м. Тернопіль

до відповідача-1: Асоціації більярдного спорту Львівської області, м. Львів

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Абриколь», м. Тернопіль

про: тлумачення змісту правочину

Головуючий суддя Артимович В.М.

Судді Сухович М.Б.

Мазовіта А.Б.

При секретарі Митник М.Б.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_3 - представник;

від відповідача-1: Котормус Т.І. представник;

від відповідача-2: не зявився.

Представникам сторін розяснено права та обовязки відповідно до ст. 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи. У відповідності до ст. 81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу не здійснювалась, оскільки представники сторін не подали відповідного клопотання.

Суть спору: Субєкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1, м. Тернопіль, надалі позивач, звернувся з позовом до Асоціації більярдного спорту Львівської області, м. Львів, надалі відповідач-2, і Товариства з обмеженою відповідальністю «Абриколь», м. Тернопіль, надалі відповідач-2, про тлумачення змісту правочину, в якому просить суд встановити, що підпункт е) пункту 4 договору безоплатного користування майном № 1/02А від 01.01.2005 р., укладеного між відповідачем-1 та позивачем розуміється таким чином: з неможливістю повернення майна у належному стані, тобто незалежно від ступеня пошкодження, в тому числі і повної втрати, настає обовязок орендаря повернути орендодавцю суму, вказану в додатку № 1 до Договору, тобто 23992,00 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що нечітке викладення сторонами умов договору породжує неоднозначність його застосування та проблемність виконання договору в цілому, що зокрема підтверджується існуючим між сторонами спором, який розглядається господарським судом Тернопільської області про стягнення з ОСОБА_1 в якості компенсації через неповернення обєкта оренди за договором № 1/02А від 01.01.2005 року суми грошових коштів, більшої, ніж повна вартість обєкта оренди, визначена сторонами станом на момент укладення договору.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 20.10.2009 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 15.12.2009 р. матеріали справи № 17/94-1339 та додані до неї документи передано за територіальною підсудністю до господарського суду Львівської області.

Ухвалою суду від 29.01.2010 р. позовну заяву прийнято до провадження, присвоєно справі новий номер 31/9 та призначено її розгляд на 24.02.2010 р.

Розгляд справи відкладався з підстав. викладених у відповідних ухвалах суду.

У відзиві на позовну заяву, поданому суду 24.02.2010 р., відповідач-1 позовні вимоги не визнає та зазначає, що в результаті тлумачення змісту правочину, про яке просить позивач, в договір № 1/02А від 01.01.2004 р. включатиметься відповідальність за зникнення майна, не передбачена сторонами при його укладенні, а спірний пункт договору № 1/02А від 01.01.2004 року, який просить розтлумачити позивач, є підставою позовних вимог в межах справи № 17/62-1259(10/75-2133)1/150-3078), яка, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, надавалася правова оцінка Вищим господарським судом України, що на думку відповідача-1 має преюдиціальне значення для даної справи.

Ухвалою господарського суду від 24.02.2010 р. за клопотанням сторін продовжено строк вирішення спору в даній справі.

Відповідач-2 22.03.2010 р. подав відзив на позовну заяву, в якому ствердив про те, що жодні права та обовязки відповідача-2 договором, який просить розтлумачити позивач, не зачіпаються, а тому відповідач-2 є неналежним відповідачем у справі.

Ухвалою голови суду від 25.03.2010 р. справу за клопотанням позивача призначено до колегіального розгляду в складі трьох суддів: головуючого судді Артимовича В.М., суддів Деркача Ю.Б. та Мазовіти А.Б.

Господарським судом ухвалою від 22.04.2010 р. призначено у справі судову лінгвістичну експертизу (дослідження писемного мовлення), проведення якої доручено експерту Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз. Листом від 26.05.2010 р. Львівський науково-дослідний інститут судових експертиз повернув без виконання матеріали даної справи у звязку з відсутністю спеціалістів у цій галузі знань.

Судом ухвалою від 02.06.2010 р. провадження у справі поновлено та призначено її розгляд на 09.06.2010 р.

Ухвалою голови суду від 01.07.2010 р. введено у склад колегії суддю Сухович Ю.О. та справу призначено до розгляду в наступному складі: головуючого судді Артимовича В.М., суддів Сухович Ю.О. та Мазовіти А.Б.

Господарським судом ухвалою від 01.07.2010 р. призначено у справі судову лінгвістичну експертизу (дослідження писемного мовлення), проведення якої доручено експерту Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. При цьому на вирішення судової експертизи поставлено наступні питання: чи є тотожними за лінгвістичним значенням словосполучення „пошкодження майна” та „неможливості привести майно у належний стан”, наведені в підпункті є) пункту 4 договору № 1/02А безоплатного користування майном від 01.01.2005 р.; чи за лінгвістичним значенням словосполучення „неможливості привести майно у належний стан”, наведене в підпункті є) пункту 4 договору № 1/02А безоплатного користування майном від 01.01.2005 р., включає в себе зміст, що несе словосполучення „пошкодження майна”, що наведене в тому ж підпункті договору; чи за лінгвістичним значенням словосполучення „неможливості привести майно у належний стан”, наведене в підпункті є) пункту 4 договору № 1/02А безоплатного користування майном від 01.01.2005 р., включає в себе зміст, що несе слово „пропажа”.

Листом від 21.12.2010 р. за № 6279/10-11 Київський науково-дослідний інститут судових експертиз направив висновок № 6279/10-11 судово-лінгвістичної експертизи за матеріалами господарської справи № 31/9.

Ухвалою суду від 29.12.2010 р. провадження у даній справі поновлено та призначено її розгляд на 10.01.2011 р.

Відповідачем-1 на адресу суду 19.01.2011 р. подано додаткові пояснення у справі із врахуванням висновку експертизи, в яких відповідач-1 просить суд відмовити позивачу у задоволені позовних вимог повністю.

Позивачем 31.01.2011 р. подано через канцелярію суду письмові пояснення по суті позову.

В судове засідання 01.03.2011 р. прибули представники позивача і відповідача-1, які надали пояснення по суті спору. При цьому представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві до обох відповідачів, а представник відповідача-1 позовні вимоги заперечив з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях. Відповідач-2 повноважного представника в судове засідання не направив, хоча належних чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду спору по суті.

В судовому засіданні 01.03.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення виготовлений, оформлений та підписаний 04.03.2011 р.

Розглянувши документи і матеріали, подані сторонами, зясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи в їх сукупності, суд встановив наступне:

Між відповідачем-1, як орендодавцем, та позивачем, як орендарем, 01.01.2005 р. було укладено договір безоплатного користування майном № 1/02А. Відповідно до п. 1 договору орендодавець передає орендареві в безоплатне користування на строк до 01.01.2006 р. майно відповідно до специфікації, яка є невідємною частиною даного договору (додаток № 1), та яке орендар відповідно до пп. д) п. 4 договору зобовязується повернути орендодавцеві протягом 15-денного строку з моменту припинення або розірвання договору.

Підпунктом е) п.4 договору сторони передбачили, що у випадку пошкодження майна орендар зобовязується ліквідувати пошкодження за власний рахунок, а у випадку неможливості привести майно у належний стан, орендар відшкодовує орендодавцеві повну вартість майна відповідно до специфікації (додаток №1).

Згідно ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України).

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Нормою ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

З аналізу викладених норм чинного законодавства вбачається, що сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству та щодо застосування яких сторонами законодавство не містить обмежень.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Нормою ст. 16 Цивільного кодексу України визначено певні способи захисту цивільних прав та інтересів судом. Відповідно до ч. 2 зазначеної статті суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 213 Цивільного кодексу України передбачено, що на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані, відповідно до ч. 2 ст. 32 ГПК України, встановлюються зокрема висновками судових експертів.

Частиною 1 статті 41 ГПК України передбачено, що для роз'яснення питань, які виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до ст. 42 ГПК України висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам.

Як вбачається з висновку № 6279/10-10-11 від 21.12.2010 р., наданого Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, зміст словосполучення «неможливість привести майно у належний стан»полягає в тому, що відсутні будь-які можливості відновити матеріальні обєкти до робочого стану. При цьому, за висновком експерта вжите у пп. «е»п. 4 цього договору відповідне словосполучення не вказує на причини неможливості приведення майна у належний стан, які за переконанням експерта можуть бути різними. Зокрема, майно не може бути приведене у належний стан через саму відсутність такого майна, у звязку із чим неможливість приведення майна у належний стан може бути повязана не лише із його ступенем пошкодження.

Вищезазначене, а також широкий зміст словосполучення «неможливість привести майно у належний стан», вжитого у пп. «е»п.4 цього Договору, за переконанням експерта свідчить про те, що зміст відповідного словосполучення включає і відсутність майна, причиною якої може бути, зокрема і «пропажа».

Відповідно до ст. 42 ГПК України у випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу, а за необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.

Слід зазначити, що відповідач-1, не погоджуючись із висновком № 6279/10-10-11 від 21.12.2010 року, наданим Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, про призначення додаткової чи повторної експертизи у виконанні іншого судового експерта перед судом не клопотав, належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 33-34 ГПК України, які б у встановленому порядку спростовували наведені у висновку, обставини суду не представив.

Постановою Вищого господарського суду України рішення господарського суду Тернопільської області від 03.10.2008 р. та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 19.11.2008 р. у справі № 10/75-2133 (1/150-3078) про витребовування майна з чужого незаконного володіння, скасовані, а справа направлена на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно ст.111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна ін станція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовір ність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст.111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відтак, виходячи з повноважень суду касаційної інстанції, передбачених нормами ГПК України та виходячи зі скасування Вищим господарським судом України рішень судів попередніх інстанцій з передачею справи № 10/75-2133(1/150-3078) на новий судовий розгляд через неповне вивчення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, висновок про встановлення в межах цієї справи фактів, що мають преюдиціальне значення для даної справи є передчасним, оскільки у постанові суду касаційної інстанції про передачу справи на новий розгляд містяться вказівки, які є обовязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, тобто для господарського суду Тернопільської області.

За приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У відповідності до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Зважаючи на те, що договір безоплатного користування майном № 1/02А укладений між позивачем і відповідачем-1, а позивачем всупереч вимогам ст.ст. 33, 34 ГПК України не подано належних і допустимих доказів порушення прав відповідача-2 внаслідок укладення вказаного договору, беручи до уваги клопотання представника позивача, подане в судовому засіданні 31.01.2011 р., в задоволенні позовних вимог до відповідача-2 слід відмовити за безпідставністю.

З огляду на викладене, позовні вимоги господарський суд вважає такими, що підлягають частковому задоволенню.

У відповідності до ст. 49 ГПК України судові витрати слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1, 4-3, 4-5, 4-7, 12, 32, 33, 34, 42, 43, 49, 69, 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м. Тернопіль, задоволити частково.

2. Підпункт е) пункту 4 договору безоплатного користування майном № 1/02А, укладеного 01.01.2005 р. між Асоціацією більярдного спорту Львівської області та субєктом підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 розуміти наступним чином: з неможливістю повернення майна у належному стані, тобто незалежно від ступеня пошкодження, в тому числі і повної втрати, настає обовязок орендаря повернути орендодавцю суму, вказану в додатку № 1.

3. В задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Абриколь», м. Тернопіль, відмовити.

4. Стягнути із Асоціації більярдного спорту Львівської області (79071, вул. Кульпарківська, 129, м. Львів; код ЄДРПОУ 26180749) на користь субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (46016, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) державне мито в сумі 42,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

5. Наказ видати відповідно до ст.ст. 116, 117 ГПК України після набрання рішенням законної сили.

Головуючий суддя В.М. Артимович

Судді Ю.О. Сухович

А.Б. Мазовіта