Постанова № 14100350, 28.02.2011, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 3696/10/1570

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2011 року м.ОдесаОдеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Колесниченко О.В.,

при секретарі Болотовій К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі від 25.08.2009 року №0001611630/0 та від 11.11.2009 року №0002021630/0/1,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі від 25.08.2009 року №0001611630/0 та від 11.11.2009 року №0002021630/0/1.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд» до складу податкового кредиту віднесено податкові накладні, виписані в минулих звітних періодах, що на думку відповідача є порушенням Закону України “Про податок на додану вартість”. Позивач зазначає, що Законом України “Про податок на додану вартість” передбачено лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат зі сплати податку це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат зі сплати ПДВ цей Закон не передбачає. При цьому, позивач зазначає, що в ході перевірки відповідачу були надані всі первинні документи, які закон повязує з правом на нарахування податкового кредиту. Таким чином, позивач вважає, що донарахування податкових зобовязань оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями є неправомірними, у звязку з чим застосування штрафних санкцій згідно приписів п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є неправомірними та безпідставними.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення проти позовних вимог, та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши представників сторін, дослідивши подані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд» зареєстроване виконавчим комітетом Одеської міської ради 30.07.2003 року за 1 556 120 0000 003308, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 252446 (а.с. 39).

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 392 від 24.01.2007 року, основними видами діяльності позивача за КВЕД є: 45.21.1 будівництво будівель, 74.20.1 діяльність у сфері інжинірингу, 65.23.0 інше фінансове посередництво, 70.20.0 здавання в оренду власного нерухомого майна (а.с. 40).

Судом встановлено, що головним державним податковим ревізор-інспектором Довгань Тетяною Вікторівною було проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд», поданої за липень 2009 року, серпень 2009 року.

За результатами вказаної перевірки був складений акт № 493/16-3/32623653/12 від 13.08.2009 року (а.с.12-14), у висновку якого встановлено, що в порушення п.п. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд» занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, на суму 153 805,40 грн.

На підставі цього акту, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0001611630/0 від 25.08.2009 року та 0002021630/0/1 від 11.11.2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання 161 495,67 грн., з яких, за основним платежем 153 805,40 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 7 690,27 грн. за порушення позивачем п.п. 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” та п.п. 17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (а.с. 10-11).

Як зазначає позивач у своєму позові, вказане податкове повідомлення-рішення №0001611630/0 від 25.08.2009 року було оскаржене в адміністративному порядку, та рішенням СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі про результати розгляду первинної скарги від 29.10.2009 року № 28037/10/25-021, скарга позивача була залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №0001611630/0 від 25.08.2009 року без змін.

Однак суд вважає, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до положення п.1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (діючого на час перевірки позивача) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата виникнення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що в липні 2009 року позивачем отримані податкові накладні від постачальників, - за товар, поставлений в попередніх звітних періодах, та внесені до реєстру податкових накладних за липень 2009 року, що підтверджується журналом реєстрації вхідних податкових накладних у липні 2009 року.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Тобто, в Законі міститься пряма норма, яка визначає правову підставу для нарахування податкового кредиту платником податків - податкова накладна. Разом із тим, Закон України “Про податок на додану вартість”містить імперативну норму, яка носить забороняючий зміст і не дозволяє включити платнику податків до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, якщо у платника податків відсутнє документальне підтвердження такого податкового кредиту, а саме: у разі відсутності оригіналу податкової накладної чи іншого подібного документа, на підставі яких згідно положень Закону здійснюється документальне підтвердження сум податкового кредиту. Таке правило визначено приписами п.п. 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, приписами якого встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). При цьому у системному звязку приписів п.п. 7.2.6. п. 7.2., п.п 7.4.5. п. 7.4., п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону визначено момент виникнення права платника податків на податковий кредит та момент, в який суми податку на додану вартість можуть бути віднесені платником податку до складу податкового кредиту, тобто той момент, в який платник податків має не тільки право на податковий кредит, але й достатні, визначені Законом правові та фактичні підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідного періоду. Тобто, аналіз вищевказаних положень Закону України “Про податок на додану вартість”надає достатні підстави для висновку, що платник податків має правову можливість скористатися правом на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту саме по даті фактичного отримання таким платником податків оригіналу податкової накладної.

Таким чином вказана норма закону не містить будь-яких обмежень щодо можливості включення одержувачем товарів (послуг) сум ПДВ, які зазначені у податкових накладних минулих податкових періодів, до складу податкового кредиту звітного місяця.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідно до положень п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" дата виникнення у позивача права на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.

Судом встановлено, що позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту в тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, оскільки включення таких даних позивачем в інших періодах без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Крім того, аналіз вищезазначених норм Закону України "Про податок на додану вартість" дає підстави зробити висновок, вказаним Законом передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Позивачем надані до суду та долучені до матеріалів справи копії податкових накладних, щодо віднесення яких до складу податкового кредиту у липні 2009 року виник спір, а також платіжні доручення на перерахування коштів в оплату товарів, робіт, послуг, суми ПДВ, по яким включені до складу податкового кредиту у липні 2009 року, що підтверджують факти здійснення господарських операцій.

Як вбачається з наданих до суду податкових накладних вони складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та наказу Державної податкової адміністрації України “Про затвердження форм податкової накладної та порядку їх заповнення” від 30 травня 1997 року № 165 (із змінами і доповненнями), будь-яких порушень порядку їх виписки та заповнення не встановлено, що також, не оскаржувалось представником відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість. Зазначене підтверджується й приписами абз .3 п.п. 7.2.3. п. 7.2. статті 7 Закону, відповідно до якого визначено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, а також приписами підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону, відповідно до якого податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

В свою чергу, Закон України „Про податок на додану вартість” містить норму, яка встановлює, що платник податків повинен забезпечувати ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, яким і підтверджується отримання податкових накладних таким платником податків.

Так, приписами п.п. 7.2.8. п. 7.2. статті 7 Закону визначено, що платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної невключення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. Форма і порядок заповнення реєстрів отриманих та виданих податкових накладних встановлюються центральним податковим органом.

Тобто, зазначеною нормою Закону передбачено, що в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних відображується, зокрема, й дата отримання платником податків відповідної податкової накладної.

Пунктом 1 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 червня 2005 року №244 (далі за текстом Порядок) визначено, що реєстр є формою для запису (реєстрації) отриманих та виданих податкових накладних. Тобто, вимогами вказаного Порядку встановлено, що ведення такого реєстру є правовою формою реєстрації отриманих платником податків податкових накладних. В свою чергу пунктом 7 вказаного Порядку встановлено, що реєстр є основою для відображення зведених результатів такого обліку в податкових деклараціях з податку на додану вартість, тобто саме відомості, відображені в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних є підставою для відображення показників в податкових деклараціях платника податків з податку на додану вартість. Також, вказаним Порядком встановлено форму Реєстру виданих та отриманих податкових накладних, якою передбачено, що в реєстрі відображається дата виписки та дата отримання податкових накладних в окремих рядках реєстру.

Позивач за датою отримання податкових накладних, вказаних у додатку до акту перевірки вніс всі передбачені законодавством відомості, зокрема, й відомості щодо дати отримання податкових накладних та згідно вказаних відомостей сформував податковий кредит з податку на додану вартість в податкових деклараціях за липень 2009 року. Тобто, позивачем у передбаченій чинним законодавством правовій формі, визначеній п.п 7.2.8. п. 7.2. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та приписами зазначеного Порядку, відображено відомості щодо дати отримання податкових накладних, перелічених в додатку до акту перевірки, які стали підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість у податкових деклараціях за липень 2009 року.

За таких обставин, судом встановлено, що позивач, суворо дотримуючись приписів п. 1.7. статті 1, підпунктів 7.2.3., 7.2.6., 7.2.8. пункту 7.2.,підпунктів 7.4.1, 7.4.5. п. 7.4, пункту 7.5. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" включив до податкових декларацій з податку на додану вартість за липень 2009 року податкові накладні, отримані ним від контрагентів у звітному періоді.

Посилання відповідача на порушення позивачем п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" - відсутність звернення платника податку до податкового органу із заявою-скаргою на постачальника щодо відмови останнім в наданні податкової накладної, суд вважає безпідставним, оскільки відповідно до приписів п.п. 7.2.6. п. 7.2.ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг)”.

Тобто, зазначеною нормою Закону чітко визначено, що заяву зі скаргою на постачальника платник податку має право подати до органу державної податкової служби до податкової декларації з ПДВ виключно у разі відмови із боку постачальника надати податкову накладну на адресу контрагента, у якого виникає право на податковий кредит. Насамперед слід відзначити, що зазначеним пунктом Закону визначено право, а не обовязок платника податків подання такої заяви зі скаргою на постачальника. Крім того, можливість подання такої скарги визначено лише за умови відмови постачальника надати на адресу покупця податкову накладну. При цьому, відмова з боку постачальника товарів (робіт, послуг) у наданні покупцю оригіналу податкової накладної повинна бути конкретизована та визначена у певній формі (письмова відмова), оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" не дозволяє органам державної податкової служби самовільно трактувати поняття “відмови від надання податкової накладної” та базувати власні висновки на припущеннях. Тобто, орган державної податкової служби не має передбачених законодавством повноважень застосовувати поняття “відмова від надання постачальником податкової накладної” без підтвердження належними доказами наявності факту такої відмови з боку постачальника товарів (робіт, послуг).

В судовому засіданні встановлено, що постачальники позивача жодним чином не відмовлялися від надання податкових накладних на адресу позивача, не надавали накладні з порушенням порядку їх заповнення, що й підтверджується оригіналами отриманих позивачем податкових накладних та реєстром виданих та отриманих податкових накладних, в якому відображено факт отримання оригіналів податкових накладних, перелічених в додатку до акту перевірки, а тому підстав для звернення зі скаргами на своїх контрагентів у позивача не було.

Суд зауважує, що будь-яких доказів, що спростовують зазначені висновки, представником відповідача під час розгляду справи не надано.

Крім того, необґрунтованими є й висновки відповідача стосовно того, що позивач не звернувшись зі скаргою на постачальника, автоматично не скористалося правом на декларування податкового кредиту у тому періоді, в якому були виписані податкові накладні. Оскільки, жодною нормою Закону не визначено підстав для позбавлення платника податків права на включення відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту у звязку із тим, що такий платник податків не звернувся зі скаргою на постачальника до органу державної податкової служби. Законом не надано такого права й органам державної податкової служби. Не визначено законодавством також й обставин, які б визначали підстави або обовязкові умови для позбавлення платника податків сум ПДВ, сплачених контрагентам та віднесених до складу податкового кредиту у випадку, коли таким платником податків не подано скарг на таких контрагентів - постачальників товарів (робіт, послуг) до органів державної податкової служби.

Тобто, невиконання платником вказаної норми Закону не пов'язує з втратою таким платником в подальшому права на податковий кредит. Підпункт 7.2.6 п.7.2. ст.7 Закону не обмежує платника в праві на податковий кредит, а лише надає право на включення до податкової декларації сум податкового кредиту за умови наявності у платника товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарі (послуг).

Таким чином, надання під час перевірки оригіналів податкових накладних, зазначених в додатках до акту перевірки, відображення позивачем цих податкових накладних в реєстрі виданих/отриманих податкових накладних за липень 2009 року і є фіксацією факту та дати отримання податкових накладних позивачем у передбаченій чинним законодавством правовій формі.

При цьому, судом не приймається до уваги посилання відповідача, на те, що позивачем порушено п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки зазначені норми Закону, які, як вважає контролюючий орган, порушив платник податків, не міститьжодних вказівок та обмежень по строках отримання податкової накладної, і не обмежують строк дії права платників податків на формування податкового кредиту.

Підпунктом 4.4.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (діючого на час перевірки позивача) встановлено, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно - правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно - правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Суд вважає, що відповідачем не надано доказів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, в той час як положеннями ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України, та узгоджується з положеннями ст. 2 КАС України, відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі вищезазначеного, суд дійшов висновку, що застосування відповідачем до позивача приписів п.п. 7.2.6. п. 7.2.ст. 7 Закону “Про податок на додану вартість” є неправомірним, а тому оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159 - 164, 167, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі від 25.08.2009 року №0001611630/0 та від 11.11.2009 року №0002021630/0/1 задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі від 25.08.2009 року №0001611630/0 та від 11.11.2009 року №0002021630/0/1.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 28.02.2011 року.

Суддя О.В. Колесниченко

28 лютого 2011 року