Рішення № 141000720, 28.10.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/38513/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно сплачених коштів,

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить: стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно виплачені кошти в сумі 16927,09 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок отримання, без належної на те правової підстави, грошового забезпечення за час відсутності на військовій службі без поважних причин.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що головний старшина ОСОБА_1 , молодший інспектор-кулеметник комендантської групи комендантського відділення НОМЕР_2 загону морської охорони Державної прикордонної служби України, 15.05.2025 року не прибув до місця несення служби та до теперішнього часу на службу не з`явився, у зв`язку з чим наказом від 18.05.2025 року № 326-ОС його знято з усіх видів грошового забезпечення з 15.05.2025 року. Водночас грошове забезпечення за травень 2025 року відповідачу нараховано та виплачено в повному обсязі, тому за період з 15 по 31 травня 2025 року відповідач отримав грошове забезпечення без достатньої правової підстави. За результатами службового розслідування наказом від 26.05.2025 року № 629-АГ відповідача притягнуто до матеріальної відповідальності, а наказом від 02.09.2025 року № 1175-АГ суму завданої шкоди визначено у розмірі 16927,09 грн. з урахуванням компенсації податку на доходи фізичних осіб та нарахованого єдиного соціального внеску. Запропоноване листом від 14.10.2025 року добровільне відшкодування відповідач не здійснив.

Позивач вважає, що відповідач, який з дня неприбуття на службу втратив право на отримання грошового забезпечення, є недобросовісним набувачем коштів, тому на підставі Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» та ст.ст. 1212, 1213, 1215 Цивільного кодексу України зобов`язаний повернути позивачу безпідставно одержані кошти.

Ухвалою від 24.11.2025 року адміністративний позов залишено без руху та роз`яснено позивачу, що виявлені недоліки мають бути усунені шляхом надання: власного письмового підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; виправленої позовної заяви з доказами її надіслання відповідачу; оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 3028 грн.

01.12.2025 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків разом з виправленою позовною заявою, доказами її надіслання відповідачу та документом про сплату судового збору.

08.12.2025 року на виконання вимог ч.4 ст.171 КАС України судом направлено запит до Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області про реєстрацію місця проживання відповідача, на який отримано відповідь від 09.12.2025 року.

Ухвалою від 15.12.2025 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою витребувано від Військової частини НОМЕР_1 відомості про дату та суму виплаченого відповідачу грошового забезпечення за травень 2025 року та докази на підтвердження цих відомостей.

18.12.2025 року на виконання ухвали суду від позивача надійшли витяг із розрахунково-платіжної відомості № 107-1 за травень 2025 року, витяг з реєстру перерахувань на карткові рахунки військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 ПАТ КБ «Приватбанк» за травень 2025 року та копія платіжної інструкції № 823 від 13.05.2025 року.

Відповідач не скористався правом на подачу відзиву на позов. Тому, відповідно до частини 6 статті 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу в Державній прикордонній службі України, призваний на військову службу по мобілізації 02.05.2022 року.

Наказом командира НОМЕР_2 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (по особовому складу) від 21.04.2025 року № 264-ОС головного старшину ОСОБА_1 призначено молодшим інспектором-кулеметником комендантської групи комендантського відділення, звільнивши з посади техніка команди енергетичних установок електромеханічної бойової частини (БЧ-5) корабля Морської охорони спеціального призначення 2 рангу BG-01 «Крим».

Згідно з витягом із розрахунково-платіжної відомості № 107-1 за травень 2025 року відповідачу нараховано грошове забезпечення за травень 2025 року (з урахуванням перерахунку за квітень 2025 року) у загальній сумі 21043,43 грн., з якого утримано податок на доходи фізичних осіб у сумі 3787,82 грн., який компенсовано у тій же сумі, та військовий збір у сумі 315,65 грн. На картковий рахунок відповідача перераховано 20727,78 грн.

Перерахування грошового забезпечення військовослужбовцям за травень 2025 року на карткові рахунки здійснено Військовою частиною НОМЕР_1 згідно з платіжною інструкцією № 823 від 13.05.2025 року, виконаною 14.05.2025 року, що підтверджується також витягом з реєстру перерахувань на карткові рахунки військовослужбовцям ПАТ КБ «Приватбанк» за травень 2025 року, в якому зазначено суму, зараховану відповідачу, 20727,78 грн.

Згідно з рапортом начальника комендантського відділення капітана 3 рангу ОСОБА_2 від 15.05.2025 року № 04.3.4.5/9376/25 Вих 15.05.2025 року головний старшина ОСОБА_1 о 08:00 не прибув до місця несення служби та був відсутній на ранковому шикуванні.

Наказом командира НОМЕР_2 загону морської охорони від 15.05.2025 року № 575-АГ призначено службове розслідування за фактом неприбуття відповідача на службу.

Наказом командира НОМЕР_2 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (по особовому складу) від 18.05.2025 року № 326-ОС головного старшину ОСОБА_1 , молодшого інспектора-кулеметника комендантської групи комендантського відділення, який не з`явився в строк без поважних причин на службу, знято зі всіх видів забезпечення з 15 травня 2025 року.

Наказом командира НОМЕР_2 загону морської охорони від 26.05.2025 року № 629-АГ «Про підсумки службового розслідування» встановлено, що починаючи з 15.05.2025 року відповідач не прибув до місця служби, на телефонні дзвінки не відповідав, постійно знаходиться вдома, ухиляючись від виконання службових обов`язків. Пунктом 2 цього наказу матеріали службового розслідування наказано направити до Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону для прийняття правового рішення. Пунктом 3 наказу за порушення ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а саме неприбуття на службу, відсутність терміном більше ніж десять діб та безпідставно отриману частину грошового забезпечення, головного старшину ОСОБА_1 притягнуто до матеріальної відповідальності та наказано здійснювати стягнення суми завданої шкоди щомісяця із грошового забезпечення в розмірі до 20 відсотків місячного грошового забезпечення. Пунктом 4 наказу залишок шкоди, завданої державі, на загальну суму 12090 грн. 28 коп. наказано внести до книги грошових стягнень і нарахувань до повного відшкодування.

Згідно з розрахунковим листом за травень 2025 року, складеним головним бухгалтером Військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку зі зняттям відповідача з усіх видів забезпечення з 15.05.2025 року сторновано нараховане за період з 15 по 31 травня 2025 року грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія) у загальній сумі 12090,78 грн. Згідно з цим розрахунком сума переплати становить: грошове забезпечення 12090,78 грн., ПДФО 2176,34 грн., ЄСВ 2659,97 грн., разом 16927,09 грн.

Наказом командира НОМЕР_2 загону морської охорони від 02.09.2025 року № 1175-АГ у зв`язку з урахуванням компенсації ПДФО та нарахуванням ЄСВ до наказу від 26.05.2025 року № 629-АГ внесено зміни та слова «залишок шкоди завданий державі на загальну суму 12090 грн. 28 коп.» замінено словами «залишок шкоди завданий державі на загальну суму 16927 грн. 09 коп.».

Листом від 14.10.2025 року № 10/4792-25-Вих, надісланим відповідачу 16.10.2025 року рекомендованим поштовим відправленням на адресу: АДРЕСА_1 , позивач запропонував відповідачу у добровільному порядку погасити суму збитку у розмірі 16927,09 грн. у строк до 01.11.2025 року. Доказів добровільного відшкодування відповідачем зазначеної суми до суду не надано.

Вважаючи, що відповідач безпідставно отримав грошове забезпечення за період з 15 по 31 травня 2025 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Розглядаючи даний спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інше забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Кабінетом Міністрів України, а також відповідними державними органами у межах наданих їм повноважень.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 року № 558, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 року за № 854/32306 (далі - Інструкція № 558).

Згідно з п.6 розділу I Інструкції № 558 (в редакції, чинній на дату виплати відповідачу грошового забезпечення за травень 2025 року) грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених законодавством, які діяли з дати виплати, поверненню не підлягає, якщо право на нього повністю або частково військовослужбовцем надалі втрачене.

Відповідно до п.5 розділу I Інструкції № 558 розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.

Пунктом 24 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України «Про грошове забезпечення (заробітну плату) військовослужбовців (працівників) Державної прикордонної служби України у 2025 році» встановлено терміни виплати грошового забезпечення до 20 числа поточного місяця.

Суд звертає увагу, що п.6 розділу I Інструкції № 558 викладено в новій редакції, відповідно до якої грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, що діяли на дату виплати, не підлягає поверненню в разі їх зміни законодавством, а розділ I доповнено пунктом 13 щодо призупинення виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які самовільно залишили органи Держприкордонслужби або місця служби, лише наказом Міністерства внутрішніх справ України від 19.01.2026 року № 50, тобто після виникнення спірних правовідносин. Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.6 розділу I Інструкції № 558 у редакції, чинній станом на травень 2025 року.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з ч.1 ст.1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 року по справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Верховний Суд в постанові від 01.03.2021 року по справі № 180/1735/16-ц зазначив, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 року № 160-IX (далі - Закон № 160-IX).

Згідно з п.5 ч.1 ст.1 Закону № 160-IX пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Відповідно до ст.3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Згідно з ч.7 ст.8 Закону № 160-IX якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону № 160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону № 160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону № 160-IX розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності.

Аналізуючи наведені норми, суд зазначає, що вимога позивача по суті ґрунтується на тому, що виплачене відповідачу грошове забезпечення за період з 15 по 31 травня 2025 року є безпідставно набутим майном та одночасно шкодою, завданою державі. Отже, для вирішення спору суду належить з`ясувати, чи існувала правова підстава для виплати відповідачу грошового забезпечення на момент такої виплати, чи підлягає поверненню грошове забезпечення, право на яке військовослужбовець втратив після його отримання, та чи доведено позивачем винятки, передбачені п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України.

Матеріалами справи підтверджується, що грошове забезпечення за травень 2025 року відповідачу нараховано та перераховано на картковий рахунок 13.05.2025 року, тобто до 15.05.2025 року, з якого відповідач не прибув на службу. Виплата здійснена в межах встановленого строку виплати грошового забезпечення за поточний місяць, на підставі чинних на той момент наказів про проходження відповідачем служби на посаді, в розмірах, встановлених законодавством.

Отже, станом на 13.05.2025 року відповідач проходив військову службу на посаді, право на отримання грошового забезпечення за травень 2025 року у нього існувало, а виплата позивачем здійснена добровільно, на підставі закону і в належному розмірі. Право на частину цього грошового забезпечення за період з 15 по 31 травня 2025 року відповідач втратив вже після його отримання, у зв`язку з неприбуттям на службу, що оформлено наказом від 18.05.2025 року № 326-ОС.

Саме для такої ситуації п.6 розділу I Інструкції № 558 у редакції, чинній на дату виплати, прямо передбачав, що грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених законодавством, які діяли з дати виплати, поверненню не підлягає, якщо право на нього повністю або частково військовослужбовцем надалі втрачене. Зазначена норма є спеціальною щодо порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та виключає повернення грошового забезпечення, правомірно виплаченого на дату виплати, з підстав подальшої втрати військовослужбовцем права на нього.

Посилання позивача на право командира військової частини використати повноваження згідно з пп.4 п.6 розділу V Інструкції № 558 суд вважає безпідставними, оскільки положення глави 6 розділу V Інструкції № 558 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, регулювали виплати, що здійснюються сім`ям військовослужбовців, які оголошені померлими (загиблими), захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, та підстави відмови у таких виплатах, і до повернення вже виплаченого військовослужбовцю грошового забезпечення не застосовуються.

Крім того, грошове забезпечення військовослужбовця є основним джерелом його доходу, виплачується як винагорода за військову службу і за своєю правовою природою є платежем, прирівняним до заробітної плати, тобто належить до грошових сум, наданих фізичній особі як засіб до існування, які в силу п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України не підлягають поверненню, за винятком випадків рахункової помилки з боку платника та недобросовісності набувача.

Позивач не стверджує про наявність рахункової помилки при нарахуванні та виплаті відповідачу грошового забезпечення за травень 2025 року, а матеріали справи таких обставин не містять. Нарахування та виплату здійснено правильно, у встановлений строк і в розмірі, що відповідав посаді відповідача станом на дату виплати.

Щодо доводів позивача про недобросовісність відповідача суд зазначає, що недобросовісність набувача в розумінні п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України має стосуватися саме обставин отримання коштів, тобто полягати у вчиненні набувачем дій, спрямованих на одержання виплати, на яку він завідомо не мав права (подання недостовірних відомостей, приховування обставин, що впливають на право на виплату, тощо). Самовільне залишення військовослужбовцем місця служби, яке відбулося після отримання ним грошового забезпечення, є підставою для притягнення його до дисциплінарної або кримінальної відповідальності, однак жодним чином не вказує на протиправність дій безпосередньо військовослужбовця щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення 13.05.2025 року.

Доказів того, що відповідач на момент отримання грошового забезпечення 13.05.2025 року вже мав намір не прибути на службу, діяв з метою одержання виплати, на яку він не мав права, або вчинив будь-які дії, що вплинули на нарахування та виплату йому грошового забезпечення, позивачем суду не надано. Висновки службового розслідування стосуються обставин неприбуття відповідача на службу з 15.05.2025 року та не містять встановлених фактів недобросовісної поведінки відповідача при отриманні грошового забезпечення.

Отже, презумпція добросовісності набувача, яка відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 16.01.2019 року по справі № 753/15556/15-ц, покладає тягар доказування на платника коштів, позивачем не спростована.

Суд також не може погодитися з доводами позивача про наявність підстав для стягнення спірної суми як шкоди відповідно до Закону № 160-IX, оскільки виплата відповідачу грошового забезпечення 13.05.2025 року відбулася на законних підставах і не була наслідком невиконання чи неналежного виконання відповідачем обов`язків військової служби, тобто відсутній причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача, яка мала місце з 15.05.2025 року, і виплатою, здійсненою до цієї дати. Наявність наказів від 26.05.2025 року № 629-АГ та від 02.09.2025 року № 1175-АГ не змінює правової природи спірних коштів як грошового забезпечення, виплаченого на дату виплати правомірно, та не скасовує дії п.6 розділу I Інструкції № 558, а тому сама по собі не є підставою для стягнення цих коштів у судовому порядку.

Окремо суд зазначає, що до заявленої до стягнення суми 16927,09 грн. позивач включив податок на доходи фізичних осіб у сумі 2176,34 грн. та єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 2659,97 грн. Податок на доходи фізичних осіб утримано позивачем як податковим агентом і перераховано до бюджету, а єдиний внесок нараховано та сплачено позивачем як платником єдиного внеску за власний рахунок відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Зазначені кошти відповідачу не виплачувались і не надходили, а тому не можуть вважатися майном, набутим відповідачем за рахунок позивача, у розумінні ст.1212 ЦК України. Отже, і в цій частині правових підстав для стягнення відповідних сум з відповідача немає.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності правових підстав для стягнення з відповідача грошового забезпечення, виплаченого за період з 15 по 31 травня 2025 року, а також сум податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску, у загальному розмірі 16927,09 грн.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За викладених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з вимогами ст.139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються, оскільки у задоволенні позову суб`єкта владних повноважень відмовлено, а доказів понесення відповідачем судових витрат не надано.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про стягнення безпідставно сплачених коштів - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Андрухів

.