Рішення № 140993755, 27.10.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2026 Справа № 917/1471/26

Суддя Господарського суду Полтавської області Дмитро Сірош розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позоврм

Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький завод технічного вуглецю", 39609, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Свіштовська, буд. 4, ЄДРПОУ 00152299

до Фізичної особи - підприємця Сукача Дмитра Володимировича, АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1

про стягнення суми попередньої оплати,

без виклику представників сторін.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький завод технічного вуглецю" звернулося з позовом до Фізичної особи - підприємця Сукача Дмитра Володимировича про стягнення суми попередньої оплати в розмірі 219 000,00 грн, у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором щодо виготовлення, поставки та монтажу секційних промислових воріт та розірванням договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем у спрощений спосіб укладено договір щодо виготовлення, поставки та монтажу секційних промислових воріт на об`єкті замовника за адресою: м. Кременчук, вул. Свіштовська, буд. 4. На виконання умов цього договору відповідач виставив рахунки-фактури № 7 від 25.06.2025 на суму 215 000,04 грн та № 17 від 01.10.2025 на суму 24 000,00 грн. Позивач повністю здійснив попередню оплату на загальну суму 219 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 8183 від 04.07.2025 на суму 60 000,00 грн, № 8302 від 07.07.2025 на суму 60 000,00 грн, № 8352 від 08.07.2025 на суму 75 000,00 грн та № 11803 від 02.10.2025 на суму 24 000,00 грн. Однак відповідач зобов`язання щодо виготовлення, поставки та монтажу воріт не виконав, результат робіт позивачу не передав. Позивач звертався до відповідача з вимогою від 16.03.2026 вих. № 01-19/274 про виконання робіт або повернення коштів, яка була отримана відповідачем 20.03.2026, але залишена без задоволення. 14.04.2026 позивач направляв відповідачу повідомлення про відмову від договору та повернення сплачених коштів у розмірі 219 000,00 грн, яке відповідач отримав 16.04.2026. Оскільки кошти повернуті не були, позивач звернувся до суду з цим позовом на підставі статей 693, 849, 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги визнає частково, вважаючи їх у частині стягнення повного обсягу авансу безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідач підтверджує факт укладення у спрощений спосіб договору та перерахування позивачем попередньої оплати на загальну суму 219 000,00 грн. Проте зазначає, що твердження позивача про повне невиконання зобов`язань не відповідає дійсності. Так, відбулося часткове виконання зобов`язань, оскільки 05.05.2026 року відповідач поставив, а позивач прийняв частину товару, а саме ворота, на суму 97 500,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 12 від 05.05.2026. Ця накладна підписана обома сторонами та скріплена печатками без жодних зауважень щодо кількості чи якості товару. Отже, частина авансу в розмірі 97 500,00 грн була повністю освоєна. Щодо решти товару відповідач зазначає про прострочення кредитора (позивача). Відповідно до умов договору, поставка другої частини товару мала відбутися виключно після надання позивачем відповідної специфікації (вихідних даних щодо розмірів, кольору, матеріалу, характеру і строків облаштування хвіртки в воротах). Позивач у порушення умов договору специфікацію відповідачу не надав, надавши перевагу телефонним вказівкам своїх уповноважених працівників, які постійно змінювалися, що об`єктивно унеможливило виготовлення та встановлення решти воріт у первинно визначений строк.

Враховуючи викладене, загальна сума отриманої передоплати становила 219 000,00 грн, вартість поставленого за видатковою накладною № 12 від 05.05.2026 товару 97 500,00 грн, а сума невикористаного авансу, що залишилася у відповідача виключно через ненадання специфікації позивачем, становить 121 500,00 грн (219 000,00 грн 97 500,00 грн).

З огляду на безпідставність позову в частині стягнення 97 500,00 грн, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у цій частині, а також пропорційно зменшити розподіл судових витрат і витрат на правову допомогу

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 10.08.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 917/1471/26. Постановив справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов з урахуванням вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України протягом 15 днів з дня отримання ухвали; після отримання від позивача відповіді на відзив подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог статей 167, 184 Господарського процесуального кодексу України. Встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог статті 166 Господарського процесуального кодексу України 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов.

Згідно з частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Під час розгляду справи по суті суд дослідив письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглянув матеріали справи та

УСТАНОВИВ:

ТОВ «Кременчуцький завод технічного вуглецю» (Замовник) та ФОП Сукач Д. В. (Підрядник) у спрощений спосіб уклали договір щодо виготовлення, поставки та монтажу секційних промислових воріт на об`єкті замовника, розташованому за адресою: м. Кременчук, вулиця Свіштовська, буд. 4.

На виконання умов договору підрядник виставив рахунки-фактури: № 7 від 25.06.2025 на оплату робіт та товару загальною вартістю 215 000,04 грн, у тому числі ПДВ, № 17 від 01.10.2025 на оплату вартості закладних металоконструкцій на суму 24 000,00 грн, у тому числі ПДВ.

Позивач здійснив попередню оплату вартості робіт та матеріалів за вказаними рахунками на загальну суму 219 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 04.07.2025 № 8183 на суму 60 000,00 грн, від 07.07.2025 № 8302 на суму 60 000,00 грн, від 08.07.2025 № 8352 на суму 75 000,00 грн, від 02.10.2025 № 11803 на суму 24 000,00 грн.

Станом на дату подання позову відповідач покладених на нього зобов`язань щодо виготовлення, поставки та монтажу воріт у повному обсязі не виконав, а результат робіт замовнику не передав.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача із письмовою вимогою (лист від 16.03.2026 вих. № 01-19/274) щодо належного виконання зобов`язань або повернення сплачених коштів, яку відповідач отримав 20.03.2026, однак залишив без задоволення.

14.04.2026 на адресу відповідача направлено повідомлення про відмову позивача від спірного договору у зв`язку із істотним простроченням виконання зобов`язання підрядником та втратою інтересу замовника, з вимогою повернути попередню оплату в сумі 219 000,00 грн.

Відповідач отримав лист 16.04.2026, але грошові кошти не повернув.

05.05.2026 відповідач поставив, а позивач прийняв частину товару, а саме ворота, на суму 97 500,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 12 від 05.05.2026.

Отже, сума невикористаного авансу, що залишилася у відповідача становить 121 500,00 грн (219 000,00 грн 97 500,00 грн).

Посилаючись на положення статей 11, 509, 526, 626, 693, 837, 849, 1212 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати та судові витрати.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позову, суд виходив з такого.

1) Перелік обставин, які є предметом доказування у справі, та перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини:

1. Укладення сторонами у спрощений спосіб договору щодо виготовлення, поставки та монтажу секційних промислових воріт та перерахування позивачем попередньої оплати (авансу) на загальну суму 219 000,00 грн.

2. Часткове виконання зобов`язань за договором підрядником та наявність підстав для часткового зарахування авансу.

3. Дотримання процедури досудового врегулювання, відмова позивача від договору та звернення з вимогою про повернення коштів.

Докази надані позивачем на підтвердження викладених обставин: рахунок-фактура № 7 від 25.06.2025 на суму 215 000,04 грн; рахунок-фактура № 17 від 01.10.2025 на суму 24 000 грн; платіжні інструкції № 8183 від 04.07.2025 (60 000 грн), № 8302 від 07.07.2025 (60 000 грн), № 8352 від 08.07.2025 (75 000 грн), № 11803 від 02.10.2025 (24 000 грн); письмова вимога (лист від 16.03.2026 вих. № 01-19/274) з поштовим повідомленням про вручення відповідачу 20.03.2026, лист-повідомлення про відмову від договору від 14.04.2026 з повідомленням про вручення 16.04.2026.

Докази надані відповідачем: копія видаткової накладної № 12 від 05.05.2026 на суму 97 500,00 грн, підписана обома сторонами та скріплена печатками.

Суд визнає встановленою обставину того, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький завод технічного вуглецю» та Фізичною особа-підприємцем Сукач Д. В. виникли зобов`язальні правовідносини щодо виготовлення, поставки та монтажу промислових воріт, на виконання яких позивач перерахував відповідачу передоплату в загальному розмірі 219 000,00 грн.

Згідно з частинами 1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі; правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Так, сторони у справі у спрощений спосіб уклали договір, предметом якого є виготовлення, поставка та монтаж секційних промислових воріт на об`єкті позивача.

Суд визнає встановленою обставину часткового виконання зобов`язань відповідачем на суму 97 500,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 12 від 05.05.2026. В іншій частині (на суму 121 500,00 грн) зобов`язання підрядник не виконав.

Суд визнає правомірним волевиявлення позивача щодо відмови від договору та наявність правових підстав для стягнення невикористаної суми попередньої оплати (авансу) пропорційно невиконаній частині зобов`язання відповідно до положень Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 849 Цивільного кодексу України законодавчо закріплено право замовника на односторонню відмову від договору в разі, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим. Відповідно до частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Отже, за загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо у договорі та можуть бути в залежності від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору). При цьому, у випадку наявності права, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.09.2023 року в справі № 911/1518/22, від 28.02.2023 у справі № 909/899/21, від 06.07.2022 у справі № 904/8118/21, від 09.02.2022 у справі № 922/1372/21, від 27.10.2021 у справі № 910/16684/19.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Факт перерахування коштів у загальному розмірі 219000,00 грн підтверджений платіжними інструкціями позивача та не оспорюється відповідачем.

Факт часткового виконання зобов`язань на суму 97 500,00 грн підтверджено первинним бухгалтерським документом видатковою накладною № 12 від 05.05.2026, яка підписана уповноваженими представниками обох сторін та скріплена печатками без будь-яких зауважень на момент прийняття. Оскільки цей документ є належним і допустимим доказом виконання частини робіт/поставки, суд бере його до уваги як такий, що спростовує вимоги позивача в частині стягнення вже освоєної суми авансу.

Частиною 2 статті 849 Цивільного кодексу України законодавчо закріплено право замовника на односторонню відмову від договору в разі, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим. Відповідно до частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Отже, за загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо у договорі та можуть бути узалежнені від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору). При цьому, у випадку наявності права, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.09.2023 року в справі № 911/1518/22, від 28.02.2023 року в справі № 909/899/21, від 06.07.2022 року в справі № 904/8118/21, від 09.02.2022 року в справі № 922/1372/21, від 27.10.2021 року в справі № 910/16684/19.

Щодо доводів позивача про необхідність стягнення повного розміру передоплати (219 000,00 грн), слід зазначити таке. Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Оскільки матеріалами справи (видатковою накладною № 12 від 05.05.2026) підтверджено часткову поставку товару на суму 97 500,00 грн, правові підстави для стягнення цієї частини коштів як безпідставно набутих відсутні. Решта неосвоєного авансу у розмірі 121 500,00 грн підлягає стягненню на користь позивача.

Щодо заперечень відповідача про прострочення кредитора (позивача), пов`язане з ненаданням специфікації. Відповідач зазначає, що через відсутність детальної специфікації (кольору, розмірів, розташування хвіртки) виконання робіт у первинний строк стало об`єктивно неможливим. Проте матеріалами справи не підтверджено належного повідомлення покупця в порядку статті 613 Цивільного кодексу України про неможливість виконання зобов`язання саме з вини кредитора із наданням відповідних офіційних вимог чи запитів у строки дії договору. Водночас з матеріалів справи вбачається часткове виконання зобов`язання за накладною № 12 від 05.05.2026, що свідчить про припинення чинності договору щодо решти неосвоєних коштів внаслідок односторонньої відмови позивача.

Суд дійшов висновку, що права та законні інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький завод технічного вуглецю» були порушені внаслідок неналежного виконання Фізичною особою-підприємцем Сукачем Дмитром Володимировичем узятих на себе зобов`язань за договором в частині своєчасного виконання робіт та поставки товару на суму невикористаного авансу (121 500,00 грн), що зумовило правомірне звернення позивача до суду за захистом своїх майнових прав.

Норми права, які застосував суд.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини).

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку).

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. Згідно з частинами 1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі; правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частинами 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Відповідно до частини 1 статті 843 Цивільного кодексу України підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Частиною статті 846 Цивільного кодексу України у договорі унормовано, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Права замовника під час виконання роботи підрядником передбачені статтею 849 Цивільного кодексу України, відповідно до якої: замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (частина 1); якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина 2); якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина 3); замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина 4).

Частиною 2 статті 849 Цивільного кодексу України законодавчо закріплено право замовника на односторонню відмову від договору в разі, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим. Відповідно до частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За змістом статті 570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, постанова об`єднаної палати Верховного Суду від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17). Верховний Суд у постанові від 04.10.2022 у справі № 910/13391/20 зробив висновок про те, що з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави, а тому наявні підстави для застосування положень статті 849 Цивільного кодексу України в сукупності із приписами статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.09.2023 у справі № 910/4725/22, від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19 та від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах при задоволенні позову частково пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сукача Дмитра Володимировича (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький завод технічного вуглецю» (код ЄДРПОУ 00152299, адреса: вул. Свіштовська, 4, м. Кременчук, Полтавська область, 39609) суму попередньої оплати в розмірі 121 500,00 грн, 1846,36 грн судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.

Рішення підписано 26.10.2026, у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

Суддя Дмитро СІРОШ