Рішення № 140993237, 28.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.10.2026Справа № 910/6733/26За позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут Транспортно-Енергетичних Систем України»

про стягнення 63 527, 82 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Укртрансгаз» (надалі позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут Транспортно-Енергетичних Систем України» (надалі відповідач) про стягнення суми грошових кошів у розмірі 63 527, 82 грн, з яких: 52 984,87 грн основний борг, 7 732, 36 грн пеня, 564, 26 грн 3% річних, 2 246, 33 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 15-16, 202, 253, 509, 525-526, 530, 546, 549, 610-612, 625-629, 631, 901, 903 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором №2412000102 про надання послуг від 20.12.2024, у частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 09.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/6733/26. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

16.06.2026 від представника відповідача надійшла заява, у якій останній повідомив про повне погашення основної заборгованості після звернення позивача до суду, а саме: 11.06.2026 у розмірі 52 984, 87 грн. Також відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, оскільки позивач не довів настання збитків та негативних наслідків. Крім цього, відповідач посилається на скрутне фінансове становище підприємства, спричинене повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, мобілізацією частини працівників і пошкодженням матеріальної бази.

23.06.2026 від представника позивача надійшли заперечення на заяву відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

08.07.2026 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшло підтвердження щодо повного погашення відповідачем основної заборгованості у розмірі 52 984, 87 грн та платіжні інструкції.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.12.2024 між позивачем (надалі виконавець) та відповідачем (надалі замовник) укладено договір про надання послуг № 2412000102 (надалі договір), відповідно до п.1.1. якого, виконавець зобов`язується за завданням замовника у строк та на умовах, визначених цим договором, надати замовнику послуги трубоукладача із власним персоналом (надалі послуги), а замовник прийняти та оплатити такі послуги.

Згідно з п. 1.2. договору, перелік техніки виконавця (надалі техніка), що може залучатись до надання послуг за цим договором та інші умови зазначені у технічному завданні (надалі завдання), яке наведене в додатку № 1 до договору, що є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 3.1. договору, його орієнтовна ціна 2 000 000 (два мільйони) грн 00 коп., в т.ч. ПДВ 20% - 333 333 (триста тридцять три тисячі триста тридцять три) грн, 33 коп.

Пунктом 3.3. договору визначено, що вартість послуг розраховується за цінами, наведеними у цінах послуг техніки, які наведені у додатку №2 до договору, що є його невід`ємною частиною.

Оплата послуг здійснюється замовником за результатами наданих послуг шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця на підставі актів приймання-передачі наданих послуг, підписаних сторонами в порядку, визначеному в розділі 5 цього договору (п. 4.1. договору).

Згідно з п. 4.2. договору, розрахунки здійснюються замовником у безготівковій формі у строк 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до п. 4.3. договору, звірка розрахунків за цим договором здійснюється сторонами на підставі актів приймання-передачі наданих послуг та відомостей про фактичну оплату замовником наданих послуг. Звірка розрахунків здійснюється сторонами протягом 10 (десяти) календарних днів з дати одержання будь-якою із сторін відповідної письмової вимоги іншої із сторін і оформляється шляхом підписання сторонами акту звірки розрахунків.

Строк надання послуг: послуги надаються систематично за окремими заявками замовника протягом дії цього договору (п. 5.1. договору).

Місце надання послуг: виробничі об`єкти замовника на території України, місця розташування яких зазначаються в заявках замовника (п. 5.2. договору).

Пунктом 5.3. договору визначено, що виконавець здійснює надання замовнику послуг на підставі заявок замовника, відповідно до виробничої потреби замовника та за актуальним станом і кількості вільної техніки. У заявках замовник зазначає повну інформацію про: тип техніки та її кількість, найменування та місцезнаходження об`єкту замовника, на якому будуть надаватись послуги, дата, час початку та закінчення надання послуг, вид та об`єм послуги, контактні дані відповідального працівника замовника на об`єкті. Форма заявки наведена в додатку № 3 до цього договору, що є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 5.4. договору, заявки замовника приймаються виконавцем шляхом листування або електронною поштою та мають бути направлені виконавцю не пізніше 5 (п`яти) робочих днів до дати початку надання послуг. Заявка вважається узгодженою сторонами та прийнята до виконання виконавцем, якщо протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту її отримання виконавець не повідомить замовника листом або електронною поштою про аргументовану відмову від прийняття заявки або про заперечення по окремих її умовах.

Відповідно до п. 5.8. договору, приймання та передача наданих послуг згідно з заявками замовника оформляється актом приймання-передачі наданих послуг (за формою наведеною у додатку № 4 до цього договору, що є його невід`ємною частиною), який підписується уповноваженими представниками виконавця та замовника, які повинні мати відповідні повноваження на таке підписання (статут, довіреність тощо). Акт приймання-передачі наданих послуг є підставою для проведення розрахунків замовника з виконавцем.

Пунктом 5.9. договору визначено, що замовник протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання від виконавця 2 (двох) примірників акту приймання-передачі наданих послуг зобов`язаний надіслати виконавцю 1 (один) підписаний примірник акту приймання-передачі наданих послуг або мотивовану відмову від приймання послуг (підписання акту приймання-передачі наданих послуг).

Згідно з п. 6.1.2. договору, замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість наданих послуг.

Відповідно до п. 6.4.1. договору, виконавець має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги.

Пунктом 7.2. договору визначено, що у разі несвоєчасної оплати замовником послуг виконавця у строки, зазначені в пункті 4.2 цього договору, замовник сплачує на користь виконавця, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє замовника від виконання зобов`язань за цим договором.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє по 31 грудня 2025 року, а в частині проведення взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п.10.1.- 10.2. договору).

Згідно з п. 1.2. договору, перелік техніки виконавця (надалі техніка), що може залучатись до надання послуг за цим договором та інші умови зазначені у технічному завданні (надалі завдання), яке наведене в додатку № 1 до договору, що є його невід`ємною частиною.

Додатком №1 до договору (технічним завданням) сторони погодили перелік техніки виконавця, що може залучатись до надання послуг по договору, зокрема, трубоукладач Komatsu D355C вантажопідйомністю 90 т , а також вимоги з охорони праці під час надання послуг.

Додатком №2 до договору сторони погодили ціни послуг техніки.

Додатком №3 до договору сторони погодили форму заявки на надання послуг техніки.

Додатком №4 до договору сторони погодили форму акту приймання-передачі наданих послуг.

Так, на виконання умов договору, 31.12.2025 позивач надав послуги, а відповідач прийняв їх на загальну суму 137 984, 87 грн, що підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг №01/12 від 31.12.2025 на суму 101 685, 76 грн та №02/12 від 31.12.2025 на суму 36 299, 11 грн.

Вказані акти приймання-передачі наданих послуг підписані з обох сторін без зауважень та заперечень.

Відповідачем, у свою чергу, частково здійснено оплату за надані послуги у загальному розмірі 85 000, 00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: №2469_00000/e1d0279e-4f66-453f-a872-030eca97f7fd від 02.02.2026 на суму 80 000, 00 грн та № 93_00000/928b5f96-9501-4ef3-b37f-f3cb426673ff від 27.02.2026 на суму 5 000, 00 грн.

01.05.2026 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 1001ВИХ-26-2405 від 30.04.2026 про сплату грошових коштів в сумі 59 049, 72 грн, у якій зазначив про наявність заборгованості за надані послуги та вимагав у семиденний строк від дня отримання вимоги сплатити 52 984, 87 грн основного боргу, а також нарахованих 4 161, 89 грн пені, 416, 19 грн 3% річних та 1 486, 77 грн інфляційних втрат, а всього 59 049, 72 грн. Направлення вказаної вимоги відповідачу підтверджується описом вкладення у цінний лист, списком згрупованих відправлень від 01.05.2026, а також фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 01.05.2026.

Відповіді на вказану вимогу матеріали справи не містять.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем свого грошового зобов`язання за договором про надання послуг № 2412000102 від 20.12.2024, у частині повної та своєчасної оплати за надані послуги, у зв`язку з чим позивач звернувся з позовом до суду про стягнення 52 984, 87 грн основного боргу, 7 732, 36 грн пені, 564, 26 грн 3 % річних та 2 246, 33 грн інфляційних втрат.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов?язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов?язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов?язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов?язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що зазначений правочин за своєю суттю є договором про надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

За приписами ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та у порядку, що встановлені договором.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, 31.12.2025 позивач надав послуги, а відповідач прийняв їх на загальну суму 137 984, 87 грн, що підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг №01/12 від 31.12.2025 на суму 101 685, 76 грн та №02/12 від 31.12.2025 на суму 36 299, 11 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов?язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 4.2. договору, розрахунки здійснюються замовником у безготівковій формі у строк 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи, що акти приймання-передачі №01/12 та №02/12 були підписані сторонами 31.12.2025, останнім днем установленого п.4.2. договору тридцятиденного строку для здійснення оплати було 30.01.2026.

При цьому, суд зазначає, що після настання строку оплати відповідачем було частково сплачено вартість наданих послуг у розмірі 85 000, 00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: №2469_00000/e1d0279e-4f66-453f-a872-030eca97f7fd від 02.02.2026 на суму 80 000, 00 грн та № 93_00000/928b5f96-9501-4ef3-b37f-f3cb426673ff від 27.02.2026 на суму 5 000, 00 грн, у зв`язку з чим на момент звернення позивача до суду розмір непогашеної основної заборгованості становив 52 984, 87 грн (137 984, 87 грн (вартість наданих послуг) - 85 000,00 грн (оплата)).

Водночас, як убачається з матеріалів справи, після звернення позивача до суду відповідачем здійснено погашення основної заборгованості на загальну суму 52 984, 87 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 47 від 11.06.2026 на суму 52 984, 87 грн.

Отже, основний борг відповідача перед позивачем у розмірі 52 984, 87 грн, який існував на момент звернення позивача до суду, був повністю погашений відповідачем під час розгляду справи.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу).

Суд враховує, що закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення спору та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж предмет спору був відсутній до звернення до суду, така обставина є підставою для відмови в позові, а не для закриття провадження у справі.

Оскільки основна заборгованість у розмірі 52 984, 87 грн існувала на момент звернення позивача до суду та була погашена відповідачем у повному обсязі під час розгляду справи, провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 52 984, 87 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов?язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За визначенням ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов?язковим для виконання сторонами.

За порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 564, 26 грн 3% річних за загальний період з 31.01.2026 по 03.06.2026 та 2 246, 33 грн інфляційних втрат за загальний період з січня по травень 2026 року.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, наданий позивачем у розмірі 564, 26 грн за загальний період з 31.01.2026 по 03.06.2026, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем у розмірі 2 246, 33 грн інфляційних втрат за загальний період з січня по травень 2026 року, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 7 732, 36 грн пені за загальний період з 31.01.2026 по 03.06.2026.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов?язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов?язання (основного зобов?язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов?язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов?язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов?язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 7.2. договору, у разі несвоєчасної оплати замовником послуг виконавця у строки, зазначені в пункті 4.2 цього договору, замовник сплачує на користь виконавця, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє замовника від виконання зобов`язань за цим договором.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за загальний період з 31.01.2026 по 03.06.2026 в розмірі 7 732, 36 грн, суд зазначає, що він є арифметично невірним, оскільки при визначенні суми пені за періоди з 27.02.2026 по 03.06.2026 та з 31.01.2026 по 03.06.2026 допущено арифметичні помилки, а саме повторно визначено суму пені за вказані періоди, у зв`язку з чим загальний розмір пені визначено неправильно. Судом здійснено власний розрахунок пені за загальний період з 31.01.2026 по 03.06.2026, при цьому, обмежуючись періодами та сумами визначеними позивачем, а саме наступним чином:

АктВартість наданих послуг (грн)Оплата (грн)Сума боргу (грн)Період нарахуванняПеня (грн)№01/12 від 31.12.2025101 685, 760, 00101 685, 7631.01. 2026 01.02.2026167, 15№01/12 від 31.12.2025101 685, 7680 000,0021 685, 7602.02. 2026 26.02.2026445, 60№01/12 від 31.12.2025101 685, 765 000, 0016 685, 7627.02.2026 03.06.20261 330, 29№02/12 від 31.12.202536 299, 110, 0036 299, 1131.01.2026 03.06.20263 699, 53Всього:5 642, 57

Отже, за розрахунком суду, розмір пені за період з 31.01.2026 по 03.06.2026 складає 5 642, 57 грн, а тому позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.

Одночасно, відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, посилаючись на недоведеність позивачем збитків та негативних наслідків, а також на скрутне фінансове становище підприємства, зумовлене повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, мобілізацією частини працівників і пошкодженням матеріальної бази підприємства.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто, частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов`язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення (постанова Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц, тощо).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України.

Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 303/2408/16-ц).

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.

Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені та штрафу.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Суд зазначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена в постанові об`єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов`язань; причин неналежного невиконання зобов`язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов`язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

У постанові Верховного Суду від 09.05.2024 у справі № 923/77/22, зазначено: «реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав».

Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду в постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20)).

Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

У даному випадку суд враховує, що відповідачем не надано суду, у порядку передбаченому ГПК України, жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про існування виняткових обставин, які б свідчили про очевидну неспівмірність заявлених до стягнення санкцій наслідкам порушення зобов`язання.

Суд звертає увагу, що прострочення строків оплати за надані послуги у даному випадку не є незначним чи формальним. Так, умовами договору розрахунки здійснюються замовником у безготівковій формі у строк 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі наданих послуг. Враховуючи, що акти приймання-передачі №01/12 та №02/12 були підписані сторонами 31.12.2025, останнім днем установленого договором тридцятиденного строку для здійснення оплати було 30.01.2026.

При цьому, суд зазначає, що після настання строку оплати відповідачем було частково сплачено вартість наданих послуг у загальному розмірі 85 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 2469_00000/e1d0279e-4f66-453f-a872-030eca97f7fd від 02.02.2026 на суму 80 000,00 грн та № 93_00000/928b5f96-9501-4ef3-b37f-f3cb426673ff від 27.02.2026 на суму 5 000,00 грн. Також, як убачається з матеріалів справи, після звернення позивача до суду відповідач погасив решту основної заборгованості в розмірі 52 984,87 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 47 від 11.06.2026.

Отже, фактичне виконання зобов`язання відбулося більш ніж через чотири місяці після спливу погодженого сторонами строку оплати за надані послуги.

Суд окремо наголошує, що відповідач є суб`єктом господарювання, який добровільно вступив у договірні правовідносини, погодив умови договору, у тому числі щодо строків оплати за надані послуги та відповідальності за їх порушення, і при цьому не довів наявності будь-яких обставин непереборної сили чи інших об`єктивних перешкод, які б унеможливлювали належне виконання договору.

Більше того, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач вживав належних заходів для мінімізації наслідків прострочення, ініціював внесення змін до договору щодо продовження строків оплати за надані послуги або належним чином повідомляв позивача про неможливість своєчасного виконання зобов`язання.

Сам по собі факт відсутності доведених збитків у позивача не є підставою для зменшення неустойки, оскільки штрафні санкції у даному випадку мають договірний характер та є погодженим сторонами способом забезпечення належного виконання зобов`язання.

Крім цього, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір пені не є надмірним з огляду на характер порушення, тривалість прострочення та вартість договору.

Так, загальний розмір заявленої до стягнення пені, з урахуванням, здійсненого судом перерахунку, становить 5 642, 57 грн при вартості послуг 137 984, 87 грн, тобто є співмірним наслідкам тривалого невиконання відповідачем взятого на себе зобов`язання.

Суд також враховує, що систематичне та безпідставне зменшення погоджених сторонами штрафних санкцій фактично нівелювало б принцип обов`язковості договору та створювало б для недобросовісної сторони можливість уникати відповідальності за порушення господарських зобов`язань.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій є необґрунтованим, документально не підтвердженим та задоволенню не підлягає.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 5 642, 57 грн пені, 564, 26 грн 3% річних та 2 246, 33 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження в справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 52 984, 87 грн закрити.

2. У іншій частині позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут Транспортно-Енергетичних Систем України» (04119, місто Київ, вулиця Деревлянська, будинок 8, офіс 35, ідентифікаційний код 32843579) на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, місто Київ, Кловський узвіз, будинок 9/1, ідентифікаційний код 30019801) 5 642 (п`ять тисяч шістсот сорок дві) грн 57 коп. пені, 564 (п`ятсот шістдесят чотири) грн 26 коп. 3% річних, 2 246 (дві тисячі двісті сорок шість) грн 33 коп. інфляційних втрат та 2 574 (дві тисячі п`ятсот сімдесят чотири) грн 82 коп. судового збору.

4. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

5. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань