Рішення № 140986937, 07.04.2026, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/19921/25

Провадження № 2/932/6616/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

07 квітня 2026 року м. Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Куцевола В.В.

при секретарі Травкіній В.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

16.12.2025 року до Шевченківського районного суду міста Дніпра надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01.07.2016 року у справі № 233/2161/16 стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором №_Д582/АА-019.08.2 від 05.05.2008 року у розмірі 311851,39 грн. Зазначає, що з моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення суду, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства. 29.05.2019 року між АТ «Родовід Банк» та ТОВ « ФК «Довіра та гарантія» (нова назва ТОВ «Він Фінанс») було укладено договір про відступлення прав вимог №16, що також підтверджується ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області у справі № 233/2161/16 та свідчить, що право вимоги до боржника належить до ТОВ «Він Фінанс». Оскільки боржники у добровільному порядку вказане рішення суду не виконував, борг не сплатили, у зв`язку з чим товариством зроблено розрахунок інфляційних збитків та 3% річних за період невиконання рішення суду, а саме з 23.02.2019 року по 23.02.2023 року в розмірі 96231,80 грн., з яких: заборгованість 3% річних - 28040,99 грн., інфляційні збитки - 68190,81 грн., яку позивач просить стягнути на свою користь та вирішити питання судових витрат.

Ухвалою суду від 19.12.2025 року відкрито провадження по справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін. Сторонам встановлено строк на подання заяв по суті справи.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без участі та не заперечував проти розгляду справи в заочному порядку.

Відповідач належним чином викликався до суду, однак у судове засідання не з`явився, причини неявки до суду не повідомив, письмових заяв чи клопотань не надав. Правом на подання відзиву на позов не скористався.

Через це суд, спираючись на норми ст. 247, 280 ЦПК України, розглянув справу у заочному порядку, за відсутності сторін, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу та ухвалив заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи у межах наданих позивачем письмових доказів, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01.07.2016 року у справі № 233/2161/16 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором № Д582/АА-019.08.2 від 05 травня 2008 року в сумі 2122 (дві тисячі сто двадцять два) долари США 06 центів США та 305823 (триста п`ять тисяч вісімсот двадцять три) гривні 15 копійок та у відшкодування сплаченого судового збору 5398 (п`ять тисяч триста дев`яносто вісім) гривень 24 копійки, та у відшкодування витрат на оплату оголошення про виклик відповідача у друкованому засобі масової інформації 630 (шістсот тридцять) гривень 00 копійок.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 24.10.2017 року заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2016 року в частині задоволення позову публічного акціонерного товариства «Родовід банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, понесених витрат по сплаті судового збору та оплати оголошення про виклик відповідача у друкованому засобі масової інформації скасовано, провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області у справі №233/2161/16 замінено стягувача Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія» з виконання рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2016 року у справі № 233/2161/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, понесених витрат по сплаті судового збору та оплати оголошення про виклик відповідача у друкованому засобі масової інформації.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» перейменовано на ТОВ «Він Фінанс», дата запису в реєстрі 25.07.2024 № 1000741070024056209.

Згідно розрахунку наданого ТОВ «Він Фінанс» заборгованість відповідача з 23.02.2019 року по 23.02.2023 року складає 96231,80 грн., з яких: заборгованість 3% річних - 28040,99 грн., інфляційні збитки - 68190,81 грн.

Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Під час розгляду даної справи, підлягає врахуванню остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 11.02.2026 року у справі №754/511/23 (провадження №14-63цс25), де сформульовано підхід до застосування ст. 625 ЦК України у випадках, коли рішення суду про стягнення боргу залишається невиконаним, але кредитор втрачає право на його примусове виконання.

Велика Палата Верховного Суду у справі №754/511/23 дійшла висновку, що після пропуску строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмови суду в його поновленні вимога кредитора фактично втрачає можливість примусового захисту, а тому до неї не можуть застосовуватися правила про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. При цьому суд відступив від попереднього висновку, який допускав нарахування таких сум навіть у разі пропуску строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Велика Палата Верховного Суду у справі №754/511/23 вказала, зокрема, що: «105. Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання.

106. Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ на виконання (строк пропущеного, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.

107. Однак це не виключає можливого погашення боргу боржником добровільно, що не буде вважатися безпідставно отриманим майном.

108. У такій ситуації зобов`язання не є задавненим у класичному розумінні, оскільки позовна давність застосовується до звернення з позовом, а тут уже є судове рішення, яке набрало законної сили.

109. Водночас втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.

110. У зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення - припиненою.

111. Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.

112. З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов`язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.

113. Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.

114. Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.

115. Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

116. Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання.

117. Отже, зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.

118. У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

119. За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності».

Отже, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2026 року у справі №754/511/23 (провадження №14-63цс25) сформулювала правову позицію, що після втрати права на примусове виконання рішення суду основна вимога втрачає примусову захищеність, а тому не може бути підставою для заявлення похідних вимог за ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом, рішення суду у справі № 233/2161/16-ц набрало законної сили 24.10.2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців

Отже, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання сплинув 24.10.2020 року.

Позивачем доказів того, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання у справі № 233/2161/16-ц перерився чи зупинявся не надано.

За правилами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись з позовом до суду, позивач у позові виклав обставини, якими обґрунтовував заявлені вимоги та зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, як і не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовом із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування та клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

З урахуванням встановлених обставин справи та враховуючи принцип справедливості, добросовісності, розумності цивільного судочинства, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки ТОВ «Він Фінанс» не надано доказів того, що строк пред`явлення виконавчого листа у справі № 233/2161/16-ц не сплив чи такий строк був поновлений судом.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приймає до уваги, що відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд приходить до висновку, що понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору з відповідача не стягуються та покладаються на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76-82, 89, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 280, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя В.В. Куцевол