Вирок № 140984792, 28.10.2026, Жидачівський районний суд Львівської області

Справа №443/1807/26

Провадження №1-кп/443/119/26

ВИРОК

Іменем України

28 жовтня 2026 року місто Жидачів

Жидачівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження (внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за реєстраційним №12026140000000555 від 10.07.2026) стосовно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Курахове Мар`їнського району Донецької області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , громадянина України, з вищою освітою, працюючого провідним інженером лабораторії металів та зварювання Бурштинської ТЕС, одруженого, раніше не судимого,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України,

за участю:

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_5 ,

встановив:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

ОСОБА_3 10.07.2026 приблизно о 16 годині 40 хвилин керуючи технічно-справним автомобілем марки «ЗАЗ Vida», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись ним автодорогою М-30 сполученням «Стрий-Ізварине», при проїзді її ділянки 25 км + 282 м, що неподалік м. Жидачів Стрийського району Львівської області, в напрямку до м. Ходорів Стрийського району порушив вимоги чинних Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, а саме: Розділу 1 п. 1.2, п. 1.5; Розділу 2 п. 2.3 підпункту б), д); Розділу 14 п.14.2 в); г), п.14.6 г), Розділу 34 дорожня розмітка 1.1 «вузька суцільна лінія», які виразились в тому, що він керуючи транспортним засобом проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, а саме під час виконання на ділянці дороги з обмеженою оглядовістю маневру обгону порушив вимоги дорожньої розмітки 1.1 додаток 2 ПДР та не переконався у його безпечності, в результаті чого виїхав на зустрічну смугу руху та скоїв зіткнення із зустрічним автомобілем марки «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_6 , який рухався в напрямку м. Стрий. У результаті порушення ОСОБА_3 Правил дорожнього руху відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження від яких померла, ОСОБА_8 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений частина 2 статті 286 КК України.

Позиція сторін щодо обсягу та порядку дослідження доказів.

У судовому засіданні прокурор, зважаючи на повне визнання вини обвинуваченим, вважає за доцільне не здійснювати дослідження доказів щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, які сторонами не оспорюються, що відповідає вимогам частини 3 статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням його характеризуючих даних.

Обвинувачений вину по пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, визнав повністю, ствердив суду, що він не оспорює обставини кримінального правопорушення, правильно розуміючи їх зміст і наслідки такої позиції, яка є добровільною, не заперечує проти встановленого прокурором порядку дослідження доказів.

Захисник підтримав позицію обвинуваченого.

Потерпілі та їх представник подали до суду заяви про розгляд кримінального провадження за їх відсутності. Потерпілі не мають до обвинуваченого жодних претензій матеріального та морального характеру, примирилися з ним та просять не позбавляти його волі та права керування транспортними засобами.

Показання обвинуваченого ОСОБА_3 , дані ним у судовому засіданні.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 надав показання, за змістом яких він рухався транспортним засобом разом з матір`ю ОСОБА_7 , сестрою ОСОБА_8 та племінницею ОСОБА_9 . Падав дощ. Він почав здійснювати маневр обгону, при цьому вважав, що перешкоди для цього немає. Однак, коли виїхав на смугу зустрічного руху, виявив, що на цій смузі йому на зустріч рухається інший транспортний засіб. Він почав тормозити, але автомобіль його не слухався і скользив назустріч іншому транспортному засобу, з яким, у подальшому, і відбулося зіткнення. Розуміє, що порушив ПДР, через що відбулася ДТП. Щиро кається у вчиненому. Окрім цього, зауважив, що у своїй роботі, для належного виконання ним службових обов`язків, необхідним є керування як службовим, так і особистим транспортним засобом.

Висновки.

Таким чином, об`єктивно з`ясувавши всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, суд вважає доведеним факт порушення ОСОБА_3 правил безпеки дорожнього руху, будучи особою, яка керувала транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_7 та середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_8 , тобто вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України.

Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченому.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення (пункт 1 частини 1 статті 66 КК України).

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Мотиви призначення покарання.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважає на вимоги статті 65 КК України та роз`яснення, викладені в пункті 1 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2013 №7.

Так, обвинувачений ОСОБА_3 вчинив з необережності кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 286 КК України, яке відповідно до статті 12 КК України є тяжким злочином.

Обвинувачений позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, одружений, раніше не судимий.

Окрім цього, суд враховує думку потерпілих, які претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не мають, примирилися з обвинуваченим і просять не позбавляти його волі та права керування транспортними засобами.

Таким чином, об`єктивно з`ясувавши всі обставини в їх сукупності, вирішивши питання, передбачені статтею 368 КПК України та врахувавши обставини, передбачені статтею 65 КК України, зокрема, ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, має міцні соціальні зв`язки; обставини, які пом`якшують покарання та відсутність обставин, які його обтяжують, а також взявши до уваги фактичні обставини справи, спосіб вчинення кримінальних правопорушень і його мотиви, тяжкість заподіяних кримінальним правопорушенням наслідків, форму вини, суд вважає, що обвинуваченому ОСОБА_3 слід призначити покарання в межах санкцій частини 2 статті 286 КК України у виді позбавлення волі.

Водночас, враховуючи обставини кримінального провадження, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, має міцні соціальні зв`язки, думку потерпілих, а також зважаючи на посткримінальну поведінку обвинуваченого (щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення), яка є виключно позитивною та свідчить про усвідомлення ним негативності вчиненого суспільно небезпечного діяння і готовність нести кримінальну відповідальність, суд доходить висновку про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції його від суспільства і вважає за можливе, на підставі статті 75 КК України, звільнити його від відбування покарання з випробуванням, з покладенням на нього обов`язків, передбачених частиною 1 статті 76 КК України.

При вирішенні питання про призначення додаткового покарання суд враховує таке.

Відповідно до частини 1 статті 55 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю може бути призначено на строк від одного до трьох років.

За змістом рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998 р. право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.

Санкція частини 2 статті 286 КК України, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування і не є обов`язковим для суду. Відповідна правова позиція викладена в постанові колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 08.02.2018 у справі №361/2704/16-к, провадження №51-358км18.

У постанові Третьої судової палати ККС ВС від 15.01.2020 у справі 161/537/18, провадження № 51-4055км19 вказано, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Також колегія суддів зазначила, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу, з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.

У кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 статті 286 і статті 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно (пункт 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті»).

Суд зважає на необережну форму вини, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, його посткримінальну поведінку, а також думку потерпілих, які просили не позбавляти його права керувати транспортними засобами. Окрім цього, суд бере до уваги, що ОСОБА_3 працює провідним інженером лабораторії металів та зварювання Бурштинської ТЕС та під час виконання службових обов`язків постійно користується власним і службовим транспортом, у зв`язку з чим право керування транспортними засобами безпосередньо пов`язане з виконанням ним професійних обов`язків. Також суд звертає увагу на суспільну значущість виконуваної ним роботи на об`єкті енергетичної інфраструктури в умовах воєнного стану.

Окремо суд враховує, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинула мати обвинуваченого. Зазначена обставина, не применшуючи тяжкості наслідків вчиненого кримінального правопорушення, має особливе особисте та моральне значення для ОСОБА_3 , оскільки внаслідок власних необережних дій він зазнав непоправної втрати близької людини.

Відтак, оцінивши наведені обставини у сукупності, з урахуванням принципів справедливості, гуманізму та індивідуалізації покарання, суд доходить висновку, що призначення ОСОБА_3 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не є необхідним для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Мотиви ухвалення інших рішень.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог статті 100 КПК України.

Процесуальні витрати на залучення експертів підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави згідно з вимогами частини 2 статті 124 КПК України.

Підстав для обрання запобіжного заходу обвинуваченому суд не вбачає.

Застосований захід забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна слід скасувати.

Керуючись статтями 368, 371, 374 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_3 визнати винуватим по пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 2 (двох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 76 КК України покласти на ОСОБА_3 обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Речові докази, а саме:

транспортний засіб автомобіль марки «ЗАЗ Vida», реєстраційний номер НОМЕР_3 , повернути ОСОБА_3 ;

транспортний засіб автомобіль марки «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , повернути ОСОБА_10 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз у сумі 24 068 (двадцять чотири тисячі шістдесят вісім) грн.

Скасувати застосований відповідно до ухвал слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 14.07.2026 (справа №461/5366/26 провадження №1-кс/461/4344/26, справа №461/5366/26 провадження №1-кс/461/4345/26) захід забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.

Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Жидачівський районний суд Львівської області.

Вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку (його повний текст) негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Головуючий суддя ОСОБА_1