Рішення № 14097777, 28.02.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2011 р.

Справа № 15/194-10-5520

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі А.Д. Діасамідзе.

За участю представників:

від позивача – Кравченко В.О.,

від відповідача – Фоменко Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія-Гарант” про стягнення 347 146,72 доларів США та 10165,79 грн., –

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Брокбізнесбанк” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія - Гарант” про стягнення 347 146,72 доларів США та 10165,79 грн. у відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов’язань. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія-Гарант” умов кредитного договору № 182/2006 від 17.02.2006 р. щодо своєчасного повернення грошових коштів, наданих в кредит. При цьому позивач вказав на наступні обставини.

17 лютого 2006 р. між позивачем та ТОВ „Лізингова компанія-Гарант” був укладений кредитний договір № 182/2006, згідно якого банк відкрив ТОВ „Лізингова компанія-Гарант” відкличну кредитну лінію з лімітом одночасного залишку заборгованості за основною сумою у розмірі 3 840 000,00 доларів США строком з 17 лютого 2006 року по 17 лютого 2011 року, зі сплатою 10% річних для придбання основних засобів з метою передачі їх в лізинг, під заставу придбаних основних засобів та обладнання.

Відповідно до п. 2.2. цього договору в межах відкритої кредитної лінії позивач та відповідач укладають додаткові угоди про надання коштів в розрізі кредитної лінії (окремо по кожній сумі, що має надаватися). Після підписання такої угоди банк протягом 3 банківських днів перераховує Товариству з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія-Гарант” кошти.

Так, позивач вказує, що у відповідності з п. 2.2 вказаного договору в межах відкритої кредитної лінії між позивачем та відповідачем було укладено ряд додаткових угод, згідно яких банком було надано Товариству з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія-Гарант” кредит на загальну суму 3786511 доларів США, з яких відповідач повернув 3463686,68 доларів США.

Також позивач посилається на те, що між сторонами були укладені додаткові угоди під №№ 22, 23, 24, 26 та 28, за якими відповідач не виконав свої зобов'язання та не повернув вчасно кредит.

Зокрема, 10 серпня 2006 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода № 22, за якою банк надав позичальнику в рамках кредитної лінії кредит в сумі 245 200 доларів США на термін до 10 вересня 2009 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит у встановлений графіком погашення кредиту термін. В забезпечення виконання цієї додаткової угоди 30 листопада 2006 року між сторонами був укладений договір застави № 182-Ф1/2006, відповідно до якого відповідач надав позивачу в заставу 10 напівпричіпів-платформ Е марки „БОГДАН”.

21 серпня 2006 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода № 23, за якою банк надав позичальнику в рамках кредитної лінії кредит в сумі 382 875 доларів США на термін до 21 жовтня 2009 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит у встановлений графіком погашення кредиту термін. В забезпечення виконання цієї додаткової угоди 30 листопада 2006 року між сторонами був укладений договір застави № 182-Х1/2006, відповідно до якого відповідач надав позивачу в заставу 10 сідлових тягачів - Е марки „RENAULT”.

21 серпня 2006 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода № 24, за якою банк надав позичальнику в рамках кредитної лінії кредит в сумі 120900 доларів США на термін до 21 жовтня 2009 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит у встановлений графіком погашення кредиту термін. В забезпечення виконання цієї додаткової угоди 30 листопада 2006 року між сторонами був укладений договір застави № 182-Ц1/2006, відповідно до якого відповідач надав позивачу в заставу 5 напівпричіпів-платформ Е марки „БОГДАН”.

06 вересня 2006 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода № 26, згідно з якою банк надав позичальнику в рамках кредитної лінії кредит в сумі 244 800 доларів США на термін до 06 жовтня 2009 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит до у встановлений графіком погашення кредиту термін. В забезпечення виконання цієї додаткової угоди 30 листопада 2006 року між сторонами був укладений договір застави № 182-ІЦ1/2006, відповідно до якого відповідач надав позивачу в заставу 10 напівпричіпів-платформ Е марки „БОГДАН”.

20 вересня 2006 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода № 28, за якою банк надав позичальнику в рамках кредитної лінії кредит в сумі 314 630 доларів США на термін до 20 жовтня 2009 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит у встановлений графіком погашення кредиту термін. В забезпечення виконання цієї додаткової угоди 30 листопада 2006 року між сторонами був укладений договір застави № 182-Э1/2006, відповідно до якого відповідач надав позивачу в заставу 10 вантажних сідловин тягачів марки „ІVЕКО”.

Відтак, відповідно до п. 1 вищезазначених додаткових угод в рамках відкритої кредитної лінії відповідачу було надано кредит на загальну суму 1 308 205 доларів США, а згідно з п. 3 та п. 4 відповідач зобов'язався повернути кредит в термін, що визначений графіками погашення за додатковими угодами.

Як вказує позивач, відповідач своїх майнових зобов'язань не виконав, в обумовлені строки кредит за даними додатковими угодами не повернув, внаслідок чого станом на 01 грудня 2010 р. банку завдано збитків в розмірі 347146,72 дол. США. Так, позивач стверджує, що відповідач, не виконуючи своїх зобов'язань, порушив умови договору, в т.ч. пункти 3, 4 додаткових угод до кредитного договору, а також ст.ст. 1054, 1049 Цивільного кодексу України. Також з огляду на невиконання відповідачем своїх зобов'язань відповідно до ст. 612 ЦК України відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання.

В свою чергу згідно зі ст. 623 ЦК України боржник, який прострочив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Разом з тим позивач посилається на п. 7.1. кредитного договору, яким передбачено, що у разі несвоєчасного повернення кредиту та/або процентів за його використання, банк має право стягнути пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент заборгованості, від суми непогашеної заборгованості за кожний день прострочення платежу.

До того ж позивач зазначає, що у зв'язку з перейменуванням Акціонерного банку „Брокбізнесбанк” на Публічне акціонерне товариство „Брокбізнесбанк” та Одеської філії Акціонерного банку „Брокбізнесбанк” на Одеську філію Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк”, позов подано Публічним акціонерним товариством „Брокбізнесбанк”.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.12.2010 р. порушено провадження у справі № 15/194-10-5520 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач позовні вимоги визнав, про що зазначено у відзиві на позовну заяву (а.с. 1-3 т. 2). При цьому відповідач вказує, що оскільки вимоги, що випливають з укладеного між сторонами кредитного договору, забезпечені заставленим відповідачем майном, відповідно звернення стягнення на заставлене майно стане запорукою задоволення вимог позивача.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

17 лютого 2006 р. між Акціонерним банком „Брокбізнесбанк” (надалі - банк) в особі директора Одеської філії АБ „Брокбізнесбанк” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія - Гарант” (позичальник) був укладений кредитний договір № 182/2006, згідно п. 2.1 якого банк відкриває позичальнику валютну відкличну кредитну лінію з лімітом одночасного залишку заборгованості за основною сумою у розмірі 3 840 000,00 доларів США строком з 17 лютого 2006 року по 17 лютого 2011 року, зі сплатою 10% річних для придбання основних засобів з метою передачі їх в лізинг, під заставу придбаних основних засобів, обладнання, майнових прав на лізингові платежі за договорами лізингу та страхування ризику неповернення кредиту страховою компанією „Гарант-Авто”.

Згідно п. 2.2. договору після надходження письмових заяв від позичальника про надання коштів в межах відкритої кредитної лінії, банк і позичальник укладають додаткові угоди до цього договору про надання коштів в розрізі кредитної лінії (окремо по кожній сумі, що має надаватися). Після підписання такої угоди банк протягом 3 банківських днів перераховує Товариству з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія-Гарант” кошти за реквізитами, вказаними в його письмовій заяві.

Як вбачається з матеріалів справи, у серпні-вересні 2006 р. між банком та відповідачем були укладені додаткові угоди до кредитного договору, а саме: додаткова угода № 22 від 10.08.2006 р., додаткові угоди № 23 та № 24 від 21.08.2006 р., додаткова угода № 26 від 06.09.2006 р. та додаткова угода № 28 від 20.09.2006 р. про надання кредиту на загальну суму 1309 060,00 доларів США для придбання транспортних засобів загальною кількістю 45 одиниць з метою їх подальшої передачі в лізинг. Вказані транспортні засоби були передані відповідачем у фінансовий лізинг ЗАТ „Термінал Т-К” за договором фінансового лізингу № 1708-06/82Ф від 17.08.2006 р. і договорами фінансового лізингу № 0210-06/87Ф, № 0210-06/88Ф, № 0210-06/89Ф і № 0210-06/90Ф від 02.10.2006 р.

Зокрема, 10 серпня 2006 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода № 22, за якою банк надав позичальнику в рамках кредитної лінії кредит в сумі 245 200 доларів США на термін до 10 вересня 2009 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит у встановлений графіком погашення кредиту термін. В забезпечення виконання цієї додаткової угоди 30 листопада 2006 року між сторонами був укладений договір застави № 182-Ф1/2006, відповідно до якого відповідач надав позивачу в заставу 10 напівпричіпів-платформ Е марки „БОГДАН”.

21 серпня 2006 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода № 23, за якою банк надав позичальнику в рамках кредитної лінії кредит в сумі 382 875 доларів США на термін до 21 жовтня 2009 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит у встановлений графіком погашення кредиту термін. В забезпечення виконання цієї додаткової угоди 30 листопада 2006 року між сторонами був укладений договір застави № 182-Х1/2006, відповідно до якого відповідач надав позивачу в заставу 10 сідлових тягачів - Е марки „RENAULT”.

21 серпня 2006 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода № 24, за якою банк надав позичальнику в рамках кредитної лінії кредит в сумі 120900 доларів США на термін до 21 жовтня 2009 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит у встановлений графіком погашення кредиту термін. В забезпечення виконання цієї додаткової угоди 30 листопада 2006 року між сторонами був укладений договір застави № 182-Ц1/2006, відповідно до якого відповідач надав позивачу в заставу 5 напівпричіпів-платформ Е марки „БОГДАН”.

06 вересня 2006 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода № 26, згідно з якою банк надав позичальнику в рамках кредитної лінії кредит в сумі 244 800 доларів США на термін до 06 жовтня 2009 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит до у встановлений графіком погашення кредиту термін. В забезпечення виконання цієї додаткової угоди 30 листопада 2006 року між сторонами був укладений договір застави № 182-ІЦ1/2006, відповідно до якого відповідач надав позивачу в заставу 10 напівпричіпів-платформ Е марки „БОГДАН”.

20 вересня 2006 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода № 28, за якою банк надав позичальнику в рамках кредитної лінії кредит в сумі 314 630 доларів США на термін до 20 жовтня 2009 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит у встановлений графіком погашення кредиту термін. В забезпечення виконання цієї додаткової угоди 30 листопада 2006 року між сторонами був укладений договір застави № 182-Э1/2006, відповідно до якого відповідач надав позивачу в заставу 10 вантажних сідловин тягачів марки „ІVЕКО”.

Крім того, між банком і відповідачем були укладені договори застави майнових прав: договір застави № 182-22/2006 від 10.08.2006 р.; договір застави № 182-23/2006 від 21.08.2006 р., договір застави № 182-24/2006 від 21.08.2006 р.; договір застави № 182-26/2006 від 06.09.2006 р. та договір застави № 182-28/2006 від 20.09.2006 р., якими забезпечується виконання відповідачем зобов'язань по поверненню позивачу кредиту, сплаті процентів за користування ним, штрафних санкцій, платежів на умовах та в строки, що передбачені та/або випливають з кредитного договору. За згодою сторін загальна оцінка майнових прав за зазначеними договорами застави становить 7 636 595,60 грн.

Разом тим відповідно до п. 1. вищезазначених додаткових угод №№ 22, 23, 24, 26 та 28 в рамках відкритої кредитної лінії відповідачу було надано кредит в загальній сумі 1 308 205 доларів США, в свою чергу відповідач згідно п. 3, п. 4 вказаних додаткових угод зобов'язався повернути кредит в термін, визначений графіками погашення згідно додаткових угод.

В силу частини 1 статті 55 Закону України „Про банки і банківську діяльність” відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” банківський кредит - будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до ч. 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Укладений між банком та відповідачем кредитний договір є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як з’ясовано судом, банком були виконані зобов'язання за укладеним з відповідачем кредитним договором та відповідачу були надані кредитні кошти 1 308 205 доларів США, однак відповідач прийняті на себе зобов'язання щодо своєчасного погашення заборгованості по кредиту та сплаті нарахованих відсотків за користування кредитом не виконав, в обумовлені строки кредит за вказаним додатковими угодами не повернув, у зв’язку з чим заборгованість відповідача станом на 01.12.2010 р. склала: по кредиту –322 824,32 доларів США; по нарахованим відсоткам за користуванням кредитом –2 653,35 доларів США, по простроченим нарахованим відсоткам –21 669,05 доларів США.

При цьому слід зазначити, що суму заборгованості відповідач визнав, проте послався на неможливість виконання своїх зобов'язань за кредитним договором у зв'язку зі зниженням динаміки сплати ЗАТ „Термінал Т-К” лізингових платежів за договорами лізингу, що призвело до утворення заборгованості. Так, відповідач вказує, що з жовтня 2009 р. ЗАТ „Термінал Т-К” повністю припинило сплачувати лізингові платежі по вказаним вище договорам фінансового лізингу. Проте до квітня 2010 р. відповідач за рахунок власних коштів намагався виконувати зобов'язання за кредитним договором, але згодом внаслідок значного погіршення фінансового стану сплачувати кредит виявилося неможливим.

Вказані доводи відповідача щодо неможливості виконання ним прийнятих на себе зобов’язань за кредитним договором і додатковими угодами до нього судом до уваги не приймаються, оскільки такі обставини не звільняють відповідача від обов’язку повернути кредитні кошти.

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Так, відмовою повернути отримані кредитні кошти за вищевказаним кредитним договором та сплатити нараховані проценти за користування кредитним коштами відповідач порушив умови цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. В свою чергу вказані обставини є підставою для стягнення суми заборгованості у судовому порядку. Таким чином, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної заборгованості. При цьому суд зазначає, що, виходячи зі змісту позовних вимог та пояснень позивача, позивачем фактично заявлені вимоги про стягнення вказаної суми боргу, про що свідчить доданий позивачем до позову розрахунок заборгованості за кредитним договором (а.с. 109 т. 1), хоча позивач невірно визначає вказану суму боргу як відшкодування збитків, які потребують доведення наявності складу правопорушення.

Разом з тим суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованої неустойки по простроченим нарахованим відсоткам. Так, згідно умов вказаних кредитних договорів відповідач зобов'язався сплачувати нараховані відсотки, здійснювати погашення кредиту згідно графіку, проте порушив вказані умови.

В силу приписів ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до положень частини 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Разом з тим частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Також відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як передбачено, пунктом 7.1. кредитного договору, у разі несвоєчасного повернення кредиту та/або процентів за його використання, банк має право стягнути пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент заборгованості, від суми непогашеної заборгованості за кожний день прострочення платежу.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Так, згідно наданої позивачем довідки про погашення кредиту і відсотків Товариством з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія - Гарант” станом на 01.12.2010 р. розмір пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом становить 10165,79 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором № 182/2006 р. від 17.02.2006 р. складає 347 146,72 доларів США (322 824,32 доларів США + 2 653,35 доларів США + 21 669,05 доларів США) та пеня в сумі 10165,79 грн. Вказану заборгованість відповідач визнав повністю.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк” обґрунтовані, у зв’язку з чим підлягають задоволенню.

У зв’язку з тим, що спір виник внаслідок невиконання договірних зобов’язань Товариством з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія-Гарант”, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті державного мита та витрати на ІТЗ судового процесу, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія-Гарант” про стягнення 347 146,72 доларів США та 10165,79 грн. задовольнити повністю.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія –Гарант” (м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 8, кв. 4; код ЄДРПОУ 31976914, р/р 265080028801 в Одеській філії АТ „Брокбізнесбанк”, р/р 265070028811 в Одеській філії АТ „Брокбізнесбанк”, МФО 388454) на користь Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк" в особі Одеської філії (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 77; код 33234522; к/р 32007173501 в управлінні НБУ по м. Києву і Київській обл., МФО 388454) заборгованість в сумі 347 146/триста сорок сім тисяч чотириста шістнадцять/доларів США 32 цента; пеню в розмірі 10165/десять тисяч сто шістдесят п'ять/грн. 79 коп., витрати по сплаті держмита в сумі 25 500/двадцять п'ять тисяч п'ятсот/грн. 00; витрати по сплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 04.03.2011 р.