Рішення № 140976214, 26.10.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/3086/26

Провадження № 2/202/3705/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

26 жовтня 2026 року Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого - судді Мачуського О.М.

за участю: секретаря судового засідання Карасьової Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпра цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

06 квітня 2026 року до представник ТОВ «Свеа Фінанс» Паладич А.О. за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» звернулась до Індустріального районного суду міста Дніпра з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором позики № 94/91217573 від 01 червня 2021 року у розмірі 15696,00 гривень, а також понесених судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01.06.2021 року між ТОВ «Партнер Фінанс» та ОСОБА_1 укладено Договір №94/91217573 від 01.06.2021 року, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти в сумі 2000,00 гривень строком на 365 днів, та взяв на себе зобов`язання повернути дані кошти й сплатити комісію за видачу позики в розмірі 560,00 грн. й відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 2,00 % в день. Разом з тим, взяті на себе зобов`язання за даним договором ОСОБА_1 не виконував у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість.

28.12.2023 року між ТОВ «Партнер Фінанс» та ТОВ «Росвен Інвест Україна» (після зміни назви ТОВ «Свеа Фінанс») укладено Договір факторингу 01.02-91/23 від 28.12.2023 року, згідно з яким ТОВ «Росвен Інвест Україна» (після зміни назви ТОВ «Свеа Фінанс») набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі до відповідача ОСОБА_1 за Договром № 94/91217573 від 01.06.2021 року в розмірі 15696,00 гривень, з яких: 2000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 13640,00 грн. - заборгованість за процентами; 56,00 грн. заборгованість за комісією. Після отримання права вимоги, позивач не здійснював нарахування відповідачу жодних штрафних санкцій, однак своїх зобов`язань за договором позики відповідач не виконав, у зв`язку з чим позивач, за захистом своїх прав та інтересів, вимушений звернутись до суду.

Ухвалою судді Індустріального районного суду міста Дніпра Мачуського О.М. від 23 квітня 2026 року справу прийнято до провадження та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Заперечення від учасників справи проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, до суду не подавались.

Правом, передбаченим ст. 178 ЦПК України, щодо подачі відзиву на позовну заяву відповідач не скористався. Свої заперечення щодо позову, в частині нарахованих за договором позики відсотків, висловив у поданій до суду заяві від 20.05.2026 року.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 20 травня 2026 року зупинено провадження у цивільній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною Палатою Касаційного цивільного Верховного Суду цивільної справи №552/672/23.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 21 вересня 2026 року поновлено провадження по цивільній справі.

Представник позивача ТОВ «Свеа Фінанс» Паладич А.О. в судове засідання не з`явилась, натомість в прохальній частині позову зазначила, що просить розглядати справу без її участі.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, в матеріалах справи наявна заява в якій відповідач зазначив, що заперечує проти позовних вимог ТОВ «Свеа Фінанс» в частині нарахованих відсотків та просив розглянути справу без його участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Партнер Фінанс» та ОСОБА_1 укладено Договір позики № 94/91217573 від 01.06.2021 року (далі - Договір позики), який містить анкетні дані та особистий підпис ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 1.1. Договору позики на підставі цього Договору позикодавець передає y власність позичальнику грошові кошти (сума позики) y розмірі встановленому цим договором, а позичальник з зобов`язується повернути суму позики позикодавцю та сплатити проценти, а також інші платежі за договором y порядку та строки передбачені цим договором, зокрема Графіком платежів.

Умовами договору визначено, сума позики становить 2000,00 грн. та надається позичальнику без додаткового забезпечення та залучення супутніх послуг третіх осіб (п.1.2.); строк на який надається позика становить 365 днів. Позика надається позичальнику на умовах із поверненням суми позики в кінці строку користування позикою (п.1.4.); комісія за видачу позики складає 28% від суми позики, що становить 560,00 грн. і підлягає сплаті у строк передбачений Графіком платежів (п.1.5.); розмір, порядок та строки сплати позичальником платежів за цим договором погоджений сторонами в Графіку платежів (п.1.6.); позичальник повинен сплачувати позикодавцю проценти за договором за фіксованою ставкою 2% від суми позики (залишку суми позики) за кожен день користування позикою в межах строку передбаченого п.1.4. та п.2.2. договору у порядку, розмірі та строки встановлені в Графіку платежів, що у загальному розмірі становить 14040 грн. (п. 2.1.); нарахування процентів на суму позики починається з 15-го дня користування позикою (п. 2.2.); позикодавець надає позику шляхом передачі готівкових коштів позичальнику (п. 3.1.); підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він отримав від позикодавця суму позики у повному обсязі у дату підписання цього договору (п. 3.2.).

Згідно положень розділу 9 Договору позики (Графік платежів), позичальник у строк до 31.05.2022 року мав повернути позикодавцю отримані у борг грошові кошти (суму позики) 2000,00 грн., а також сплатити комісію за видачу позики - 560,00 грн. й проценти за користування позикою в сумі 14010,00 грн.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ст. 1047 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що Договір позики №94/91217573 від 01.06.2021 року, укладений у спосіб визначений чинним, на момент укладення, законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

ТОВ «Партнер Фінанс» свої зобов`язання за Договором позики виконало та надало ОСОБА_1 позику грошові кошти в сумі 2000,00 гривень. Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного Договору позики, шляхом прийняття виконання зобов`язання позикодавця, а саме отримавши грошові кошти у позику та здійснюючи часткове погашення заборгованості.

Факт укладення Договору позики та отримання за ним грошових коштів в сумі 2000,00 гривень, в ході розгляду справи відповідачем не оспорювалось.

Разом з тим, всупереч умов Договору позики, відповідач не виконував своїх зобов`язань, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість, розмір якої відповідно до складеного ТОВ «Партнер Фінанс» розрахунку за договором позики №94/91217573 від 01.06.2021 року, станом на 28.12.2023 року становила 15696,00 гривень, з яких: основна сума боргу - 2000 гривень; нараховані відсотки за користування кредитом 13640,00 гривень; комісія 56,00 гривень.

Щодо наявності у ТОВ «Свеа Фінанс» права вимоги до відповідача за Договором позики № 94/91217573 від 01.06.2021 року, суд зазначає наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Партнер Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» укладено Договір факторингу № 01.02-91/23 від 28.12.2023 року, за умовами якого ТОВ «Партнер Фінанс» передало ТОВ «Росвен Інвест Україна», а останнє прийняло права вимоги за договорами, зазначеними в Реєстрі боржників.

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників № 2 Додаток 1 до Договору факторингу № 28.12.2023 №01.02-91/23, ТОВ «Росвен Інвест Україна» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 , за договором № 94/91217573 від 01.06.2021 року, в загальному розмірі 15696,00 гривень, з яких: 2000,00 гривень заборгованість за тілом позики; 13640,00 гривень заборгованість за відсотками; 56,00 гривень заборгованість за комісією (п. 3314).

Рішенням Єдиного учасника ТОВ «Росвен Інвест Україна» № 1 від 25.03.2024 року, змінено назву (найменування) Товариства з Товариство з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» на «Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс».

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1084 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Отже, до ТОВ «Свеа Фінанс» відповідно до укладеного Договору факторингу № 01.02-91/23 від 28.12.2023 року, перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором позики № 94/91217573 від 01.06.2021 року.

Після отримання права грошової вимоги, ТОВ «Свеа Фінанс» не здійснювало нарахування відповідачу жодних додаткових нарахувань за договором позики, однак своїх зобов`язань за договором відповідач не виконав, заборгованість не погасив.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даними договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України).

В ході судового розгляду справи, відповідач не заперечував факту укладення Договору позики № 94/91217573 від 01.06.2021 року та отримання грошових коштів у позику, не наводив заперечень щодо факту переходу права вимоги за кредитним договором до ТОВ «Свеа Фінанс» та належність позивачу права грошової вимоги за вказаним Договором позики.

Судом враховується, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання, не повернув фактично отримані за договором позики кошти (сума позики) в розмірі 2000,00 гривень, а тому має заборгованість перед правонаступником позикодавця - ТОВ «Свеа Фінанс», яке вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми позики.

При цьому, в ході розгляду справи відповідачем не надано доказів, які б підтверджували виконання ним зобов`язань за кредитним договором чи спростовували б наведені позивачем доводи, наведені позивачем.

Щодо вимоги про стягнення комісії за видачу позики, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин за договором позики), загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин за договором позики) о загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, виходячи з аналізу вимог Закону України «Про споживче кредитування», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року по справі №496/3134/19, така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначена легітимна можливість позикодавця/кредитодаця включати до тексту договорів умови щодо нарахування комісії, в подальшому нараховувати її та витребувати від позичальника.

Нарахування комісії за видачу позики в розмірі 560,00 гривень, що складає 28 % від суми наданої позики одноразово в момент видачі позики, включено до узгодженого сторонами п. 1.5. Договору позики № 94/91217573 від 01.06.2021 року. Під час укладення Договору позики відповідач ознайомився та погодився на зазначені умови.

Суму узгодженої сторонами договору комісії за надання позики, у визначені договором строки, відповідач в повному обсязі не сплатив, тобто не виконав умови договору в цій частині, а тому правонаступник позичальника вправі вимагати від позичальника сплати заборгованості за комісією в сумі 56,00 гривень.

Вирішуючи вимогу про стягнення відсотків за користування позикою, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У своїй заяві від 20.05.2026 року ОСОБА_1 зазначив, що відсотки за користування позикою є несправедливими та такими, що значно перевищують розмір суми основного боргу.

Умовами Договору позики передбачено, що строк позики (строк Договору) складає 365 днів, дата надання позики 01.06.2021 року, дата повернення позики (останній день) 31.05.2022 року (п. 1.4., п.8.1.).

Мета отримання позики споживчі цілі, що не суперечать законодавству (п. 1.3. Договору позики).

Також у Договорі позики сторонами узгоджено сплату процентів за фіксованою ставкою 2% від суми позики - 2000,00 гривень за кожен день користування позикою, y порядку, розмірі та строки встановлені в Графіку платежів, що y загальному розмірі становить 14040 гривень (п. 2.1., розділ 9 «Графік платежів»).

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Суд враховує, що станом на 01.06.2021 року була відсутня імперативна норма, яка б обмежувала розмір процентів за користування позикою та дозволяла б застосувати конструкцію нікчемності умови договору (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

За відсутності підстав для застування конструкції нікчемності умови, до правових способів коригування процентів за користування позикою, в тому числі на умовах фінансового кредиту, який укладено 01.06.2021 року, з урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести: оспорюваність умови чи договору позики; зміну договору позики; тлумачення умов договору позики.

Суд, без позовної вимоги споживача, може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування позикою, в тому числі на умовах фінансового кредиту, як тлумачення умов договору, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору, суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору. Натомість, оспорюваність умови чи договору позики в цілому, суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто, у разі якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про спорення умови чи договору позики або зміну такого договору, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування позикою.

Наведене, відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07 вересня 2026 року по справі № 552/672/23,провадження № 61-4595сво25.

Аналіз наведених умов Договору позики № 94/91217573 від 01.06.2021 року, з урахуванням викладених правових норм, дозволяє зробити висновок про те, що умови договору є чіткими й не мають двозначних варіантів тлумачення щодо розміру відсотків, а тому відсутні підстави для застосування правила частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Водночас, споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умов чи договору позики в цілому, зміну договору позики, а тому суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Як встановлено судом, розмір пред`явлених до стягнення відсотків за користування позикою в сумі 13640,00 гривень, не перевищує узгоджений в Договорі позики розмір 14040 гривень (25 платежів по 560 гривень в період з 28.06.2021 року по 30.05.2021 року; 1 платіж в сумі 40 гривень - 31.01.2022 року).

Таким чином, суд доходить висновку про обґрунтованість вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за процентами в сумі 13640,00 гривень.

За таких обставин, враховуючи, що в установлені договором строки відповідач не виконав свої зобов`язання щодо погашення заборгованості, суд доходить висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача, який є правонаступником позикодавця, заборгованість за Договором позики № 94/91217573 від 01.06.2021 року, в розмірі 15696,00 гривень, з яких: 2000,00 гривень заборгованість за тілом позики; 13640,00 гривень заборгованість за відсотками; 56,00 гривень заборгованість за комісією за видачу позики.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavinandothers v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2011 року, остаточне 10.05.2011).

З урахуванням викладеного, судом не надається детальна відповідь на інші аргументи сторін, оскільки вони самі по собі, або в сукупності з іншими аргументами та доказами по справі, не впливають на вищезазначений висновок суду.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

За звернення до суду з позовною заявою в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» у відповідності до вимог ЗУ «Про судовий збір», позивачем ТОВ «Свеа Фінанс» були понесені витрати з оплати судового збору в сумі 2662,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 1668 від 31.03.2026 року.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Таким чином, відповідно до ст. 141 ЦПК України, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати з оплати судового збору в розмірі 2662,40 гривень.

Керуючись ст. ст. 16, 526-530, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 19, 81, 82, 141, 263, 264, 265, 280-282 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс», код ЄДРПОУ 37616221, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8, заборгованість за Договором позики № 94/91217573 від 01.06.2021 року, в розмірі 15696,00 гривень, з яких: 2000,00 гривень заборгованість за тілом позики; 13640,00 гривень заборгованість за відсотками; 56,00 гривень заборгованість за комісією за видачу позики.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс», код ЄДРПОУ 37616221, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Мачуський