Рішення № 140969153, 22.10.2026, Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/2407/26

Провадження № 2/309/1289/26

Р І Ш Е Н НЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

у складі головуючого-судді Кемінь В.Д.

за участю секретаря судового засідання Плиска А.В.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Хустський відділ державної виконавчої служби у Хустському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду із позовом до відповідача про звільнення майна з-під арешту, в якому зазначив, що 25.10.2005 ОСОБА_1 та ЗАКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК ПРИВАТБАНК, правонаступником якого є ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК ПРИВАТБАНК, а в подальшому - АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК ПРИВАТБАНК уклали договір іпотеки, за умовами якого Іпотекодавець надав в іпотеку житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

26.10.2005 року на підставі договору іпотеки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис про обтяження №17245420.

06.08.2012 року державним виконавцем органу державної виконавчої служби Хустського районного управління юстиції було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №33729449 з примусового виконання виконавчого листа №2-155 від 01.03.2011 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ Приватбанк заборгованості за кредитом в розмірі 202 296,33 грн.

07.08.2012 року на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження №33729449 від 06.08.2012 року до державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис про обтяження №17246590.

Тип обтяження: арешт нерухомого майна. Об`єкт обтяження: нерухоме майно (тобто включаючи предмет іпотеки).

21.06.2013 року на підставі п.1 ч.1 ст.47 Закону України Про виконавче провадження державним виконавцем було прийнято постанову №33729449 про повернення виконавчого документа стягувачеві.

28.11.2016 року право власності на предмет іпотеки було зареєстровано за Банком на підставі Договору іпотеки (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1074013121253, номер запису про право власності 17245291 від 26.10.2016 року).

На сьогоднішній день виконавчий лист №2-155 від 01.03.2011 року не перебуває на примусовому виконанні у державних чи приватних виконавців, однак зареєстрований 07.08.2012 арешт не скасований.

Арешт майна боржника застосовувався як гарантія задоволення законних вимог стягувача - АТ КБ Приватбанк, однак враховуючи, що виконавчий лист був повернутий стягувачу, потреба у накладенні арешту відпала.

Позивач, як власник майна, позбавлений можливості реалізувати право власності через наявність арешту. Таким чином, арешт накладений на майно порушує право власності Позивача, а тому це обтяження підлягає скасуванню.

Відповідач відзиву на позов не подав.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав заяву про проведення судового засідання за його відсутності, позовні вимоги підтримав.

Інші учасники справи до судового засідання не з`явились, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснюється, за заявою представника відповідача у зв`язку із відсутністю позивача.

Дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України: суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; ч.1 ст.76 ЦПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ч.2 ст.83 ЦПК України: позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, ст.15 ЦК України, ст.55, 124 Конституції України: кожна особа має право на захист свого цивільного права, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Із змісту позовної заяви та матеріалів справи встановлено, що предметом позову є накладення арешту на майно, а саме житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є позивач.

Судом встановлено, що 25.10.2005 року ОСОБА_1 та ЗАКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК ПРИВАТБАНК, правонаступником якого є ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК ПРИВАТБАНК, а в подальшому - АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК ПРИВАТБАНК уклали договір іпотеки, за умовами якого Іпотекодавець надав в іпотеку житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

26.10.2005 року на підставі договору іпотеки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис про обтяження №17245420.

06.08.2012 року державним виконавцем органу державної виконавчої служби Хустського районного управління юстиції було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №33729449 з примусового виконання виконавчого листа №2-155 від 01.03.2011 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ Приватбанк заборгованості за кредитом в розмірі 202 296,33 грн.

07.08.2012 року на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження №33729449 від 06.08.2012 року до державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис про обтяження №17246590. Тип обтяження: арешт нерухомого майна. Об`єкт обтяження: нерухоме майно (тобто включаючи предмет іпотеки).

21.06.2013 року на підставі п.1 ч.1 ст.47 Закону України Про виконавче провадження державним виконавцем було прийнято постанову №33729449 про повернення виконавчого документа стягувачеві.

28.11.2016 року право власності на предмет іпотеки було зареєстровано за Банком на підставі Договору іпотеки (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1074013121253, номер запису про право власності 17245291 від 26.10.2016).

Спір, що розглядається, стосується захисту права власності, тому справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, що узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 року у справі №813/1341/15 за позовом юридичної особи-іпотекодержателя до органу державної виконавчої служби про визнання протиправною та скасування постанови відповідача у частині накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, та зобов`язання відповідача звільнити майно з-під арешту. Велика Палата Верховного Суду, враховуючи характер спірних правовідносин, які стосувалися порушення права позивача на задоволення його вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами боржника, виснувала, що спір є цивільно-правовим. Тому залежно від суб`єктного складу його слід вирішувати за правилами цивільного або господарського судочинства.

Стаття 41 Конституції України визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Згідно з ст.1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України: правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст.317, 319 ЦК України: власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч.1 ст.328 ЦК України).

Нормою ч.4 ст.334 ЦК України встановлено те, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з частинами першою, другою статті 319 Цивільного кодексу України: власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 321 ЦК України: право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст.391 ЦК України: власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.2 ст.386 ЦК України: власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

На сьогоднішній день виконавчий лист №2-155 від 01.03.2011 року не перебуває на примусовому виконанні у державних чи приватних виконавців, однак зареєстрований 07.08.2012 року арешт не скасований.

Відповідно до ч.1 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІУ від 21.04.1999, який був чинний на момент накладення арешту: арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя (ч.1 ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІУ від 21.04.1999).

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз`яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна (ч.4 ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІУ від 21.04.1999).

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (ч.1 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІУ від 21.04.1999). Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016.

Підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини визначені у ч.4 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч.5 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016).

Згідно норми ст.1 Закону України "Про іпотеку": іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Із ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки (ч.6 ст.З Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до приписів ч.7 ст.3 Закону України "Про іпотеку": пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки.

Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.5 ст.33 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до ст.36 Закону України «Про іпотеку»: сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, якии може бути укладеним одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст.37 Закону України "Про іпотеку".

Згідно ст.37 Закону України "Про іпотеку": іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Частиною 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Верховний суд у своїй постанові від 15,05.2019 року у справі №335/12353/17-ц вказав, що виходячи з системного тлумачення статей 16, 572, 589 ЦК України, статті 60 Закону України "Про виконавче провадження", статті 1 Закону України "Про іпотеку" і роз`яснень пункту 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року №5 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна", позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Враховуючи вищевикладене, іпотека, як правовий інститут, виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов`язання, тобто гарантує кредитору -іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Право власності позивача на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , виникло на підставі Договору іпотеки в порядку пріоритетності прав, оскільки іпотека була зареєстрована раніше за накладений арешт.

Суд приходить до висновку, що арешт накладений на майно (будинок) порушує право власності позивача, як власника, а тому ці обтяження підлягають скасуванню.

З огляду на наведене, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст.10 ЦПК України: суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Керуючись ст.13, 76-78, 81, 263 - 265, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Хустський відділ державної виконавчої служби у Хустському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту, - задовольнити.

Зняти арешт, накладений на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1074013121253), який належить на праві власності АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК ПРИВАТБАНК (код ЄДРПОУ: 14360570), шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяження № 17246590 від 07.08.2012 року, яке було зареєстроване на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження № 33729449 прийнятої 06.08.2012 року відділом державної виконавчої служби Хустського районного управління юстиції (код ЄДРПОУ: 34460960).

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (м.Київ, вул.Грушевського, буд.50, ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27.10.2026 року.

Суддя Хустського

районного суду: Кемінь В. Д.