Ухвала суду № 140968324, 26.10.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/10213/26

1-кс/308/6553/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі слідчого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , третьої особи ОСОБА_5 та його представника адвоката ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області клопотання слідчого Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові ОСОБА_7 , погоджене прокурором відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_8 , у кримінальному провадженні за №62026140110002355 від 31.03.2026 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.369-2 та ч.3 ст.332 КК України, про арешт майна,-

ВСТАНОВИВ:

Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається.

22.10.2026 слідчий Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові ОСОБА_9 за погодженням з прокурором Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням у кримінальному провадженні №62026140110002355 від 31.03.2026 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.369-2 та ч.3 ст.332 КК України, про арешт майна.

Згідно вказаного клопотання просить накласти арешт на грошові кошти у сумі 7 000,00 доларів США, які вилучено із сумки ОСОБА_4 , з метою забезпечення збереження речових доказів та можливої конфіскації майна як виду покарання.

Позиції учасників кримінального провадження.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав клопотання та просив його задовольнити.

Підозрюваний ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання, пояснивши, що вилучені у нього грошові кошти в сумі 7 000 доларів США йому не належать, а належать ОСОБА_5 та були отримані від останнього в позику.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_5 показав, що грошові кошти в сумі 7 000 доларів США, вилучені в ОСОБА_4 , належать йому та були передані ОСОБА_4 у позику на підставі письмової розписки.

Представник ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_10 заперечував проти задоволення клопотання, посилаючись на те, що вилучені грошові кошти у ОСОБА_4 належать ОСОБА_5 .

Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов такого висновку.

Згідно з пунктом 7 частини другої статті 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування в установленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації, конфіскації або щодо нього наявні інші передбачені законом підстави для застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі чи відчуження.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

За змістом частини п`ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.

Відповідно до частини першої статті 173 КПК України слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, яка його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, відповідно до частини другої статті 173 КПК України, враховує правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, можливість спеціальної конфіскації майна, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного та третіх осіб.

Як убачається з матеріалів клопотання, у провадженні органу досудового розслідування перебуває кримінальне провадження № 62026140110002355 від 31 березня 2026 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 369-2 та частиною третьою статті 332 КК України.

У межах зазначеного кримінального провадження 21 травня 2026 року під час проведення обшуку автомобіля марки «SKODA», моделі «OCTAVIA A7», було вилучено грошові кошти в сумі 7 000 доларів США, які перебували у сумці ОСОБА_4 .

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 1 червня 2026 року на зазначені кошти було накладено арешт. Надалі ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2026 року арешт цих коштів скасовано.

Новим клопотанням від 22 жовтня 2026 року сторона обвинувачення просить повторно накласти арешт на грошові кошти в сумі 7 000 доларів США з метою збереження речових доказів та забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.

Щодо доводів про необхідність збереження коштів як речових доказів слідчий суддя враховує висновки ухвали від 21 жовтня 2026 року, якою арешт скасовано у зв`язку з недоведеністю відповідності цих коштів критеріям статті 98 КПК України. Водночас питання про наявність підстав для арешту з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання підлягає окремій оцінці.

З матеріалів клопотання вбачається, що ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369-2 КК України.

Санкція частини третьої статті 369-2 КК України передбачає, зокрема, покарання у виді конфіскації майна. Отже, у разі визнання особи винуватою у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення суд за наявності передбачених законом підстав може призначити таке покарання.

Відповідно до частини першої статті 59 КК України конфіскація майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Тому для накладення арешту з метою забезпечення конфіскації необхідні достатні підстави вважати, що відповідне майно належить підозрюваному та може бути предметом такого покарання.

Як убачається з матеріалів клопотання, грошові кошти в сумі 7 000 доларів США перебували в сумці ОСОБА_4 на момент проведення обшуку.

Підозрюваний ОСОБА_4 стверджує, що зазначені кошти були передані йому у позику ОСОБА_5 1 травня 2026 року. Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_5 підтвердив зазначені обставини, пояснивши, що позичив кошти в розмірі 7 000 доларів США своєму зятю ОСОБА_4 на підставі письмової розписки.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики позикодавець передає позичальникові у власність грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути таку саму суму грошових коштів. Отже, у разі передачі коштів на умовах позики право власності на них переходить до позичальника, а у позикодавця виникає право вимагати повернення відповідної суми.

Таким чином, за умови фактичного передання коштів у позику ОСОБА_4 став власником отриманої суми, тоді як у ОСОБА_5 виникло право вимоги щодо її повернення. Тому посилання сторони захисту на походження коштів із позики саме по собі не спростовує належність коштів підозрюваному та не виключає накладення на них арешту з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.

Слідчий суддя також враховує, що ухвалою від 21 жовтня 2026 року попередній арешт коштів скасовано. Скасування арешту усуває встановлене ним обмеження права на розпорядження майном та, за відсутності інших законних підстав для подальшого утримання коштів, зумовлює необхідність їх повернення особі, у якої їх було вилучено.

За таких обставин повернення коштів ОСОБА_4 створює можливість подальшого розпорядження ними на власний розсуд, зокрема їх відчуження. У разі відчуження коштів або іншої зміни їхнього майнового режиму виконання майбутнього судового рішення в частині можливої конфіскації може бути ускладнене або стати неможливим. Отже, застосування арешту спрямоване на збереження майна до вирішення питання про можливість призначення конфіскації судом.

Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності є непорушним. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується право мирно володіти своїм майном. Втручання у це право має бути законним, переслідувати легітимну мету та бути пропорційним такій меті.

У цьому випадку арешт має тимчасовий характер, не припиняє права власності на кошти та не означає остаточного застосування конфіскації. Його метою є забезпечення можливості виконання майбутнього вироку в разі призначення такого покарання. Застосування заборони користування, розпорядження та відчуження коштів спрямоване на недопущення втрати майна, за рахунок якого може бути виконано судове рішення.

З огляду на викладене, враховуючи передбачену санкцією частини третьої статті 369-2 КК України можливість конфіскації майна, перебування коштів у фактичному володінні ОСОБА_4 , правові наслідки передання грошових коштів у позику та ризик їх повернення й подальшого відчуження після скасування попереднього арешту, слідчий суддя доходить висновку про наявність підстав для накладення арешту на 7 000 доларів США з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.

При цьому арешт має тимчасовий характер і сам по собі не припиняє права власності на кошти. Його застосування спрямоване на забезпечення можливого виконання вироку суду та не вирішує наперед питання про остаточне застосування конфіскації.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 170-173 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання задовольнити.

З метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання накласти арешт із забороною користування, розпорядження, відчуження на грошові кошти у суму 7 000,00 доларів США, які вилучено із сумки ОСОБА_4 .

Копію ухвали негайно після її постановлення вручається слідчому, прокурору, а також присутнім під час оголошення ухвали.

У разі відсутності таких осіб під час оголошення ухвали копія ухвали надсилається їм не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання копії судового рішення.

Слідчий суддя ОСОБА_11