Ухвала суду № 140968317, 26.10.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/10213/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі слідчого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на постанову слідчого Шостого слідчого відділення (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, ОСОБА_4 від 14.10.2026 про відмову в задоволенні клопотання про допит свідків у кримінальному провадженні № 62026140110002355 від 31.03.2026, -

В С Т А Н О В И В:

Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається.

23.10.2026 до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшла скарга ОСОБА_3 на постанову слідчого Шостого слідчого відділення (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, ОСОБА_5 , від 14.10.2026 про відмову в задоволенні клопотання про проведення допиту свідків у кримінальному провадженні №62026140110002355 від 31.03.2026.

Як убачається зі змісту скарги, заявник не погоджується з відмовою слідчого у проведенні допиту як свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Заявник вважає зазначену відмову необґрунтованою, оскільки, на його переконання, допит вказаних осіб має значення для встановлення обставин кримінального провадження та забезпечення повного, всебічного й неупередженого досудового розслідування.

Позиції учасників судового провадження.

Скаржник ОСОБА_3 , прокурор у судове засідання не з`явилися, подали заяви про розгляд скарги за їх відсутності.

Слідчий суддя враховує, що розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов`язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого (дізнавача) чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Однак відсутність слідчого (дізнавача) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.

За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.

Отже слідчий суддя, приймаючі рішення про розгляд справи за відсутності особи, яка подала скаргу, приймає до уваги положення частини 6 статті 9 КПК України, згідно з якою у разі якщо норми положення КПК України не регулюють, або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст. 7 КПК України.

Згідно з п. 14 ч.1 ст. 7 КПК України до таких засад, зокрема, відносяться доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень, а доступ до правосуддя іншим шляхом, окрім ухвалення відповідних судових рішень неможливий.

Отже, з метою недопущення обмеження доступу до правосуддя, враховуючи відсутність заяви про відкликання скарги, а також строк розгляду скарги, передбачений ч.2 ст. 306 КПК України, на думку слідчого судді, скаргу можливо розглянути за відсутності особи, яка подала скаргу.

На підставі ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

Установлені судом обставини із посиланням на докази, мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржено рішення слідчого, дізнавача або прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 220 КПК України клопотання сторони захисту про виконання процесуальних дій слідчий, дізнавач, прокурор зобов`язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання та задовольнити за наявності відповідних підстав. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова.

Відповідно до ч. 5 ст. 110 КПК України постанова слідчого, дізнавача, прокурора повинна містити мотиви прийнятого рішення, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу.

Отже, під час розгляду скарги слідчий суддя перевіряє дотримання порядку розгляду клопотання, а також обґрунтованість і вмотивованість рішення про відмову в проведенні слідчої (розшукової) дії.

Як убачається з матеріалів скарги, Шостим слідчим відділенням (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62026140110002355 від 31 березня 2026 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332 та ч. 3 ст. 369-2 КК України.

12 жовтня 2026 року підозрюваний ОСОБА_3 звернувся до слідчого ОСОБА_5 із клопотанням про допит як свідків керівника Управління міграційної поліції ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_6 , його підлеглих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а також інших працівників зазначеного підрозділу.

Необхідність проведення допитів заявник обґрунтовував тим, що, за його твердженням, зазначені посадові особи повідомляли про його причетність до незаконного переправлення осіб через державний кордон України, стежили за ним та могли бути причетними до провокації з метою притягнення його до кримінальної відповідальності.

Зокрема, заявник зазначав, що протягом трьох-чотирьох днів бачив зазначених працівників поліції поблизу себе, а після проведення відповідних оперативних заходів невідомі особи телефонували йому та пропонували допомогти в незаконному переправленні осіб через державний кордон України. Також він посилався на розмову з працівником негласного оперативного підрозділу, який, за словами заявника, повідомив про здійснення стеження за ним за вказівкою ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та працівників Державного бюро розслідувань.

У зв`язку з цим підозрюваний просив з`ясувати під час допиту, чи знайомі зазначені працівники з ОСОБА_9 , чи передавали йому інформацію щодо заявника, чи проводили стосовно нього негласні слідчі (розшукові) дії, чи зверталися до сторонніх осіб із метою провокації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, а також чи здійснюють вони супроводження кримінальних проваджень щодо заявника.

14 жовтня 2026 року слідчий ОСОБА_5 виніс постанову про відмову в задоволенні клопотання.

Обґрунтовуючи прийняте рішення, слідчий зазначив, що за результатами аналізу обставин, викладених у повідомленні про підозру від 22 травня 2026 року, та зібраних матеріалів кримінального провадження встановлено, що допити ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та інших працівників відповідного підрозділу щодо виконання слідчих (розшукових) дій у цьому кримінальному провадженні та з інших питань не стосуються обставин, які підлягають доказуванню.

Не погоджуючись із постановою, заявник просить її скасувати, посилаючись на необґрунтованість відмови та необхідність допиту зазначених осіб для перевірки його доводів про можливу провокацію з боку працівників правоохоронних органів.

Оцінюючи доводи скарги, слідчий суддя виходить із такого.

Відповідно до ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягають, зокрема, подія кримінального правопорушення, винуватість особи у його вчиненні, форма вини, мотив і мета, а також інші обставини, що мають значення для кримінального провадження.

Згідно зі ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона захисту має право подавати докази та заявляти клопотання про проведення процесуальних дій, водночас необхідність проведення конкретної слідчої (розшукової) дії визначається з урахуванням обставин кримінального провадження та наявних матеріалів.

Сам по собі факт того, що кримінальне провадження було розпочато після повідомлення посадових осіб про можливу причетність заявника до незаконного переправлення осіб через державний кордон України, не свідчить про неправомірність їхніх дій або наявність провокації. Обставини, покладені в основу повідомлення про підозру, мають бути підтверджені належними та допустимими доказами, зібраними стороною обвинувачення у встановленому законом порядку. Разом із тим цей обов`язок не зумовлює необхідності проведення кожної слідчої дії, про яку клопоче сторона захисту.

Заявник пов`язує необхідність допиту ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 із припущенням про те, що саме ці посадові особи могли організувати стеження за ним та схиляння до вчинення кримінального правопорушення. Однак наведені ним обставини не містять конкретних відомостей, які б підтверджували причетність зазначених осіб до схиляння заявника до незаконного переправлення осіб через державний кордон України.

При цьому заявник посилається на розмову з працівником негласного оперативного підрозділу, який нібито повідомив йому про здійснення стеження за відповідними вказівками. Водночас у скарзі не зазначено даних, які давали б змогу встановити цю особу та перевірити обставини такої розмови. За таких обставин наведене твердження саме по собі не свідчить про необхідність допиту всіх зазначених заявником посадових осіб.

Поставлені заявником питання щодо контактів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з ОСОБА_9 , передання йому інформації про заявника, проведення стосовно останнього негласних слідчих (розшукових) дій та можливих звернень до сторонніх осіб із метою провокації спрямовані на перевірку версії сторони захисту. Водночас сама постановка таких питань не підтверджує існування відповідних обставин, а заявником не наведено конкретних даних, які б свідчили про те, що відповіді на них можуть мати значення для встановлення обставин інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Отже, необхідність допиту зазначених осіб не може обґрунтовуватися виключно припущеннями заявника про можливу неправомірну поведінку працівників правоохоронних органів. Сам факт перебування цих осіб на відповідних посадах або їхня можлива обізнаність з окремими обставинами кримінального провадження не зумовлює обов`язковості проведення їх допиту.

Крім того, відмова у проведенні допиту на досудовому розслідуванні не позбавляє сторону захисту права порушувати питання про допит відповідних осіб під час судового розгляду, якщо їхні показання матимуть значення для перевірки доказів та з`ясування обставин кримінального провадження.

З огляду на викладене слідчий суддя не вбачає достатніх підстав для скасування постанови слідчого від 14 жовтня 2026 року в частині відмови в задоволенні клопотання підозрюваного ОСОБА_3 про допит як свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та інших працівників Управління міграційної поліції ГУНП в Закарпатській області.

Також установлено, що клопотання подано 12 жовтня 2026 року, а постанову про відмову в його задоволенні винесено 14 жовтня 2026 року, тобто в межах строку, передбаченого ч. 1 ст. 220 КПК України.

За таких обставин слідчий суддя доходить висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.

Керуючись, ст. ст. 2, 220, 223-224, 303, 307, 309, 376, 392 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні скарги відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1