Ухвала суду № 140964858, 26.10.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/8428/26

(1-кп/199/1009/26)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2026 місто Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12025042240000478 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.07.2025 відносно ОСОБА_3 за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та ОСОБА_4 за його обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ст.198 КК України,

сторони кримінального провадження:

прокурор ОСОБА_5

обвинувачений ОСОБА_3

захисник ОСОБА_6

обвинувачений ОСОБА_4

захисник ОСОБА_7

ВСТАНОВИВ:

Прокурором заявлено клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_4 , оскільки перебіг строків закінчується, а ризики, які було встановлено при обранні та продовженні запобіжного заходу з переліку передбаченого ст. 177 КПК України не зникли.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_7 заперечували проти продовження запобіжного заходу через недоведеність ризиків зазначених прокурором та не обґрунтованість розміру застави, який захисник просив зменшити.

Суд, вислухавши думки учасників судового провадження, не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч.4 ст.185, ст.198 КК України, приходить до висновку, що прокурором доведені ризики які були враховані при обранні та продовженні запобіжного заходу відносно обвинуваченого, які наразі не відпали і продовжують існувати на цей час.

Згідно ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Так, відповідно до змісту обвинувального акту, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та у вчиненні кримінального правопорушення за ст. 198 КК України.

Вирішуючи клопотання прокурора, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, закріплений статтею 5 Конвенції.

Згідно правової позиції, викладеної в п.152 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06 квітня 2000 року, за якою тримання під вартою є виправданим у тому випадку, якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

Як свідчить практика ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Враховуючи обсяг пред`явленого ОСОБА_4 обвинувачення, є достатні підстави вважати, що, ймовірна тяжкість покарання, яке йому загрожує, у разі визнання винуватим у інкримінованих кримінальних правопорушеннях, обвинувачений, перебуваючи під загрозою застосування тяжкого покарання, може переховуватися від суду, тобто наявний ризик п. 1) ч. 1 ст. 177 КПК України, що, у свою чергу, може зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.

Для відмови в звільненні обвинуваченого ОСОБА_4 з-під варти також слід враховувати і ризик перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27.06.1968), оскільки він, володіючи відомостями щодо осіб потерпілих і свідків, може вплинути на них з метою схилення до відмови від показів, що вказує на наявність ризику, передбаченого п. 3) ч. 1 ст. 177 КПК України. Ці ж обставини вказують на недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів обвинуваченому.

Суд також враховує дані, що характеризують особу ОСОБА_4 , який не має офіційного працевлаштування, що свідчить про відсутність законних засобів для отримання доходу, що у свою чергу підтверджує наявність ризику, передбаченого п. 5) ч. 1 ст. 177 КПК України.

При продовженні строку дії запобіжного заходу суд також враховує ту обставину, що протягом перебування обвинуваченого ОСОБА_4 в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» будь-яких відомостей щодо протипоказань перебування ним в умовах ізоляції відносно останнього не надходило.

З огляду на наведене, суд вважає, що клопотання прокурора відносно обвинуваченого ОСОБА_4 обґрунтоване та підлягає задоволенню частково, а також, приходить до висновку про доцільність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_4 , оскільки обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, не зменшилися та до обвинуваченого не можуть бути застосовані більш м`які запобіжні заходи.

За таких обставин запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 у виді тримання під вартою повинен бути зменшений до 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 249 600.00 гривень (двісті сорок дев`ять тисяч шістсот) гривень з покладенням на нього обов`язків.

У своїх рішеннях ЄСПЛ систематично наголошує, що плин часу сам по собі зменшує переконливість первинних підстав для тримання особи під вартою. Відповідно, зі збільшенням строку обмеження свободи на державу покладається підвищений обов`язок довести наявність конкретних і достатніх підстав, які виправдовують подальше застосування найсуворішого запобіжного заходу. При цьому національні суди повинні не лише констатувати існування ризиків, а й оцінювати можливість їх нейтралізації за допомогою менш обмежувальних заходів.

У справі Kharchenko v. Ukraine, ЄСПЛ зазначив, що посилання на абстрактні ризики без аналізу конкретних обставин справи та без оцінки можливості застосування альтернативних запобіжних заходів не відповідає вимогам пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі Maassen v. the Netherlands Європейський суд з прав людини наголосив, що повноцінне обговорення позицій сторін під час судового засідання не звільняє суд від обов`язку належним чином мотивувати своє рішення. Усні дискусії не можуть компенсувати відсутність індивідуалізованого та переконливого письмового обґрунтування.

Окремим проявом ігнорування альтернатив є призначення непомірних, завідомо нереальних сум застави, які виконують функцію прихованого тримання під вартою. Стаття 182 КПК України чітко визначає межі розміру застави, проте дає право суду виходити за ці межі у виняткових випадках, якщо злочин є особливо тяжким або заподіяв велику майнову шкоду.

Розмір застави повинен оцінюватися насамперед з урахуванням фінансових можливостей підозрюваного, його здатності сплатити цю суму, а також ступеня його прив`язаності до майна. Застава, розмір якої завідомо перевищує будь-які реальні можливості особи, є прихованим триманням під вартою без належного обґрунтування.

У справі Bluks Savickis v. Latvia Європейський суд з прав людини наголосив, що розмір застави має визначатися з урахуванням майнового стану особи та її реальної спроможності виконати покладені фінансові зобов`язання. Застава не може встановлюватися у відриві від фактичних можливостей підозрюваного.

Тобто, наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.

На переконання суду, на даний час відсутні підстави для зміни раніше обраного і продовженого запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 , оскільки він обирався та продовжувався не тільки з урахуванням тяжкості злочину, але й особи обвинуваченого, та певних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які не відпали і продовжують існувати і на теперішній час.

Наведених висновків суд дійшов з урахування ухвали Дніпровського апеляційного суду від 01.10.2026, у якій зокрема, суд апеляційної інстанції залишаючи апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 без задоволення, зазначив, що подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України, а посилання обвинуваченого на наявність у нього міцних соціальних зв`язків, сина та літнього батька, зареєстрованого та постійного місця проживання, не можуть бути безумовними підставами для скасування рішення місцевого суду, оскільки це не спростовує висновки суду про те, що він може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків та інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Керуючись ст.ст. 369, 371, 372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора ОСОБА_5 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 задовольнити частково.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_7 про зменшення раніше визначеного розміру застави до обвинуваченого ОСОБА_4 задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 строк тримання під вартою до 24.12.2026 включно.

Визначити ОСОБА_4 , альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 249 600.00 гривень (двісті сорок дев`ять тисяч шістсот) гривень з покладенням на нього обов`язків.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 , такі обов`язки:

прибувати до суду за кожним викликом;

- не відлучатися із населеного пункту м. Дніпро, Дніпропетровської області, в якому він проживає, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

- утримуватися від спілкування із обвинуваченими, потерпілими та свідками в даному провадженні;

- здати на зберігання у кримінальному провадженні свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи,що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

У разі внесення застави та з моменту звільнення з - під варти, у зв`язку із внесенням застави обвинувачений ОСОБА_4 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що у разі невиконання покладених на нього обов`язків, застава звертається в дохід держави.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, захисником, законним представником, прокурором безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - з моменту вручення їй копії ухвали.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Копію ухвали вручити учасникам судового провадження та направити її для виконання начальнику Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)».

Суддя ОСОБА_8