Рішення № 140964291, 08.09.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/30785/24

Провадження № 2/761/1161/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року

Шевченківський районний суд м. Києва

у складі:

головуючого судді: Кондратенко О.О.

при секретарі: Фортуна М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Інтернет Інвестментс Груп Лімітед до ОСОБА_1 про витребування безпідставно отриманих грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2024 року Інтернет Інвестментс Груп Лімітед через систему «Електронний суд» звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив суд:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Інтернет Інвестментс Груп Лімітед суму грошових коштів, отриманих без достатньої правової підстави, у розмірі 19 500 доларів США і 31 244, 36 Євро;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Інтернет Інвестментс Груп Лімітед суму 3% річних у розмірах 1 479, 45 доларів США і 2 214, 10 Євро.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 14.12.2021 між позивачем Інтернет Інвестментс Груп Лімітед та відповідачкою ОСОБА_1 було досягнуто усної домовленості, згідно з якою, позивач мав перераховувати кошти для вирішення її поточних питань в Україні з перспективою подальшого укладення відповідного письмового договору про надання послуг.

В рамках згаданих вище домовленостей на рахунок відповідачки були здійснені наступні перекази коштів:

14.12.2021 - 4 500 доларів США

14.01.2022 - 4 500 доларів США

15.02.2022 - 5 000 доларів США

10.03.2022 - 7 800 Євро

10.03.2022 - 200 Євро

21.03.2022 - 6 000 Євро

22.03.2022 - 3 500 доларів США

13.04.2022 - 4 300 Євро

13.04.2022 - 2 744,36 Євро

13.05.2022 - 2 000 доларів США

13.05.2022 - 4 400 Євро

13.05.2022 - 3 800 Євро

13.05.2022 - 2 000 Євро.

Таким чином, за період часу з 14.12.2021- 07.06.2022 на рахунок відповідачки було загалом перераховано 19 500 доларів США та 31 244, 36 Євро.

Факт набуття відповідачкою коштів позивача підтверджується випискою з рахунку.

Згодом, позивачу стало відомо, що відповідачка не уклала з позивачем договір, не приступила до виконання обумовлених питань, які були їй доручені для виконання, як і, відповідно, не надала жодного звіту про виконання доручень позивача.

Позивачу невідомо, яким чином відповідачка використала отримані від позивача кошти.

Оскільки, договір між сторонами укладено не було, а заплановані послуги (роботи) фактично не надавалися, відповідачка утримує кошти позивача без належних правових підстав. Зважаючи на те, що відповідачка не надала жодних підтверджуючих документів щодо виконання домовленостей та цільового використання отриманих коштів, позивач спрямував на її електронну та поштову адреси письмову претензію. Однак, у встановлений строк до 25.07.2024 відповіді на претензію отримано не було.

Позивач вважаємо, що грошові кошти в сумах 19 500 доларів США та 31 244, 36 Євро мають бути стягнуті з відповідачки в повному обсязі, так як, остання, добровільно відмовляється їх повертати.

Оскільки, відповідачка не повернула кошти у відповідь на відповідну претензію, позивач вважає, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, з відповідачки має бути стягнуто 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання.

27.02.2025 від відповідачки ОСОБА_1 до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідачка проти задоволення позовних вимогзаперечує, виходячи з наступного. З 14.12.2021 по 07.06.2022 на її рахунок було перераховано 19 500 доларів США та 31 244,36 Євро, як гонорар за проведення та організацію в рамках Українського павільйону на 59-ій Венеціанській бієнале у 2022 році мистецького проєкту «Фонтан виснаження. Висока вода» (художник проєкту: ОСОБА_2 ) у період з 23 квітня по 27 листопада 2022 року. Відповідачка ОСОБА_1 є незалежною кураторкою художньої галереї сучасного мистецтва в м. Києві під назвою The Naked Room (ТОВ «НЕЙКІД РУМ», ЄДРПОУ: 42640099), яка заснована у 2018 році спільно із швейцарським кінорежисером ОСОБА_3 . Бенефіціарними власниками галереї є: ОСОБА_1 , розмір частки якої складає 35 %, ОСОБА_4 , розмір частки якої складає 35 % та ОСОБА_5 , розмір частки якої складає 30 %.

Також відповідачка зазначила у відзиві, що отримані нею кошти були витрачені виключно на організацію участі України в 59-ій Венеціанській бієнале. Ці кошти вона перераховувала контрагентам, які долучились до реалізації проєкта участі в указаному міжнародному мистецькому заході. Доказом того, що на 59-ій Венеціанській бієнале сучасного мистецтва Україну представляла художня галерея сучасного мистецтва в м. Києві під назвою The Naked Room є інформація у відкритих джерелах в мережі Інтернет. Про проведення цього заходу також було оприлюднено велику кількість матеріалів у відомих західних медіа та видання.

Позивач був обізнаний про всі заходи та фінансові витрати. Представник позивача, а саме його директор Бондаревський П.С., який 31.01.2022 був введений до складу бенефіціарних власників галереї (ТОВ «НЕЙКІД РУМ»), як співвласник має постійний і повний доступ до всієї інформації та подій, які відбувались/відбуваються в галереї, в тому числі і до фінансових видатків, їх розміри, призначення, отримувача тощо.

З моменту першого перерахування коштів 14.12.2021 позивач жодного разу ані усно, ані письмово не звертався із запитами про надання звітів щодо виконаної роботи. Також, він не висловлював жодних претензій чи незгоди з діями відповідачки або з витратами коштів, як на потреби галереї, так і особисто відповідачкою. У зв`язку з цим, відповідачка вважає, що така мовчазна згода з боку позивача свідчить про належне та повне відпрацювання отриманого нею гонорару. Вимога про повернення якого заявлена в цьому позові. Це також доводить відсутність рахункової помилки з боку платника та умисної недобросовісності з боку набувача.

23.04.2025 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, відповідно до змісту якої, позивач вважає, що доказів, які б підтверджували, що кошти були спрямовані на проведення та організацію презентації мистецького проєкту «Фонтан виснаження. Висока вода» на 59-ій Венеціанцькій бієнале в 2022 році, відповідачкою не надано. Фото та роздруківки публікацій із сайтів, що стосуються вказаного мистецького заходу та які відповідачка долучила до відзиву на позовну заяву, не можуть свідчити про витрачання перерахованого позивачці гонорару саме на ці цілі.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися в установлений законом порядок, про причини неявки суду не повідомили.

Суд, дослідивши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини по справі, судом встановлено, що в період часу з 14.12.2021 року по 07.06.2022 позивач на рахунок відповідачки ОСОБА_1 здійснив переказ грошових коштів на загальну суму 19 500 доларів США та 31 244,36 Євро., а саме:

14.12.2021 - 4 500 доларів США

14.01.2022 - 4 500 доларів США

15.02.2022 - 5 000 доларів США

10.03.2022 - 7 800 Євро

10.03.2022 - 200 Євро

21.03.2022 - 6 000 Євро

22.03.2022 - 3 500 доларів США

13.04.2022 - 4 300 Євро

13.04.2022 - 2 744,36 Євро

13.05.2022 - 2 000 доларів США

13.05.2022 - 4 400 Євро

13.05.2022 - 3 800 Євро

13.05.2022 - 2 000 Євро.

Факт переказу позивачем грошових коштів у зазначеному вище розмірі на рахунок відповідачки і отримання нею цих коштів підтверджується фінансовими документами, копії яких містяться в матеріалах справи, і такі обставини не оспорюються відповідачкою.

Призначенням платежу в усіх фінансових документах про перерахування грошових коштів зазначено, як «гонорар».

У позові позивач зазначив, що 14.12.2021 між Інтернет Інвестментс Груп Лімітед та ОСОБА_1 було досягнуто усної домовленості, згідно якої позивач перераховуватиме кошти для вирішення її поточних питань в Україні, з перспективою в подальшому оформити, відповідний договір про надання послуг в письмовій формі. Однак, відповідачка не уклала з позивачем договір, не приступила до виконання обумовлених питань, які були їй доручені для виконання, як і, відповідно, не надала жодного звіту про виконання доручень позивача.

У зв`язку з чим, на думку позивача, у відповідачки відсутні правові підстави для утримання зазначених коштів. Посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України позивач просить суд стягнути з відповідачки на свою користь грошові кошти у зазначеному розмірі.

Відповідачка визнавала факт отримання від позивача коштів у зазначену розмірі. Стверджувала про те, що з 14.12.2021 по 07.06.2022 на її рахунок було перераховано 19 500 доларів США та 31 244,36 Євро, як гонорар за проведення та організацію в рамках Українського павільйону на 59-ій Венеціанській бієнале у 2022 році мистецького проєкту «Фонтан виснаження. Висока вода» (художник проєкту: ОСОБА_2 ) у період з 23 квітня по 27 листопада 2022 року. Отримані нею кошти були витрачені виключно на організацію участі України в 59-ій Венеціанській бієнале. Ці кошти вона перераховувала контрагентам, які долучились до реалізації проєкта участі в указаному міжнародному мистецькому заході. Позивач добровільно перераховував кошти на рахунок відповідачки, підстав для повернення позивачу цих коштів немає.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, між сторонами не було укладено жодного договору про надання послуг чи виконання робіт, тобто, між сторонами відсутні договірні відносини. Такі обставини не заперечуються учасниками справи.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 ЦК України).

Передбачений статтею 1212 ЦК України, вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому, що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04.08.2021 у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20) та від 11.01.2023 у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22).

Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Отже, безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов'`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки, вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Як встановлено судом, в період з 14.12.2021 по 07.06.2022 позивач здійснював регулярне перерахування грошових коштів на рахунок відповідачки (тринадцять платежів різними сумами) зазначаючи, що призначенням платежів є гонорар. При цьому, позивач добровільно перераховував кошти відповідачці, знаючи, що між ним та відповідачкою відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, а тому, суд вважає, що поведінка позивача є суперечливою. Позивач, перераховував відповідачці кошти тривалий час, регулярно, різними сумами, що виключає жодну помилку з боку позивача в частині отримувача, зазначаючи, що призначенням платежу є гонорар.

Враховуючи те, що між позивачем та відповідачкою відсутні договірні відносини про надання послуг/виконання робіт, позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти відповідачці, однак, регулярно здійснював переказ коштів на її рахунок протягом тривалого часу, а тому, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з наданих позивачем доказів неможливо встановити, які саме правовідносини виникли між сторонами, і такі не підтверджують факт безпідставності отриманих відповідачкою коштів, які були перераховані на її рахунок позивачем, а тому, вимоги позивача про стягнення з відповідачки коштів у розмірі 19 500 доларів США і 31 244,36 Євро є необґрунтованими та відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, суд за результатами розгляду цієї справи прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідачки коштів у зазначеному вище розмірі, похідні вимоги позову про стягнення з відповідачки штрафних санкцій, розрахованих на підставі ст. 625 ЦК України, також задоволенню не підлягають.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору, при цьому, інші доводи сторін, не впливають на вищевказані висновки суду.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, з огляду на предмет та підстави позову, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку, що позов Інтернет Інвестментс Груп Лімітед до ОСОБА_1 про витребування безпідставно отриманих грошових коштів не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 15, 16. 1212 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позову Інтернет Інвестментс Груп Лімітед до ОСОБА_1 про витребування безпідставно отриманих грошових коштів - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: