Рішення № 140961938, 27.10.2026, Садгірський районний суд м. Чернівців

САДГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЧЕРНІВЦІ

Справа № 726/2491/26

Провадження №2/726/748/26

Категорія 65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2026 м. Чернівці

Садгірський районний суд м. Чернівці у складі:

головуючого судді Асташева С. А.,

за участю секретаря судових засідань Сківернівчук А.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Чернівці, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу № 726/2491/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням в гуртожитку приватної форми власності,

У С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

29.06.2026 Садгірський районний суд м. Чернівці отримав позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням в гуртожитку приватної форми власності у якій позивачка просить суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням блоком АДРЕСА_1 .

Свої вимоги мотивує тим, що їй на праві власності належить гуртожиток за адресою: АДРЕСА_2 . Вказує, що відповідачі договору найму із нею не укладали, але зареєстровані в житловому блоці, який є власністю позивачки, не сплачують платежі за найм приміщення та не несуть витрат із утримання житла, їх особисті речі в блоці відсутні. Також зазначає про те, що головою Будинкового комітету № 2 та мешканцями гуртожитку заактовано, що станом на 15 червня 2026 року відповідачі зареєстровані в гуртожитку, але не проживають три роки, тобто з червня 2023 року.

На думку позивачки поведінка відповідачів свідчить про відсутність у них інтересу проживати у гуртожитку, який є її приватною власністю. Враховуючи, що договірні відносини щодо найму житла в гуртожитку між позивачкою та відповідачами не укладені; відповідачі не проживають в гуртожитку; за згодою на реєстрацію місця проживання відповідачі до власника гуртожитку не зверталися, вважає, що факт реєстрації відповідачів в гуртожитку порушує її право на вільне розпорядження і користування власністю, оскільки неможливою є здача в найм (оренду) жилого приміщення, в якому зареєстровані особи.

29.07.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Мельник С.Г., у якому просить суд відмовити у задоволенні позову через безпідставність та відсутність належних доказів на обґрунтування позовних вимог. Також просить вирішити питання відшкодування витрати відповідача на правничу допомогу.

Свої вимоги мотивує тим, що позивачка була обізнана про те, що з 21 січня 2005 року стала власником майна, яке було передано до статутного фонду ВАТ «Чернівецький цукровий завод» як гуртожиток. Відповідач звертає увагу суду на те, що його заселення було здійснено правомірно на підставі ордеру, який наданий його матері , як працівнику ВАТ «Чернівецький цукровий завод».

Звертає увагу суду на те, що надані позивачем документи не підтверджують достовірно відсутність відповідачів у спірному житловому приміщенні без поважних причин понад шість місяців. Під час вирішення питання визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням враховуються причини їх відсутності, а підставою може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

Наводить правові підстави законності проживання відповідача у гуртожитку.

Просить врахувати і те, що позивачка звернулася із позовом до сина відповідача ОСОБА_5 , який проживає у тому ж приміщенні та щодо якого наразі не вирішене питання укладення договору найму житла.

Вважає, що у позові не вказана належна правова підстава на підтвердження позовних вимог про визнання особі такими, що втратили право на користування спірним житлом.

Наводить орієнтовний розрахунок судових витрат у справі.

18.08.2026 до суду надійшла відповідь на відзив та клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів від позивачки ОСОБА_1 у яких остання вказує про те, що належними, допустимими та достовірними доказами підтверджено факт не проживання в гуртожитку відповідачів понад три роки, комісійно складеним актом.

Також звертає увагу суду і нате, що касаційне провадження у справі № 726/1125/25 закрито у зв`язку із її відмовою від касаційної скарги.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Позовна заява 29.06.2026 надійшла до суду засобами поштового зв`язку.

Відповідно до даних протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа № 726/2491/26 передана на розгляд судді Асташева С.А.

Ухвалою судді Садгірського районного суду м. Чернівці Асташева С.А. від 01.07.2026, після отримання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідачів у справі, було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження на 21.07.2026.

За клопотанням представниці відповідача Мельника В.Т. підготовче судове засідання у справі відкладалося.

29.07.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Мельник С.Г.

18.08.2026 до суду надійшла відповідь на відзив та клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів від позивачки ОСОБА_1

14.09.2026 та 17.09.2026 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи ухвали Верховного суду від 09.09.2026 у справі № 726/1125/25.

Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівці від 15.09.2026 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 06 жовтня 2026 року.

Також суд задовольнив клопотання позивачки та викликав для допиту у судовому засіданні свідка голову Будинкового комітету № 2 ОСОБА_6 .

За заявою представника відповідача судове засідання у справі відкладено на 27.10.2026.

У судове засідання сторони не з`явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Позивачка ОСОБА_1 у позові просила розгляд справи провести за її відсутності.

Від представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Мельник С.Г. надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, заперечили проти позовних вимог та просили відмовити у позові з підстав, викладених у відзиві.

Інші відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлені про дату час та місце розгляд справи за адресою реєстрації. Поважних причин неявки не вказали.

Також у судове засідання не з`явилася свідок ОСОБА_6 .

Враховуючи факт належного повідомлення сторін, оскільки в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу за відсутності сторін на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, оскільки у судове засідання учасники справи не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, надавши їм відповідну оцінку, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд доходить таких висновків.

Фактичні обставини встановлені судом

Верховний Суд у постанові від 28.02.2024 у справі № 726/1063/23 встановив, що витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03 березня 2009 року та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується, що ОСОБА_1 згідно з рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 20 жовтня 2004 року є власником нерухомого майна приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 . Зокрема, позивачу належать приміщення загальною площею 1 494,1 кв. м, об`єднані в блок № 2, у тому числі квартира АДРЕСА_3 , 210, АДРЕСА_4 , 310, 311 «а, б», 406 «а, б», 407 «а», 407 «б», 408 «а, б», 409 «а, б», 410, 411 «а, б», 506 «а, б», 507 «а, б», 508 «а, б», 509 «а», 509 «б», АДРЕСА_5 .

Судовим рішенням у справі № 726/876/21 встановлено, що будинок по АДРЕСА_2 є гуртожитком.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Відповідно до даних Витягу із Рішення XV сесії XXIV скликання Садгірської районної ради м. Чернівці № 97 від 29.07.2004 надано дозвіл на створення органу самоорганізації населення в Садгріському районі, а саме будинкового комітету АДРЕСА_6 .

Згідно із даними Довідки № 504 Будинковий комітет № 2 включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, код 33173560.

Позивачка надає підписаний головою Будинкового комітету № 2 та членами комісії, список зареєстрованих та проживаючих осіб відповідно до карток реєстрації (форма 16) станом на 15 червня 2026 року, згідно із даними такого ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_7 , зареєстровані, однак не проживають 3 роки. Також надає відповідний Акт комісії на підтвердження аналогічних обставин.

Також реєстрація відповідачів за вказаною адресою підтверджується даними відповідей із Єдиного державного демографічного реєстру, отриманих у процесі відкриття провадження у справі.

Разом із відповіддю на відзив позивачка надала Акт від 04.08.2026, складений комісійно та підписаний головою Будинкового комітету № 2, які підтверджують, що ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , дійсно не проживають протягом 3 років за адресою: АДРЕСА_7 . За даною адресою проживають: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Також позивачка надає копію заяви про її відмову від касаційної скарги у справі № 726/1125/25 та копію ухвали Верховного Суду від 09 вересня 2026 року про прийняття відмови від касаційної скарги.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Згідно зі ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 41 Конституції України, та частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Конституція України у статті 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Згідно із ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 128 ЖК України (на час спірних правовідносин) для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.

Згідно зі ст. 129 ЖК України (на час спірних правовідносин) на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Виселення з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення передбачений у ст.ст. 124, 125 ЖК України.

Згідно зі ст. 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Статтею 125 ЖК України передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв`язаного з перебуванням на фронті; учасників Другої світової війни, які перебували у складі діючої армії; сім`ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби; сім`ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, що звільнені з посади, у зв`язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення; осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім`ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; осіб з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання I і II груп, осіб з інвалідністю I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до частини 2 статті 65 ЖК України особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Частинами 4, 5 статті 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки (статті 71, 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв`язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України).

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Також у статті передбачені випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (ст. 72 ЖК України).

Суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст.71 або ст.107 ЖК. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.

Житловий кодекс України втратив чинність крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2 на підставі Закону № 4751-IX від 13.01.2026.

Стаття 405 ЦК України застосовується до відносин щодо приватного житла та передбачає, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Отже будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Згідно з ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач наголошує на тому, що вселився у блок у гуртожитку, який на той час належав ВАТ «Чернівецький цукровий завод» правомірно на підставі ордеру, наданого спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету його матері, як працівниці підприємства.

Тобто відповідачі вселилися у житловий блок ще у 1987 та 2000 роках, як члени сім`ї, тобто до моменту набуття права власності на гуртожиток позивачкою.

Надалі, ОСОБА_1 набула право власності на нерухоме майно по АДРЕСА_2 , частка 47/100, вказана будівля є гуртожитком, що підтверджується рішеннями судів.

Сам по собі факт подальшого переходу права власності на гуртожиток до іншої особи не припиняє автоматично права користування житловим приміщенням осіб, які були вселені до нього у встановленому законом порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року у справі № 569/4373/16-ц, провадження № 14-298цс19 зауважила на тому, що сам факт переходу права власності на жилий будинок до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх.

Тому відсутність укладеного між сторонами договору найму не є достатньою підставою для висновку про відсутність у відповідачів права користування спірним житлом, якщо таке право виникло у них раніше на законних підставах.

Наразі позивачка посилається на те, що відповідачі не уклали із нею договірних відносин, за згодою про реєстрацію до неї не зверталися, а також вказує про те, що не проживають у гуртожитку, там відсутні їх речі, не несуть витрат із утримання житла, а їх поведінка свідчить про відсутність у них інтересу проживати в гуртожитку, який є приватною власністю позивачки.

Однак, окрім Акту комісії від 04.08.2026, у якому вказано про те, що відповідачі: до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не проживають протягом трьох років за адресою: АДРЕСА_2 , жодних інших доказів не долучено.

Поряд із цим не встановлені причини їх відсутності.

Акт не містить відомостей про джерела обізнаності комісії щодо фактичного місця перебування відповідачів, причин їх відсутності та намірів щодо подальшого користування спірним житлом.

Сам по собі акт не підтверджує відсутність відповідачів саме без поважних причин, що має істотне значення для правильного вирішення спору.

Доказів на підтвердження того, що у блоці відсутні речі відповідачів та що вони не несуть витрат із утримання житла взагалі не долучено, а один лише факт не проживання відповідачів у спірному приміщенні не може бути підставою для визнання їх такими, що втратили право користування таким.

Суд викликав за клопотанням позивачки свідка у справі, однак остання не з`явилася, як і позивачка у справі.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України саме позивач зобов`язаний довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, предметом доказування є не лише факт фізичної відсутності особи у житлі протягом певного часу, а й відсутність поважних причин такої відсутності та наявність обставин, які свідчать про втрату нею зв`язку із житлом і наміру надалі ним користуватися.

Під час вирішення питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення. Указане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №?454/2025/15- (провадження № 61-46621св18).

Під час розгляду схожих справ по суті Суди як правило доходять до Висновку, що підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома або недбала поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

У цьому конкретному випадку є всі підстави дійти висновку, з урахуванням підстав позову та наданих доказів, що визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням у гуртожитку не відповідатиме легітимній меті та не є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки позивач не довела, що відповідачі протягом тривалого часу не виявляють будь-якого інтересу до житлового приміщення, яке було та є їхнім житлом. Також позивачка не довела свідомої або недбалої поведінки відповідачів, яка б свідчила про втрату ними інтересу до спірного житлового приміщення.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що відповідачі добровільно відмовилися від користування спірним житлом, набули інше постійне житло, знялися з реєстрації або вчинили інші дії, які б свідчили про остаточну втрату інтересу до спірного житлового приміщення.

Посилання позивачки на те, що наявність реєстрації відповідачів унеможливлює передачу приміщення в оренду та порушує її право власності, саме по собі не є достатньою підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співмірним із переслідуваною законною метою.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно дотримується позиції, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла («Kryvitska and Kryvitskyy v.Ukraine», заява № 30856/03), наголошує, що втручання у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві» (Zehentner v.Austria), заява № 20082/02, пункт 56, ECHR 2009).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства», від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Верховний Суд зауважує, що зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання (згідно із законом); 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Висновки суду

На основі всебічно з`ясованих обставин, на які посилається позивачка, як на підставу заявлених вимог підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд доходить висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням в гуртожитку приватної форми власності, - потрібно відмовити.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Розподіл судових витрат

Позивачка звільнена від сплати судового збору у справі, оскільки відповідно до даних долученої Довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 834002 від 10.12.2024 є особою із інвалідністю ІІ групи загального захворювання безтерміново.

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, а відповідачка була звільнена від їх сплати, такі витрати компенсується за рахунок держави.

Разом із тим відповідач вказав про понесені ним витрати на правничу допомогу, навів їх орієнтовний розрахунок та вказав про те, що докази таких витрат будуть надані відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України, протягом 5 (п`яти) днів після ухвалення рішення у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.41,47 Конституції України, ст. ст. 9, 64, 65, 71, 72, 125, 126, 128, 129 ЖК України, ст.ст. 3, 16, 316-317, 319, 321, 405 ЦК України, ст.ст. 12, 76-83, 223, 247, 258, 259, 263- 265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням в гуртожитку приватної форми власності відмовити.

Судове рішення не проголошувалося в силу ч. 4 ст. 268 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне найменування учасників процесу:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_8 .

Відповідачі: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 ;

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 ;

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 .

Головуючий суддяС. А. Асташев