Ухвала суду № 140958057, 26.10.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6658/26

У Х В А Л А

26 жовтня 2026 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання відповідача-2 про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України, Територіального управління БЕБ в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до Бюро економічної безпеки України, в якій просить:

- визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо визначення та виплати сум грошового забезпечення ОСОБА_1 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році у розмірі 3028 грн., у 2025 році у розмірі 3028 грн., у 2026 році у розмірі 3328 грн.;

- зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення у 2024 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" у розмірі 3028 грн.; у 2025 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" у розмірі 3028 грн.; у 2026 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" у розмірі 3328 грн., з рахуванням проведених виплат;

- визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо визначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2026 році у розмірі 3328 грн.;

- зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" у розмірі 3328 грн., з урахуванням проведених виплат;

- зобов`язати Бюро економічної безпеки України підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області оновлений грошовий атестат для призначення пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням грошового забезпечення, перерахованого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" у розмірі 3328 грн.

Ухвалою від 13.03.2026 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою від 06.06.2026 р. залучено до участі у розгляді справи в якості співвідповідача Територіальне управління БЕБ в Одеській області.

Ухвалою від 26.10.2026 р. відмовлено в задоволенні клопотань відповідачів про розгляд справи за правилами загального позовного провадження в судовому засіданні.

Ухвалою від 26.10.2026 р. відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-2 про зупинення провадження у справі.

16.06.2026 р. від відповідача-2 надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Клопотання мотивоване тим, що позивачем пропущено встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду, оскільки 25.03.2025 р. ОСОБА_1 був ознайомлений з повідомленням від 25.03.2025 р. № 5 про суми, нараховані та виплачені під час звільнення, та грошовим атестатом від 25.03.2025 р. № 1, а з позовом до суду звернувся лише 09.03.2026 р.

При вирішенні даного клопотання суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас, положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Такі правовідносини регулюються ст.233 КЗпП України.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися, Верховний Суд неодноразово зазначав, що положення ст.233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 р. у справі № 990/156/23 виснувала про те, що норма ст.233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. У взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи суб`єкта приватного права.

Положення ст.233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над ч.5 ст.122 КАС України.

Суд також враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 розмежував правове регулювання строку звернення до суду працівника, трудові (службові) відносини якого продовжуються, та спеціальне регулювання, передбачене частиною другою статті 233 КЗпП України для спорів про виплату сум, що належать працівникові при звільненні.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, після припинення службових відносин вимоги особи, пов`язані з належністю виплати грошового забезпечення за час проходження служби, у контексті вирішення питання про дотримання строку звернення до суду підлягають оцінці з урахуванням спеціального правила частини другої статті 233 КЗпП України.

Судом установлено, що в період з 03.07.2024 р. по 25.03.2025 р. позивач проходив службу у Територіальному управлінні БЕБ в Одеській області.

У подальшому, наказом т.в.о. Територіального управління БЕБ в Одеській області від 24.03.2025 р. № 11к/ДСК позивача направлено для подальшого проходження служби до Бюро економічної безпеки України 25 березня 2025 року, звільнивши з посади старшого детектива Територіального управління БЕБ в Одеській області.

Наказом Директора Бюро економічної безпеки України від 07.01.2026 р. № 5-к/ДСК-ДП ОСОБА_1 звільнено із служби в Бюро економічної безпеки України 07 січня 2026 року згідно з підпунктом 7 пункту 72 Положення (за власним бажанням).

З даною позовною заявою позивач звернувся до суду 10.03.2026 р., тобто в межах установленого законом тримісячного строку.

Посилання відповідача-2 на те, що позивача 25.03.2025 р. було ознайомлено з повідомленням від 25.03.2025 р. № 5 про суми, нараховані та виплачені під час звільнення, та грошовим атестатом від 25.03.2025 р. № 1, а тому саме з 25.03.2025 р. необхідно обчислювати тримісячний строк для звернення до суду, суд вважає безпідставними, так як наказом від 24.03.2025 р. № 11к/ДСК ОСОБА_1 не було звільнено зі служби в БЕБ, а направлено для подальшого проходження служби у Бюро економічної безпеки України, а ч.2 ст.233 КЗпП України пов`язує тримісячний строк саме з датою звільнення зі служби.

Враховуючи викладене, клопотання відповідача-2 про залишення позовної заяви без розгляду не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.236, 248 КАС України, суд -

ухвалив:

Відмовити в задоволенні клопотання відповідача-2 про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя О.І. Бездрабко