Рішення № 140956861, 26.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/16542/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради

(Київської міської державної адміністрації)

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі Департамент, відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Київської міської державної адміністрації, яка полягає у невнесенні до Реєстру територіальної громади достовірних відомостей щодо країни мого вибуття на постійне проживання, попри наявність передбаченого законом обов`язку;

- зобов`язати Київську міську державну адміністрацію внести до Реєстру територіальної громади достовірні та актуальні відомості щодо країни мого вибуття на постійне проживання відповідно до рішення Консульства України від 03.10.2025, а саме: «Угорщина».

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно не вніс до Реєстру територіальної громади актуальні відомості щодо країни вибуття позивача на постійне проживання - Угорщини, незважаючи на прийняття Консульством України 03.10.2025 відповідного рішення про оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном.

Позивач зазначає, що раніше вже був знятий з реєстрації місця проживання в Україні, тому повторне зняття з реєстрації є неможливим. Водночас відсутність у Реєстрі територіальної громади актуальних відомостей про країну вибуття перешкоджає завершенню консульської процедури.

На переконання позивача, відмова відповідача у внесенні відповідних відомостей з мотивів відсутності зареєстрованого місця проживання є безпідставною та суперечить вимогам законодавства щодо внесення та актуалізації відомостей Реєстру територіальної громади.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність правових підстав для самостійного внесення змін до Реєстру територіальної громади щодо країни вибуття позивача на постійне проживання за кордон.

Відповідач зазначає, що позивача 18.08.1999 знято з реєстрації місця проживання у місті Києві у зв`язку з вибуттям до Російської Федерації. На думку відповідача, чинним законодавством не передбачено процедури самостійної зміни органом реєстрації країни вибуття поза межами встановлених реєстраційних процедур. Відповідач наголошує на неможливості проведення процедури повторного зняття з реєстрації. Для завершення оформлення документів на постійне проживання в Угорщині відповідач пропонує позивачу зареєструвати місце проживання в Україні з подальшим зняттям із реєстрації.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 відмовлено у вжитті заходів забезпечення позову.

18.05.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

19.05.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

03.07.2026 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Також, до суду від позивача надійшла ряд клопотань про пришвидшення розгляду справи.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що 18.08.1999 ОСОБА_1 знято з реєстрації місця проживання у місті Києві. Зняття з реєстрації відбулося у зв`язку з вибуттям на постійне проживання до російської федерації.

14.08.2014 у паспорті позивача для виїзду за кордон проставлено відмітки «Постійне проживання» та «Взятий на облік». У 2021 році за зверненням позивача до Державної міграційної служби України оформлення постійного проживання за кордоном було анульовано.

Надалі позивач проживав в Угорщині та 17.09.2025 звернувся до Консульства України в місті Ніредьгаза із заявою про оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном.

03.10.2025 Консульством України прийнято відповідне рішення та повідомлено позивача про необхідність протягом шести місяців надати витяг із Реєстру територіальної громади із зазначенням країни вибуття - Угорщини.

Того ж дня, 03.10.2025, позивач звернувся до відповідача із заявою про внесення відповідних відомостей до Реєстру територіальної громади. Листом від 08.10.2025 відповідач відмовив у задоволенні звернення. Після повторного звернення позивача від 08.10.2025 листом від 15.10.2025 відповідач повідомив про відсутність підстав для внесення змін, оскільки позивач не має зареєстрованого місця проживання у місті Києві.

Крім того, позивач звертався щодо актуалізації відомостей через портал «Дія» із заявами від 10.09.2025 № 00483601/25 та від 17.02.2026 № 00894039/26, однак отримав повідомлення про неможливість уточнення даних у зв`язку з відсутністю реєстрації у місті Києві.

23.02.2026 позивач повторно звернувся до відповідача щодо внесення відомостей про попереднє зареєстроване місце проживання. За результатами звернення такі відомості відображено у витягу з Реєстру територіальної громади від 06.03.2026, що підтверджено листом відповідача від 15.03.2026.

07.03.2026 позивач надіслав оновлений витяг до Консульства України, а 08.03.2026 звернувся до відповідача із заявою про виправлення помилки у написанні по батькові та актуалізацію країни вибуття.

Листом від 20.03.2026 Консульство України повідомило про неможливість завершення процедури через неактуальність відомостей у витягу. При цьому у витягу з Реєстру територіальної громади від 20.03.2026 країною вибуття позивача залишалася російська федерація, хоча помилку в написанні по батькові було виправлено.

Листом від 26.03.2026 № 074-С-3712/1-80 відповідач повідомив, що зняття позивача з реєстрації місця проживання відбулося 18.08.1999, та рекомендував для завершення консульської процедури зареєструвати нове місце проживання в Україні з подальшим зняттям із реєстрації.

Вважаючи невнесення відомостей про Угорщину як країну вибуття протиправною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Правовідносини щодо реалізації громадянами України права на виїзд за кордон, зокрема для постійного проживання, регулює Закон України від 21 січня 1994 року № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

При цьому законодавство розмежовує оформлення документів для виїзду громадянина України за кордон на постійне проживання та оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном громадянина України, який раніше виїхав за кордон тимчасово. Останню процедуру регламентує Порядок провадження в закордонних дипломатичних установах України за заявами про оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном громадян України, які виїхали за кордон тимчасово, затверджений наказом Міністерства закордонних справ України від 22 грудня 2017 року № 573 (далі - Порядок № 573).

Відповідно до пунктів 10 12 розділу III Порядку № 573 за результатами розгляду заяви керівник закордонної дипломатичної установи України приймає рішення про оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном або про відмову в такому оформленні, про що повідомляється заявник та відповідні державні органи.

За пунктом 13 розділу III цього Порядку Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ України передає інформацію про прийняте рішення територіальному органу Державної міграційної служби України для внесення відповідних відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру та заяви про видачу паспорта.

Пунктом 14 розділу III Порядку № 573 передбачено, що в разі прийняття рішення про оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном закордонна дипломатична установа одночасно інформує заявника про необхідність зняття з реєстрації місця проживання в Україні та надання передбачених пунктом 16 цього розділу документів і їх копій протягом шести місяців із дня направлення повідомлення.

Відповідно до пункту 15 розділу III Порядку № 573 після подання одного з документів, передбачених пунктом 16, у паспорті громадянина України для виїзду за кордон проставляється штамп «постійне проживання» із зазначенням, зокрема, назви країни, а заявнику видається довідка про оформлення відповідних документів.

Пункт 16 розділу III Порядку № 573 визначає документи, якими підтверджується зняття з реєстрації місця проживання в Україні. Зокрема, для особи, яка має паспорт громадянина України у формі книжечки, таким документальним підтвердженням є штамп про зняття з реєстрації, а для власника паспорта у формі картки - довідка про зняття з реєстрації місця проживання, видана органом реєстрації. Окремі правила передбачено для осіб, які не оформлювали паспорт громадянина України.

Водночас правовідносини щодо декларування та реєстрації місця проживання на території України регулює Закон України від 5 листопада 2021 року № 1871-IX «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1871-IX).

Стаття 2 Закону № 1871-IX визначає поняття реєстраційної дії, яке охоплює внесення органом реєстрації відомостей про зареєстроване, задеклароване або зняте з реєстрації місце проживання, а також скасування відповідних реєстраційних дій. Повноваження органу реєстрації щодо ведення реєстру територіальної громади реалізуються в порядку та на підставах, установлених зазначеним Законом.

За приписами статті 18 Закону № 1871-IX зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання здійснюється за наявності визначених цією статтею підстав та в установленому порядку.

Спеціальне правило щодо оформлення постійного проживання за кордоном міститься в частині першій статті 16 Закону № 1871-IX, відповідно до якої за повідомленням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері зовнішніх зносин, орган реєстрації вносить до реєстру територіальної громади інформацію про зняття такої особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання у зв`язку з оформленням документів на постійне проживання за кордоном у порядку, встановленому актами Кабінету Міністрів України.

Наведену редакцію частини першої статті 16 Закону № 1871-IX запроваджено Законом України від 10 жовтня 2024 року № 4017-IX. До внесення цих змін зазначена норма пов`язувала внесення відповідних відомостей із заявою самої особи. Отже, на час виникнення спірних правовідносин законодавець уже визначив іншу підставу для внесення інформації - повідомлення уповноваженого центрального органу виконавчої влади.

Пункт 57 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265 (у редакції, чинній на час спірних правовідносин), регламентував зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання у зв`язку з оформленням документів для залишення на постійне проживання за кордоном, зокрема з поданням відповідного рішення закордонної дипломатичної установи. Зміни до нормативного регулювання, що набрали чинності після оскаржуваних звернень та відповіді відповідача, не визначають правомірності поведінки останнього у спірний період.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1871-IX передбачено, що в разі виявлення особою помилкових даних у відомостях щодо місця її проживання, внесених до реєстру територіальної громади, орган реєстрації на підставі поданих достовірних відомостей у встановленому порядку вносить відповідні зміни. Стаття 26 цього Закону регулює формування та надання витягу з реєстру територіальної громади, який підтверджує наявні відомості про місце проживання особи або їх відсутність.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що оформлення документів для залишення громадянина України на постійне проживання за кордоном і вчинення реєстраційних дій щодо місця його проживання в Україні становлять різні, хоча й пов`язані між собою, адміністративні процедури.

Компетенція закордонної дипломатичної установи охоплює розгляд заяви про оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном, прийняття відповідного рішення та завершення цієї процедури, зокрема шляхом проставлення в паспорті штампа із зазначенням держави постійного проживання. Натомість орган реєстрації територіальної громади здійснює передбачені Законом № 1871-IX реєстраційні дії щодо місця проживання особи в Україні та вносить пов`язані з ними відомості до відповідного реєстру.

При цьому положення частини першої статті 16 Закону № 1871-IX установлюють обов`язок внесення інформації саме про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання за визначеною законом підставою. Ця норма не передбачає самостійної реєстраційної дії щодо зміни держави вибуття на постійне проживання за кордоном незалежно від факту зняття особи з реєстрації.

Так само положення статті 18 Закону № 1871-IX і пункту 57 Порядку № 265 стосуються процедури зняття особи з наявного зареєстрованого чи задекларованого місця проживання, а не заміни відомостей про країну вибуття в записі щодо реєстраційної дії, вчиненої раніше.

Правила про внесення змін до помилкових відомостей, закріплені у статті 24 Закону № 1871-IX, за своїм змістом спрямовані на забезпечення достовірності даних про відповідний юридичний факт. Вони не є самостійною правовою підставою для оформлення нової реєстраційної дії або заміни одного юридичного факту іншим. Наявність технічної можливості змінити певне поле інформаційної системи також не означає наявності відповідного владного повноваження.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 18 серпня 1999 року позивача було знято з реєстрації місця проживання в Україні. У подальшому ним оформлювалися документи для постійного проживання за кордоном у російській федерації; у 2021 році відповідне попереднє оформлення було скасовано. Згодом позивач переїхав до Угорщини та звернувся до закордонної дипломатичної установи України з питання оформлення документів для залишення там на постійне проживання.

Рішенням Консульства України від 03 жовтня 2025 року прийнято позитивне рішення щодо оформлення документів для залишення позивача на постійне проживання в Угорщині. Однак для завершення процедури виникла необхідність подати документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні, тоді як відповідно до наявних реєстраційних відомостей позивач уже був знятий із реєстрації раніше, а в реєстрі як країну вибуття зазначено російську федерацію.

Звертаючись до відповідача, позивач фактично просив змінити в реєстрі територіальної громади відомості про країну вибуття з російської федерації на Угорщину та вважав невчинення такої дії протиправною бездіяльністю. Обґрунтовуючи вимоги, він посилався, зокрема, на рішення консульської установи, положення статті 16 Закону № 1871-IX і на те, що відповідач раніше вже коригував окремі реєстраційні відомості щодо нього.

Суд зауважує, що рішення консульської установи від 03 жовтня 2025 року є юридично значущим для процедури оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном. Водночас прийняття цього рішення саме по собі не змінює обсягу компетенції органу реєстрації, визначеної Законом № 1871-IX.

За змістом частини першої статті 16 цього Закону підставою внесення інформації про зняття з реєстрації у зв`язку з оформленням документів на постійне проживання за кордоном є повідомлення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері зовнішніх зносин. Надання позивачем копії рішення окремої консульської установи не може без додаткових правових підстав ототожнюватися з передбаченим законом повідомленням такого органу. При цьому з наявних матеріалів справи не вбачається, що відповідне повідомлення було направлено відповідачу.

Однак навіть незалежно від питання отримання зазначеного повідомлення істотним є те, що на момент звернення позивач не мав задекларованого або зареєстрованого місця проживання в Україні. Отже, у відповідача не було об`єкта для здійснення повторної реєстраційної дії у формі зняття особи з реєстрації місця проживання.

Сам по собі факт скасування у 2021 році попереднього оформлення постійного проживання за кордоном не означає скасування проведеного в 1999 році зняття з реєстрації місця проживання. Ці юридичні факти належать до різних правовідносин, а матеріали справи не підтверджують відновлення реєстрації позивача в Україні після 18 серпня 1999 року.

Таким чином, заявлена позивачем вимога не зводиться до проведення передбаченого статтями 16 чи 18 Закону № 1871-IX зняття із зареєстрованого місця проживання. За своїм змістом вона спрямована на внесення нових відомостей про країну вибуття до запису, пов`язаного з реєстраційною дією, що відбулася понад двадцять п`ять років тому. Самостійного повноваження здійснити таку заміну наведені правові норми відповідачу не надають.

Суд також оцінює доводи позивача про можливість внесення відповідних змін за аналогією з раніше проведеним виправленням його по батькові та доповненням реєстру відомостями про попереднє місце проживання.

Виправлення помилки в особистих даних або внесення підтверджених архівними документами відомостей про попередню реєстрацію спрямовані на приведення реєстру у відповідність до обставин, які існували на момент виникнення відповідних правовідносин. Натомість рішення про оформлення документів для постійного проживання в Угорщині, прийняте у 2025 році, не свідчить про помилковість зазначення російської федерації у відомостях, пов`язаних із зняттям позивача з реєстрації у 1999 році, саме на момент учинення тієї реєстраційної дії.

Навіть якщо наявні в реєстрі дані про попередню країну вибуття згодом втратили актуальність або потребують уточнення, це не означає, що виправленням помилки у попередньому записі є заміна відомостей про історичну подію відомостями про іншу, пізнішу подію. Відтак посилання позивача на частину четверту статті 24 Закону № 1871-IX не підтверджує виникнення в відповідача обов`язку внести саме ту зміну, якої вимагає позивач.

Не змінює наведених висновків і посилання позивача на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року у справі № 300/871/24. Крім того, висновок суду першої інстанції не має значення обов`язкового для інших судів висновку щодо застосування норми права у розумінні частини п`ятої статті 242 КАС України, зазначена справа стосувалася правовідносин, які виникли за попередньої редакції частини першої статті 16 Закону № 1871-IX, коли закон пов`язував внесення відомостей із заявою особи.

Суд враховує, що листом від 26 березня 2026 року № 074-С-3712/1-80 відповідач повідомив позивача про відсутність правового механізму для запитуваної зміни відомостей. Тобто відповідач надав відповідь на звернення та виклав свою правову позицію. Водночас вирішальним для кваліфікації оскаржуваної поведінки є не лише факт надання відповіді, а передусім наявність чи відсутність установленого законом обов`язку відповідача вчинити саме ту дію, невчинення якої позивач оскаржує.

У цьому контексті суд зазначає, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень передбачає невиконання покладеного на нього юридичного обов`язку. Отже, сама лише відсутність бажаного для особи результату не свідчить про протиправну бездіяльність, якщо відповідного обов`язку законодавством не встановлено.

Суд бере до уваги обставини, на які посилається позивач, зокрема його неодноразові звернення до державних органів, отримання витягів із реєстру та об`єктивні труднощі із завершенням оформлення документів для залишення на постійне проживання в Угорщині. Однак такі обставини не можуть бути підставою для покладення на конкретний орган влади повноваження, яке не передбачене законодавством.

Принцип належного урядування, що відображений, зокрема, у практиці Європейського суду з прав людини, вимагає від державних органів послідовності, передбачуваності та належної організації адміністративних процедур. Водночас застосування цього принципу не усуває вимоги частини другої статті 19 Конституції України діяти у визначених законом межах компетенції.

Встановлені обставини вказують на певну неузгодженість нормативного механізму завершення консульської процедури для особи, яка ще до початку цієї процедури була знята з реєстрації місця проживання в Україні. Пункти 14 16 розділу III Порядку № 573 передбачають подання підтвердження зняття з реєстрації, однак окремо не визначають алгоритму для повнолітньої особи, яка вже не має зареєстрованого місця проживання й об`єктивно не може бути знята з нього повторно та, ба більше, до того мала постійне місце проживання в іншій країні та наразі, фактично, змінює країну постійного місця проживання.

Водночас пункт 16 розділу III Порядку № 573 визначає документи, що підтверджують факт зняття з реєстрації, але безпосередньо не встановлює обов`язку зазначати в такому документі саме нову державу майбутнього постійного проживання. Визначення цієї держави та її зазначення у штампі «постійне проживання» пункт 15 названого Порядку пов`язує з діями закордонної дипломатичної установи.

За таких умов питання про достатність уже наявних у позивача документів для завершення процедури, а також правомірність вимоги консульської установи надати новий документ із зазначенням Угорщини як країни вибуття стосуються насамперед застосування Порядку № 573. Оцінка правомірності відповідних вимог та дій консульської установи виходить за межі предмета спору з органом реєстрації у цій справі й не означає наперед встановлення їх правомірності чи протиправності.

Суд акцентує увагу, що повноваження органу реєстрації у спірних правовідносинах обмежуються здійсненням передбаченої законом реєстраційної дії, а саме зняттям особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання. При цьому обставина зняття позивача з реєстрації місця проживання ще 18 серпня 1999 року не є спірною та визнається обома сторонами. Отже, на момент звернення позивача з запитом до відповідача він уже не мав зареєстрованого місця проживання в Україні. За таких обставин очевидним є те, що повторне зняття особи з реєстрації місця проживання, з якого її вже було знято в установленому законом порядку, є юридично неможливим, оскільки відповідна реєстраційна дія вже була вчинена. Іншими словами, особа не може бути знята з місця реєстрації, з якого вона вже була знята.

При цьому суд зауважує, що чинне законодавство не наділяє орган реєстрації повноваженнями самостійно змінювати відомості про країну вибуття особи, яка вже була знята з реєстрації місця проживання. Водночас питання про те, чи є раніше здійснене зняття позивача з реєстрації місця проживання достатнім для завершення процедури оформлення документів для залишення на постійне проживання в Угорщині, має вирішуватися у межах відповідних правовідносин із закордонною дипломатичною установою України, до компетенції якої належить вирішення цього питання. Натомість орган реєстрації не уповноважений ухвалювати рішення щодо оформлення постійного проживання особи за кордоном або визначати достатність документів для завершення відповідної процедури.

Отже, правомірність вимог щодо повторного підтвердження факту зняття з реєстрації, а також достатність уже наявних у позивача документів можуть бути предметом судової перевірки у спорі з уповноваженим органом, який здійснює оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном, а не у межах спору з органом реєстрації, повноваження якого обмежуються здійсненням визначених законом реєстраційних дій.

За змістом частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача за наявності всіх визначених законом умов для його прийняття. Відтак судове рішення не може підміняти собою відсутнє законодавче регулювання та створювати нове повноваження адміністративного органу.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що на час звернення позивача відповідач не мав передбаченого законом обов`язку повторно зняти його з реєстрації місця проживання або самостійно замінити у відомостях про раніше проведене зняття з реєстрації країну вибуття з російської федерації на Угорщину.

Отже, підстав для визнання оскаржуваної бездіяльності відповідача протиправною суд не встановив. Відповідно відсутні й правові підстави для задоволення похідної вимоги про зобов`язання відповідача внести до реєстру територіальної громади відомості про Угорщину як країну вибуття позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

VI. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жук Р.В.