Рішення № 140954724, 27.10.2026, Ріпкинський районний суд Чернігівської області

Справа № 743/418/26

Провадження № 2/743/392/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року селище Ріпки

Ріпкинський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Макаревича Я.М.,

за участю секретаря судового засідання Воєдило О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Ріпки в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 25.09.2017 між публічним акціонерним товариством «МЕГАБАНК» (у подальшому - акціонерне товариство «МЕГАБАНК») та відповідачем укладено кредитний договір № 238-308-850-2-17-Г (з ануїтетними платежами), підписаний сторонами власноручно.

АТ «МЕГАБАНК» виконало свої зобов`язання та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 20 852,02 гривень шляхом видачі готівки з каси банку. Відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту, сплати процентів і комісії виконав не в повному обсязі.

Право вимоги за кредитним договором перейшло до позивача на підставі договорів про відступлення прав вимоги:

03.09.2024 між АТ «МЕГАБАНК» та товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» укладено договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги.

27.12.2024 між ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС» та ТОВ «ФК «Єврокредит» укладено договір № 1/12 про відступлення прав вимоги.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 24 434,47 гривень: тіло кредиту - 11 950,60 гривень, проценти - 657,72 гривень, комісія - 11 826,15 гривень.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 08.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 01.07.2026.

Ухвалою від 01.07.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.10.2026.

У позовній заяві позивач просив розглядати справу без участі його представника та не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Позивач та відповідач у судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце його проведення.

Ухвалою від 27.10.2026 суд постановив розглянути справу заочно на підставі наявних доказів відповідно до частини 4 статті 223, статей 280, 281 ЦПК України.

Фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося (частина 2 статті 247 ЦПК України).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

25.09.2017 між ПАТ «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 238-308-850-2-17-Г (з ануїтетними платежами). Договір укладено в письмовій формі та підписано сторонами власноручно. За пунктом 1.3 договору він є договором приєднання до Правил обслуговування клієнтів у ПАТ «МЕГАБАНК».

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 2.2, 2.3 договору банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі в розмірі 20 852,02 гривень на строк з 25.09.2017 до 24.09.2020 включно шляхом видачі готівкових коштів з каси банку.

Згідно з пунктом 2.4 договору процентна ставка за користування кредитом є фіксованою і становить 15 % річних. Пунктом 2.11 договору встановлено процентну ставку за користування кредитом понад строк, вказаний у пункті 2.2 договору, у розмірі 0,1 % річних.

За пунктом 2.8 договору позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,5 % від суми кредиту щомісячно, що становить 521,30 гривень на місяць. Переліку послуг, які банк надає позичальнику за цю комісію, договір не містить. Щомісячний платіж у розмірі 1 247,48 гривень включає суму ануїтетного платежу та суму щомісячної комісійної винагороди (пункт 2.9 договору). Для сплати щомісячного платежу, штрафу, комісії та пені договір визначає єдиний транзитний рахунок (пункт 2.12 договору).

Пунктом 4.4 договору передбачено, що в разі порушення строків сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди понад 90 днів кредитодавець обліковує заборгованість за кредитом у повному обсязі на рахунку простроченої заборгованості, припиняє нарахування щомісячної комісійної винагороди, а процентна ставка встановлюється в розмірі, визначеному пунктом 2.11 договору.

За умовами пункту 3.3.4 договору кредитодавець має право відступити право вимоги за договором відповідно до цивільного законодавства.

Факт видачі відповідачу 25.09.2017 кредитних коштів у розмірі 20 852,02 гривень готівкою з каси банку підтверджується заявою на видачу готівки від 25.09.2017, підписаною відповідачем, та випискою по особовому рахунку позичальника.

З виписки по особових рахунках позичальника за період з 25.09.2017 по 02.12.2022 вбачається, що в період з 02.10.2017 по 01.02.2019 відповідач здійснив платежі на загальну суму 20 430,63 гривень. Банк розподілив ці кошти так: на погашення тіла кредиту - 8 901,42 гривень, на погашення процентів - 3 188,41 гривень, на погашення комісії - 8 340,80 гривень. Після 01.02.2019 платежі від відповідача не надходили.

02.05.2019 у зв`язку з порушенням строків сплати понад 90 днів банк переніс заборгованість за кредитом на рахунок простроченої заборгованості. З цього часу комісія не нараховувалася, а проценти нараховувалися за ставкою 0,1 % річних.

Після закінчення строку кредитування банк продовжував нараховувати проценти за ставкою 0,1 % річних. За даними виписок за період з 25.09.2020 по 03.09.2024 нараховано 47,86 гривень процентів. Решта процентів у розмірі 609,86 гривень нарахована в межах строку кредитування.

АТ «МЕГАБАНК» перебуває в процедурі ліквідації. Згідно з довідкою-розрахунком, підписаною уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «МЕГАБАНК», станом на 03.09.2024 заборгованість відповідача за кредитним договором становить 24 434,47 гривень, з яких: заборгованість за основним боргом - 11 950,60 гривень, за нарахованими та несплаченими відсотками - 657,72 гривень, за нарахованими та несплаченими комісіями - 11 826,15 гривень.

03.09.2024 за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024, між АТ «МЕГАБАНК» та ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС» укладено договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги.

Відповідно до витягу з Додатку № 1 до договору № GL1N426240 загальна сума заборгованості за кредитним договором № 238-308-850-2-17-Г станом на 03.09.2024 складає 24 434,47 гривень, а саме: 11 950,60 гривень - заборгованість по кредиту, 657,72 гривень - заборгованість по відсотках, 11 826,15 гривень - заборгованість по комісіях.

27.12.2024 між ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС» та ТОВ «ФК «Єврокредит» укладено договір № 1/12 про відступлення прав вимоги.

Згідно з витягом з Додатку № 1 до договору № 1/12 загальна сума заборгованості за кредитним договором № 238-308-850-2-17-Г станом на 27.12.2024 складає 24 434,47 гривень, а саме: 11 950,60 гривень - заборгованість по кредиту, 657,72 гривень - заборгованість по відсотках, 11 826,15 гривень - заборгованість по комісіях.

Оплату ціни договорів про відступлення прав вимоги підтверджено копіями платіжних інструкцій від 31.07.2024, від 27.12.2024, від 31.01.2025 та від 22.09.2025.

Таким чином, на підставі договору про відступлення прав вимоги від 27.12.2024 № 1/12 позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 238-308-850-2-17-Г у тому обсязі, який існував на момент переходу цього права, у розмірі 24 434,47 гривень, а саме: 11 950,60 гривень - заборгованість по кредиту, 657,72 гривень - заборгованість по відсотках, 11 826,15 гривень - заборгованість по комісіях.

IV. Норми права, які застосував суд, та оцінка аргументів сторін.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За частиною 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Згідно з частиною 2 цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Факт підписання договору власноручно відповідачем підтверджується матеріалами справи. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що підпис на кредитному договорі не належить відповідачу.

Сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, договір укладено у передбаченій законом формі, у зв`язку з чим він є обов`язковим для виконання (стаття 629 ЦК України).

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 1048 ЦК України проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, якщо інше не встановлено договором.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 констатувала, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Якщо умови кредитного договору передбачають можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування, суду необхідно здійснити тлумачення умов відповідного договору та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності за період після закінчення строку кредитування, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, відповідно до пункту 2.11 кредитного договору процентна ставка за користування кредитом понад строк, вказаний у пункті 2.2 договору, становить 0,1 % річних. Системне тлумачення цього пункту дозволяє дійти висновку, що сторони передбачили нарахування процентів і за період після закінчення строку кредитування, тобто за неправомірну поведінку позичальника.

Водночас за період після спливу строку кредитування користування коштами позичальником є неправомірним - позичальник не має права правомірно не повертати кредит, він зобов`язаний його повернути. Наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання врегульовані спеціальною нормою - частиною 2 статті 625 ЦК України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За цих обставин нарахування позивачем процентів за період поза межами строку кредитування на підставі пункту 2.11 кредитного договору і статті 1048 ЦК України не ґрунтується на вимогах закону, оскільки правовий режим таких платежів визначається спеціальною нормою - частиною 2 статті 625 ЦК України.

Строк кредитування за договором закінчився 24.09.2020. Нарахування процентів за період з 25.09.2020 по 03.09.2024 на загальну суму 47,86 гривень здійснено з порушенням наведеного вище правового режиму, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Водночас відмова в стягненні процентів, нарахованих поза межами строку кредитування, не позбавляє позивача правового захисту в охоронних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 констатувала, що права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У межах цієї справи позивач таких вимог не заявляв, а тому суд їх не оцінює.

Відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець не має права встановлювати у договорі про споживчий кредит будь-які платежі, які позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю, які не передбачені цим Законом. ВП ВС у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 констатувала, що умова договору про споживчий кредит щодо оплатності послуг, які за законом мають надаватися безоплатно (зокрема, інформації про стан кредитної заборгованості частотою один раз на місяць), є нікчемною за частинами 1, 2 статті 11 і частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Аналогічну правову позицію щодо нікчемності умови про сплату комісії, не пов`язаної з конкретною послугою, ОП КЦС ВС висловила в постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21.

Як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, кредитний договір передбачає стягнення з позичальника щомісячної комісії в розмірі 521,30 гривень за обслуговування кредитної заборгованості. При цьому кредитний договір не містить переліку конкретних додаткових та супутніх послуг кредитодавця, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, за які стягується ця комісія.

За частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування. Водночас за частинами 1, 2 статті 11 цього Закону кредитодавець зобов`язаний безоплатно надавати позичальникові інформацію про стан кредиту на його вимогу не частіше одного разу на місяць. Згідно з частиною 5 статті 12 цього Закону умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

ОП КЦС ВС у постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21 констатувала, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позичальникові та за які встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати таку плату є нікчемними відповідно до частин 1, 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Аналогічну правову позицію раніше висловила ВП ВС у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.

За цих обставин умова кредитного договору про сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною, а вимога позивача про її стягнення в розмірі 11 826,15 гривень задоволенню не підлягає. Тому доводи позивача про те, що таку комісію встановлено відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», суд відхиляє.

Нікчемність умови про комісію має значення і для оцінки платежів, які відповідач уже здійснив. Згідно з частиною 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Отже, умова пункту 2.8 кредитного договору з моменту укладення договору не породила обов`язку відповідача сплачувати комісію, тоді як решта умов договору зберігає чинність. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має враховувати її за власною ініціативою (постанова КЦС ВС від 10.01.2024 у справі № 727/5461/23).

Як встановлено в розділі ІІІ цього рішення, відповідач вносив щомісячні платежі єдиною сумою на транзитний рахунок, визначений пунктом 2.12 кредитного договору, а розподіл кожного платежу між тілом кредиту, процентами і комісією здійснював банк. Таким чином, на погашення комісії банк спрямував 8 340,80 гривень, сплачених відповідачем у період з 02.10.2017 по 03.01.2019.

Оскільки зобов`язання зі сплати комісії не виникло, ці кошти є виконанням відповідачем дійсних грошових зобов`язань за тим самим кредитним договором. За загальним правилом частини 1 статті 534 ЦК України сума платежу, недостатня для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі, погашає насамперед витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання, далі проценти і неустойку, а в останню чергу - основну суму боргу. Подібний підхід до наслідків нікчемності умови про щомісячну комісію, за яким сплачені на її погашення кошти зараховуються в рахунок погашення основного боргу, підтримав Верховний Суд у постанові від 29.11.2023 у справі № 461/2857/20.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Тому кошти, сплачені відповідачем первісному кредитору, враховуються і щодо вимог позивача як нового кредитора.

Застосовуючи наведену черговість, суд зараховує 8 340,80 гривень насамперед у погашення правомірно нарахованих процентів у розмірі 609,86 гривень, а решту в розмірі 7 730,94 гривень (8 340,80 - 609,86) - у погашення тіла кредиту. Після такого зарахування заборгованість відповідача за процентами відсутня, а заборгованість за тілом кредиту становить 4 219,66 гривень (11 950,60 - 7 730,94).

Отже, обґрунтованою є вимога позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4 219,66 гривень. У стягненні процентів у розмірі 657,72 гривень (з них 47,86 гривень нараховано поза межами строку кредитування, а 609,86 гривень погашено за рахунок зарахування сплачених коштів), комісії в розмірі 11 826,15 гривень і тіла кредиту в розмірі 7 730,94 гривень слід відмовити.

Як встановлено в розділі ІІІ цього рішення, відповідно до пункту 1.2 кредитного договору АТ «МЕГАБАНК» видало відповідачу 20 852,02 гривень готівкою з каси банку. За змістом частини 1 статті 1054 ЦК України кредитодавець належно виконав своє зобов`язання щодо надання кредитних коштів.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Належне виконання зобов`язань передбачає дотримання боржником усіх умов договору, у тому числі щодо строку виконання, способу виконання та розміру належних платежів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свого зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У цій справі право вимоги до позивача перейшло через два послідовні договори відступлення:

- ланка 1 - договір від 03.09.2024 між АТ «МЕГАБАНК» і ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС»;

- ланка 2 - договір від 27.12.2024 між ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС» і позивачем.

Згідно зі статтею 514 ЦК України кожна наступна ланка ланцюга не може передати більше прав, ніж було передано на попередній ланці. Якщо одна з ланок дефектна або права на момент відступлення припинені, заміна кредитора не відбувається, а наступні договори у ланцюгу позбавляються розпорядчого ефекту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

Перевіривши кожну ланку, суд дійшов висновку, що ланцюг переходу права вимоги є безперервним: сторонами кожного договору були належні суб`єкти, обсяг вимоги відповідає попередній ланці, документальне підтвердження надане за всіма ланками. Право вимоги за кредитним договором на момент звернення до суду належить позивачу в обсязі, який існував на момент його переходу, з урахуванням наведеної вище правової оцінки складових заборгованості.

Таким чином, позивач є належним кредитором у спірних правовідносинах і має право вимагати від відповідача виконання зобов`язання за кредитним договором.

Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, встановлений судом, не подав, наявність та розмір заборгованості не оспорив, доводів позивача про укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів та порушення зобов`язання щодо їх повернення не спростував. Жодних доказів недійсності кредитного договору в цілому або окремих його умов, погашення заборгованості в більшому розмірі, ніж враховано позивачем у розрахунку, або інших обставин, які б свідчили про неправильність обчислення суми боргу, відповідач суду не надав. Власного контррозрахунку заборгованості відповідач також не подав.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Зважаючи на те, що позиція позивача обґрунтована письмовими доказами, які узгоджуються між собою, а відповідач жодних обставин, зазначених у позові, не спростував, суд вважає твердження позивача такими, що відповідають дійсним обставинам справи, за винятком тих, правова оцінка яких наведена вище. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 23.03.2020 у справі № 331/7975/13-ц.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що між АТ «МЕГАБАНК» і відповідачем виникли кредитні правовідносини, у межах яких АТ «МЕГАБАНК» належним чином виконало свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти. Право грошової вимоги за цим кредитним договором у тому обсязі, який існував на момент його переходу, набув позивач. Водночас відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту у строки, визначені договором, не виконав.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25.09.2017 № 238-308-850-2-17-Г є обґрунтованими частково та підлягають задоволенню в розмірі 4 219,66 гривень з мотивів, наведених вище в розділі IV цього рішення. У задоволенні решти позовних вимог у розмірі 20 214,81 гривень слід відмовити.

V. Розподіл судових витрат.

Позивачем понесені та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору із застосуванням коефіцієнта 0,8 для пониження розміру ставки судового збору відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» у сумі 2 662,40 гривень.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Загальний розмір позовних вимог становив 24 434,47 гривень, з яких задоволено 4 219,66 гривень, що становить 17,27 % від заявлених вимог (4 219,66 / 24 434,47 ? 100 %). За цим відсотком пропорційний розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 459,80 гривень (2 662,40 ? 17,27 %).

Позивач заявив до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 200 гривень, на підтвердження чого надав такі документи: договір про надання правничої допомоги від 01.07.2025 № 1/07, укладений з адвокатським об`єднанням «АЛЬЯНС ДЛС», реєстр боржників від 01.12.2025 та акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги від 05.01.2026 № 12081865.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи, включають витрати на професійну правничу допомогу. За змістом частин 1 і 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Витрати на проведення юридичного та фінансового аналізу боржника у розмірі 1 200 гривень фактично охоплюються витратами на складання, підписання та подання до суду позовної заяви у розмірі 10 000 гривень, оскільки аналіз документів щодо заборгованості відповідача є невід`ємною складовою підготовки позовної заяви і не становить окремої послуги.

З урахуванням викладеного, документально підтвердженими та такими, що належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи, є витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень.

Водночас, відповідно до частини 4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони. Аналогічних критеріїв дотримується і Європейський суд з прав людини при присудженні судових витрат за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: за висновком ЄСПЛ у рішенні від 23.01.2014 у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України (заява № 19336/04, пункт 268), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Дана справа за своїм змістом не є складною: спірні правовідносини стосуються стягнення заборгованості за кредитним договором, обставини справи підтверджуються обмеженим обсягом письмових доказів, відповідач відзиву на позов не подав і обставин, на які посилався позивач, не спростовував. Заявлені адвокатом роботи зводяться переважно до складання позовної заяви, яка за своєю структурою є типовою для цієї категорії спорів. З огляду на це, заявлений позивачем обсяг витрат на правничу допомогу є неспівмірним з фактично виконаною адвокатом роботою.

За цих обставин суд визнає обґрунтованими і такими, що відповідають критеріям співмірності, передбаченим частиною 4 статті 137 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 гривень.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що позовні вимоги задоволено в розмірі 17,27 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню частина обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 518,10 гривень (3 000 ? 17,27 %).

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 12, 19, 141, 263, 264, 265, 268, 280 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» (код ЄДРПОУ 40932411, місцезнаходження: провулок Ушинського, будинок 1, офіс 105, місто Дніпро, Дніпропетровська область, 49001) заборгованість за кредитним договором від 25.09.2017 № 238-308-850-2-17-Г у розмірі 4 219 (чотири тисячі двісті дев`ятнадцять) гривень 66 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» (код ЄДРПОУ 40932411, місцезнаходження: провулок Ушинського, будинок 1, офіс 105, місто Дніпро, Дніпропетровська область, 49001) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 518 (п`ятсот вісімнадцять) гривень 10 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» (код ЄДРПОУ 40932411, місцезнаходження: провулок Ушинського, будинок 1, офіс 105, місто Дніпро, Дніпропетровська область, 49001) понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 459 (чотириста п`ятдесят дев`ять) гривень 80 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Чернігівського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 27.10.2026.

Суддя Я.М. МАКАРЕВИЧ