Ухвала суду № 140951976, 27.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

____________________________

УХВАЛА

про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

"27" жовтня 2026 р.Справа № 916/4234/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Метал - КР» про забезпечення позову (вх. №2-2043/26 від 26.10.2026)

по справі №916/4234/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНД МЕТАЛ-КР" (вул. Вахтангова, 6Б, оф. 201, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., 50000; код ЄДРПОУ 44433273);

до відповідача Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (вул. Мечникова, буд. 32, м. Одеса, 65029; код ЄДРПОУ 20992104);

про визнання недійсним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

15.10.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява (вх.№4340/26) Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНД МЕТАЛ-КР" до Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України в якій позивач просить суд визнати недійсним та скасувати рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 10.09.2026 у справі № 65/91-10/2026 в частині визнання ТОВ "ГРАНД МЕТАЛ-КР" таким, що вчинило порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України Про захист економічної конкуренції, та накладення штрафу в сумі 1 406 761,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач заперечує наявності в його діях складу порушення, передбаченого пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України Про захист економічної конкуренції, що було встановлено оскаржуваним рішенням.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2026 матеріали позовної заяви (вх. № 4340/26 від 15.10.2026) розподілено судді Невінгловській Ю.М.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.10.2026 (суддя Невінгловська Ю.М.) позовну заяву ТОВ "ГРАНД МЕТАЛ-КР" (вх.№4340/26 від 15.10.2026) залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10-ти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

26.10.2026 до суду від позивача надійшли заяви про усунення недоліків (вх.№36771/26, вх.№36797/26).

Також, 26.10.2026 до суду від ТОВ "ГРАНД МЕТАЛ-КР" надійшла заява про забезпечення позову (вх.№2-2043/26), відповідно до якої останній просить суд, зокрема:

- забезпечити позов шляхом зупинення дії Рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 10.09.2026 року № 65/91-10/2026 у частині накладення штрафу в сумі 1 406 761 гривень до набрання законної сили рішенням суду у справі.

-заборонити Південному міжобласному територіальному відділенню Антимонопольного комітету України вчиняти дії, спрямовані на стягнення штрафу за Рішенням, до набрання законної сили рішенням суду у справі;

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що предметом спору у цій справі є рішення, яким на ТОВ «ГРАНД МЕТАЛ-КР» накладено штраф у сумі 1 406 761 грн, а заходи забезпечення позову стосуються виключно виконання зазначеного рішення в частині накладення штрафу та не виходять за межі позовних вимог.

Так, позивач посилаючись на положення статті 56 Закону України № 2210-III, відповідно до яких штраф підлягає сплаті у встановлений законом строк, а за його прострочення передбачено нарахування пені та примусове стягнення вказує, що невжиття заходів забезпечення позову зумовлює необхідність сплати штрафу до розгляду спору по суті або ризик його примусового стягнення разом із пенею, зокрема з арештом рахунків і майна.

Разом з тим, позивач також вказує, що позовна заява містить доводи щодо відсутності доведених ознак антиконкурентних узгоджених дій, оскільки, за його твердженням, не встановлено використання однієї IP-адреси, кадрового перетину, обміну інформацією чи спільного представника. У зв`язку із цим позивач просить суд призначити експертизу та витребувати докази та наведені доводи потребують повної оцінки судом і не свідчать про очевидну необґрунтованість позову.

Крім того, позивач зазначає, що з огляду на складність справи, обсяг доказової бази та можливість подання сторонами додаткових процесуальних документів судовий розгляд може тривати довгий час, у тому числі з урахуванням можливого апеляційного та касаційного перегляду. За таких обставин підприємство може перебувати в умовах тривалої правової та фінансової невизначеності, тоді як саме звернення до суду не зупиняє автоматично нарахування передбачених законом або договором штрафних санкцій, пені та інших платежів.

За твердженням позивача, продовження нарахування пені та штрафних санкцій може призвести до істотного збільшення суми фінансових зобов`язань, а тривале судове провадження - до непропорційного зростання фінансового навантаження на підприємство. У поєднанні з примусовим стягненням коштів це, на думку позивача, створює ризик істотного погіршення платоспроможності підприємства, дефіциту обігових коштів, порушення своєчасного виконання зобов`язань перед працівниками, контрагентами, бюджетом та іншими кредиторами, а також ускладнення здійснення поточної господарської діяльності.

Також, позивач зазначає про ризик втрати здатності належним чином виконувати поточні грошові зобов`язання, виникнення неплатоспроможності та відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності передбачених законодавством умов. При цьому, на його думку, негативні фінансові наслідки можуть настати ще до ухвалення остаточного судового рішення, а подальше примусове стягнення коштів може призвести до зменшення обсягу ліквідних активів підприємства та ускладнити відновлення його майнового становища навіть у разі задоволення позову.

Крім того, позивач зазначає, що тривалість судового розгляду не повинна створювати для жодної зі сторін необґрунтованих майнових переваг. Посилаючись на статтю 43 ГПК України, позивач наголошує на необхідності добросовісного здійснення процесуальних прав і недопущення зловживання ними. На його думку, тривале стягнення спірних сум у поєднанні з подальшим збільшенням штрафних санкцій може поглиблювати майновий дисбаланс між сторонами та ускладнювати ефективний судовий захист підприємства.

Окремо позивач звертає увагу на ризик використання оскаржуваного рішення як підстави для обґрунтування вимог у подальших судових спорах, зокрема шляхом посилання на обставини, встановлені таким рішенням, як на преюдиційні відповідно до ст. 75 ГПК України, що на думку позивача, може призвести до формування несприятливих для підприємства правових наслідків.

У зв`язку із цим позивач просить суд врахувати наведені ризики під час вирішення питання про забезпечення позову та застосувати передбачений законом належний і співмірний захід, спрямований на недопущення істотного ускладнення ефективного захисту прав та законних інтересів підприємства до остаточного вирішення спору.

Щодо зустрічного забезпечення, позивач пропонує визначити його у розмірі 100 000 грн, якщо суд прийде до такої необхідності. При цьому, позивач також просить зустрічне забезпечення не застосовувати через скрутне матеріальне становище підприємства.

Розпорядженням керівника апарату суду Господарського суду Одеської області №546 від 26.10.2026, у зв`язку з надходженням до суду заяви про забезпечення позову за вх.№2-2043/26 від 26.10.2026 по справі №916/4234/26, а також перебуванням судді Невінгловської Ю.М. у відпустці з 26.10.2026 по 04.11.2026, з метою дотримання процесуальних строків, встановлених статтею 140 Господарського процесуального кодексу України - призначено повторний автоматизований розподіл вищевказаної заяви по справі №916/4234/26.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2026 матеріали заяви про забезпечення позову (вх.№ 2-2043/26 від 26.10.2026) розподілено судді Мостепаненко Ю.І.

27.10.2026 до суду від Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України надійшли заперечення (вх.№36987/26), відповідно до яких останній просить суд відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №916/4234/26.

Розглянувши заяву ТОВ «Гранд Метал - КР» про забезпечення позову (вх. №2-2043/26 від 26.10.2026, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст.136 ГПК господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 ГПК заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 статті 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому, відповідно до ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Так, згідно з усталеною практикою Верховного Суду при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається, а оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії або забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Також, під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами. Так, співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та наслідків зупинення дії рішень відповідача.

Водночас, оскільки позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, в даному випадку має застосовуватись та досліджуватись така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся до суду. Має також досліджуватись, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Обставини щодо наявності/відсутності обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, суд встановлює під час ухвалення рішення по суті спору, разом з цим, матеріали заяви про забезпечення позову містять відповідні обґрунтування, на підтвердження яких надано докази та які суд має оцінити, вирішуючи питання про наявність/відсутність підстав саме для вжиття заходів забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Так, судом встановлено, що предметом позову у даній справі є визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 10.09.2026 у справі №65/91-10/2026 в частині визнання ТОВ "ГРАНД МЕТАЛ-КР" таким, що вчинило порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України Про захист економічної конкуренції, та накладення штрафу в сумі 1 406 761,00 грн.

Як вбачається з доданих до матеріалів позовної заяви документів, 10.09.2026 адміністративною колегією Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України було прийнято рішення №65/132-р/к у справі №65/91-10/2026, згідно яким визнано, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАНД МЕТАЛ-КР" разом з іншим суб`єктом господарювання було вчинено порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України Про захист економічної конкуренції, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результату торгів (тендерів). За вчинені порушення на "ГРАНД МЕТАЛ-КР" було накладено штраф у загальному розмірі 1 406 761 грн.

Так, згідно з п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України Про захист економічної конкуренції (далі Закон) антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються, зокрема, спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

Відповідно до п. 1 ст. 50 Закону порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є, зокрема, антиконкурентні узгоджені дії.

Частиною 1 статті 60 Закону встановлено, що заявник, відповідач, третя особа мають право повністю або частково оскаржити рішення, розпорядження органу Антимонопольного комітету України, передбачені статтями 36 і 48 цього Закону, до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення, розпорядження. Зазначений строк не підлягає поновленню.

Згідно з ч. 3 статті 60 Закону прийняття господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Частиною 4 статті 60 Закону передбачено, що порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого: згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"; за результатами перевірки відповідно до частини п`ятої статті 57 цього Закону; за результатами перегляду відповідно до частини третьої статті 58 цього Закону, а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше.

Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України.

Отже, суд зауважує, що ч. 5 ст. 60 Закону України Про захист економічної конкуренції є спеціальною нормою, яка застосовується до правових відносин, що регулюються цим Законом, і згідно з якою дія рішення органу АМКУ може бути зупинена господарським судом лише за наявності достатніх підстав.

При цьому, згідно частини 4 статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, суд звертає увагу на те, що сталими і послідовними є правові позиції Верховного Суду щодо розгляду заяв про забезпечення позову у справах, предметом розгляду яких є саме визнання недійсним/скасування рішення АМК, і в яких позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення АМК та щодо застосування частин третьої та п`ятої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у сукупності зі статтями 136, 137 ГПК України, які зводяться до такого.

У постанові від 01.04.2020 у справі № 912/2156/19, якою скасовано постанову суду апеляційної інстанції про забезпечення позову у справі, предметом розгляду якої є також визнання недійсним і скасування рішення Антимонопольного комітету України у частині, що стосується визнання позивача у справі таким, що вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", Верховний Суд вказав: Відповідно до антиконкурентного законодавства рішення органів Антимонопольного комітету України приймаються з метою припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема - антиконкурентної змови під час торгів, а згідно з приписом частини одинадцятої статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 916/492/19 та від 14.11.2019 у справі № 914/938/19). Натомість, забезпечення позову у такий спосіб призводить до продовження підприємством діяльності на противагу рішенню, згідно з яким така діяльність визнана протиправною (здійснення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів). Фактично, зупинивши дію рішення, суд апеляційної інстанції не навів обставин, які свідчили б про ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду в разі задоволення такого позову та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду по суті спору.

Також у постанові від 11.11.2021 у справі № 910/269/20 Верховний Суд зазначив, що:

- частина п`ята статті 60 Закону є спеціальною нормою, яка застосовується до правовідносин, що регулюються цим Законом і згідно з якою дія рішення органу АМК України може бути зупинена господарським судом лише за наявності достатніх підстав. Право суду зупинити дію оскаржуваного рішення органу АМК України за заявою, поданою суду відповідно до зазначеної норми Закону, не може розглядатися як самостійна та єдина підстава для забезпечення позову;

- водночас забезпечення позову у такий спосіб призводить до продовження діяльності позивача/заявника на противагу рішенню, згідно з яким така діяльність визнана протиправною, а за своїми наслідками таке забезпечення позову є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог, що не допускається положеннями частини одинадцятої статті 137 ГПК України.

Вказані вище правові висновки є сталими та неодноразово і послідовно висловлювалися Верховним Судом (зокрема, постанови Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 916/492/19, від 14.11.2019 у справі № 914/938/19, від 15.06.2020 у справі № 910/13158/19, від 18.03.2021 у справі №910/13451/20, від 22.09.2025 у справі № 922/1327/25).

Таким чином, приймаючи до уваги зміст позовних вимог позивача (визнання недійсним та скасування рішення АМК) та підстави заявленого позову у даній справі №916/4234/26, враховуючи, що Закон України "Про захист економічної конкуренції" визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин, а згідно з приписом частини одинадцятої статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті, суд зазначає, що у даному випадку забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення АМК призведе до продовження діяльності позивача на противагу рішенню АМК, згідно з яким така діяльність визнана протиправною (здійснення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів), що за своїми наслідками є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог та є несумісним із принципами та цілями забезпечення позову, які визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Щодо доводів позивача про те, що позовна заява містить доводи щодо відсутності доведених ознак антиконкурентних узгоджених дій, оскільки, за його твердженням, не встановлено використання однієї IP-адреси, кадрового перетину, обміну інформацією чи спільного представника, у зв`язку із цим позивач просить суд призначити експертизу та витребувати докази та наведені доводи потребують повної оцінки судом і не свідчать про очевидну необґрунтованість позову, - суд критично оцінює їх, оскільки рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 10.09.2026 № 65/132-р/к є актом індивідуальної дії та вважається правомірним, доки позивач не доведе протилежного. Натомість зупинення дії вказаного рішення фактично означатиме передчасне зупинення дії акта органу державної влади до встановлення його незаконності, що суперечить принципу презумпції правомірності рішень органів влади.

Щодо доводів позивача про можливу тривалість судового розгляду, з огляду на складність справи та можливість її апеляційного й касаційного перегляду, що, на його думку, зумовлює тривалу правову та фінансову невизначеність і не виключає нарахування штрафних санкцій, пені та інших платежів, то суд вказує наступне.

Відповідно до частини третьої статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» особа, на яку накладено штраф рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу. При цьому перебіг зазначеного строку зупиняється на час розгляду судом справи про оскарження відповідного рішення, а також на час проведення перевірки чи перегляду такого рішення органом Антимонопольного комітету України.

Отже, на час судового оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України перебіг строку для добровільної сплати штрафу зупиняється.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що стаття 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» регулює питання виконання рішення органу Антимонопольного комітету України в частині сплати накладеного штрафу.

Водночас, зміст зазначеної норми дає підстави для висновку, що незупинення дії рішення органу Антимонопольного комітету України в частині накладення штрафу саме по собі не призводить до негативних наслідків для особи, на яку його накладено.

Крім того, суд звертає увагу, що задоволення заяви про забезпечення позову не впливає на порядок нарахування пені. У разі задоволення позову та визнання оскаржуваного рішення недійсним у частині, що стосується позивача, відпадають правові підстави для нарахування пені, у зв`язку з чим вона не підлягатиме нарахуванню, зокрема за період від дати ухвалення рішення судом першої інстанції до дати відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою. Натомість у разі відмови в задоволенні позову пеня нараховуватиметься за загальними правилами незалежно від вжиття чи невжиття заходів забезпечення позову.

Таким чином, застосування заходів забезпечення позову не впливає на порядок нарахування пені та стягнення штрафу, накладеного на позивача оскаржуваним рішенням.

Щодо доводів позивача про можливе погіршення фінансового стану підприємства, виникнення дефіциту обігових коштів, порушення виконання зобов`язань перед працівниками, контрагентами, бюджетом та іншими кредиторами, а також ризику втрати платоспроможності й відкриття провадження у справі про банкрутство, суд зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження реальності таких ризиків, їх імовірності та впливу на можливість здійснення підприємством поточної господарської діяльності й виконання своїх грошових зобов`язань.

Водночас, сам по собі факт наявності між сторонами судового спору у цій справі щодо дійсності рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 65/132-р/к від 10.09.2026 року у справі №65/91-10/2026 не спростовує вищенаведених обставин, та не може бути належною та достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії вказаного рішення та заборони вчиняти дії, спрямовані на стягнення штрафу.

З огляду на вищевикладене, оцінивши доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, імовірність істотного ускладнення або неможливості ефективного захисту прав заявника, за яким останній звернувся до суду, у разі невжиття таких заходів, а також положення ч. 11 ст. 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Метал - КР» про забезпечення позову (вх. №2-2043/26 від 26.10.2026).

Керуючись ст. ст 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Метал - КР» про забезпечення позову (вх. №2-2043/26 від 26.10.2026) - відмовити.

Ухвала набрала законної сили 27.10.2026 року

та може бути оскаржена в апеляційному порядку ст. 256 ГПК України.

Суддя Ю.І. Мостепаненко