Рішення № 140951599, 22.10.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2026 Справа № 914/1896/26

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «САВІКАН», м. Полтава

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Онур Конструкціон Інтернешнл», м. Львів

про: стягнення 1 927 831,14 грн

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання І.К. Капітанчук

За участю представників сторін:

від позивача: Януш А.І.

від відповідача: Гетя А.О.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «САВІКАН» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Онур Конструкціон Інтернешнл» про стягнення 1 927 831,14 грн.

Ухвалою суду від 30.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.08.2026. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судового засідання, що містяться в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 17.09.2026 закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті на 22.10.2026.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задоволити. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару за договором поставки від 01.12.2021. Позивач зазначає, що на виконання умов договору поставив відповідачу товар, зокрема паливні брикети за рахунком № 18 від 22.02.2022 на суму 360 600,00 грн та засоби для прання за рахунком № 19 від 23.02.2022 на суму 226 806,60 грн. На підтвердження поставки позивач посилається на відповідні видаткові накладні та інші документи, долучені до матеріалів справи. За твердженням позивача, відповідач отриманий товар не оплатив, унаслідок чого утворилася заборгованість за основним зобов`язанням у розмірі 587 406,60 грн. Крім основного боргу, позивач просить стягнути 881 864,71 грн пені, 383 649,23 грн інфляційних втрат та 75 510,60 грн трьох процентів річних. Також позивач заявив до відшкодування судові витрати, зокрема судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав та мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву (вх.№25581/26 від 10.09.2026), просив у задоволенні позову відмовити. Відповідач, зокрема, заперечує те, що договір поставки від 01.12.2021, на який посилається позивач, керівником відповідача не підписувався, а згоду на його укладення від імені товариства керівник не надавав. На думку відповідача, позивач не надав належних і допустимих доказів надання особі, яка підписала договір від імені відповідача, відповідних повноважень, у зв`язку з чим не доведено виникнення у відповідача договірного зобов`язання. Відповідач також заперечує наявність обов`язку зі сплати заявленої основної заборгованості, зазначаючи, що за відсутності належних доказів укладення договору вимоги про стягнення коштів є необґрунтованими. Крім того, відповідач заперечує проти стягнення штрафних санкцій, посилаючись на відсутність, на його думку, належної договірної або законодавчої підстави для їх нарахування та необхідність надання обґрунтованого розрахунку. Відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю, судові витрати покласти на позивача, а в разі виникнення сумнівів щодо належності підпису на договорі - дослідити його та, за необхідності, призначити судову почеркознавчу експертизу.

15.09.2026 представник позивача подав відповідь на відзив (вх.№26008/26), у якій заперечив проти доводів відповідача та просив відмовити в поновленні строку на подання відзиву, залишити відзив без розгляду й задовольнити позовні вимоги.

Позивач зазначає, що договір поставки від 01.12.2021 підписаний від імені відповідача генеральним директором Їлдиз Біролом та скріплений печаткою товариства. На підтвердження існування господарських відносин між сторонами позивач посилається на банківські виписки, відповідно до яких відповідач здійснював платежі на користь позивача, а також на акт звірки взаємних розрахунків за лютий - травень 2022 року.

Позивач також зазначає, що видатковими накладними підтверджується поставка товару на загальну суму 587 406,60 грн, а доказів його оплати відповідач не надав. Щодо вимог про стягнення пені позивач посилається на пункт 6.3 договору, яким передбачено відповідальність покупця за прострочення оплати товару. Вимоги про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних позивач обґрунтовує положеннями статті 625 Цивільного кодексу України.

У відповіді на відзив позивач також просив долучити до матеріалів справи банківську виписку АТ КБ «ПриватБанк» щодо платежів відповідача та докази направлення відповіді на відзив іншій стороні.

В судовому завданні 22.10.2026 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Як встановлено судом, 01.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «САВІКАН» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» (покупець) укладено договір поставки.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар на умовах, визначених договором.

Згідно з пунктом 2.1 договору поставка товару здійснюється окремими партіями, а строки та обсяги поставки визначаються відповідними документами сторін.

Відповідно до пункту 3.1 договору ціна товару визначається у відповідних видаткових накладних.

Згідно з пунктом 3.2 договору покупець зобов`язаний оплатити 100 відсотків вартості поставленого товару шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату.

Відповідно до пункту 3.3 договору датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін відповідних видаткових накладних та/або складських документів.

Згідно з пунктом 5.2 договору покупець зобов`язаний здійснювати оплату поставленого товару у строки та на умовах, визначених договором.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що в разі затримки оплати поставленої партії товару покупець на письмову вимогу постачальника сплачує пеню, визначену договором.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними та рахунками на оплату. Зокрема, вартість товару, зазначеного в рахунку № 18 від 22.02.2022, становить 360 600,00 грн, а в рахунку № 19 від 23.02.2022 - 226 806,60 грн. Загальна вартість зазначеного товару становить 587 406,60 грн.

На підтвердження господарських операцій позивач також посилається на податкову накладну та акт звірки взаємних розрахунків, а також на банківські виписки щодо платежів, здійснених відповідачем у межах господарських відносин між сторонами.

Позивач стверджує, що відповідач зобов`язання з оплати поставленого товару не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 587 406,60 грн. Доказів погашення цієї заборгованості відповідач, за позицією позивача, не надав.

З метою досудового врегулювання спору позивач направляв відповідачу вимоги про погашення заборгованості, зокрема претензії від 04.10.2023 та 30.04.2026. Оскільки, за твердженням позивача, заборгованість добровільно не погашена, він звернувся до суду з цим позовом.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Згідно з приписами ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Між сторонами у справі виникли права і обов`язки на підставі Договору поставки №Б/н від 01.12.2021.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується факт одержання відповідачем товару на загальну суму 587 406,60 грн згідно рахунків № 18 від 22 лютого 2022 року на суму 360 600,00 грн та № 19 від 23 лютого 2022 року на суму 226 806,60 грн та видатковими накладними № 18, 19 від 22.02.2022 та 23.02.2022. Вказані видаткові накладні підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Відповідач поставлений позивачем товар не оплатив. Докази оплати вказаної суми в матеріалах справи відсутні.

Згідно зі ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд звертає увагу, що Акт звірки взаємних розрахунків за лютий - травень 2022 року із заборгованістю 587 406,60 грн станом на 31.05.2022 підписаний від імені відповідача і скріплений його печаткою.

Твердження відповідача про те, що договір поставки від 01.12.2021, акт звірки взаємних розрахунків та видаткові накладні ним не підписувалися, суд оцінює критично, оскільки вони спростовуються доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив, та поданими на їх підтвердження доказами.

Зокрема, позивач зазначає, що договір поставки від 01.12.2021 підписаний генеральним директором відповідача Їлдизом Біролом та скріплений печаткою товариства. На підтвердження існування господарських відносин між сторонами позивач також посилається на здійснення відповідачем оплат за раніше поставлений товар, акт звірки взаємних розрахунків за лютийтравень 2022 року, а також видаткові накладні № 19 від 22.02.2022 та № 18 від 23.02.2022, якими, за твердженням позивача, підтверджується передання товару відповідачу на загальну суму 587 406,60 грн.

Водночас відповідач, заперечуючи факт підписання зазначених документів, не навів переконливих доказів на підтвердження своїх заперечень. Саме лише заперечення факту підписання документів без належного доказового обґрунтування не є достатнім для спростування доказів, поданих позивачем. При цьому суд оцінює наведені обставини в сукупності з іншими матеріалами справи, а не лише з огляду на наявність підписів і відбитків печатки на документах.

Відповідач також не надав доказів визнання договору поставки, акта звірки взаємних розрахунків або видаткових накладних недійсними. Разом із тим сама по собі відсутність судового рішення про недійсність цих документів не звільняє суд від обов`язку перевірити їх належність, допустимість і достовірність, а також оцінити їх у сукупності з іншими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності (дійсності) правочину, яка звучить так: правочин є правомірним, поки його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем підтверджено, належними та допустимими докази поставку товару відповідачу згідно видаткових накладних № 18, 19 від 22.02.2022 та 23.02.2022 на загальну суму 587 406,60 грн, строк оплати якого настав у відповідності до п.5.1. Договору поставки. У зв`язку з наведеним, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення основної заборгованості в розмірі 587 406,60 грн є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та такою, що підлягає до задоволення.

За таких обставин вимога про стягнення основного боргу в розмірі 587 406,60 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення штрафних санкцій трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання.

Заявляючи вимогу про стягнення штрафних санкцій, позивач повинен довести наявність правових підстав для їх нарахування, факт порушення відповідного зобов`язання, період нарахування та правильність визначення суми, яка заявляється до стягнення.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зазначені нарахування є способом захисту майнового інтересу кредитора внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання. Водночас їх стягнення передбачає встановлення періоду прострочення, суми простроченого боргу та правильності здійснених розрахунків.

При цьому обов`язок доведення зазначених обставин покладається на позивача відповідно до статей 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції в сумі 881 864,71 грн., 3% річних в сумі 75 510,60 грн., інфляційні нарахування в сумі 383 649,23 грн, посилаючись на умови договору поставки. Однак позивачем не надано належного та обґрунтованого розрахунку заявленої суми штрафних санкцій із зазначенням конкретного періоду їх нарахування, підстав для такого нарахування, дати початку та закінчення нарахування, а також порядку обчислення заявленого розміру.

За відсутності зазначених відомостей суд позбавлений можливості перевірити тривалість періоду прострочення, правильність застосованого розміру штрафних санкцій та відповідність заявленої до стягнення суми умовам договору й вимогам законодавства.

Саме лише зазначення загальної суми штрафних санкцій, інфляційних втрат на 3% річних без належного розрахунку не дає суду можливості встановити обґрунтованість відповідної вимоги. При цьому неподання відповідачем контррозрахунку не звільняє позивача від обов`язку довести правильність власного розрахунку.

Отже, оскільки позивачем не надано розрахунку штрафних санкцій, інфляційних втрат на 3% річних із зазначення строків їх та порядку їх нарахування, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафних санкцій в сумі 881 864,71 грн, 3% річних в сумі 75 510,60 грн, інфляційні нарахування в сумі 383 649,23 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою та другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та значенням справи для сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявив до стягнення 250 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п.4.1. Договору про надання професійної правничої допомоги №20266018/1 від 18.06.2026 передбачено фіксований розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 250 000,00 грн.

Згідно рахунку фактури №18/06/02 від вартість наданої адвокатом професійної правничої допомоги складає 250 000,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу зазначених витрат, суд враховує предмет спору, ціну позову, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг матеріалів, які підлягали дослідженню, обсяг виконаної адвокатом роботи та необхідність дотримання критеріїв реальності, необхідності й розумності витрат на професійну правничу допомогу.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Відповідно до положень ч.ч. 5,6 ст. 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту наведених вище положень ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

У позовній заяві позивачем зазначено попередній орієнтований розрахунок на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 250 000,00 грн.

При цьому судом враховано, що ухвалою від 22 січня 2026 року у справі № 372/6826/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передано на розгляд ВП ВС справу № 372/6826/24 та зроблено висновок, що «Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування пункту 3 частини третьої статті 141 ЦПК в частині права суду з власної ініціативи суду зменшувати розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, за критерієм співмірності розміру цих витрат, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у cправі № 686/5757/23, та зробити висновок про те, що: «у розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК та пункту 3 частини третьої статті 141 ЦПК зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, за цим критерієм не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Водночас у пунктах 1, 3, 4 частини третьої, частинах четвертій, дев`ятій статті 141 ЦПК визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу та не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такими критеріями є: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 3) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися; 4) якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку; 5) якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку; 6) у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони».

Відповідно п. 3. ч. 4. ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку частковим задоволенням позовних вимог, витрати на професійну правничу допомогу позивача покладаються пропорційністю розміру задоволених позовних вимог.

Дослідивши наявні обставини справи, подані сторонами докази, оцінивши їх, враховуючи відсутність клопотань відповідача про зменшення судових витрат чи їх невідповідність, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 76 174,54 грн витрат на професійну правничу допомогу, сума якої розрахована судом пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 7048,88 грн.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» (79040, місто Львів, вулиця Авіаційна, 7, ідентифікаційний код 32851616) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САВІКАН» (36014, місто Полтава, вулиця Соборності, 66, ідентифікаційний код 42415966) 587 406,60 грн основного боргу, 7048,88 грн судового збору та 76 174,54 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 27.10.2026

Суддя Березяк Н.Є.