Рішення № 140951591, 22.10.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2026 Справа № 914/1886/26

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «САВІКАН», м. Полтава,

до відповідача: Представництва Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет Ве Санаї Анонім Ширкеті», м. Львів

про: стягнення 4 575 737,97 грн

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання І.К. Капітанчук

За участю представників сторін:

Від позивача: Януш А.І.

Від відповідача: Гетя А.І.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «САВІКАН» до відповідача Представництва Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет Ве Санаї Анонім Ширкеті» про стягнення 4 575 737,97 грн.

Ухвалою суду від 30.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.08.2026. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судового засідання, що містяться в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 17.09.2026 закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті на 22.10.2026.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задоволити. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару за договором поставки № 2-П від 16.08.2021. Позивач, на виконання умов договору ним поставлено відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними від 30.03.2022 № 14 на суму 303 003,12 грн, № 15 на суму 290 372,52 грн, № 16 на суму 517 027,85 грн та № 17 на суму 323 262,36 грн. Загальна вартість поставленого товару становить 1 433 665,85 грн.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав та мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву (вх.№25565/26 від 10.09.2026), просив у задоволенні позову відмовити. Відповідач, зокрема, заперечує те, що договір поставки № 2-П від 16.08.2021 керівником підприємства не підписувався, повноваження особи, яка підписала договір, належними доказами не підтверджені, а правові підстави для стягнення штрафних санкцій відсутні. Також відповідач просив поновити строк на подання відзиву та відмовити в задоволенні позову повністю.

15.09.2026 представник позивача подав відповідь на відзив (вх.№26010/26), у якій заперечив проти доводів відповідача, просив відмовити у поновленні строку на подання відзиву та залишити його без розгляду.

Представник позивача зазначив, що договір підписаний головою представництва Ільхамі Туфан Ібасом та скріплений печаткою відповідача. На підтвердження фактичного виконання договору позивач послався на видаткові накладні № 14, № 15, № 16, № 17 від 30.03.2022, акт звірки взаємних розрахунків, податкові накладні та банківські виписки, які, за твердженням позивача, підтверджують господарські відносини сторін і наявність непогашеної заборгованості.

Крім того, позивач просив долучити до матеріалів справи виписку АТ КБ «ПриватБанк» щодо платежів відповідача.

В судовому засіданні 22.10.2026 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Як встановлено судом, 16.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «САВІКАН» (надалі позивач, постачальник) та Представництвом «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» (надалі відповідач, покупець) укладено договір поставки № 2-П.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар на умовах, визначених договором.

Згідно з п. 2.1 договору поставка товару здійснюється окремими партіями відповідно до погоджених сторонами умов.

Відповідно до п. 3.1 договору ціна товару визначається у відповідних видаткових накладних, а загальна вартість договору визначається сумою вартості всіх поставлених партій товару.

Згідно з п. 3.2 договору оплата товару здійснюється покупцем у розмірі 100 відсотків його вартості шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату.

Відповідно до п. 3.3 договору датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін відповідних видаткових накладних та/або складських документів.

Згідно з п. 5.2 договору покупець зобов`язаний здійснювати оплату поставленого товару у строки та на умовах, визначених договором.

На виконання умов договору, 30.03.2022 позивачем поставлено відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними № 14, № 15, № 16 та № 17 від 30.03.2022 на загальну суму 1 433 665,85 грн.

Зокрема, згідно з видатковою накладною № 14 від 30.03.2022 поставлено товар на суму 303 003,12 грн, згідно з видатковою накладною № 15 від 30.03.2022 на суму 290 372,52 грн, згідно з видатковою накладною № 16 від 30.03.2022 на суму 517 027,85 грн, а згідно з видатковою накладною № 17 від 30.03.2022 на суму 323 262,36 грн.

Також, позивачем зареєстровано в ЄРПН податкові накладні від 30.03.2022 №1 на суму 303 003,12 грн та №4 від 30.03.2022 на суму 517 027,85 грн.

Відповідач свої зобов`язання з оплати поставленого 30.03.2022 товару у розмірі 1 433 665,85 грн не виконав.

З метою досудового врегулювання спору позивач направляв відповідачу вимоги про погашення заборгованості, зокрема лист від 04.10.2023 № 04/10/04 та претензію від 29.04.2026.

Наведені обставини стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «САВІКАН» до Господарського суду Львівської області із позовом про стягненння з Представництва Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет Ве Санаї Анонім Ширкеті» заборгованості у розмірі 4 575 737,97 грн

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Згідно з приписами ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Між сторонами у справі виникли права і обов`язки на підставі Договору поставки №2-П від 16.08.2021.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується факт одержання відповідачем товару на загальну суму 1 433 665,85 грн згідно видаткових накладних №14, № 15, № 16 та № 17 від 30.03.2022. Вказані видаткові накладні підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Відповідач поставлений позивачем товар не оплатив. Докази оплати вказаної суми в матеріалах справи відсутні.

Згідно зі ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд звертає увагу, що Акт звірки взаємних розрахунків за лютий - травень 2022 року із заборгованістю 1 433 665,85 грн станом на 31.05.2022 підписаний від імені відповідача і скріплений його печаткою.

Твердження відповідача, проте те, що ні договір від 09.08.2024 ні акти від 30.03.2022 ним не підписувались, визнаються судом не обґрунтованими, оскільки такі є підписані Ільхамі Туфран Ібас який на момент їх підписання займав посаду директора відповідача та скріплені печаткою Представництва "ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ". В свою чергу, ні договір, ні акт взаємних розрахунків, ні видаткові накладні недійсними не визнавалися, позовів про визнання їх недійсним відповідачем не заявлялось.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності (дійсності) правочину, яка звучить так: правочин є правомірним, поки його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За поставками складено і зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні відповідно до статті 201 Податкового кодексу України: № 1 від 30.03.2022 на суму ПДВ 50 500,52 грн (рахунок № 14) та № 4 від 30.03.2022 на суму ПДВ 86 171,31 грн (рахунок № 16) - обидві в матеріалах справи. Реєстрація податкової накладної фіксує господарську операцію в державному реєстрі, а відповідач як покупець отримав право на податковий кредит за нею.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем підтверджено, належними та допустимими докази поставку товару відповідачу згідно видаткових накладних №14, № 15, № 16 та № 17 від 30.03.2022 на загальну суму 1 433 665,85 грн, строк оплати якого настав у відповідності до п.3.2. Договору поставки. У зв`язку з наведеним, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення заборгованості в розмірі 1 433 665,85 грн є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та такою, що підлягає до задоволення.

За таких обставин вимога про стягнення основного боргу в розмірі 1 433 665,85 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення штрафних санкцій, трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання.

Заявляючи вимогу про стягнення штрафних санкцій, позивач повинен довести наявність правових підстав для їх нарахування, факт порушення відповідного зобов`язання, період нарахування та правильність визначення суми, яка заявляється до стягнення.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зазначені нарахування є способом захисту майнового інтересу кредитора внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання. Водночас їх стягнення передбачає встановлення періоду прострочення, суми простроченого боргу та правильності здійснених розрахунків.

Відповідно до пункту 3.2. Договору поставки Покупець здійснює оплату за Товар, що становить 100% вартості Товару, у безготівковій формі протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання такого рахунку на оплату від Постачальника.

Згідно статті 6.3. Договору у випадку затримки оплати поставленої партії Товару, Покупець на письмову вимогу Постачальника сплачує останньому штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день затримки оплати.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми штрафних санкцій, трьох процентів річних та інфляційних втрат за період 03.04.2022 по 11.06.2026, суд дійшов висновку, про підставність стягнення з відповідача 835 218,88 грн інфляційний втрат, 2 126 564,85 грн штрафних санкцій та 180 288,39 грн 3% річних. Таким чином позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою та другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та значенням справи для сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявив до стягнення 250 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п.4.1. Договору про надання професійної правничої допомоги №20266018/2 від 18.06.2026 передбачено фіксований розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 250 000,00 грн.

Згідно рахунку фактури №18/06/02 від вартість наданої адвокатом професійної правничої допомоги складає 250 000,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу зазначених витрат, суд враховує предмет спору, ціну позову, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг матеріалів, які підлягали дослідженню, обсяг виконаної адвокатом роботи та необхідність дотримання критеріїв реальності, необхідності й розумності витрат на професійну правничу допомогу.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Відповідно до положень ч.ч. 5,6 ст. 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту наведених вище положень ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

За умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено (Постанова об`єднаної палати КГС ВС від 22.01.2021 №925/1137/19).

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (Постанова об`єднаної палати КГС ВС від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.11.2019 у справі №902/347/18 зауважила, що викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 правова позиція, що за відсутності клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат у суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для зменшення заявлених позивачем до відшкодування витрат на правову допомогу, які належно підтверджені, має враховуватись при вирішенні усіх наступних спорів у подібних правовідносинах.

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22 «Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт».

Враховуючи відсутність клопотань відповідача про зменшення вартості судових витрат, про невідповідгність заявлених до стягнення витрат, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу підставна та підлягає до задоволення.

На підставі аналізу обсягу наданих адвокатським об`єднанням послуг та виконаних робіт, виходячи з результатів вирішення спору, суд дійшов висновку щодо доцільності та наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на надання правової допомоги в суді в у розмірі 250 000,00 грн.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судовий збір покладається на відповідача повністю.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240-242 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Стягнути з Представництва «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» (79037, місто Львів, вулиця Хмельницького Б, 212, ідентифікаційний код 26579227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САВІКАН» (36014, місто Полтава, вулиця Соборності, 66, ідентифікаційний код 42415966) 1 433 665,85 грн основного боргу, 2 126 564,85 грн штрафних санкцій, 835 218,88 грн інфляційний втрат, 180 288,39 грн 3% річних, 54 908,86 грн судового збору та 250 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 27.10.2026

Суддя Березяк Н.Є.