Рішення № 140951428, 12.10.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2026 Справа № 914/475/22

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Юлії СУХОВИЧ за участі секретаря судового засідання Ольги КРАВЕЦЬ, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі

позивача-1: Львівської обласної державної адміністрації, місто Львів,

позивача-2: Міністерства оборони України, місто Київ,

до відповідача-1: Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, місто Львів,

до відповідача-2:Товариства з обмеженою відповідальністю Енерджі Плюс Україна, місто Київ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, місто Львів,

про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити дії.

За участі представників сторін:

від прокуратури: Майорчак Василь Михайлович представник прокуратури;

від позивача -1: не з`явився;

від позивача-2: Гудима В`ячеслав Орестович - представник (повноваження відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в порядку самопредставництва);

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Рудометкіна Марія Олександрівна адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ОД №005305 від 19.06.2024, договір про надання правової допомоги Серія АІ №2096783 від 13.02.2026), присутня в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ВКЗ;

від третьої особи: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації та Міністерства оборони України до Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариства з обмеженою відповідальністю Енерджі Плюс Україна, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про визнання недійсним з моменту його укладення договору від 26.11.2016 про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5, та зобов`язання відповідача-2 звільнити земельну ділянку площею 1,6080 га по вул. Княгині Ольги, 1-5 у м. Львові, яка входить до складу загальної земельної ділянки площею 6,3127га з кадастровим номером: 4610136900:05:003:0145, шляхом демонтажу встановленої огорожі.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.12.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.05.2024, позов задоволено частково, визнано недійсним з моменту укладення договір про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко №1, м. Львів, вул. Княгині Ольги 1-5, укладений 26.11.2016 між Міністерством оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та ТОВ "Енерджі Плюс Україна". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.09.2024 касаційну скаргу ТОВ Енерджі Плюс Україна задоволено частково, постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.05.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2023 у справі № 914/475/22 скасовано, справу №914/475/22 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.04.2025, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2025, позов задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір від 26.11.2016 про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5, укладений Міністерством оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та ТОВ «Енерджі Плюс Україна». Зобов`язано ТОВ «Енерджі Плюс Україна» звільнити земельну ділянку площею 1,6080 га по вул. Княгині Ольги, 1-5 у м. Львові, яка входить до складу загальної земельної ділянки площею 6,3127 га з кадастровим номером: 4610136900:05:003:0145, шляхом демонтажу встановленої огорожі. Стягнуто з Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону 2 481,00 грн судового збору. Стягнуто з ТОВ «Енерджі Плюс Україна» на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону 2 481,00 грн судового збору.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.01.2026 касаційну скаргу ТОВ «Енерджі Плюс Україна» задоволено частково, постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 14.04.2025 у справі № 914/475/22 скасовано, справу № 914/475/22 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підстави скасування рішення Господарського суду Львівської області від 14.04.2025 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 Верховним Судом наступні:

- суди попередніх інстанцій не звернули увагу на необхідності правильного визначення змісту позовних вимог та мети, з якою звернувся прокурор у межах цієї справи;

- суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не дослідили питання виконання оспорюваного договору кожною із сторін цього договору і в якій частині, а також подані на підтвердження цих обставин докази, не надали належної оцінки доказам відповідача-2 про часткове виконання оскаржуваного договору;

- суди попередніх інстанцій фактично ухилилися від вирішення питання застосування двосторонньої реституції;

- суд апеляційної інстанції безпідставно не долучив докази відповідача-2, а саме інформаційну довідку № 437327994 від 29.07.2025 та відповіді позивача-2 від 04.08.2025, додатком до якої є наказ Міністерства оборони України від 24.07.2024 № 502/нм.

У судовому засіданні 30.09.2026 представник прокуратури позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити та враховуючи вказівки Верховного Суду викладені у постанові від 14.01.2026 застосувати двосторонню реституцію.

Представник позивача-2 позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, при ухваленні рішення врахувати пояснення подані на новому розгляді.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні 30.09.2026 просив відмовити у задоволенні позову повністю, врахувати пояснення подані на новому розгляді.

У судовому засіданні 30.09.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення. Проголошення вступної та резолютивної частин рішення призначено на 12.10.2026.

Представники прокуратури та позвача-2 у судове засідання 12.10.2026 для проголошення вступної та резолютивної частин рішення з`явились.

Представники позивача-1, відповідача-1 та третьої особи у судове засідання 12.10.2026 для проголошення вступної та резолютивної частин рішення не з`явились.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання не заявлено.

Правові позиції учасників справи.

Позиція прокуратури та позивачів.

Спірний договір про будівництво житлового комплексу від 26.11.2016 підписано особою без наявності повноважень на вчинення такої дії, а також за відсутності погодження щодо укладення договору від управління капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України, а також без проведення відповідного конкурсу; у спірному договорі сторонами не визначено договірної ціни, строків початку та закінчення будівництва об`єкту, та інших вищенаведених істотних умов договору будівельного підряду, об`єктом будівництва визначено житловий комплекс, однак, договір не містить конкретних характеристик щодо кількості будинків, які планується збудувати, їх площі, поверховості, тощо, тобто спірний договір не містить ознак, притаманних договору підряду; предметом спірного договору є зобов`язання сторін збудувати житловий комплекс, і для реалізації договору замовник фактично зобов`язався забезпечити державну реєстрацію права користування земельною ділянкою, на якій планується забудова, а підрядник прийняв на себе усі інші функції замовника фінансування будівництва (за власні та залучені кошти), укладення договорів з підрядниками на свій розсуд без погодження із замовником, виготовлення проєктно-кошторисної документації; договір поєднує елементи договору про спільну діяльність та інвестиційного договору.

Відповідач-1 порушив процедуру, передбачену Порядком укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296, оскільки до Міністерства оборони України не було подано відповідного звернення.

Оспорюваний договір є змішаним договором з окремими елементами договору про спільну діяльність, однак не був погоджений із Міністерством оборони України; договір не містить елементів договору підряду, однак навіть якщо припустити, що цей договір містить такі елементи, то він підлягає визнанню недійсним з підстав недотримання при його укладенні істотних умов; умови оспорюваного договору спрямовані на передачу права забудови земельної ділянки в обхід визначеної законом процедури; земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 з 1953 року (рішення Львівського міськвиконкому від 26.01.1953 №4/370) і по даний час належить до державної власності, а тому повноваження власника стосовно вказаної земельної ділянки повинна реалізовувати держава в особі Львівської ОДА.

Спірна земельна ділянка у 1953 році передана для потреб оборони, в установленому законодавством порядку питання щодо її вилучення з державної власності не приймалося, оскільки це виключні повноваження Львівської обласної державної адміністрації, відповідно здійснення будівельних робіт без згоди власника та дотримання інших вимог законодавства описаних у позові, процесуальних документах позивачів та прокурора не допускається.

Відповідач-1 уклав оспорюваний договір, розпорядившись земельною ділянкою, яка не перебувала в його користуванні та не надавалася йому у відповідне користування без наявності згоди користувача ділянки або відповідного рішення Міністерства оборони України чи власника ділянки; існування договору є реальною юридичною загрозою втрати державою права власності на земельну ділянку; для поновлення прав позивача 1 окрім визнання недійсним оспорюваного договору, необхідно зобов`язати відповідача 2 вчинити дії, а саме звільнити земельну ділянку площею 1,6080 га, яка входить до складу земельної ділянки загальною площею 6,3127 га; раніше у позивача-2 не було підстав для звернення до суду із самостійним позовом, оскільки Міністерства оборони України підтримувало заявлений позов прокурора, який був предметом розгляду у справі №914/1075/17, та не мало у зв`язку з цим наміру звертатися до суду із самостійним позовом, оскільки у провадженні суду знаходилася дана справа.

Строк позовної давності для Львівської обласної державної адміністрації розпочався з 01.02.2022 з моменту отримання листа прокуратури регіону від 31.01.2022, власником земельної ділянки, яка підлягає забудові відповідно до умов оспорюваного договору є саме Львівська обласна державна адміністрація, тому у випадку виконання умов даного договору будуть порушені права позивача-1 як власника земельної ділянки; позовна вимога про визнання договору недійсним заявлена перш за все в інтересах позивача-2, оскільки уповноважена особа даного органу не підписувала зазначений договір.

Оскільки договір стосується будівництва житлового кварталу на земельній ділянці, власником якої є позивач-1, то в цій частині дана позовна вимога заявлена та стосується також і цього органу; позовна вимога про визнання договору недійсним заявлена до відповідача-1, посадова особа якого (т.в.о. начальника Винарський В.В.) без достатніх на те повноважень підписав оскаржуваний договір та відповідача-2, яким укладено договір з неуповноваженою особою та з порушенням вимог законодавства; позовна вимога про зобов`язання відповідача-2 демонтувати огорожу на спірній земельній ділянці заявлена до останнього в інтересах позивача-1, як власника даної земельної ділянки; Відповідач-1 є суб`єктом господарювання, а тому в даних спірних правовідносинах відсутній збіг в одній особі позивача-2, який є органом державної влади і суб`єктом владних повноважень, та відповідача-1.

З врахуванням постанови Верховного Суду від 14.01.2026 у даній справі, представники прокуратури та позивача зазначили.

Щодо не звернення судів попередніх інстанцій уваги на необхідності правильного визначення змісту позовних вимог та мети, з якою звернувся прокурор у

межах цієї справи, прокурор та позивач покликались на положення частини 1 статті 875, статті 1130-1132 Цивільного кодексу України, частину 1 статті 318, частину 1 статті 323 Господарського кодексу України, пункти 5, 15 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668, пункт 20 частини 1 статті 6, частину 2 статті 13 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», пункти 2-5 Порядку укладення державними, підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296 (далі - Порядок № 296), зазначили, що оскаржуваний договір не містить елементів договору підряду, однак навіть якщо припустити, що цей договір містить такі елементи, то він підлягає визнанню недійсним з підстав недотримання при його укладенні істотних умов, визначених для договорів підряду.

Оспорюваний договір внаслідок наявності в ньому елементів договору про спільну діяльність підлягає визнанню недійсним, оскільки при його укладенні недотримано Порядку № 296. Разом з тим, якщо навіть припустити, що вказаний договір укладено без порушень вимог, передбачених для договорів про спільну діяльність, то в такому випадку частка позивача-2 повинна становити 50 %.

Змістом позовних вимог є визнання недійсним договору, укладеного з порушенням вимог законодавства, а також повернення земельної ділянки, яка перебуває у власності позивача-1, а в користуванні КЕВ м.Львова та передана відповідачу-2 в якості будівельного майданчика.

Оскільки частина земельної ділянки площею 1,6080 га є огородженою і цей факт відбувся після передачі відповідачу-2 земельної ділянки в якості будівельного майданчика, тому прокурором заявлено вимогу щодо зобов`язання відповідача-2 демонтувати вказану огорожу.

Метою позову є поновлення порушених прав позивачів та приведення ділянки в попередній стан, а саме у стан, в якому зазначена ділянка була до 26.11.2016 до укладенння оспорюваного договору.

Щодо не дослідження судами першої та апеляційної інстанцій питання виконання оспорюваного договору кожною із сторін цього договору і в якій частині, а також подані на підтвердження цих обставин докази, не надання належної оцінки доказам відповідача-2 про часткове виконання оскаржуваного договору, прокурор зазначив.

Прийняття та реєстрація Міністерством оборони України квартири № 19 у будинку № 21Б по вул. Рубчака у місті Львові відбулося внаслідок підписання т.в.о. начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України Винарським В.В. актів прийому-передачі квартири від 10.02.2016 № 1 та № 2 на виконання умов спірного договору. Водночас представника Міністерства оборони України Галушка О.А. уповноважено довіреністю Міністра оборони України від 26.10.2016 на підписання заяви про державну реєстрацію прав та обтяжень лише для виконання повноважень з представництва Міністерства оборони з питань, пов`язаних із укладанням договорів купівлі-продажу нерухомого майна в регіонах України на вторинному ринку та на умовах пайової участі за рахунок коштів бюджетної програми КПКВ 2101190 «Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України», на підставі відповідних рішень конкурсної комісії Міністерства оборони України з відбору пропозицій щодо закупівлі квартир на вторинному ринку та на умовах пайової участі в регіонах України».Таким чином, Галушко О.А. діяв з перевищенням повноважень, оскільки судом встановлено, що конкурс проведений конкурсною комісією Західного УКБ, а не Міністерства оборони України.

Передача відповідачем-2 квартири та сплата на користь відповідача-1 коштів у розмірі 75 000 грн, не свідчить про схвалення позивачем-2 правочину.

У зв`язку з тим, що відповідач-2 зазнав витрат у вигляді передачі квартири та сплати коштів у розмірі 75 000,00 грн, ураховуючи правову позицію Верховного Суду від 14.01.2026 в даній справі, на користь відповідача-2 з позивача-2 необхідно стягнути вартість квартири, а з відповідача-1 на користь відповідача-2 стягненню підлягає 75 000,00 грн.

Щодо доказів не долучених судом апеляційної інстанції, прокурор зазначив, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання стороною таких доказів.

Враховуючи новий розгляд справи, прокурор не заперечував проти долучення документів (інформаційна довідка № 437327994 від 29.07.2025 та відповідь позивача-2 від 04.08.2025, додатком до якої є наказ Міністерства оборони України від 24.07.2024№ 502/нм) до матеріалів справи. Водночас вказував на те, що зазначені документи не свідчать про схвалення позивачем-2 оспорюваного правочину.

Позивач-2 підтримує позов та підтверджує факт відсутності передачі йому в законному порядку квартири, як наслідок зазначена обставина в сукупності з іншими доказами про які описано у поясненні свідчить про відсутність ознак схвалення ним оспорюваного правочину.

Окрім цього, прокурор звертає увагу суду на те, що 18.08.2020 між позивачем-2 та відповідачем-2 укладено додаткову угоду до оскаржуваного договору, яка, на думку відповідача-2, підтверджує дійсність намірів, добросовісну поведінку та достатній обсяг повноважень сторін на укладення, зміну та виконання його умов.

Однак, рішенням Господарського суду Львівської області від 06.07.2021 у справі № 914/221/21, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 додаткову угоду від 18.08.2020 до оспорюваного договору від 26.11.2016 визнано судом недійсною.

Прокурор просить суд позов задовольнити та застосувати двосторонню реституцію з урахуванням правових висновків Верховного Суду викладених у постанові від 14.01.2026 у даній справі.

Позиція позивача-2.

Позивач-2 підтримує позов, щодо обставин які потрібно врахувати на новому розгляді, виклав свою позицію у поясненні, де зазначив наступне.

Як вбачається з листа Головного управління оборонних активів Міноборони від 01.04.2026 № 220/73/896, відповідно до додатку №1 до Наказу Міноборони від 08.01.2026 №31/нм Про функціональне управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Міністерства оборони України, яким визначено перелік суб`єктів господарювання, виконання завдань з функціонального управління якими покладається на Головне управління оборонних активів, Головне управління дійсно виконує завдання з функціонального управління ЗУКБ МОУ. Однак, виконання таких завдань було покладене на Головне управління починаючи з 2025 року.

Правовідносини, що є предметом розгляду у спорі мали місце у 2016-2017 роках. Відповідно, Головне управління не приймало участі у жодних діях та не володіє жодними документами, що стосувалися передачі Міністерству оборони України квартири АДРЕСА_2 , тому не може висловити документально обґрунтованих міркувань щодо двосторонньої реституції вказаної квартири та коштів.

Стосовно коштів в сумі 75000,00 грн, сплачених відповідачни-2 на користь відповідача-1, вони не можуть бути предметом реституції в розумінні статті 216 Цивільного кодексу України, оскільки у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Як вбачається з правового статусу сторін вони є відповідачами у справі за таких обставин позивач-2 вважає, що взаємні борги між відповідачами є предметом іншого спору і не може бути предметом двосторонньої реституції у справі № 914/475/22.

В частині, що стосується квартири АДРЕСА_2 , позивач-2 просить суд прийняти законне та обґрунтоване рішення на підставі норм матеріального та процесуального права з урахуванням правових висновків Верховного Суду викладених у постанові від 14.01.2026 у даній справі.

Позиція відповідача-1.

На новому розгляді відзив, пояснення не подавав.

Позиція відповідча-2.

Відповідач викладав свою правову позицію у відзивах, які подавались на попередніх розглядах справи, поясненнях поданих на третьому новому розгляді справи. Правова позиція відповідача-2 наступна.

Спірний договір є змішаним договором і містить в собі елементи договору підряду та інвестиційного договору; факт укладання договору на будівництво об?єкту нерухомості не свідчить про спільність такої мети саме в розумінні договору про спільну діяльність за відсутності інших обов`язкових ознак такого договору; умови договору не передбачають внесення сторонами вкладів у спільну діяльність і розповсюдження на них режиму спільного майна; також, не здійснюється ведення спільними справами сторін, як і не здійснюється розподіл витрат, збитків та прибутків, внаслідок результатів спільної діяльності; у преамбулі договору прямо зазначено, що Міністерство оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України є замовником будівництва, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна» - підрядник; додатком до договору є акт приймання-передачі будівельного майданчику, що відповідає всім ознакам договору будівельного підряду.

При укладанні договору не змінювалося цільове призначення земельної ділянки, на якій планується будівництво, вказана земельна ділянка не належить до земель оборони, оскільки виділена Львівській міській раді в 1995 році для Квартирно-експлуатаційного управління ПрикВО для будівництва житла, а не для цілей, визначених у статтею 77 Земельного кодексу України, крім того на ділянці відсутні об?єкти військового призначення.

Оскільки оскаржуваний договір не є договором на капітальне будівництво та ремонт, інвестування будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, тому і незаконним є посилання прокуратури, що підписант договору повинен був погоджувати його підписання з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва МОУ.

Оскаржуваний договір не передбачає будівництва житла саме для військовослужбовців та він поєднує елементи договору про спільну діяльність та інвестиційного договору, а тому погодження не потрібно було отримувати, і постанова Кабінету Міністрів України №715 від 06.07.2011 не розповсюджується на правовідносини, що виникли між сторонами.

Повноваження Винарського В.В. на укладення договору передбачено Положенням про Західне управління капітального будівництва, а тому не відповідає дійсності твердження прокурора, що Винарський В.В. уклав цей договір без відповідних повноважень, оскільки такі не були передбачені довіреністю №220/386/д від 10.11.2016. Положення про Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України наділяли повноваженнями тимчасово виконуючим обов?язків начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України Винарського В.В. на укладення оскаржуваного договору без отримання погодження та проведення будь-якого конкурсу.

Відповідно до витягу з Державного земельного від 04.08.2017 земельна ділянка з кадастровим номером: 4610136900:05:003:0145 має цільове призначення: 02.07 - Для будівництва іншої житлової забудови; категорія земель: Землі житлової та громадської забудови: вид використання: для будівництва житлових кварталів; форма власності: Державна власність. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 26.01.2022 земельна ділянка має цільове призначення: для іншої житлової забудови; додаткові відомості: землі житлової та громадської забудови для будівництва житлових кварталів; на земельній ділянці виритий котлован та відсутні об?єкти військового призначення.

Прокуратурою не доведено, яким чином порушуються саме права позивача-1; строк позовної давності для Міністерства оборони України розпочався з 26.11.2016, тобто з моменту укладення договору, прокуратора звернулася з позовною заявою до суду 21.02.2022, тобто зі спливом 3 річного строку позовної давності і причини пропуску такого строку не є поважними, адже позов прокурора було залишено без розгляду, що свідчить про недотримання вимог закону щодо процесуальних вимог представництва інтересів держави прокуратурою в суді, що не відповідає критерію поважності причин такого пропуску, а свідчить про пряме порушення законодавчо встановлених норм.

Враховуючи наявність збігу позивача-2 та відповіда-1 в даному спорі, провадження у справі підлягає закриттю за відсутністю предмета спору; суду слід застосувати строк позовної давності, оскільки такий потрібно обліковувати з моменту коли саме Міністерство оборони України, а не прокурор, дізнався про укладення 26.11.2016 спірного правочину між Міністерством оборони України в особі Західного управління капітального будівництва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна".

На новому розгляді відповідач-2 подавав пояснення, додаткові пояснення, де крім вищевикладених заперечень зазначив, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту, оскільки визнання договору недійсним без одночасної вимоги про застосування наслідків недійсності не є ефективним способом захисту цивільного права, якщо правочин хоча б частково виконано. Такий спосіб захисту не забезпечує реального відновлення майнового становища сторін і не усуває правові та фактичні наслідки виконання договору (зокрема, передачу квартир, інвестиції, передачу майданчика тощо).

Позиція Міністерства оборони України у цій справі є взаємовиключною. Позивач-2 продовжує наполягати на тому, що спірний договір не був належним чином схвалений і не породжує для Міноборони відповідних правових наслідків.

Водночас саме з матеріалів, долучених позивачем-2, вбачається, що в рахунок часткового виконання договору Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України отримало від Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна» квартиру у м. Львові по вул. Рубчака, 21-Б, яка згодом була розподілена за рішенням Міністра оборони України, а в подальшому передана у комунальну власність Львівської міської територіальної громади. Такі обставини прямо відображені і в листі Головного управління капітального будівництва, на який посилається саме позивач-2, і в його додаткових поясненнях.

Відповідач-2 також у додаткових поясненнях зазначив, що покликання прокурора в обгрунтування підставності позову на справи № 914/1436/17, № 914/1470/17, № 914/1469/17, № 914/1437/17, № 914/1435/17, №914/1468/17 є безпідставним. Вони є аналогічні, схожі за предметом, підставами, учасниками справи, але у справах № 914/1470/17, 914/1468/17 та 914/1469/17 взагалі не виконувалися умови оскаржуваних договорів, тому суди І та ІІ інстанції дійшли висновку про задоволення позову прокуратури. У справах справах № 914/1435/17, № 914/1437/17 та №914/1436/17 забудовниками було лише виконано умову договору щодо сплати 75 000,00 грн в рахунок погашення заробітної плати на рахунок Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України.

З огляду на вказане відповідач-2 просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Позиція третьої особи.

Третя особа погоджується із позицією прокурора та позивачів і вважає, що позовні вимоги слід задоволити. На новому розгляді додатково пояснень не подавала.

Обставини встановлені судом.

26.11.2016 Міністерство оборони України на підставі Положення про Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, затвердженого наказом державного секретаря Міністерства оборони України від 17.06.2003 за №23 в особі Західного управління капітального будівництва Мінстерства оборони України, від імені якого на підставі довіреності №220/386/д від 10.11.2016 та наказу Міністерства оборони України від 21.08.2015 за №28-ДП діяв тимчасово виконуючий обов`язки начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України Винарський В.В. (замовник/сторона 1) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна" (підрядник/сторона 2) уклали договір про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко №1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5.

Договір посвідчено 26.11.2016 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. та зареєстровано в реєстрі за № 3558.

Предметом договору є зобов`язання сторін збудувати об`єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко №1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5.

Відповідно до п.1.1.2 договору Міністерство оборони України (сторона 1) є користувачем земельної ділянки і у встановленому законодавством порядку має намір реалізовувати право на її забудову. В рамках цього договору сторона 1 є замовником будівництва об`єкту. Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна" (сторона 2) забезпечує будівництво об`єкту грошовими коштами, матеріальними цінностями та виконанням всього комплексу будівельних робіт, передбачених цим договором (пункт 1.1.3 договору).

Згідно п.1.1.4 договору об`єктом будівництва є житловий комплекс, будівництво якого планується на земельній ділянці, що розташована за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко №1, місто Львів, вулиця Княгині Ольги, 1-5, а також будь-які інженерно-технічні споруди та комунікації безпосередньо з ним пов`язані.

Відповідно до пункту 3.1 договору об`єктом забудови є земельна ділянка за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5, орієнтовною площею 6,22 га (згідно з наказом начальника Львівського гарнізону від 02.03.2015 № 7 закріплено за КЕВ м. Львова, НСБЛВС, А0583), яка відведена рішенням Львівського міськвиконкому від 26.01.1953 №4/370, від 07.08.1964 №394 та від 08.02.1985 № 3-"С".

Згідно з п. 3.2 та п.3.3 договору сторона 1 зобов`язується на умовах, визначених цим договором, забезпечити державну реєстрацію користування земельною ділянкою (оренда), визначену у пункті 1.1.5 цього договору з цільовим призначенням земельної ділянки, яке дозволить сторонам здійснити реалізацію умов цього договору, в тому числі здійснити її забудову, а також утримувати і обслуговувати завершений будівництвом об`єкт. Право користування земельною ділянкою (оренда) внаслідок виконання цього договору не переходить до сторони 2, яка має право використовувати будівельний майданчик відповідно до умов законодавства у сфері містобудування на підставі договорів капітального будівництва, укладених в рамках договору.

У п.4.1 договору сторони передбачили, що товариство приймає на себе виконання частини функцій замовника будівництва об`єкта та у повному обсязі, за рахунок власних та/або залучених від третіх осіб коштів, фінансує всі витрати, пов`язані з будівництвом об`єкта. Також сторона 2 зобов`язалась погасити заборгованість сторони 1 з виплати заробітної плати у розмірі 75'000, 00 грн (п.4.1.20), компенсувати під час закриття актів виконаних робіт 1% по кожному акту від вартості будівельно-монтажних робіт на утримання та матеріальне забезпечення Західного капітального управління капітального будівництва Міністерства оборони України (пункт 4.1.21), компенсувати квадратними метрами житла стороні 1 витрати, пов`язані із використанням земельної ділянки та розробкою проектно-кошторисної документації на загальну суму 434000,00 грн (пункт 4.1.22).

Згідно п. 4.2 договору сторона 1, залишивши за собою виконання частини функцій замовника, зобов`язалась забезпечити державну реєстрацію права користування земельною ділянкою (оренди), для чого вчинити усі необхідні дії, зокрема, але не виключно, отримати рішення Львівської міської ради про надання земельної ділянки в користування (оренду) із цільовим призначенням земельної ділянки, яке дозволить сторонам здійснити реалізацію умов цього договору, у тому числі здійснювати її забудову, а також утримувати і обслуговувати завершений будівництвом об`єкт; забезпечити оформлення правовстановлюючого документа на земельну ділянку.

Сторони погодили, що з моменту введення об`єкту в експлуатацію та отримання сторонами права власності на належні їм частки у об`єкті, сторона 1 має право припинити землекористування в порядку, встановленому законодавством України.

Згідно п.4.2.4 договору сторона 1 зобов`язана протягом 3 місяців з дати його підписання списати нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці, здійснити його розбирання/демонтаж та звільнити будівельний майданчик від цього майна. Згідно інформаційної довідки від 08.09.2016 з реєстру речових прав на нерухоме майно на земельній ділянці знаходиться будівля №119 площею 102,6 кв.м.; власник Міністерство оборони України.

У пункті 4.4 договору сторони домовились, що з моменту підписання договору сторона 1 передає стороні 2 майнові права на 100% об`єкту будівництва, в тому числі на майнові права на 100% об`єкту інвестування в об`єкті будівництва для подальшого відчуження та подальшої передачі фізичним та юридичним особам, у тому числі і стороні 1.

Відповідно до п.4.7 договору Міністерство оборони України має пріоритетне право на придбання житла для військовослужбовців, виходячи із ринкової ціни за 1 м.кв. загальної площі житла, розміщеного в районі будівництва об`єкту на момент кожного перерахування коштів та у відповідності до порядку використання коштів Міністерства оборони України.

26.11.2016 сторони підписали акт приймання-передачі будівельного майданчику, розташованого на земельній ділянці орієнтовною площею 6,22 га за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко №1, вул. Кн.Ольги, 1-5 у м.Львові. Від сторони 1 Акт підписав т.в.о. нач. Західного управління капітального будівництва МОУ Винарський В.В. Також 10.02.2017, на виконання умов договору, сторони підписали акт № 1 приймання-передачі квартири та акт № 2 про зарахування, згідно з яким МОУ прийняло у власність однокімнатну квартиру по АДРЕСА_3 .

На підставі договору, акта приймання-передачі будівельного майданчику від 26.11.2016, актів від 10.02.2017 № 1 та № 2 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію за Міністерством оборони України квартири по АДРЕСА_3 .

18.08.2020 між сторонами підписано додаткову угоду до договору від 26.11.2016. За змістом п.1 додаткової угоди пункт 1.1.4 договору викладено у наступній редакції: "Об`єкт (об`єкт будівництва) - житловий комплекс, який будується земельній ділянці кадастровий номер 4610136900:05:003:0145, що розташована за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5", однак рішенням ГСЛО від 06.07.2021 у справі №914/221/21, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024, дана додаткова угода визнана недійсною.

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності (форма власності державна) на земельну ділянку кадастровий номер 4610136900:05:003:0145, площею 6,3127 га 28.08.2017 зареєстровано за Львівською обласною державою адміністрацією. Право постійного користування даною земельною ділянкою 28.08.2017 зареєстровано за КЕВ м. Львова (підстава: державний акт на право постійного користування землею від 26.05.1997).

У травні 2017 року заступник військового прокуратура Західного регіону України звернувся до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України із позовною заявою до Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна" про визнання недійсним з моменту укладення договору від 26.11.2016 про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко №1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.06.2021 у справі №914/1075/17 визнано недійсним з моменту укладення договір про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко №1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5, укладений 26 листопада 2016 року між Міністерством оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна».

Постановою Верховного Суду від 15.12.2021 у справі №914/1075/21 рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасовано, позов заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України залишено без розгляду. Верховний Суд зазначив, що прокурор до Міністерства оборони України перед поданням позову взагалі не звертався, "передпозовної роботи" не проводив, а повідомив компетентний орган про подання позову в його інтересах шляхом надсилання останньому, навіть не окремого повідомлення, а копії позовної заяви, яка була направлена позивачу одночасно з подання позову до суду. Наведені обставини однозначно свідчать про те, що прокурором не було дотримано обов`язкової, передбаченої Законом України "Про прокуратуру" процедури попереднього повідомлення компетентного органу.

24.12.2021 прокуратурою регіону направлено на адресу Міністерства оборони України запит №15-643 вих-21 про надання інформації щодо погодження укладення договору на будівництво житлового комплексу від 26.11.2016, а також про вжиття ними заходів щодо захисту інтересів та поновлення права держави на збереження та користування земельною ділянкою площею 6,22 га по вулиці Княгині Ольги, 1-5 у місті Львові.

Листом від 13.01.2022 Головне управління майна та ресурсів Міністерства оборони України повідомило прокуратуру, що жодних погоджень на укладення оспорюваного договору ним не надавалося та у разі звернення прокурора до суду з відповідним позовом Міністерством оборони України буде забезпечено участь представника під час судового розгляду.

31.01.2022 Спеціалізована прокуратура регіону звернулася до Львівської обласної державної адміністрації в порядку Закону України «Про прокуратуру» з листом-повідомленням про порушення інтересів держави, де описала обставини та суть порушення і просила до 10.02.2022 надати інформацію про стан вжиття адміністрацією заходів щодо захисту інтересів та поновлення прав держави щодо земельної ділянки по вул.Княгині Ольги у м.Львові.

09.02.2022 Львівська обласна державна адміністрація повідомила прокуратуру, що про таке порушення дізналася з листа прокуратури і в адміністрації відсутня інформація для пред`явлення позову, тому вона просить прокуратуру вжити заходів реагування позовного характеру.

31.01.2022 та 11.02.2022 прокуратурою направлено листи-повідомлення позивачам про те, що з урахуванням відсутності своєчасного реагування на виявлені порушення вимог законодавства при укладенні зазначеного договору, прокуратурою регіону буде пред`явлено відповідний позов в інтересах держави.

22.02.2022 відповідна позовна заява надійшла до господарського суду.

Предметом позову прокурора, заявленого в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації та Міністерства оборони України, є вимога про визнання недійсним з моменту укладення договору від 26.11.2016 про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, місто Львів, вулиця Княгині Ольги, 1-5 та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна» звільнити земельну ділянку площею 1, 6080 га на вул. Княгині Ольги, 1-5 у місті Львові, яка входить до складу загальної земельної ділянки площею 6,3127 га, кадастровий номер 4610136900:05:003:0145, шляхом демонтажу встановленої огорожі.

Позовні вимоги обґрунтовано обставинами невідповідності оспорюваного договору вимогам законодавства, оскільки його підписано особою без наявності повноважень на вчинення таких дій, а також за відсутності погодження щодо укладення договору від Управління капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України, а також без проведення конкурсу. За доводами прокурора, у цьому випадку наявне порушене право держави в особі Міністерства оборони України та Львівської обласної державної адміністрації, у зв`язку з фактичною передачею земель оборони під забудову всупереч передбаченому законодавством порядку на користь приватного суб`єкта господарювання.

На новому розгляді прокурор з врахуванням правової позиції Верховного Суду від 14.01.2026 в даній справі, зазначає, що на користь відповідача-2 з позивача-2 необхідно стягнути вартість квартири, а з відповідача-1 на користь відповідача-2 стягненню підлягає 75 000,00 грн, які відповідач-2 перерахував на виконання спірного договору.

Висновки суду.

Згідно частини 1 статті 316 Господарського процесуального крдексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Підстави скасування рішення Господарського суду Львівської області від 14.04.2025 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 Верховним Судом наступні:

- суди попередніх інстанцій не звернули увагу на необхідності правильного визначення змісту позовних вимог та мети, з якою звернувся прокурор у межах цієї справи;

- суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не дослідили питання виконання оспорюваного договору кожною із сторін цього договору і в якій частині, а також подані на підтвердження цих обставин докази, не надали належної оцінки доказам відповідача-2 про часткове виконання оскаржуваного договору;

- суди попередніх інстанцій фактично ухилилися від вирішення питання застосування двосторонньої реституції;

- суд апеляційної інстанції безпідставно не долучив докази відповідача-2, а саме інформаційну довідку № 437327994 від 29.07.2025 та відповіді позивача-2 від 04.08.2025, додатком до якої є наказ Міністерства оборони України від 24.07.2024 № 502/нм.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способами захисту суб`єктивних цивільних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України (чинного на час звернення до суду з позовом у справі, що розглядається) передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Щодо необхідності правильного визначення змісту позовних вимог та мети, з якою звернувся прокурор у межах цієї справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, а відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з положеннями статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проєктно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проєктно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Частиною 1 статті 318 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що за договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов`язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об`єкт відповідно до проєктно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов`язується передати підряднику затверджену проєктно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об`єкти і оплатити їх.

Відповідно до частини 1 статті 323 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) договори підряду (субпідряду) на капітальне будівництво укладаються і виконуються на загальних умовах укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до закону.

У пункті 5 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668, передбачено, що істотними умовами договору підряду є: найменування та реквізити сторін; місце і дата укладення договору підряду; предмет договору підряду; договірна ціна; строки початку та закінчення робіт (будівництва об`єкта); права та обов`язки сторін; порядок забезпечення виконання зобов`язань за договором підряду; умови страхування ризиків випадкового знищення або пошкодження об`єкта будівництва; порядок забезпечення робіт проєктною документацією, ресурсами та послугами; порядок залучення субпідрядників; вимоги до організації робіт; порядок здійснення замовником контролю за якістю ресурсів; умови здійснення авторського та технічного нагляду за виконанням робіт; джерела та порядок фінансування робіт (будівництва об`єкта); порядок розрахунків за виконані роботи; порядок здачі-приймання закінчених робіт (об`єкта будівництва); гарантійні строки якості закінчених робіт (експлуатації об`єкта будівництва), порядок усунення недоліків; відповідальність сторін за порушення умов договору підряду; порядок врегулювання спорів; порядок внесення змін до договору підряду та його розірвання.

Відповідно до пункту 15 цих умов у договорі підряду сторони зобов`язані визначити найменування об`єкта будівництва та його місцезнаходження, основні параметри (потужність, площа, об`єм тощо), склад та обсяги робіт, які передбачені проєктною документацією та підлягають виконанню підрядником, інші показники,

що характеризують предмет договору.

У спірному договорі сторонами не визначено договірної ціни, строків початку та закінчення будівництва об`єкту, та інших вищенаведених істотних умов договору будівельного підряду, об`єктом будівництва визначено житловий комплекс, однак, договір не містить конкретних характеристик щодо кількості будинків, які планується збудувати, їх площі, поверховості, тощо, тобто спірний договір не містить ознак, притаманних договору підряду.

Водночас, предметом спірного договору є зобов`язання сторін збудувати об`єкт житловий комплекс, і для реалізації договору замовник фактично зобов`язався забезпечити державну реєстрацію права користування земельною ділянкою, на якій планується забудова, а підрядник прийняв на себе усі інші функції замовника фінансування будівництва (за власні та залучені кошти), укладення договорів з підрядниками на свій розсуд без погодження із замовником, виготовлення проєктно-кошторисної документації.

Таким чином, договір поєднує елементи договору про спільну діяльність та інвестиційного договору.

Згідно зі статті 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або безоб`єднання вкладів учасників.

Статтею 1131 Цивільного кодексу України встановлено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Згідно статті 1132 Цивільного кодексу України, за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Метою спільної діяльності може бути як господарська (інвестування, виконання робіт, надання послуг, будівництво об`єктів промисловості, торгівлі, житла, тощо), так і негосподарська (вирішення питань, що стосуються спільних інтересів територіальних громад, тощо) мета.

Пунктом 20 частини 1 статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» передбачено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань погоджують підприємствам, що належать до сфери їхнього управління, договори про спільну діяльність, зміни до них та контролюють

виконання умов цих договорів.

Водночас частиною 2 статті 13 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначено, що під час укладення договорів про спільну діяльність розмір частки державних підприємств, установ і організацій, а також господарських товариств, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, має становити не менш як 50 відсотків спільного майна учасників спільної діяльності.

Отже, якщо оскаржуваний договір є договором про спільну діяльність, то він суперечить вищевказаним вимогам законодавства, оскільки в такому випадку відповідач-2 зобов`язаний передати позивачу-2 50 % загальної площі квартир.

Слід зазначити, що правовідносини щодо укладання догорів про спільну діяльність врегульовані Порядком укладення державними, підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296 (далі - Порядок № 296).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 296, суб`єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, іншому суб`єкту управління об`єктами державної власності звернення щодо погодження укладення договору та такі документи: 1) попередньо погоджений сторонами проєкт договору; 2) засвідчені копії статутів (положень) суб`єкта господарювання та сторони (сторін), з якою (якими) передбачається укласти договір; 3) інформацію про суб`єкта господарювання, зокрема про: виробничі потужності, обсяг і основну номенклатуру продукції, у тому числі експортної; кількість робочих місць; рівень прибутковості за останні три роки, розмір дебіторської та кредиторської заборгованості, у тому числі простроченої; державну реєстрацію прав власності або користування будинками (спорудами) та земельними ділянками, які передбачається використовувати за договором; перебування майна, яке передбачається використовувати за договором, у заставі, податковій заставі, оренді, лізингу. Суб`єкт господарювання подає також бізнес-план з визначенням етапів, строків, шляхів і засобів виконання договору, джерел його фінансування, впливу результатів укладення договору на фінансовий план суб`єкта господарювання; 4) інформацію про сторону (сторони), з якою (якими) передбачається укласти договір, а саме: повне найменування сторони; дані про її державну реєстрацію; відомості, що підтверджують здатність сторони забезпечити належне виконання своїх договірних зобов`язань, зокрема фінансову та професійну спроможність; 5) звіт про оцінку майна, що передбачається використовувати за договором, з висновком про його вартість, визначену на підставі незалежної експертної оцінки із застосуванням бази оцінки, що відповідає ринковій вартості. Зазначений звіт подається разом із рецензією, що містить позитивний висновок щодо його відповідності вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна або за наявності незначних недоліків, що не вплинули на достовірність оцінки, про відповідність у цілому таким нормативно- правовим актам; 6) обґрунтування способу використання державного майна з відповідними розрахунками.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 296 (у редакції, що діяла на момент укладення спірного договору), орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб`єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Міністерством економічного розвитку України, Міністерством фінансів України, Фондом державного майна України та Міністерством юстиції України відповідний проєкт рішення Кабінету Міністрів України. Зазначений проєкт повинен, зокрема, містити істотні умови договору, укладення якого пропонується погодити, щодо забезпечення підвищення ефективності використання державного майна, захисту майнових інтересів держави, унеможливлення відчуження державного майна, а також залежно від виду договору - розмір часток учасників, строк дії договору, порядок розподілу прибутку, покриття витрат та внесення додаткових вкладів. До проєкту рішення Кабінету Міністрів України щодо погодження укладення договору органом управління додаються такі документи: звернення суб`єкта господарювання до органу управління щодо погодження укладення договору разом із документами, що передбачені п.п. 2 - 6 п. 2 Порядку № 296, а також погоджений органом управління проєкт договору; висновок органу управління щодо відсутності встановлених законодавством заборон та обмежень на використання майна суб`єкта господарювання, якщо таке використання передбачається договором; висновок органу управління про відповідність галузевим концепціям і програмам розвитку пропозицій суб`єкта господарювання, який планує укласти договір.

Пунктами 4, 5 Порядку № 296 визначено, що орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджений проєкт рішення щодо погодження укладення договору разом з документами, зазначеними в абзаціах 4 - 6 пункту 3 Порядку № 296. У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору орган управління здійснює заходи щодо забезпечення його укладення суб`єктом господарювання відповідно до вимог законодавства.

У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору, орган управління здійснює заходи щодо забезпечення його укладення суб`єктом господарювання відповідно до вимог законодавства.

Порушення відповідачем-1 вказаної процедури, яке полягало в неподанні до Міністерства оборони України відповідного звернення (з усіма необхідними документами), в розумінні частини 4 статті 4, частин 1, 2 статті 203 та статті 215 Цивільного кодексу України є достатньою підставою для визнання оскаржуваного договору недійсним.

Так, укладаючи спірний договір, сторони взяли на себе зобов`язання діяти спільно для досягнення певної мети (будівництво житлового комплексу), для чого кожна із сторін внесла певні вклади (відповідач-1 вніс частку у вигляді земельної ділянки, яку передав під забудову, хоча вказана ділянка не перебуває в користуванні відповідача-1, а також передав відповідачу-2 функції замовника будівництва).

У свою чергу, відповідач-2 зобов`язався збудувати житловий комплекс. При цьому сторони договору не виступають стосовно один одного як боржники і кредитори.

Ознакою договору підряду є те, що виконання підрядних робіт не спричиняє переходу права власності на їх результат до підрядника (постанова Верховного Суду від 29.01.2025 у справі №924/1014/23).

Водночас, як вбачається з п.4.4 договору з моменту підписання договору сторона 1 передає стороні 2 майнові права на 100% об`єкту будівництва, в тому числі на майнові права на 100% об`єкту інвестування в об`єкті будівництва для подальшого відчуження та подальшої передачі фізичним та юридичним особам. Таким чином, спірний договір не містить ознак, характерних договору підряду в капітальному будівництві.

Однак сторони визначили, що предметом спірного договору є зобов`язання сторін збудувати об`єкт житловий комплекс, і для реалізації договору замовник фактично зобов`язався забезпечити державну реєстрацію права користування земельною ділянкою, на якій планується забудова, а підрядник прийняв на себе усі інші функції замовника фінансування будівництва (за власні та залучені кошти), укладення договорів з підрядниками на свій розсуд без погодження із замовником, виготовлення проектно-кошторисної документації. Такі умови характерні для договору про спільну діяльність.

Таким чином, оспорюваний договір є змішаним договором з окремими елементами (умовами), характерними для договору про спільну діяльність.

Щодо представництва при укладенні оспорюваного договору.

Згідно положень статті 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Вдповідно до статті 244 Цивільного кодексу України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (ст.246 ЦК України).

Згідно частин 1, 3 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Частина 3 статті 92 Цивільного кодексу України надає юридичне значення обмеженням повноважень представника юридичної особи у відносинах із третіми особами, зокрема, у випадках, коли така особа за обставинами справи не могла не знати про відповідні обмеження. Суд касаційної інстанції зазначив, що з огляду на наявність посилання в договорі на здійснення повноважень представником однієї зі сторін на підставі статуту, ознайомлення її контрагентів з обсягом повноважень такої особи відповідно до змісту статуту входить у межі звичайної обачності при укладенні договору. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.04.2019 у справі №924/491/17 та 31.07.2019 у справі № 910/2030/18.

У даному випадку у довіреності, на підставі якої діяв ОСОБА_1 , і на яку є посилання в договорі, були прописані його повноваження, серед яких не було повноваження на укладення спірного договору.

Як вбачається із матеріалів справи, при укладенні оспорюваного договору від імені Міністерства оборони України виступало Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України на підставі Положення про Західне управління капітального будівництва, від імені якого на підставі довіреності №220/386/д від 10.11.2016 діяв тимчасово виконуючий обов`язки начальника Винарський В.В. Зазначена довіреність видана Міністерством оборони України без права передоручення строком до 31.12.2016.

Цією довіреністю уповноважено тимчасово виконуючого обов`язки начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України Винарського В.В. на підписання від імені Міністерства оборони України за погодженням із Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України договорів (додаткових угод) на проведення землевпорядних робіт, здійснення дій щодо державної реєстрації земельних ділянок, державної реєстрації речових прав на них (права державної власності та права постійного користування земельними ділянками за Міністерством оборони України) за небюджетні кошти, серед іншого, за адресою: вул. Княгині Ольги, 1-5, м. Львів, а також для інших дій та правочинів, пов`язаних з їх виконанням.

Суд відзначає, що довіреність, на підставі якої тимчасово виконуючий обов`язки начальника Західного управління капітального будівництва Винарський В.В. підписав від імені Міністерства оборони України оспорюваний договір, не передбачала повноважень на його підписання чи підписання будь-яких інших договорів про будівництво на зазначених у довіреності земельних ділянках.

У преамбулі оспорюваного договору також зазначено, що замовник діє на підставі Положення про Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, затвердженого наказом №23 від 17.06.2003.

Тимчасове виконання обов`язків начальника Західного управління капітального будівництва покладено на Винарського В.В. відповідно до наказу Міністра оборони України №28-ДП від 21.08.2015, наказом Міністра оборони України №22-ДП від 07.07.2017 Винарського В.В. увільнено від тимчасового виконання обов`язків начальника Західного управління капітального будівництва.

Відповідно до пункту 1 Положення Західне управління капітального будівництва МОУ є державною госпрозрахунковою організацією МОУ, що призначене для забезпечення виконання завдань капітального будівництва житла для військовослужбовців і членів їх сімей, об`єктів призначення для потреб ЗСУ з метою підтримання їх у стані бойової та мобілізаційної готовності.

У пункті 11 Положення зазначено, що начальник управління за погодженням з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва МОУ укладає угоди на капітальне будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, придбання та обмін квартир, надання послуг та інші угоди в межах своєї компетенції.

У п.5.39 постанови Верховного Суду від 29.01.2025 у справі №924/1014/23 зазначено: «ураховуючи, що укладений договір за своїм змістом відповідає ознакам договору про спільну діяльність, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність його погодження з управлінням капітального будівництва об`єктів житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва МОУ».

Отже, Положення передбачає погодження укладення такої угоди з Головним управлінням розквартирування військ і капітального будівництва МОУ, і в будь-якому випадку, не наділяє Управління укладати договір на будівництво саме від імені МОУ, тому договір не відповідає вимогам закону.

Крім того, суд звертає увагу, що за умовами п.4.2.4 договору сторона 1 зобов`язана протягом 3 місяців з дати його підписання списати нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці, здійснити його розбирання/демонтаж та звільнити будівельний майданчик від цього майна. Згідно інформаційної довідки від 08.09.2016 з реєстру речових прав на нерухоме майно на земельній ділянці знаходиться будівля №119 площею 102,6 кв.м.; власник Міністерство оборони України. Реалізація цього пункту призведе до втрати Міністерством оборони України права власності на нерухоме майно. На вчинення таких дій Винарський В.В. довіреністю також не був уповноважений.

Слід зазначити, що довіреність №220/386/д від 10.11.2016, на підставі якої діяв тимчасово виконуючий обов`язки начальника Винарський В.В. неодноразово досліджувалася судом у справах №914/1435/17, №914/1436/17, №914/1468/17, №914/1469/17, №914/1470/17, де суд дійшов висновку, що вказана довіреність не надавала повноважень на укладення договорів про будівництво житлових комплексів, тому відповідні договори визнавалися недійсними.

Щодо заявлення позовних вимог, в чиїх інтересах та до кого з відповідачів, суд зазначає наступне.

Позовна вимога про визнання договору недійсним заявлена в інтересах позивача-2, оскільки уповноважена особа даного органу не підписувала зазначений договір та його укладено з порушенням вимог законодавства.

Разом з тим, оскільки договір стосується будівництва житлового кварталу на земельній ділянці, власником якої є позивач-1, то в цій частині дана позовна вимога заявлена та стосується також і цього органу.

Окрім цього, позовна вимога про визнання договору недійсним заявлена до відповідача-1, посадова особа якого (т.в.о. начальника Винарський В.В.) без достатніх на те повноважень підписав оскаржуваний договір та відповідача-2 яким укладено договір з неуповноваженою особою та з порушенням вимог норм законодавства.

Позовна вимога про зобов`язання відповідача-2 демонтувати огорожу на спірній земельній ділянці заявлена до останнього в інтересах позивача-1, як власника даної земельної ділянки.

Змістом позовних вимог є визнання недійсним договору, укладеного з порушенням вимог законодавства, а також повернення земельної ділянки, яка перебуває у власності позивача-1, а в користуванні КЕВ м.Львова та передана відповідачу-2 в якості будівельного майданчика.

Водночас оскільки частина земельної ділянки площею 1,6080 га є огородженою і цей факт відбувся після передачі відповідачу-2 земельної ділянки в якості будівельного майданчика, тому прокурором заявлено вимогу щодо зобов`язання відповідача-2 демонтувати вказану огорожу.

Метою позову є поновлення порушених прав позивачів та приведення ділянки в попередній стан, а саме у стан, в якому зазначена ділянка була до 26.11.2016 до укладенння оспорюваного договору.

Щодо не дослідження судами першої та апеляційної інстанцій питання виконання оспорюваного договору кожною із сторін цього договору і в якій частині, а також подані на підтвердження цих обставин докази, не надання належної оцінки доказам відповідача-2 про часткове виконання оскаржуваного договору, суд зазначає наступне.

10.02.2017 Міністерство оборони України прийняло від відповідача-2 квартиру АДРЕСА_2 .

Прийняття та реєстрація Міністерством оборони України вказаної квартири відбулося внаслідок підписання т.в.о. начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України Винарським В.В. актів прийому-передачі квартири від 10.02.2016 № 1 та № 2 на виконання умов спірного договору.

Водночас представника Міністерства оборони України Галушка О.А. уповноважено довіреністю Міністра оборони України від 26.10.2016 на підписання заяви про державну реєстрацію прав та обтяжень лише для виконання повноважень з представництва Міністерства оборони з питань, пов`язаних із укладанням договорів купівлі-продажу нерухомого майна в регіонах України на вторинному ринку та на умовах пайової участі за рахунок коштів бюджетної програми КПКВ 2101190 «Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України», на підставі відповідних рішень конкурсної комісії Міністерства оборони України з відбору пропозицій щодо закупівлі квартир на вторинному ринку та на умовах пайової участі в регіонах України».

Таким чином, Галушко О.А. діяв з перевищенням повноважень, оскільки судом встановлено, що конкурс проведений конкурсною комісією Західного управління капітального будівництва, а не Міністерства оборони України.

Отже, передача відповідачем-2 зазначеної вище квартири не свідчить про схвалення позивачем-2 оскаржуваного правочину.

Також, слід зазначити, що 20.03.2018 Верховний Суд, розглядаючи справу № 914/1075/17, предмет спору про визнання недійсним договору від 26.11.2016, який є предметом позовних вимог у даній справі № 914/475/22, зазначив наступне: «судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки тій обставині, яка ним встановлена, що від імені Міністерства оборони України оспорюваний договір та усі вищеперелічені акти підписувались т.в.о. начальника Західного управління капітального будівництва МО України Винарським В.В. Також судами не враховано, що 75 000, 00 грн, які ТОВ "Енерджі Плюс Україна" перерахувало на виконання спірного договору на рахунки Західного УКБ, не можуть свідчити про схвалення Міністерством оборони України умов цього договору, оскільки управління є окремою юридичною особою.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій, що Міністром оборони України надано резолюцію із зазначенням про продовження роботи з порушеного питання відповідно до вимог чинного законодавства України на лист від 13.02.2017 заступника Міністра оборони України, про розпорядження однокімнатною квартирою загальною площею 47,6 кв. м. за адресою: місто Львів, вулиця Рубчака, 21Б/19, чим прийнято до виконання та схвалено оспорюваний правочин, колегія суддів зазначила таке.

Схвалення дій представника може бути виражено у будь-якій формі, яка проте однозначно має свідчити про волю принципала на визнання правочину, вчиненого представником з перевищенням повноважень».

Таким чином, передача відповідачем-2 квартири та сплата на користь відповідача-1 коштів у розмірі 75 000,00 грн, не свідчить про схвалення позивачем-2 правочину.

У постанові від 14.01.2026 у даній справі Верховний Суд зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано наведені вище норми чинного законодавства, що регулюють питання правових наслідків недійсності правочину, залишено поза увагою правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень статті 216 Цивільного кодексу України у разі визнання оспорюваного правочину недійсним, не звернено уваги на необхідності правильного визначення змісту позовних вимог та мети, з якою звернувся прокурор у межах цієї справи, взагалі не досліджено питання виконання оспорюваного договору кожною із сторін цього договору і в якій частині, а також подані на підтвердження цих обставин докази, не надали належної правової оцінки доводам відповідача Товариства з обмженеою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна» про часткове виконання оспорюваного договору та поданим на їх підтвердження доказам, а відтак, незважаючи на обґрунтування прокурором позову статтею 216 Цивільного кодексу України, яка передбачає двосторонню реституцію, фактично суди ухилилися від вирішення відповідного питання.

Слід зазначити, що окрім передачі квартири, відповідач-2 перерахував на користь відповідача-1 суб`єкта господарювання 75 000 грн для погашення останнім заборгованості із заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, виходячи з буквального тлумачення змісту статті 216 Цивільного кодексу України, дійшла висновку, що якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.

У зв`язку з тим, що квартира АДРЕСА_2 перебуває у приватній спільній сумісній власності громадян Кизило О.Б. та Кизило А.А., а тому з урахуванням статті 216 Цивільного кодексу України, а також правової позиції, викладеної Верховним Судом в даній справі, на користь відповідача-2 підлягає стягненню вартість переданого нерухомого майна, що становить 492 065,00 грн вартість квартири, яка підтверджується Звітом про оцінку майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності від 05.02.2017 та договором від 07.02.2026, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська мрія» та відповідачем-2.

Враховуючи викладене, з позивача-2 Міністерства оборони України на користь відповідача-2 Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна» підлягає стягненню 492 065,00 грн, а з відповідача-1 Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна» необхідно стягнути 75 000,00 грн, які відповідачем-1 отримано для погашення заборгованості із заробітної плати перед своїми працівниками.

Щодо доказів відповідача-2 долучених судом на новому розгляді справи, суд зазначає наступне.

Ухвалою від 17.03.2026 суд поновив пропущений строк для подання доказів та долучив до матеріалів справи докази подані Товариством з обмеженою відповідальністю Енерджі Плюс Україна, а саме: інформаційну довідку № 437327994 від 29.07.2025 та відповідь Міністерства оборони України від 04.08.2025.

Вказані докази відповідач-2 долучив на підтвердження схвалення позивачем-2 оспорюваного правочину.

На думку суду зазначені документи не свідчать про схвалення позивачем-2 оспорюваного правочину з огляду на наступне.

З відповіді Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України від 09.11.2020 № 503/34/9128 на запит прокуратури регіону вбачається, що у 2017 році за актом приймання-передачі квартир відповідач-1 отримав від відповідача-2 квартиру за адресою: АДРЕСА_3 та передав її Квартирно-експлуатаційному відділу міста Біла Церква, яку в подальшому розподілено членам сім`ї загиблого Героя України капітана ОСОБА_2 (дружині ОСОБА_3 та сину ОСОБА_4 ).

Отже, з 2017 року по теперішній час в даній квартирі проживають ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а тому в позивача-2 була відсутня можливість повернути відповідачу-2 зазначену квартиру.

Подані відповідачем-2 докази - інформаційна довідка № 437327994 від 29.07.2025 та відповідь позивача-2 від 04.08.2025, додатком до якої є наказ Міністерства оборони України від 24.07.2024 № 502/нм, в долученні яких до матеріалів справи відмовив суд апеляційної інстанції, підтверджують лише факт приватизації мешканцями квартири АДРЕСА_2 ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) в якій вони проживають з 2017 року.

Тому вказані документи не можуть свідчити про схвалення позивачем-2 оскаржуваного договору, оскільки на підставі поданих представником відповідача-2 документів відбулася приватизація квартири, в якій зазначені вище особи проживали з 2017 року та яку отримано представником позивача-2 ОСОБА_5 з порушенням встановленого порядку про що детально описано вище.

Враховуючи викладене інформаційна довідка № 437327994 від 29.07.2025 та відповідь позивача-2 від 04.08.2025, додатком до якої є наказ Міністерства оборони України від 24.07.2024 № 502/нм не свідчать про схвалення позивачем-2 оспорюваного договору.

Разом з тим, вчергове слід зазначити, що факт передачі відповідачем-2 квартири та пасивна поведінка позивача-2 не можуть свідчити про схвалення останнім правочину, та як наслідок відсутність підстав для задоволення позову.

Позивач-2 підтримує позов та підтверджує факт відсутності передачі йому в законному порядку квартири, як наслідок зазначена обставина в сукупності з іншими доказами про які описано вище свідчить про відсутність ознак схвалення ним оспорюваного правочину.

Окрім цього, слід зазначити, що 18.08.2020 між позивачем-2 та відповідачем-2 укладено додаткову угоду до оскаржуваного договору, яка, на думку відповідача-2, підтверджує дійсність намірів, добросовісну поведінку та достатній обсяг повноважень сторін на укладення, зміну та виконання його умов.

Однак, рішенням Господарського суду Львівської області від 06.07.2021 у справі № 914/221/21, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 зазначену вищу додаткову угоду від 18.08.2020 до оспорюваного договору від 26.11.2016 визнано судом недійсною.

Щодо земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Згідно частин 1-2 статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Спеціальні положення Земельного кодексу України та законодавства, яке регулює правовий режим земель оборони передбачають належність земельних ділянок до земель оборони фактично за їх суб`єктною ознакою - надання їх для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15).

У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №914/1075/17 за позовом заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна», за участю третіх осіб про визнання недійсним спірного договору, який є предметом розгляду у даній справі № 914/475/22, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій розглядаючи справу, не дали належної оцінки встановленій ними обставині, що згідно пункут 2 ухвали міської ради від 01.06.1995 № 157 (на підставі даної ухвали КЕУ ПрикВО видано державний акт на право постійного користування землею серії І-ЛВ № 001518 від 26.05.1997) спірна земельна ділянка надана в постійне користування КЕУ ПрикВО, а, отже, мають місце порушення статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» та частини 1 статті 77 Земельного кодексу України, тому суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу №914/1075/17 дійшли помилкового висновку, що така ділянка не належить до земель оборони. Поряд з цим, слід зазначити, що на момент укладення договору користувачем ділянки було КЕУ ПрикВО, а на даний час КЕВ м. Львова. Незважаючи на це, без наявності згоди користувача ділянки або відповідного рішення Міністерства оборони України чи власника ділянки (Львівської обласної державної адміністрації), відповідач-1 уклав оспорюваний договір, розпорядившись земельною ділянкою, яка не перебувала в його користуванні та не надавалася йому у відповідне користування.

Таким чином, Верховний Суд констатував, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони.

Згідно з частини 2 статті 4 Закону України «Про використання земель оборони» землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Постановою Кабінету Міністрів України №715 від 06.07.2011 затверджено Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, де передбачено, що будівництво житла здійснюється на конкурсних засадах і критерієм визначення переможця конкурсу є максимальна кількість житла (кількість квартир та загальна площа житла), що може отримати організатор конкурсу. У даному випадку конкурсу щодо забудови спірної ділянки проведено не було.

Саме власнику або користувачу земельної ділянки належить право її забудови, тобто відповідне право особа набуває з моменту набуття у власність або користування ділянки у встановленому законом порядку (постанови Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), від 04.06.2024 у справі № 910/11425/21). Для того, щоб особа мала право здійснювати забудову земельної ділянки та в результаті набула право власності на збудований об`єкт, їй має бути передано у власність чи в користування земельну ділянку під забудову. Таким чином, право на забудову земельної ділянки та функції замовника будівництва нерозривно пов`язані з правом власності особи на земельну ділянку або правом користування земельною ділянкою, наданою для будівництва; функції замовника будівництва можуть перейти до іншої особи у разі набуття такою особою статусу замовника будівництва, а для цього необхідно набути належним чином оформлене право користування. Умови ж оспорюваного договору фактично спрямовані на передачу права забудови земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в обхід визначеної законом процедури, що є порушенням законодавства.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1).

Відповідно до частин першої - третьої, п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (підпункт 5.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

Оскільки уповноважена особа Міністерства оборони України не підписувала спірний договір, то він порушує права міністерства. І хоча наявність даного договору порушує також і інтереси Львівської обласної адміністрації як власника земельної ділянки, адже він передбачає забудову земельної ділянки всупереч визначеному законом порядку та без згоди власника, а реалізація умов такого договору і забудова ділянки житловою нерухомістю фактично призведе до зміни форми власності з державної на приватну і власник згодом втратить право власності на таку ділянку, на момент вчинення правочину мало місце порушення прав та інтересів саме Міністерства оборони України. Виходячи з наведеного вище, вимога прокурора в інтересах Міністерства оборони України про визнання договору недійсним є правомірною.

За загальними правилами щодо правових наслідків недійсності правочинів, викладених у статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Висновки про те, що за недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (пункти 66-70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20) підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 (пункт 8.43).

Щодо інтересів позивача-1 та вимоги про звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу огорожі.

Відповідно до частини 1 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно з пункту «в» статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади,- на землі державної власності.

Пунктом «в» частини 4 статті 84 Земельного кодексу України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність належать землі оборони.

У постанові від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 Велика Палата Верховного Суду відзначає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71)). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частини третьої статті 152 Земельного кодексу України).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)), зокрема заявити негаторний позов про демонтаж спорудженого на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна. З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72)). … усунення володіючому власникові перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою може відбуватися, зокрема, шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності (форма власності державна) на земельну ділянку, яка є предметом оспорюваного договору, зареєстровано 28.08.2017 за Львівською обласною державною адміністрацією. Дану земельну ділянку площею 6,22 га по вулиці Княгині Ольги, 1-5 у місті Львові передано як будівельний майданчик Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна», що підтверджується актом від 26.11.2016 приймання-передачі будівельного майданчику до договору про будівництво житлового комплексу, і про наявність огорожі на переданій ділянці у акті приймання-передачі нічого не вказано. На даний час частина зазначеної земельної ділянки площею 1,6080 га огороджено парканом як будівельний майданчик. Це визнали і учасники справи у судовому засіданні, та пояснили, що огорожа була встановлена у серпні 2018 року.

Матеріали справи свідчать, що встановлення спірної огорожі відбулося уже після реєстрації права власності на ділянку за Львівською обласною державною адміністрацією, яка як власник ділянки дозволу на встановлення не давала.

Однією з позовних вимог є вимога про звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу огорожі. І хоча Львівська обласна державна адміністрація на момент укладення договору ще не була зареєстрована як власних земельної ділянки, це не змінює того, що земельна ділянка у цей момент перебувала у державній власності.

Суд вище констатував, що укладений договір суперечить закону і є підстави для визнання його недійсним з моменту укладення. Відтак встановлена огорожа на земельній ділянці порушує інтереси держави, і Львівська обласна державна адміністрація як орган, через який держава реалізує право власності на землю, і який з 28.08.2017 зареєстрований як власник, може бути позивачем у даному спорі за вимогою про звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу огорожі.

Так земельна ділянка передавалася Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна» без огорожі, яка була встановлена уже після того, як ділянка була передана відповідачу-2 за актом прийому-передачі.

На другому новому розгляді відповідач-2 стверджував, що не знає хто встановив огорожу. Саме він повинен довести, що на земельній ділянці, яка йому була передана для будівництва, встановлював огорожу хтось інший. Вказаного відповідач-2 не довів, тому суд вважає, що вимога про звільнення частини земельної ділянки шляхом демонтажу огорожі заявлена в інтересах власника Львівської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна» є правомірною.

Обраний прокурором у даному випадку спосіб захисту інтересів держави є належним та ефективним, адже дозволить припинити порушення у вигляді укладення від імені Міністерства оборони України правочину неуповноваженою особою з перевищенням повноважень, припинити забудову земельної ділянки в обхід визначеної законом процедурі, запобігти переходу земель оборони у приватну власність, а також усунути перешкоди у користуванні власнику земельною ділянкою шляхом демонтажу огорожі.

Щодо позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідач-2 подав заяву про застосування позовної давності, у якій стверджує, що позовна давність щодо вимог про визнання договору недійсним почалася з моменту укладення договору 26.11.2016, і оскільки позов подано 22.02.2022, має місце порушення строку позовної давності.

Товариство зазначає, що прокурором не доведено поважності причин пропуску позовної давності. Водночас прокурор подав клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності, наголошує на поважності причин пропуску позовної давності в інтересах Міністерства оборони України у зв`язку з тривалим (31.05.2017-15.12.2021) розглядом справи № 914/1075/17 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19.

Щодо Львівської обласної державної адміністрації, то прокурор зазначає, що строк звернення до суду не порушений.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тобто, неподання позову впродовж встановлених законом строків призводить до втрати права на позов в розумінні можливості судовим порядком здійснити належне особі цивільне право, позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи. Однак, якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина 5 статті 267 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тому позовна давність для позивача-2 як сторони договору почалась з дати його укладення 26.11.2016 і оскільки позов подано 21.02.2022, така є пропущеною, адже позовна давність не переривається у разі пред`явлення позову, який суд залишив без розгляду, що відповідає положенню статті265 Цивільного кодексу України.

Як уже зазначалося, прокурор і позивач-2 просять визнати поважними причини пропуску позовної давності, мотивуючи це тривалим розглядом справи № 914/1075/17 за позовом заступника військового прокуратура Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна" про визнання недійсним з моменту укладення договору від 26.11.2016 про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко №1, м. Львів, вул. Княгині Ольги.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. При цьому поважними причинами при пропущенні строку позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі №904/3405/19 зазначила, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо.

Позов у справі №914/1075/17 надійшов на адресу суду 30.05.2017, а постановою від 15.12.2021 Верховний Суд залишив його без розгляду. Суд погоджується із прокурором, що перебування у провадженні господарських судів справи №914/1075/17 давали йому та міністерству підстави вважати, що права Міністерства оборони України (позивача у справі №914/1075/17) будуть захищені в цьому судовому провадженні. І поки справа №914/1075/17 перебувала у провадженні судів різних інстанцій, у Міністерства оборони України були відсутні підстави для звернення до суду із самостійним позовом, адже згідно пункту 3 частини 1 статті 175 Гоподарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Крім того, як зазначає Велика Палата Верховного Суду, перебування справи №914/1075/17 у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача Міністерства оборони України, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів.

Після завершення розгляду справи №914/1075/17 Міністерство оборони України не вжило самостійних заходів для звернення до суду з позовом, а лише листом №503/351 від 13.01.2022 Головне управління майна та ресурсів Міністерства оборони України повідомило прокуратуру регіону про те, що жодних погоджень на укладення оспорюваного договору ними не надавалося і у разі звернення прокурора до суду з відповідним позовом Міністерством оборони України буде забезпечено участь представника під час судового розгляду. 21.02.2022 прокурором подано позов і 01.03.2022 відкрито провадження у цій справі (№ 914/475/22).

Враховуючи зазначене, суд вважає, що причини пропуску Міністерством оборони України строку позовної давності щодо звернення до суду з вимогою про визнання договору недійсним є поважними і право підлягає захисту.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідності доказів на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розподіл судових витрат.

Прокурором сплачено судовий збір в розмірі 4962,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 04.02.2022.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги є правомірними, судовий збір покладається на відповідачів у рівних частинах.

Керуючись статтями 2, 41, 45, 53, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238, 240, 241, 316 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним з моменту укладення договір від 26.11.2016 про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, місто Львів, вулиця Княгині Ольги, 1-5, укладений Міністерством оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна».

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна» (04119, місто Київ, вулиця Зоологічна, 4А, офіс 139, ідентифікаційний код 38544771) звільнити земельну ділянку площею 1,6080 га по вулиці Княгині Ольги, 1-5 у місті Львові, яка входить до складу загальної земельної ділянки площею 6,3127 га з кадастровим номером: 4610136900:05:003:0145, шляхом демонтажу встановленої огорожі.

4. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, Південна частина Києва, Київ 168, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна» (04119, м.Київ, вул. Зоологічна, 4А, офіс 139; ідентифікаційний код 38544771) 492 065,00 грн вартості квартири (№ 19 по вулиці Рубчака, 21Б у місті Львові).

5. Стягнути із Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України (79005, м. Львів, вул. І Франка, 61; ідентифікаційний код 24980173) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна» (04119, м.Київ, вул. Зоологічна, 4А, офіс 139; ідентифікаційний код 38544771) 75 000 грн погашення заборгованості із заробітної плати.

6. Стягнути із Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України (79005, м. Львів, вул. І Франка, 61; ідентифікаційний код 24980173) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (79007, місто Львів, вулиця Клепарівська, 20; ідентифікаційний код 38326057) 2481,00 грн. судового збору.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна» (04119, м.Київ, вул. Зоологічна, 4А, офіс 139; ідентифікаційний код 38544771) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (79007, м.Львів, вул.Клепарівська, 20; ідентифікаційний код: 38326057) 2481,00 грн. судового збору.

8. Накази видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.

Повний текст рішення

складено 22.10.2026

Суддя Сухович Ю.О.