Рішення № 140951167, 19.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.10.2026Справа № 910/5971/26За первісним позовом Фізичної особи-підприємця Андрусишина Володимира Йосифовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ренталайт"

про зобов`язання вчинити дії.

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт"

до Фізичної особи-підприємця Андрусишина Володимира Йосифовича

про визнання недійсним договору

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Шокало О.В.

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання

У судовому засіданні 19.10.2026 в порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України було проголошено скорочене рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Андрусишин Володимир Йосифович (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" (далі-відповідач), в якому просив суд зобов`язати відповідача повернути позивачу обладнання, передане за Договором №030125 суборенди обладнання від 03.01.2025 року та Актом приймання-передачі від 03.01.2025 року.

Позов мотивовано закінченням строку дії договору суборенди, що є підставою для повернення майна.

Ухвалою суду від 25.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 02.07.2026, залучено в порядку статті 50 Господарського процесуального кодексу України до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ренталайт".

08.06.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" надійшов зустрічний позов до Фізичної особи-підприємця Андрусишина Володимира Йосифовича про визнання недійсним договору №030125 суборенди обладнання від 03.01.2025 укладеного ТОВ "Медіалайт" та ФОП Андрусишиним Володимиром Йосифовичем.

08.06.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, вказуючи, що майно йому не передавалось, а договорі суборенди є недійсним.

12.06.2026 до суду від ФОП Андрусишина Володимира Йосифовича надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позовні вимоги, оскільки, матеріалами справи підтверджено укладення спірного договору та передачу майна за ним.

Ухвалою суду від 25.06.2026 зустрічний позов залишено без руху.

29.06.2026 до суду від позивача за зустрічним позовом надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 01.07.2026 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом у справі №910/5971/26 зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" до Фізичної особи-підприємця Андрусишина Володимира Йосифовича про визнання недійсним договору та об`єднано в одне провадження з первісним позовом по справі №910/5971/26, призначено розгляд зустрічного позову разом з первісним у підготовчому засіданні 02.07.2026, запропоновано відповідачу за зустрічним позовом надати відзив на зустрічний позов.

Суд 02.07.2026 у підготовчому засіданні постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволення клопотання ТОВ "Медіалайт" про витребування оригіналів договору суборенди та акту приймання-передачі майна, у зв`язку із необґрунтованістю.

В підготовчому засіданні 02.07.2026 оголошено перерву до 13.07.2026.

10.07.2026 до суду від ФОП Андрусишина В.Й. надійшов відзив на зустрічний позов, в якому він про позову заперечує.

20.07.2026 до суду від ТОВ "Медіалайт" надійшла відповідь на відзив на зустрічний позов, в якій підтримано зустрічні позовні вимоги.

21.07.2026 до суду від ФОП Андрусишина В.Й. надійшли заперечення на відповідь на відзив.

28.07.2026 до суду від представника ТОВ "Медіалайт" надійшла заява про зміну шляхом доповнення підстав зустрічного позову ТОВ "Медіалайт" до ФОП Андрусишина В.Й. про визнання недійсним договору суборенди №030125 від 03.01.2025, в якій він вказує, що спірний правочин також є фіктивним в розмінні ст. 234 ЦК України.

29.07.2026 до суду від представника ТОВ "Медіалайт" надійшло клопотання про призначення експертизи.

29.07.2026 до суду від представника ТОВ "Медіалайт" надійшло клопотання про долучення доказів.

Суд у підготовчому засіданні 30.07.2026 постановив протокольну ухвалу про прийняття заяви про зміну підстав зустрічного позову на підставі положень статті 46 ГПК України, спір вирішується з її врахуванням.

В підготовчому засіданні 30.07.2026 оголошено перерву до 10.08.2026.

06.08.2026 до суду від ФОП Андрусишина В.Й. надійшли заперечення на клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" про призначення експертизи у справі.

06.08.2026 до суду від ФОП Андрусишина В.Й. надійшли письмові пояснення.

Суд 10.08.2026 у підготовчому засіданні постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" про призначення експертизи.

Ухвалою від 10.08.2026 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 01.10.2026.

18.09.2026 від ТОВ "Медіалайт" надійшли додаткові пояснення.

В судовому засіданні 01.10.2026 представник позивача за первісним позовом підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача за первісним позовом заперечував проти первісного позову.

Представник позивача за зустрічним позовом підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача за зустрічним позовом заперечував проти задоволення зустрічного позову.

В судовому засіданні 01.10.2026 оголошено перерву до 08.10.2026.

06.10.2026 від ФОП Андрусишина В.Й. надійшли додаткові пояснення на вимогу суду.

06.10.2026 від ТОВ "Медіалайт" надійшли пояснення на вимогу суду.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах 08.10.2026 представник позивача за первісним позовом підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача за первісним позовом просив у позові відмовити.

Представник позивача за зустрічним позовом підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача за зустрічним позовом просив у позові відмовити.

Суд перейшов на стадію ухвалення рішення, проголошення якого призначив на 19.10.2026.

В судове засідання 19.10.2026 представники третьої особи та ФОП Андрусишина В.Й. не з`явились, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач за первісним позовом просить зобов`язати відповідача повернути майно, передане за договором суборенди №030125 від 03.01.2025.

Позивач за зустрічним позовом просить визнати недійсним договір суборенди №030125 від 03.01.2025.

З огляду на предмети поданих у справі позовів, суд вважає за доцільне первинно розглянути по суті зустрічний позов.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" є юридичною особою приватного права, засновниками та учасниками якого є фізичні особи: ОСОБА_1 - із часткою 30% статутного капіталу, ОСОБА_2 - із часткою 30% статутного капіталу та Андрусишин Володимир Йосифович - із часткою 40% статутного капіталу, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З матеріалів справи вбачається, що з 15.01.2013 директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" була ОСОБА_4.

Рішенням Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт", оформленим протоколом № 15/09-2025 від 15.09.2025, встановлено неможливість звітування директора товариства ОСОБА_4 за результатами фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" за весь період такої діяльності, у зв`язку з неявкою ОСОБА_4 на загальні збори, не зважаючи на факт її належного повідомлення про їх скликання та проведення.

Також на загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" від 15.09.2025 було вирішено відсторонити ОСОБА_4 з посади директора товариства на підставі ч. 13 ст. 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", у зв`язку з нескликанням загальних зборів учасників та не звітуванням перед учасниками товариства та призначити тимчасово виконуючого обов`язки директора товариства - ОСОБА_5 з 15.09.2025.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис щодо призначення ОСОБА_5 тимчасово виконуючою обов`язки директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" з 15.09.2025.

В подальшому, на адресу ОСОБА_4 неодноразово направлялися письмові вимоги про передачу та повернення документації, майна товариства, печатки та інших матеріальних цінностей, зокрема вимога вих.№17/09-2025 від 17.09.2025, повторна вимога вих. №22/09-2025-1 від 22.09.2025 та лист №19/11-2025 від 19.11.2025.

01.12.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до ОСОБА_4 з вимогами про зобов`язання повернути товариству первинну документацію за весь період її перебування на посаді директора. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2026 № 910/14932/25 щодо даного спору перебуває на розгляді в апеляційній інстанції.

Рішенням загальних зборів від 20.12.2025 (протокол №20/12-2025) ОСОБА_4 була звільнена із займаної посади на підставі ч. l ст. 38 Кодексу законів про працю України, а директором товариства призначено ОСОБА_5 .

24.06.2026 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підписано акт приймання-передачі документів та майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт". Згідно п. 6 додатку № 1 до означеного акту було передано договір № 030125 суборенди обладнання від 03.01.2025 з ФОП Андрусишин В.Й.

Позивач за зустрічним позовом вказує, що договір №030125 від 03.01.2025 був укладений внаслідок зловмисної домовленості між колишнім керівником товариства ОСОБА_4 та одним із засновників товариства Андрусишиним В.Й. і є фіктивним, оскільки, майно за договором в суборенду не передавалось.

03.01.2025 між Фізичною особою-підприємцем Андрусишиним Володимиром Йосифовичем (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" (суборендар) укладено договір суборенди обладнання № 030125, за умовами пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендар передає, а суборендар приймає у строкове платне користування (надалі "суборенда") обладнання, перелік та кількість якого вказані у додатку №1 до цього договору, який після підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін є невід`ємною частиною цього договору.

Найменування обладнання: світлове професійне обладнання, засоби управління таким обладнанням, сценічні конструкції та інші технічні засоби (надалі іменується "орендоване майно" та/або "обладнання") (п. 1.2. договору).

Згідно п. 2.1, 2.2 договору строк суборенди починається з дати фактичної передачі орендованого майна суборендарю, зазначеної в акті приймання-передачі обладнання, та діє до 31.12.2025 включно. Суборендар зобов`язаний повернути орендоване майно не пізніше 31.12.2025, що оформляється актом повернення обладнання.

Передання орендованого майна від однієї сторони до другої сторони здійснюється кваліфікованими фахівцями сторін і оформлюються актом приймання-передачі до даного договору. Орендар передає суборендарю обладнання за адресою, вказаною у відповідних додатках до цього договору, в технічноробочому (справному) стані, попередивши про всі особливі властивості обладнання. Суборендар зобов`язаний у присутності орендаря пересвідчитись у справності обладнання, яке передається йому в суборенду за цим договором, а також особливостях його роботи та застосування, і після цього підписати акт приймання-передачі обладнання (пункт 3.1., 3.2 договору).

Відповідно до пункту 4.1, 4.4 договору розмір суборендної плати за користування орендованим майном впродовж дії договору складає 120000,00 грн за все орендоване майно, за весь строк оренди в цілому. Суборендна плата розраховується без урахування податку на додану вартість. Суборендар сплачує суборендну плату, визначну п. 4.1 договору, на поточний рахунок орендаря протягом 5 днів після підписання відповідного акту про використання орендованого майна, якщо інше не зазначено в додатках до цього договору.

Цей договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності). Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений п. 9.1 цього договору та закінчується 31.12.2025, але в будь-якому випадку не раніше виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов`язань за цим договором (п. 9.1, 9.2 договору).

До матеріалів справи долучено додаток № 1 від 03.01.2025 до договору згідно якого орендар передає, а суборендар приймає у строкове платне користування світлове обладнання, засоби управління таким обладнанням, сценічні конструкції та інші технічні засоби в складському приміщенні суборендаря, за адресою: м. Київ, вул. Радистів 20-2. В додатку вказано перелік майна, його кількість, серійні номери, загальна відновлювальна вартість. Сукупна відновлювальна вартість майна згідно додатку складає 50626428,68 грн.

В підтвердження обставин передачі майна в суборенду до матеріалів справи долучено акт приймання-передачі орендованого майна від 03.01.2025 відповідно до додатку № 1 до договору суборенди обладнання № 030125 від 03.01.2025. Акт підписаний Володимиром Андрусишиним та ОСОБА_4 від імені ТОВ "Медіалайт", скріплений печатками обох контрагентів. За актом було передано майно, визначене в додатку № 1 до договору на загальну суму 50626428,68 грн.

10.04.2026 ФОП Андрусишин Володимир Йосифович звернувся до ТОВ "Медіалайт" з вимогою про повернення майна з суборенди, в зв`язку з закінченням строку дії договору. Докази направлення долучені до матеріалів справи.

10.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" (сторона А) та Alight Production Group sp.z o.o. (сторона В) укладено договір про співпрацю відповідно до якого сторона А надає стороні Б, а сторона Б відповідає за оренду обладнання. Обидві сторони порівну розподіляють прибуток отриманий від проєкту. Правочин від імені сторони А підписала ОСОБА_4, а від імені сторони Б - Лобасєв К.

До договору про співпрацю сторонами підписано додаток № 1, в якому визначено перелік обладнання та його кількість, що передається за означеним договором.

В підтвердження обставин передачі майна за договором про співпрацю до матеріалів справи долучено карнети: № UA/01/0550/24 від 26.12.2024 щодо перетину вказаного в ньому обладнання загальною вартістю 17635,00 євро через митний кордон України 06.01.2025; № UA/01/0551/24 від 26.12.2024 щодо перетину вказаного в ньому обладнання загальною вартістю 18720,00 євро через митний кордон України 19.01.2025; № UA/01/0552/24 від 26.12.2024 щодо перетину вказаного в ньому обладнання загальною вартістю 17105,00 євро через митний кордон України 06.01.2025.

Позивач за зустрічним позовом просить визнати недійсним договір № 030125 від 03.01.2025, як фіктивний та укладений в результаті зловмисної домовленості ОСОБА_6 та Андрусишина Володимира .

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частини 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до частини першої статті 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 Цивільного кодексу України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17).

Отже, розглядаючи позов про визнання недійсним договору на підставі статті 232 Цивільного кодексу України, суд має врахувати, що необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою є: наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і іншої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; вчинення представником дій в межах наданих йому повноважень.

Звертаючись із позовом про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність усіх ознак правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, а суд має перевірити відповідність доводів позивача вимогам статті 232 Цивільного кодексу України і лише за наявності таких обставин суд може визнати такий договір недійсним.

У постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №522/15095/15-ц зазначено, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання.

Для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.

У постанові від 07.12.2018 у справі №910/7547/17 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, що зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину. Критерій "зловмисності" не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №638/2324/14-ц).

Щодо питання про застосування частини 1 статті 232 ЦК України у вирішенні позовів про визнання правочину, вчиненого керівником юридичної особи, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.10.2019 у справі №911/2129/17 дійшла висновку про можливість застосування вказаної норми у подібних правовідносинах з огляду на таке.

Правочини (договори) юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України є підставою виникнення правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Таким чином, орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом, та діяти у власних інтересах та/або всупереч інтересам особи довірителя.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, передбачають права та обов`язки сторін у цих правовідносинах, зокрема відповідальність представника за неналежне здійснення представництва.

Згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Оспорюваний правочин за своєю правовою природою є договорами найму (оренди), а відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом. (частина 1, 3 статті 760 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 3 статті 283 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), унормовано, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди можуть бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

За приписами ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму. Отже, наймодавцем (орендодавцем) може бути або власник речі, або особа, якій належать майнові права, або особа, уповноважена на укладення договору найму.

Як встановлено судом, у додатку №1 до договору сторони погодили перелік переданого у користування обладнання, вартість якого склала 50626428,68 грн.

Вказаний додаток та акт приймання-передачі обладнання від 03.01.2025 підписані директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" ОСОБА_4 та Фізичною особою-підприємцем Андрусишиним Володимиром Йосифовичем та скріплені печатками.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (частини перша та третя статті 92 ЦК України).

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі (частина четверта статті 92 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 89 Господарського кодексу України (у редакції станом на момент укладення оспорюваного договору) управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. Посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.

За змістом пункту 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вносяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Згідно з частиною першою статті 241 Цивільного кодексу України у випадку вчинення правочину представником з перевищенням повноважень, такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Таким чином, у відносинах із третіми особами від імені юридичної особи завжди діятиме певна особа, через яку вчиняються юридично значимі дії, а воля цієї особи на вчинення правочину, реалізована нею через волевиявлення від імені юридичної особи, може передбачати настання невигідних для останньої наслідків, бажати чи свідомо допускати їх настання.

Отже, за змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 Цивільного кодексу України, частин першої та другої статті 89 ГК України, пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 ЦК України.

При цьому орган юридичної особи, який діє одноособово, усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам та волевиявленню юридичної особи, яку представляє, передбачає настання невигідних для останньої наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

Статтею 13 Цивільного кодексу України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

За змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.

Окрім того, такі правовідносини мають довірчий характер між підприємцем (товариством) і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.

Наведеними вище положеннями статті 92 Цивільного кодексу України та статті 89 Господарського кодексу України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.

Отже, між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, передбачають права та обов`язки сторін у цих правовідносинах, зокрема відповідальність представника за неналежне здійснення представництва.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, у період вчинення оспорюваного правочину та підписання вищезазначених додатків та актів, ОСОБА_4 займала посаду керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт".

Андрусишин В.Й. займав посаду виконавчого продюсера у ТОВ "Медіалайт". ОСОБА_11 займав посаду виконавчого директора у ТОВ "Медіалайт". Означені обставини підтверджуються, зокрема, їх заявами на звільнення від 11.09.2025.

Як було зазначено представником ФОП Андрусишина В.Й. в судовому засіданні, в підтвердження обставин використання ТОВ "Медіалайт" переданого йому за договором суборенди обладнання, до матеріалів справи долучено карнети на перетин обладнанням митного кордону України та передачу його Alight Production Group sp.z o.o. Крім того, представник вказала, що обладнання передавалось ще за договором, укладеним у 2017 році, а спірний договір за своєю суттю внормував продовження попереднього договору. При цьому доказів укладення договору 2017 року, як і доказів повернення майна за ним для подальшої його передачі в суборенду суду надано не було. Отже, твердження представника Андрусишина В.Й. в судовому засіданні підтверджують недобросовісну та суперечливу поведінку Андрусишина В. та ОСОБА_10 , оскільки, унеможливлюють передачу майна ТОВ "Медіалайт" за договором від 03.01.2025, якщо означене майно було передано за договором, укладеним у 2017 році та не було повернуто за ним орендодавцю.

Крім того, посилання представника Андрусишина В. на карнети та договір про співпрацю як доказ перебування майна у користуванні ТОВ "Медіалайт" сприймаються судом критично, оскільки, договір про співпрацю був укладений контрагентами 10.12.2024, карнети були складені 26.12.2024, натомість спірний договір був укладений 03.01.2025. А отже документи з чітким переліком майна, що перетне митний кордон України і буде передано для співпраці до укладення спірного договору з визначенням чіткого переліку суборендованого майна не можуть бути доказами, що підтверджують передачу майна за договором від 03.01.2025. І обставини, що безпосереднє вивезення майна за митну територію України мало місце вже після укладення спірного договору також не спростовують висновок суду, про неможливість підтвердження обставин передачі майна за спірним договором документами, складеними до 03.01.2025.

Всі означені обставини в сукупності, на думку суду, достеменно свідчать про зловмисну домовленість між Анрусишиним В. та керівником ТОВ "Медіалайт" ОСОБА_10 та фіктивність спірного договору.

Згідно інформації з реєстру Республіки Польща учасниками (власниками) Alight Production Group sp.z o.o. є Володимир Андрусишин (в тому числі голова правління і бенефіціарний власник 90% статутного капіталу) та Кирило Лобасєв (член правління).

Згідно позиції позивача за первісним позовом, обладнання передане за спірним договором в подальшому було отримано юридичною особою нерезидентом, бенефіціарним власником якого є позивач за первісним позовом, Андрусишин Володимир Йосифович .

До матеріалів справи долучено акт приймання та огляду обладнання ТОВ "Медіалайт", перевірки його кількості та комплектності від 05.05.2026, повернутого за карнетом АТА № UA/01/0640/25 (№ UA/01/0550/24), яким встановлено не повернення Alight Production Group sp.z o.o. отриманого від Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" обладнання, частково повернення замість обладнання бетонних блоків. Означене також підтверджується фотофіксацією. З цього приводу зареєстровано кримінальне провадження.

З поданих в сукупності доказів, суд дійшов висновку про наявність зловмисної домовленості між колишнім керівником ТОВ "Медіалайт" ОСОБА_4 та колишнім виконавчим продюсером ТОВ "Медіалайт" Андрусишиним В.Й. , які уклали фіктивний правочин з метою привласнення майна шляхом вивезення його за кордон на користь товариства, власником якого є Андрусишин В.Й. (бенефіціарний власник з часткою 90% статутного капіталу). З покладенням наслідків такого привласнення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіалайт", як суборендаря.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що договір суборенди обладнання № 030125 від 03.01.2025 був укладений внаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_4 та Фізичної особи-підприємця Андрусишина В.Й., є фіктивним, а тому визнається судом недійсним.

Суд також відзначає, що рішення суду у справі щодо повернення майна з оренди не підтверджує обставин щодо передачі означеного майна в суборенду за спірним договором.

Отже, суд визнає зустрічний позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Щодо вимог за первісним позовом з приводу повернення майна, переданого за договором № 030125 від 03.01.2025.

Відповідно до ст.758 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Однак, для зобов`язання особи повернути майно, воно має бути в неї в наявності та передача такого майна суборендарю має бути дійсною, а не формальною (здійсненою виключно шляхом підписання первинних документів без реальної передачі).

Згідно ст. 232, 234 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

З поданих до матеріалів справи доказів вбачається, що у відповідача за первісним позовом відсутнє у користуванні майно, зазначене в акті приймання-передачі від 03.01.2025 та в додатку до договору № 030125 від 03.01.2025. З огляду на укладення ОСОБА_10 та Андрусишиним В. фіктивного правочину (договір № 030125 від 03.01.2025) за їх зловмисною домовленістю, спірне майно перебуває поза володінням ТОВ "Медіалайт" і відповідно відсутні підстави для його витребування у останнього.

З огляду на встановлені судом обставини в процесі розгляду даної справи, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог за первісним позовом та відмовляє у його задоволенні.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у первісному позові та про задоволення зустрічних позовних вимог у повному обсязі.

Згідно ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений за первісним позовом, залишається за позивачем, судовий збір, сплачений за зустрічним позовом, підлягає стягненню з відповідача за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні первісного позову Андрусишина Володимира Йосифовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" (02232, м. Київ, вул. Закревського Миколи, буд 22, ідентифікаційний код 38013409) повернути обладнання, передане за Договором суборенди обладнання № 030125 від 03.01.2025 року та Актом приймання-передачі від 03.01.2025 року - відмовити повністю.

2. Зустрічний позов задовольнити повністю.

3. Визнати недійсним Договір №030125 суборенди обладнання від 03.01.2025 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" (02232, м. Київ, вул. Закревського Миколи, буд 22, ідентифікаційний код 38013409) та Андрусишиним Володимиром Йосифовичем ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

4. Стягнути з Андрусишина Володимира Йосифовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" (02232, м. Київ, вул. Закревського Миколи, буд 22, ідентифікаційний код 38013409) судовий збір у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 27.10.2026

Суддя І.В.Усатенко