Рішення № 140951030, 26.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.10.2026Справа № 910/8489/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Демидової М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЦІАЛЬНИЙ ПРОДУКТ" (18030, вул. Гетьмана Сагайдачного, буд.175/7, м. Черкаси, код 45625775)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСТ-АРТ" (03150, вул. Ділова, буд.6, м. Київ, код 37797571)

про стягнення грошових коштів у розмірі 64 276,20 грн

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

10.07.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЦІАЛЬНИЙ ПРОДУКТ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСТ-АРТ" про стягнення грошових коштів у розмірі 64 276,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 649к від 06.03.2025 в частині оплати поставленого товару. Позивач зазначає, що поставив відповідачу товар за видатковими накладними № СП000136870 від 20.05.2025 на суму 11 970,00 грн, № СП000169197 від 20.06.2025 на суму 7 495,20 грн, № СП000172438 від 24.06.2025 на суму 3 497,76 грн, № СП000172439 від 24.06.2025 на суму 2 498,40 грн, № СП000172440 від 24.06.2025 на суму 1 998,72 грн та № СП000172441 від 24.06.2025 на суму 7 495,20 грн, а всього на суму 34 955,28 грн. Проте товар оплачено не в повному обсязі, у зв`язку з чим утворилась загальна заборгованість у сумі 34 000,02 грн. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач також просить стягнути 11 204,47 грн пені, 7 325,44 грн 20 % річних, 9 156,82 грн 25 % річних та 2 589,45 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 910/8489/26 без повідомлення сторін у справі; встановлено учасникам справи строки для подачі письмових заяв по суті позовних вимог (ухвала суду доставлена позивачу та відповідачу до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 15.07.2026, що підтверджується довідками про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи).

28.07.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів та закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу. Відповідач зазначає про те, що 13.07.2026, тобто до відкриття провадження у справі (яке відкрито ухвалою від 14.07.2026), сплатив позивачу основний борг у сумі 34 000,00 грн, просить долучити документи до матеріалів справи та закрити провадження в частині стягнення основного боргу за відсутністю предмету спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, додавши копію платіжного документа та докази надсилання клопотання сторонам.

30.07.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що основний борг у розмірі 34 000,00 грн сплачено ним добровільно 13.07.2026, тобто до відкриття провадження у справі, у зв`язку з чим у цій частині предмет спору відсутній. Також відповідач зазначає про неспівмірність заявлених до стягнення нарахувань, зокрема, пені, 20% та 25% річних, а також інфляційних втрат, загальний розмір яких, за його твердженням, становить близько 90% основної заборгованості. Вважає, що одночасне застосування 20% та 25% річних за одне порушення зобов`язання є подвійним нарахуванням. Крім того, відповідач посилається на відсутність доказів понесення позивачем реальних збитків, а також на об`єктивні обставини, пов`язані з воєнним станом та посиленням ракетно-дронових атак на об`єкти інфраструктури в м. Києві, які негативно вплинули на господарську діяльність відповідача. З огляду на добровільне погашення основної заборгованості до відкриття провадження у справі та вжиття заходів для виконання зобов`язання відповідач вважає себе добросовісним та просить зменшити розмір пені на 50%, а розмір 20% та 25% річних - до 3% та 5% відповідно.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

06.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЦІАЛЬНИЙ ПРОДУКТ" (далі за текстом-Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕСТ-АРТ» (далі за текстом- Покупець) укладено договір поставки № 649к (далі за текстом-Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця продукти харчування (товар), а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах Договору відповідно до виписаних накладних.

Згідно з п. 1.2 Договору загальна сума товару, ціна одиниці, асортимент, кількість товару та дата відвантаження визначаються у накладній, яка є невід`ємною частиною Договору.

При прийомі товару оформлюється накладна, що підписується повноважними представниками сторін; накладна засвідчує факт поставки товару, його якість та кількість (п.3.5.Договору).

Відповідно до п. 4.2 Договору Покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку товару окремо протягом 6 (шести) календарних днів з моменту отримання товару; на період дії воєнного стану на території України Покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку товару 100% по факту отримання товару.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що при порушенні Покупцем п. 4.2 Договору Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки, а також збитки від інфляції та 20% річних.

Відповідно до п. 5.3 Договору при порушенні Покупцем п. 4.2 Договору Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику проценти за користування його грошовими коштами у розмірі 25% річних від суми боргу за кожний календарний день до дня фактичного розрахунку.

Згідно з п. 6.1 Договору він діє до 31.12.2025, а в частині зобов`язань - до повного їх виконання.

20.05.2025 Постачальник поставив Покупцю товар за видатковою накладною № СП000136870 на суму 11 970,00 грн.

20.06.2025 Постачальник поставив Покупцю товар за видатковою накладною № СП000169197 на суму 7 495,20 грн.

24.06.2025 Постачальник поставив Покупцю товар за видатковими накладними № СП000172438 на суму 3 497,76 грн, № СП000172439 на суму 2 498,40 грн, № СП000172440 на суму 1 998,72 грн та № СП000172441 на суму 7 495,20 грн.

15.05.2026 Постачальником складено та підписано претензію до Покупця з вимогою протягом 7 днів з моменту отримання погасити заборгованість за договором поставки № 649к від 06.03.2025, яка з урахуванням проведених Покупцем часткових оплат становила 34 000,02 грн.

03.06.2026 Постачальник надіслав Покупцю зазначену претензію засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» (накладна № 1800304799307).

Станом на 09.07.2026 Постачальником здійснено розрахунок заборгованості за поставлений та неоплачений товар, пені, 20 % річних, 25 % річних та інфляційних втрат окремо за кожною поставкою, а саме:

-за видатковою накладною № СП000136870 від 20.05.2025: заборгованість 11 970,00 грн, період прострочення з 21.05.2025 по 09.07.2026 (415 днів), пеня 4 166,22 грн, 20 % річних 2 721,95 грн, 25 % річних 3 402,43 грн, інфляційні втрати 978,22 грн;

-за видатковою накладною № СП000169197 від 20.06.2025: заборгованість 7 495,20 грн, період прострочення з 21.06.2025 по 09.07.2026 (384 дні), пеня 2 411,40 грн, 20 % річних 1 577,07 грн, 25 % річних 1 971,34 грн, інфляційні втрати 548,18 грн;

-за видатковою накладною № СП000172441 від 24.06.2025: заборгованість 7 495,20 грн, період прострочення з 25.06.2025 по 09.07.2026 (380 днів), пеня 2 385,94 грн, 20 % річних 1 560,64 грн, 25 % річних 1 950,81 грн, інфляційні втрати 548,18 грн;

-за видатковою накладною № СП000172438 від 24.06.2025: заборгованість 3 497,76 грн, період прострочення з 25.06.2025 по 09.07.2026 (380 днів), пеня 1 113,44 грн, 20 % річних 728,30 грн, 25 % річних 910,38 грн, інфляційні втрати 255,82 грн;

-за видатковою накладною № СП000172439 від 24.06.2025: заборгованість 2 498,40 грн, період прострочення з 25.06.2025 по 09.07.2026 (380 днів), пеня 795,31 грн, 20 % річних 520,21 грн, 25 % річних 650,27 грн, інфляційні втрати 182,73 грн;

-за видатковою накладною № СП000172440 від 24.06.2025 (непогашений залишок вартості товару): заборгованість 1 043,46 грн, період прострочення з 25.06.2025 по 09.07.2026 (380 днів), пеня 332,16 грн, 20 % річних 217,27 грн, 25 % річних 271,59 грн, інфляційні втрати 76,32 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 649к від 06.03.2025, а саме неоплатою в повному обсязі поставленого товару та залишенням без задоволення претензії позивача про погашення заборгованості, Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЦІАЛЬНИЙ ПРОДУКТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з даним позовом.

Надавши правову оцінку спірним правовідносинам, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з наведених нижче підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання договору № 649к, суд дійшов висновку про те, що даний договір за своєю правовою природою є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, якщо інший строк оплати не встановлений договором.

Факт поставки позивачем товару за видатковими накладними № СП000136870 від 20.05.2025 на суму 11 970,00 грн, № СП000169197 від 20.06.2025 на суму 7 495,20 грн, № СП000172438 від 24.06.2025 на суму 3 497,76 грн, № СП000172439 від 24.06.2025 на суму 2 498,40 грн, № СП000172440 від 24.06.2025 на суму 1 998,72 грн та № СП000172441 від 24.06.2025 на суму 7 495,20 грн, а всього на загальну суму 34 955,28 грн, підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими та товарно-транспортними накладними і відповідачем не заперечується.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 610, 611 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином, а одностороння відмова від його виконання не допускається; порушення зобов`язання є підставою для настання наслідків, встановлених договором або законом.

Щодо закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу суд зазначає таке.

Судом встановлено, що 13.07.2026, тобто після подання позивачем 10.07.2026 позовної заяви, відповідач сплатив на користь позивача 34 000,00 грн у рахунок погашення заборгованості за договором поставки № 649к від 06.03.2025, що підтверджується платіжною інструкцією № 5956786 від 13.07.2026.

Разом з тим, як встановлено судом, розмір основного боргу, заявленого до стягнення, становив 34 000,02 грн.

Таким чином, відповідачем добровільно задоволено вимогу позивача лише частково - на суму 34 000,00 грн, тоді як залишок основного боргу у розмірі 0,02 грн відповідачем не сплачено і станом на час ухвалення рішення докази його сплати в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин відсутні підстави для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в повному обсязі.

Оскільки в частині суми 34 000,00 грн спір між сторонами врегульовано шляхом добровільного задоволення позовних вимог відповідачем після звернення позивача до суду, провадження у справі № 910/8489/26 в цій частині підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

В частині ж основного боргу в розмірі 0,02 грн позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами і не спростованими відповідачем, а тому підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що сплата відповідачем основного боргу після звернення позивача до суду не звільняє його від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке мало місце до моменту такої сплати.

Щодо вимог про стягнення пені, 20 % річних та інфляційних втрат суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 20 % річних та інфляційних втрат, суд встановив, що він є арифметично правильним, відповідає умовам Договору та вимогам закону.

Водночас, перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що позивач нарахував її за весь період прострочення - з 21.05.2025, 21.06.2025 та 25.06.2025 (залежно від дати поставки) по 09.07.2026, тобто понад шість місяців.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025. Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України та ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства не мають зворотної дії в часі; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт застосовується до прав і обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Оскільки Договір укладено 06.03.2025, а строк виконання грошових зобов`язань за спірними поставками настав та прострочення почалося у травні - червні 2025 року, тобто до втрати чинності Господарським кодексом України, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 6 ст. 232 цього Кодексу.

Пунктом 5.2 Договору передбачено сплату пені «за кожний день прострочки платежу». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує її механізм визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором. Інший строк нарахування пені може бути встановлений договором, зокрема, шляхом зазначення умови про її нарахування «до повного виконання зобов`язання», «до дати фактичного виконання», «до повної сплати заборгованості» тощо.

Пункт 5.2 Договору таких застережень не містить, а, отже, пеня за прострочення оплати товару підлягає нарахуванню за шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За перерахунком суду обґрунтований розмір пені становить 5 294,61 грн, а саме: за видатковою накладною № СП000136870 на суму боргу 11 970,00 грн за період прострочення з 21.05.2025 по 20.11.2025 (184 дні) - 1 870,60 грн; № СП000169197 на суму боргу 7 495,20 грн за період прострочення з 21.06.2025 по 20.12.2025 (183 дні) - 1 164,94 грн; № СП000172441 на суму боргу 7 495,20 грн за період прострочення з 25.06.2025 по 24.12.2025 (183 дні) - 1 164,94 грн; № СП000172438 на суму боргу 3 497,76 грн за той самий період прострочення - 543,64 грн; № СП000172439 на суму боргу 2 498,40 грн за той самий період прострочення - 388,31 грн; № СП000172440 на суму боргу 1 043,46 грн за той самий період прострочення - 162,18 грн.

Отже, вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково у розмірі 5 294,61 грн, а в частині стягнення 5 909,86 грн пені, нарахованої поза межами шестимісячного строку, слід відмовити.

Відповідачем заявлено про зменшення розміру пені та процентів річних.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що неустойка має компенсаційний, а не каральний характер, не може бути способом отримання кредитором доходу, вигіднішого за належне виконання зобов`язання, та не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника; зменшення її розміру є правом суду, яке реалізується з урахуванням конкретних обставин справи, інтересів обох сторін та засад справедливості, добросовісності і розумності.

Суд не вбачає підстав для зменшення пені, оскільки її розмір з урахуванням шестимісячного строку нарахування становить 5 294,61 грн і не є надмірним з огляду на тривалість прострочення.

Проценти річних, передбачені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою (штрафною санкцією), проте за своєю правовою природою мають компенсаційний характер. Тому суд з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності вправі зменшити їх розмір за аналогією закону (ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України) із застосуванням ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо встановлений договором розмір процентів є надмірним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 02.07.2025 у справі № 903/602/24). Водночас таке зменшення є правом, а не обов`язком суду. Воно можливе лише у виняткових випадках, за наявності обставин, які свідчать про явну неспівмірність нарахованих процентів наслідкам порушення. Доведення таких обставин покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Частина 2 ст. 625 Цивільного кодексу України прямо допускає встановлення договором іншого розміру процентів річних, ніж три проценти. Укладаючи договір поставки № 649к від 06.03.2025, відповідач як суб`єкт господарювання добровільно погодився з умовою п. 5.2 договору про сплату 20 % річних у разі прострочення оплати товару. Договір підписано без зауважень і заперечень, і в установленому порядку він не оспорювався. Відповідач, діючи на власний ризик, мав можливість оцінити наслідки порушення строків оплати.

Суд не вбачає підстав для зменшення розміру 20 % річних, а посилання відповідача на відсутність доказів понесення позивачем збитків не можуть бути взяті до уваги. Обов`язок сплатити проценти річних виникає в силу самого факту прострочення грошового зобов`язання і не залежить від наявності чи розміру збитків кредитора. Прострочення оплати товару тривало понад рік, а основний борг сплачено відповідачем лише 13.07.2026, тобто після звернення позивача до суду з цим позовом.

Посилання відповідача на здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану не підтверджені доказами того, що ці обставини безпосередньо унеможливили своєчасне виконання саме цього грошового зобов`язання. Сертифікат торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини відповідачем також не надано. Інших виняткових обставин, які б свідчили про явну неспівмірність нарахованих процентів наслідкам порушення, відповідачем не доведено.

З огляду на викладене клопотання відповідача про зменшення розміру 20 % річних задоволенню не підлягає, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7 325,44 грн 20 % річних.

Інфляційні втрати не є ані неустойкою, ані процентами за користування коштами, а є компенсацією реального знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів за час прострочення, тому підстави для зменшення їх розміру відсутні, і вони підлягають стягненню у заявленому розмірі 2 589,45 грн.

Щодо вимоги про стягнення 25 % річних суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Ця норма є диспозитивною і надає сторонам право встановити у договорі інший, ніж три проценти, розмір процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19).

Відповідно до ст. 6, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Пунктом 5.3 Договору з посиланням на ч. 1 ст. 536 Цивільного кодексу України сторони погодили, що при порушенні Покупцем п. 4.2 Договору він зобов`язаний сплатити Постачальнику проценти за користування грошовими коштами у розмірі 25 % річних від суми боргу за кожний календарний день до дня фактичного розрахунку. Умова п. 5.3 Договору визначена сторонами окремо від п. 5.2 Договору і не містить застережень, які б виключали їх одночасне застосування. Отже, сторони у спосіб, передбачений ч. 2 ст. 536 та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, на власний розсуд визначили розмір процентів, що підлягають сплаті Покупцем у разі прострочення оплати товару.

Як зазначено вище, Договір підписано відповідачем без зауважень і заперечень. Пункт 5.3 Договору у встановленому порядку недійсним не визнавався, а доказів ініціювання відповідачем зміни цієї умови матеріали справи не містять. Чинне законодавство не забороняє сторонам визначити в договорі розмір процентів, що сплачуються у разі прострочення грошового зобов`язання, шляхом встановлення кількох складових. Тому доводи відповідача про подвійне застосування процентів річних за одне порушення суд відхиляє.

Підстав для зменшення розміру 25 % річних до 5 % річних, про що просить відповідач, суд також не вбачає з мотивів, наведених вище щодо 20 % річних. Відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, які б свідчили про явну неспівмірність нарахованих процентів наслідкам порушення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично правильним та відповідає умовам Договору. З огляду на викладене з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 9 156,82 грн 25 % річних.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають: основний борг у розмірі 0,02 грн, пеня у розмірі 5 294,61 грн, 20 % річних у розмірі 7 325,44 грн, 25 % річних у розмірі 9 156,82 грн та інфляційні втрати у розмірі 2 589,45 грн. У стягненні 5 909,86 грн пені слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позов подано 10.07.2026, а основний борг у розмірі 34 000,00 грн сплачено відповідачем лише 13.07.2026, тобто після звернення позивача до суду. Отже, спір у цій частині виник внаслідок неправильних дій відповідача, а тому судовий збір, що припадає на цю суму, покладається на відповідача.

Таким чином, судовий збір покладається на відповідача пропорційно сумі 58 366,34 грн (34 000,00 грн + 0,02 грн + 5 294,61 грн + 7 325,44 грн + 9 156,82 грн + 2 589,45 грн) і становить 2 417,61 грн. Решта судового збору в розмірі 244,79 грн, що припадає на вимогу про стягнення 5 909,86 грн пені, у задоволенні якої відмовлено, залишається за позивачем.

Керуючись статтями 129, 231, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЦІАЛЬНИЙ ПРОДУКТ" задовольнити частково.

2. Провадження у справі № 910/8489/26 в частині позовних вимог про стягнення 34 000,00 грн основного боргу закрити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСТ-АРТ» (03150, м. Київ, вул. Ділова, буд. 6, код 37797571) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЦІАЛЬНИЙ ПРОДУКТ" (18030, м. Черкаси, вул. Гетьмана Сагайдачного, буд. 175/7, код 45625775) основний борг у розмірі 0 (нуль) грн 02 коп., пеню у розмірі 5 294 (п`ять тисяч двісті дев`яносто чотири) грн 61 коп., 20 % річних у розмірі 7 325 (сім тисяч триста двадцять п`ять) грн 44 коп., 25 % річних у розмірі 9 156 (дев`ять тисяч сто п`ятдесят шість) грн 82 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 589 (дві тисячі п`ятсот вісімдесят дев`ять) грн 45 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 417 (дві тисячі чотириста сімнадцять) грн 61 коп.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 26.10.2026.

Суддя Марія ДЕМИДОВА