Рішення № 140950232, 21.10.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 жовтня 2026 рокуСправа № 903/712/26

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Губиш І.О., розглянувши справу №903/712/26

за позовом: Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі:

1) Державної екологічної інспекції України у Волинській області

2) Литовезької сільської ради

до відповідача: ДП Шахта №9 Нововолинська

про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про раціональне використання

Представники сторін:

прокурор: Лебедюк-Гудкова Тетяна Володимирівна

від позивача-1: не прибули;

від позивача-2: не прибули;

від відповідача: не прибули

Встановив: Заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: 1)Державної екологічної інспекції України у Волинській області 2)Литовезької сільської ради звернувся з позовом до ДП Шахта №9 Нововолинська (вул. Шахтарська, 37, с. Литовеж, Волинська область, 45325, код ЄДРПОУ 41936988) та просить стягнути шкоду, завдану внаслідок порушення природоохоронного законодавства, в розмірі 518763 грн на розрахунковий рахунок: Отримувач коштів ГУК у Волинській області с. Литовеж/21081100/ Код отримувача (ЄДРПОУ) 38009371 Номер рахунку № НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що заподіяна порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, підлягає відшкодуванню до відповідних бюджетів органів місцевого самоврядування за місцем заподіяння такої шкоди, в даному випадку на спеціальний фонд Литовезької сільської ради, у зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 28.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07.09.2026 на 10:00 год.

Ухвалою суду від 07.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 28.09.2026.

Ухвалою суду від 28.09.2026 відкладено розгляд справи на 05.10.2026.

Ухвалою суду від 05.10.2026, для надання процесуальної можливості подати додаткові пояснення відповідачу, розгляд справи відкладено на 21.10.2026.

Позивач -1 та відповідач у судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату та час проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 07.10.2026.

Позивач -2 у судове засідання не прибув, через відділ документального забезпечення суду подав клопотання за вх. №01-75/2453/26 від 20.10.2026, в якому просить розгляд справи проводити без його участі, щодо задоволення позову не заперечує.

Присутній у судовому засіданні прокурор, підтримала позовні вимоги та просила їх задовільнити.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку. В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст. 3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї №2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.9 ст. 165 та ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Щодо підстав здійснення прокуратурою представницьких функцій у спірних правовідносинах.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді регулюється ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", частиною 3 якої передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 цієї статті.

Частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до ч.4 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №906/506/18, від 11.04.2019 у справі №904/583/18, від 13.02.2019 у справі №914/225/18, від 21.05.2019 у справі №921/31/18.

Згідно із п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Держава, як суб`єкт публічного права, в особі уповноважених органів також може бути учасником цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України), у тому числі відносин відшкодування шкоди.

Відповідно до ст. ст. 13, 14, 16 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, а забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави.

Слід зазначити, що на загальнодержавному рівні екологічну безпеку визначено як невід`ємну складову національної безпеки.

Так, Стратегіями національної безпеки України, затвердженими Указами Президента України від 14.09.2020 № 392/2020 пріоритетами екологічної безпеки держави встановлено збереження природних екосистем, підтримка їх цілісності та функцій життєзабезпечення; створення ефективної системи моніторингу довкілля; ресурсозбереження, забезпечення збалансованого природокористування; зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, забезпечення контролю джерел забруднення атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод, зниження рівня забруднення та відтворення родючості ґрунтів; очистка територій від промислових і побутових відходів.

Радою національної безпеки і оборони України також неодноразово приймалися відповідні рішення з питань, пов`язаних із викликами та загрозами національній безпеці України у сфері забезпечення водної безпеки держави, а саме у зв`язку з високим рівнім ризиків для водних об`єктів, які зумовлені значним забрудненням та виснаженістю та інше. Зокрема, рішення Ради «Про виклики і загрози національній безпеці України в екологічній сфері та першочергові заходи щодо їх нейтралізації» від 23.03.2021, «Про стан водних ресурсів в Україні» від 13.08.2021 тощо.

У даному випадку Відповідачем допущено порушення норм законодавства у сфері охорони водних ресурсів, а саме допущено скид забруднюючих речовин зі зворотними водами без наявності дозволу на спеціальне водокористування у річку Західний Буг.

Згідно із частиною третьою статті 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» одним з основних принципів охорони навколишнього природного середовища є пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов`язковість додержання екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності.

Відповідно до статей 20-2, 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та пунктів 1 і 7 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, Держекоінспекція є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів та здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно із Положенням про Державну екологічну інспекцію у Волинській області, затвердженим наказом Державної екологічної інспекції України № 197 від 04.12.2025 (далі - Положення), Державна екологічна інспекція у Волинській області є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, та їй підпорядковується.

Пунктом 2 розділу II Положення про Державну екологічну інспекцію у Волинській області передбачено, що остання здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами, зокрема: вимог законодавства про охорону, раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів, щодо наявності та додержанні умов дозволів, установлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин, лімітів забору і використання води та скидання забруднюючих речовин, тощо.

Згідно пункту 6 розділу ІІ Положення Інспекція звертається до суду із позовом про визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

До функцій Інспекції також належить вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступ позивачем та відповідачем у судах (п. 10 вище зазначеного Положення).

Порушення інтересів держави у даному випадку полягає у тому, що внаслідок ненадходження суми шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, держава та відповідні органи місцевого самоврядування позбавлені можливості здійснювати за їх рахунок фінансування заходів з відтворення та охорони навколишнього природнього середовища.

Згідно з п. 7 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України до джерел формування спеціального фонду Державного бюджету України належить 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Отже, суми збитків завданих навколишньому природному середовищу є джерелом формування спеціального фонду державного та місцевих бюджетів.

Статтею 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.

Вказані фонди утворюються за рахунок частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

Кошти місцевих, Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися тільки для фінансового забезпечення здійснення природоохоронних заходів, включаючи захист від шкідливої дії вод сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь, ресурсозберігаючих заходів, у тому числі наукових досліджень з цих питань, ведення державного кадастру територій та об`єктів природно-заповідного фонду, лісорозведення на землях державної та комунальної форм власності, здійснення лісовпорядкування, викуп земельних ділянок приватної форми власності з метою ведення лісового господарства або створення територій та об`єктів природно заповідного фонду, а також заходів для зниження забруднення навколишнього природного середовища та дотримання екологічних нормативів і нормативів екологічної безпеки, для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров`я населення.

Крім того, відповідно до ст. ст. 15, 19 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища вживають заходів до формування і використання місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища у складі місцевих бюджетів.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування» одним із повноважень виконавчого органу сільської ради у галузі охорони навколишнього природного середовища є здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Отже, ненадходження та несвоєчасне надходження сум збитків, завданих навколишньому природному середовищу, ставить під загрозу можливість проведення заходів з відновлення навколишнього природного середовища та інших природоохоронних заходів у зв`язку із відсутністю джерел для їх фінансування.

Враховуючи вищевикладене, у даному випадку має місце порушення інтересів держави, що є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру, спрямованих на їх захист.

Проте, позивачами не вжито заходів щодо стягнення з заподіяної шкоди скиданням забруднюючих речовин у водні об`єкти, зокрема, звернення до суду з відповідним позовом, що спричиняє порушення інтересів держави у вигляді ненадходження коштів до спеціальних фондів державного та місцевих бюджетів, тим самим неналежно здійснюється захист державних інтересів у сфері охорони довкілля.

Водночас, невжиття органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, заходів щодо звернення до суду з належним способом захисту є обставиною, що виправдовує звернення прокурора з позовом до суду та дозволяє виконати субсидіарну роль з метою поновлення інтересів держави.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 висловлено правовий висновок щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у разі неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, який визначає наступне.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

З метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави Волинською обласною прокуратурою скеровано до Державної екологічної інспекції у Волинській області та Литовезької сільської ради відповідні запити з метою з`ясування факту відшкодування збитків державі, встановлення причин не звернення до суду з позовною заявою про стягнення збитків з ДП «Шахта № 9 «Нововолинська». (а.с. 35-43).

У відповідь на цей запит контролюючим органом повідомлено, що заходи представницького характеру щодо звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача заподіяної шкоди не вживались, Держекоінспекція не заперечує щодо здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Отже, Державна екологічна інспекція у Волинській області обізнана про необхідність захисту інтересів держави та мала відповідні повноваження для їх захисту, проте таких заходів не вжила, що відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави в особі зазначеного органу.

Між тим на запит обласної прокуратури Литовезька сільська рада зазначила про відсутність відшкодування суб`єктом господарювання заподіяної шкоди у сфері охорони водних ресурсів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначила, що сам факт не звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що вказаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів.

З наведеного слідує, що прокурор у поданій позовній заяві правомірно зазначив, що уповноваженим органом не здійснювався захист інтересів держави у цих спірних правовідносинах, а відтак, ним належним чином доведені підстави для звернення з відповідним позовом до суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 19.07.2018 у справі №822/1169/17.

Отже, оскільки всупереч покладених законодавством повноважень позивачами своєчасних та належних заходів для усунення виявлених порушень не вжито, суд прийшов до висновку, що прокурор аргументовано навів доводи щодо бездіяльності таких органів, що в призмі приписів ст.23 Закону України Про прокуратуру свідчить про правомірність звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції України у Волинській області та Литовезької сільської ради.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру Волинською обласною прокуратурою попередньо повідомлено Литовезьку сільську раду листом № 12-483 вих. 26 від 20.07.2026 про представництво інтересів держави в суді. (а.с. 63).

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

З матеріалів справи слідує, що слідчими СУ ГУНП у Волинській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024030000000357 від 09.08.2024 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 242 КК України, за фактом порушення ДП «Шахта № 9 «Нововолинська» правил охорони водних ресурсів. (а.с. 16-34).

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців Державного підприємства «Шахта №9 «Нововолинська» здійснює свою діяльність на території Литовезької сільської ради відповідно до статуту, затвердженого наказом Міністерства енергетики України від 05.08.2021 № 170. Початок самостійної господарської діяльності ДП «Шахта № 9 «Нововолинська» розпочало 01.05.2021.

Досудовим розслідуванням встановлено, що на території Державного підприємства «Шахта №9 «Нововолинська» розміщені джерела утворення забруднюючих речовин, які в подальшому скидаються у водні об`єкти. Зокрема це технічне обладнання, система водовідведення гірничих вод з підземних виробок на поверхню, через мулові картки, ставки відстійники у природні водойми.

Правилами охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1999 №465, передбачено скидання зворотних вод у водні об`єкти тільки за умови одержання в установленому порядку дозволу на спеціальне водокористування.

Між тим, дозвіл на спеціальне водокористування вказаним суб`єктом господарювання отримано лише 18.04.2025. (а.с. 30).

Під час здійснення досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду 29.08.2024 проведено огляд земельної ділянки з кадастровим номером 0721182400:03:000:0612, яка належить державі в особі Іваничівській районній державній адміністрації, Волинська обл., Володимирський район, смт. Іваничі, вул. Грушевського, 13, в тому числі на усіх господарських та адміністративних приміщеннях, які перебувають у господарському віданні Державного підприємства «Шахта №9 «Нововолинська» (Волинська обл., Володимирський район (колишній Іваничівський район), с. Литовеж, вул. Шахтарська, буд. 37) відібрано зразки води та вилучено ряд документів, які підтверджують здійснення господарської діяльності на території відповідної громади (копії документів, які стосуються водокористування та водовідведення, протокол дослідження якості стічних вод, затверджений головним інженером О. Куликом від 22.12.2022; дозвіл на спеціальне водокористування ДП «Волиньвугілля» ВП «Шахта №9 «Нововолинська» УКР №47/Вол; державний акт на право постійного користування на землю І-ВЛ №001760; документ, що містить відомості про ГДС речовин у водний об`єкт із зворотними водами підприємства, установи, організації, що затверджений 10.07.2015; спеціальний дозвіл на користування надрами №3104 від 11.08.2003; звітність про використання води за 2021-2023 роки; податкові декларації екологічного податку з додатками. (а.с. 18-20).

За результатами здійснення досудового розслідування встановлено, що Державне підприємство «Шахта №9 «Нововолинська» з 01.05.2021 по 17.04.2025 здійснювало скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об`єкти без одержання в установленому порядку дозволу на спеціальне водокористування.

Державною екологічною інспекцією у Волинській області, яка залучалася до огляду, проведено розрахунки розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів- наднормативне скидання забруднюючих речовин із зворотними водами (самовільний скид зворотних вод - без дозволу на спеціальне водокористування) Державним підприємством «Шахта №9 «Нововолинська» в р. Західний Буг за період з 01.05.2021 по 31.03.2025 на підставі Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389, зареєстрованим в Мін`юсті 14.08.2009 за № 767/16783. Загальна сума збитків становить 518 763 тис. гривень. (а.с. 45-54).

Судом встановлено, що момент подання позову заподіяні ДП «Шахта №9 «Нововолинська» збитки державі внаслідок здійснення самовільного скиду забруднюючих речовин у водний об`єкт залишаються не відшкодованими.

Водночас, згідно інформації Литовезької сільської ради, наданої на запит обласної прокуратури зазначено, що сплачені кошти ДП «Шахта №9 «Нововолинська» є надходженнями від сплати екологічного податку за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об`єкти. Також зазначено, що кошти у відшкодування збитків, завданих навколишньому природному середовищу внаслідок порушення вимог водного законодавства, до бюджету Литовезької сільської територіальної громади на надходили. (а.с. 36).

Між тим, сплата лише екологічного податку суб`єктом господарювання підтверджується податковими деклараціями. (а.с. 43-44).

За приписами ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Положення ст. 50 Конституції України гарантують кожному право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Відповідно до ст. 66 Конституції України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, відшкодовувати завдані ним збитки.

гідно ч. ч. 1, 3 ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Відповідно до положень ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог: здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища; здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб тощо.

Статтею 51 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що при проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об`єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування, а також в процесі експлуатації цих об`єктів забезпечується екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. При цьому повинні передбачатися вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров`я людей. Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов`язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію, повинні бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів.

Відповідно до положень ст. ст. 66, 68 Конституції України та ст. ст. 41, 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини заподіювача шкоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Водні відносини в Україні регулюються Водним кодексом України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими актами законодавства.

Відповідно до преамбули ВК України, всі води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ екологічного розвитку і соціального добробуту.

Усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування (ст. ст. 3, 6 ВК України).

Згідно з вимогами ст. 1 ВК України водокористування це використання вод (водних об`єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об`єктів); ліміт скиду забруднюючих речовин - граничний обсяг скиду забруднюючих речовин у поверхневі водні об`єкти, який встановлюється в дозволі на спеціальне водокористування.

Статтею 46 ВК України та ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що використання природних ресурсів в Україні, у тому числі і водних, здійснюється в порядку загального та спеціального використання.

Частинами першою та другою статті 48 ВК України унормовано, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

У відповідності до ст. 49 ВК України спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування.

При цьому водокористувачі зобов`язані дотримуватися встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території; здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу тощо (ст. 44 ВК України).

Статтею 70 ВК України передбачено, що скидання стічних вод у водні об`єкти допускається лише за умови наявності нормативів гранично допустимих концентрацій та встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин. Водокористувачі зобов`язані здійснювати заходи щодо запобігання скиданню стічних вод чи його припинення, якщо вони перевищують гранично допустимі скиди токсичних речовин та містять збудників інфекційних захворювань та за обсягом скидання забруднюючих речовин перевищують гранично допустимі нормативи.

Водночас, відповідно до положень п. 15 Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 465 від 25.03.1999, скидання зворотних вод у водні об`єкти допускається тільки за умови одержання в установленому порядку дозволу на спеціальне водокористування, а п. 17 Правил визначено, що граничний обсяг скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти встановлюється у дозволі на спеціальне водокористування.

Зазначені правила є обов`язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями та громадянами суб`єктами підприємницької діяльності, діяльність яких щодо скидання зворотних вод у водні об`єкти впливає або може вплинути на стан поверхневих вод.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі розміри викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів.

Як визначає ст. 95 ВК України, усі води (водні об`єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров`ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об`єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

Згідно із п. 6 ч. 3 ст. 110 ВК України відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.

Враховуючи вище викладене, Відповідачем допущено порушення вимог ст. ст. 44, 70 ВК України, ст. ст. 33, 51 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Зокрема, Державним підприємством «Шахта №9 «Нововолинська» здійснювався скид забруднюючих речовин зі зворотними водами у річку Західний Буг у період з 01.05.2021 по 31.03.2025 без дозволу на спеціальне водокористування.

В свою чергу, ст. 30 ВК України визначено, що збори за спеціальне водокористування справляються з метою стимулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включають рентну плату за спеціальне використання води та екологічний податок за скиди забруднюючих речовин у водні об`єкти, які встановлюються Податковим кодексом України.

Так Методика № 389 встановлює порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.

Пунктом 2.1 Методики встановлено, що наднормативними скидами забруднюючих речовин у водний об`єкт вважається самовільний скид зворотних вод без дозволу на спеціальне водокористування.

Розділ 5 Методики серед іншого визначає порядок та спосіб розрахунку заподіяної шкоди внаслідок самовільного скиду зворотних вод без наявності дозволу на спеціальне водокористування.

Отже, чинним законодавством встановлено підстави для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.

Крім цього, слід зазначити, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди міститься у ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та шкодою, вини.

Водночас, підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Вина та протиправна поведінка ДП «Шахта №9 «Нововолинська» полягає у тому, що підприємство всупереч вимог законодавства здійснювало скид забруднюючих речовин зі зворотними водами у річку Західний Буг.

Отже судом встановлено, що шкода завдана навколишньому природному середовищу внаслідок скиду забруднюючих речовин зі зворотними водами у водний об`єкт в розмірі 518 763 грн. підлягає стягненню з ДП «Шахта №9 «Нововолинська» у повному обсязі.

Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 14 ГПК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі поданих доказів суд дійшов висновку, що обставини, які є предметом доказування у справі, судом визнаються встановленими, позовні вимоги прокурора до відповідача є обґрунтованими та неспростованими, підтвердженими належними доказами, а тому шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища в розмірі 518 763 грн. підставна та підлягає відшкодуванню.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог сумі 6 225,16 грн., слід покласти на нього.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Державного підприємства «Шахта № 9 «Нововолинська» (вул. Шахтарська, 37, с. Литовеж, Волинська область, 45325, код ЄДРПОУ 41936988) на користь Литовезької сільської ради (вул. Якобчука Володимира, 11, с. Литовеж, 45325, код ЄДРПОУ 04335252) шкоду, завдану внаслідок порушення природоохоронного законодавства, в розмірі 518763 грн. на розрахунковий рахунок: Отримувач коштів ГУК у Волинській області с. Литовеж/21081100/; Код отримувача (ЄДРПОУ) 38009371; Номер рахунку № НОМЕР_1 /.

3. Стягнути з Державного підприємства «Шахта № 9 «Нововолинська» (вул. Шахтарська, 37, с. Литовеж, Волинська область, 45325, КОД ЄДРПОУ 41936988) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 6225,16 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду впродовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено 26.10.2026.

Суддя В. М. Дем`як