Рішення № 140950219, 14.10.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 жовтня 2026 рокуСправа № 903/573/26

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Губиш І.О., розглянувши справу

за позовом: Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради

до відповідача: Приватного підприємства "Сімейна Фортеця-1"

про стягнення 527 139,37 грн.

Представники сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув;

від прокуратури: Скучинський Леонід Євгенійович;

Встановив: Заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Сімейна Фортеця-1" 527 139,37 грн. заборгованості в тому числі: 454 723,39 грн. безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 51 185,58 грн. суми збитків від інфляції та 21 230,40 грн. трьох процентів річних.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на невиконання замовником будівництва свого обов`язку з перерахування до місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, щодо несвоєчасної оплати коштів пайової участі та нарахування у зв`язку з цим сум збитків від інфляції та відсотків річних.

Ухвалою суду від 22.06.2026 постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.07.2026.

Згідно довідки про неможливість проведення судового засідання від 17.08.2026р. у зв`язку з тимчасовою не працездатністю судді Дем`як В. М., судове засідання, що призначене на 17 серпня 2026 року на 10:15 год. у справі №903/573/26 не відбулось.

Ухвалою суду від 01.09.2026 призначено судове засідання на 09.09.2026.

Ухвалою суду від 09.09.2026 розгляд справи відкладено на 30.09.2026.

В судовому засіданні 30.09.2026 оголошено перерву до 07.10.2026.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просить суд їх задоволити з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач просить суд закрити провадження у справі з правових підстав викладених у клопотанні.

07.10.2026 в судовому засіданні оголошено перерву до 14.10.2026 для прийняття рішення по справі.

14.10.2026 в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог частково, з огляду на наступне.

У період з 11.06.2020 по 23.04.2025 ПП «Сімейна Фортеця-1» (відповідач) згідно документу, що дає право на виконання будівельних робіт, зокрема повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 11.06.2020 № ВЛ061201631048 було здійснено будівництво об`єкта: «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури в селі Струмівка Луцького району Волинської області».

Державною інспекцією архітектури та містобудування України 08.05.2025 зареєстровано декларацію про готовність вказаного об`єкту до експлуатації № ІУ 101250507894 від 08.05.2025, що підтверджується відповідним витягом з вебсайту «e-construction.gov.ua».

Код даного об`єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд 1122.1 «Будинки багатоквартирні масової забудови».

Декларація про готовність не містить даних про сплату відповідачем коштів пайової участі (аналогічно відомості про сплату коштів пайової участі відсутні і у витягу з ЄДЕССБ про реєстрацію вказаної декларації 08.05.2025).

Згідно декларації від 08.05.2025 № ІУ 101250507894, загальна площа усієї будівлі відповідача (багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури) становить 2426,1 кв. м, в тому числі площа квартир 1472,8 квадратних метрів.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.11.2025 у справі № 903/868/25, (яке набрало законної сили 02.12.2025), із відповідача/ПП «СІМЕЙНА ФОРТЕЦЯ» стягнуто на користь Підгайцівської сільської ради 716002,75 грн в т.ч.: 696606,62 грн безпідставно збережені грошові кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 14701,19 грн інфляційні втрати та 4694,94 грн 3% річних.

Зокрема, у справі № 903/868/25 встановлено, що відповідач, який безпідставно зберіг у себе кошти пайової участі (із 09.05.2025 день наступний за днем реєстрації декларації про готовність об`єкта № ІУ 101250507894, яка зареєстрована 08.05.2025, по 29.07.2025 дату, яка передує зверненню прокурора до суду із позовом), зобов`язаний був також сплатити інфляційні втрати та три проценти річних.

Для розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 09.05.2025 по 29.07.2025 включно до уваги взято загальну суму безпідставно збережених коштів пайової участі за вказаний вище період в розмірі 696606,62 гривень.

Згідно програмного модуля «Калькулятор підрахунку заборгованості штрафних санкції», розміщеного у відкритому доступі за посиланням https://ips.ligazakon.net/calculator/ff, загальний розмір інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 09.05.2025 по 29.07.2025 включно становить 19396,13 грн, з яких 14 701,19 інфляційне збільшення та 4 694,94 грн три проценти річних.

Відтак загальна сума коштів які підлягали стягненню із відповідача становила 716 002,75 грн (696606,62 грн основна сума боргу + 14 701,19 інфляційне збільшення та 4 694,94 грн три проценти річних).

На виконання рішення суду відповідач 18.11.2025 перерахував кошти в сумі 716002,75 грн до місцевого бюджету.

Прокурор доводить, що у судовій справі № 903/868/25 предметом спору виступало стягнення з відповідача коштів пайової участі із застосуванням приписів ст. 625 ЦК України, розрахунок, яких проведено лише на загальну площа квартир 1472,8 кв. м, а не на усю площу об`єкта будівництва 2426,1 квадратних метрів.

Також, звертає увагу суду на те, що розрахунок пайової участі у справі за №903/868/25 проведено із урахування лише площі квартир у даному будинку (1472,8 кв. м), яка є меншою від загальної площі об`єкта будівництва (2426,1 кв. м), а тому у розрахунку не взято до уваги 953,9 кв. м (2426,1 кв. м 1472,8 кв. м = 953,9 (кв. м), на які також підлягає нарахуванню пайова участь, згідно висновків Верховного Суду зі справи №916/848/25, у зв`язку з чим прокурор звернувся з даним позовом до суду.

Відповідач у клопотанні за вх.№01-87/3901/26 від 06.07.2026 вказує, що 11.11. 2025 у справі №903/868/25 Господарським судом Волинської області ухвалено рішення між тими самими сторонами щодо стягнення з ПП «СІМЕЙНА ФОРТЕЦЯ - 1» коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, що виникли у зв`язку із введенням в експлуатацію об`єкта будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями. Відповідач, звертає увагу суду на те, що 18.11.2025 року ПП «СІМЕЙНА ФОРТЕЦЯ- 1» виконало рішення суду у повному обсязі.

Та доводить, що у даній позовній заяві позивач зазначає, що:

- декларація про готовність об`єкта від 08.05.2025 містила відомості про загальну площу будівлі 2426,1 кв.м та площу квартир 1472,8 кв.м;

- під час розгляду справи №903/868/25 розрахунок був здійснений лише виходячи із площі квартир; - різниця площі 953,9 кв.м не була включена до розрахунку;

- підставою звернення з даним позовом є правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17.02.2026 у справі №916/848/25, посилаючись на який прокурор змінив методику суми пайової участі.

Отже, відповідач доводить, що позивачу були відомі всі фактичні дані для визначення розміру пайової участі, при зверненні з позовом у 2025, за результатом розгляду якого винесено рішення, яке відповідач виконав у повному обсязі 18.11.2025, а тому даний позов не ґрунтується на нових фактичних обставинах, а є наслідком зміни правової позиції позивача щодо способу розрахунку розміру пайової участі. Відповідач доводить, що позивач повторно звернувся до суду щодо того самого зобов`язання, намагаючись стягнути частину суми, за зобов`язанням, яке виконано відповідачем згідно рішення суду по справі № 903/868/25, оскільки позивач не заявляє нову самостійну вимогу, а просить фактично доплати за виконане відповідачем зобов`язання, аргументуючи свою позицію новою методикою розрахунків, однак процесуальне законодавство не передбачає процедури доплати через новий позов після виконання рішення суду, а тому просить суд закрити провадження у справі на підставі п. 3 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Надаючи правову оцінку даним спірним правовідносинам суд виходив із наступного.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.11.2025 у справі № 903/868/25, із відповідача/ПП «СІМЕЙНА ФОРТЕЦЯ» стягнуто на користь Підгайцівської сільської ради 716002,75 грн в т.ч.: 696606,62 грн безпідставно збережені грошові кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 14701,19 грн інфляційні втрати та 4694,94 грн 3% річних.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, за змістом ч. 4 ст. 75 ГПК України учасники господарського процесу звільненні від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляд іншої господарської, цивільної чи адміністративної справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, відповідно до ч. 7 ст. 75 ГПК України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді іншої справи.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення у мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 вказано, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

У постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №761/29966/16-ц вказано, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Верховний Суд у постанові від 16.05.2023 у cправі №910/16093/18 сформував з цього приводу наступну правову позицію, яка на даний час не була зміненою: "Правова оцінка обставин справи, здійснена іншим судом не має преюдиційного значення. Преюдицію мають виключно ті обставини, які суд безпосередньо дослідив і встановив.

Відтак суд у кожному випадку має дослідити та оцінити чи має місце правова оцінка чи преюдиційні обставини. Верховний Суд, з огляду на принципи господарського судочинства, які закріплені у пунктах 1, 4 частини третьої статті 2, статей 13, 73 - 80 ГПК України, висновує, що обставини справи, які встановлені у рішенні, мають оцінюватись судом під час розгляду даної справи у чіткому дотриманні статей 75, 76 і 86 ГПК України та з урахуванням того, що жодний доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили, а суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 86 ГПК України)".

Звертаючись до суду з позовом у справі №903/868/25 позовна вимога прокурора сформульована так: стягнути з Приватного підприємства «Сімейна Фортеця-1» на користь Підгайцівської сільської ради грошові кошти в розмірі 716002,75 грн в т.ч.: 696606,62 грн безпідставно збережені грошові кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 14701,19 грн інфляційні втрати та 4694,94 грн 3% річних.

Докази на обґрунтування прокурор подав : декларацію про готовність від 23.04.2025, витяг з Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ від 08.05.2025, повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 11.06.2020, витяг відносно Підгайцівської сільської ради, витяг відносно ПП Фортеця, розрахунок коштів які підлягають до стягнення.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.11.2025 у справі № 903/868/25 стягнуто з відповідача/ПП «СІМЕЙНА ФОРТЕЦЯ» на користь Підгайцівської сільської ради 716002,75 грн в т.ч.: 696606,62 грн безпідставно збережені грошові кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 14701,19 грн інфляційні втрати та 4694,94 грн 3% річних.

У даній справі позовна вимога прокурора сформульована так: стягнути з Приватного підприємства «Сімейна Фортеця-1» на користь Підгайцівської сільської ради 527 139,37 грн. заборгованості в тому числі: 454 723,39 грн. безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 51 185,58 грн. суми збитків від інфляції та 21 230,40 грн. трьох процентів річних.

Докази на обґрунтування прокурор подав також: декларацію про готовність від 08.05.2025, витяг відносно Підгайцівської сільської ради, витяг відносно ПП «Сімейна Фортеця -1», розрахунок коштів, які підлягають до стягнення, рішення Господарського суду Волинської області від 11.11.2025, повідомлення про початок будівельних робіт від 11.06.2020.

Отже, оцінюючи подані докази аналізуючи заявлену вимогу з позиції встановлення предмету та підставі позову суд встановив, що в справі №903/868/25 та в справі №903/573/26 спір переданий на розгляд суду між тими самими сторонами, щодо стягнення пайової участі за тим самим об`єктом будівництва, оскільки в обох справах:

-позивач - Підгайцівська сільська рада;

-особа, яка звертається в інтересах держави - Луцька окружна прокуратура Волинської області;

-відповідач ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «СІМЕЙНА ФОРТЕЦЯ - 1»;

-предмет позову про стягнення із замовника будівництва коштів пайової участі до місцевого бюджету.

-матеріально-правова вимога заявлена щодо того самого об`єкту нерухомості, та на підставі тих самих ж норм Закону України №132 ІХ та статті 1212 ЦК України.

На думку суду, виділення в новому позові окремих 953,9 кв.м. не створює нового предмета спору, оскільки площа об`єкта будівництва, його технічні характеристики та декларація про готовність до експлуатації існували ще до звернення Заступника керівника Луцької окружної прокуратури з первісним позовом та були йому відомі.

З огляду на викладене даний позов не ґрунтується на нових фактичних обставинах, а є наслідком зміни правової позиції прокурора щодо способу розрахунку розміру пайової участі.

На думку суду, заступник керівника Луцької окружної прокуратури повторно звернувся до суду щодо того самого зобов`язання, змінивши методику розрахунку (не з житлової площі, а з розрахунку загальної площі) посилаючись на постанову Верховного Суду від 17.02.2026 у справі 916/848/25.

За правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові по справі №910/3027/24 від 03.02.2026 посилання позивача на помилкове визначення площі при здійснені розрахунку у справі №903/273/25, оскільки Верховним Судом змінено методику розрахунку,яка викладена у постанові від 17.02.2026 у справі № 916/848/25 не свідчить про виникнення нового спору між сторонами, оскільки не змінює ані об`єкта правовідносин, ані юридичної підстави заявленої вимоги, як способу захисту.

Суд, дійшов висновку, що заявлений прокурором позов є повторною позовною вимогою про стягнення коштів, які на його думку відповідач був зобов`язаний сплатити, як пайову участь щодо того самого об`єкта будівництва та на підставі тих самих обставин.

На думку суду зміна методики нарахування розміру пайової участі не створює нового матеріального правового спору, а фактично є спробою повторного вирішення про розмір зобов`язання, яке вже було предметом судового розгляду.

Прийняття до розгляду позову, яким фактично переглядається (доповнюється новим розрахунком) вже виконане зобов`язання, підтверджене судовим рішенням, що набрало законної сили, суперечить принципу правової визначеності як складовій верховенства права, цей принцип послідовно захищається практикою Верховного Суду, зокрема в контексті необхідності забезпечення остаточності судових рішень і недопустимості повторного розгляду вже вирішеного спору. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо принципу правової визначеності (рішення у справах Брумареску проти Румунії від 28.10.1999 та Рябих проти росії від 24.07.2003), жодна зі сторін не вправі вимагати перегляду остаточного й обов`язкового судового рішення лише з метою повторного розгляду й ухвалення нового рішення; відступ від цього принципу допустимий лише за наявності істотних і непереборних обставин. Зміна практики Верховного Суду в іншій справі, ухвалена вже після остаточного вирішення й повного виконання справи № 903/273/25, такою не виступає такою обставиною. Суд погоджується із доводами відповідача, про те, що добросовісно виконавши рішення суду від 18.11.2025 у повному обсязі, визначеному цим рішенням, має право розраховувати на те, що зобов`язання за цим конкретним об`єктом будівництва є остаточно врегульованим, а не залишається відкритим для подальших «донарахувань» з боку позивача.

Одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є принцип верховенство права (п. 1 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України). Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України).

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу «res judicata» - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип стверджує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Відхід від «res judicatа» можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду у справі № 904/5517/20 від 08.07.2026р.).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2,4,5 ч першої ст. 175 Кодексу крім випадків, передбачених частиною другою ст. 175 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 175 ГПК України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі якщо є таке, що набрало законної сили рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

З урахуванням викладеного у стягненні основного боргу у розмірі 454 723,39 грн, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України ГПК України.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат в сумі 51 185,58 грн за період з 09.05.2025 по 17.11.2025 та 3% річних 21 230,40 грн. за період 18.11.2025 по 10.06.2026, судом враховано наступне.

У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що відповідальність, визначена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому відповідно застосовується за прострочку виконання грошового зобов`язання незалежно від домовленості сторін.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020р. (справа №910/4590/19), зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (п. 43 мотивувальної частини постанови).

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003р. затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом України і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003р. та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007р. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Вказана правова позиція відображена і в постанові Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі №905/21/19.

Поруч з цим, у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, за змістом даного листа, індекс інфляції повинен розраховуватися не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що у випадку, коли сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, то вона індексується за цей місяць, а якщо з 16 по 31 число вона індексується починаючи з наступного місяця.

Суд засвідчує, що законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три відсотки річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, у розумінні наведеного позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Дана правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2018 року по справі №913/70/18.

Відтак, оскільки внаслідок невиконання відповідачем грошового зобов`язання у позивача виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних виникає у позивача за кожен місяць (день) з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Наведена позиція суду відповідає правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц.

26.06.2020 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19).

Отже, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від висновків касаційного суду в постановах від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13 та від 14.01.2020 у справі № 924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної у цих нормативних актах.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

У постанові від 23.01.2019 у справі №320/7215/16-ц Верховний Суд зазначив, що за змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Звідси, касаційний суд дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на вищезазначені вимоги закону, не врахували, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку зі стягненням грошових коштів, невиконання якого зумовлює застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України. Не застосувавши зазначені положення закону, суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в означеній частині.

Схожий підхід до застосування частини 2 статті 625 ЦК України до нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму судових витрат, присуджених до стягнення на підставі судового рішення, застосовано Верховного Суду, зокрема, у постанові від 20.08.2025 у справі №910/10616/24. При цьому, у наведеній постанові викладено висновок про те, що моментом початку прострочення відповідачем грошового зобов`язання у спірних правовідносинах є наступний день після набрання судовими рішеннями законної сили.

Підхід щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму судового збору, стягнутого за рішення суду з наступного дня після набрання таким рішенням законної сиди, відображений і у постанові Верховного Суду від 11.11.2025 у справі № 922/4758/24.

Отже, факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем має преюдиційне значення та не підлягає доказуванню в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Позивач нарахував згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржнику, у зв`язку з цим за прострочення виконання грошового зобов`язання на суму основного боргу інфляційні втрати в сумі 51 185,58 грн за період з 09.05.2025 по 17.11.2025 та 3% річних 21 230,40 грн. за період 18.11.2025 по 10.06.2026.

Судом встановлено, що рішення Господарського суду Волинської області у справі №903/868/25 від 11.11.2025 виконано боржником добровільно 18.11.2025, а відтак 3% річних та інфляційні втрати слід нараховувати на суму боргу 696 606,62 грн., яка визначена у справі №903/868/26 та за період 29.07.2025 по 18.11.2025.

Отже, суд встановив, що за період з 29.07.2025 по 18.11.2025 інфляційні втрати в сумі 9 782,42 грн. та 3% в розмірі 6 469,86 грн. є підставними, відповідають фактичним обставинам справи та підлягають до задоволення. В решті позову слід відмовити.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати в сумі 807,34 грн. покладаються на відповідача.

Згідно ч. ч. 4, 5 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Згідно п.5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Підлягає поверненню Волинській обласній прокуратурі із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2728,34 грн., сплаченого на підставі платіжної інструкції №1532 від 16.06.2026 на суму 6325,67 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути із Приватного підприємства «Сімейна Фортеця-1» (43010, Волинська обл., Луцький р-н., м. Луцьк, вул. Дубнівська, 22Б, офіс 27, код ЄДРПОУ: 43573563) на користь Підгайцівської сільської ради (код ЄДРПОУ: 04332331) для зарахування в дохід місцевого бюджету (реквізити рахунку: Населений пункт Підгайцівська сільська ТГ; Отримувач ГУК у Волин.обл/с.Підгайці/24170000; Код отримувача (ЄДРПОУ) 38009371; Банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.); Номер рахунку (IBAN): UA198999980314121921000003542; Код класифікації доходів бюджету 24170000; Найменування коду класифікації доходів бюджету Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту; Наявність відомчої ознаки « 00» Без деталізації за відомчою ознакою) 16 252,28 грн. в т.ч.: інфляційних втрат у розмірі 9 782,42 грн. та 6 469,86 грн. - три проценти річних .

3.Стягнути з Приватного підприємства «Сімейна Фортеця-1» (43010, Волинська обл., Луцький р-н., м. Луцьк, вул. Дубнівська, 22Б, офіс 27, код ЄДРПОУ: 43573563) на користь Волинської обласної прокуратури (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 15, код ЄДРПОУ 02909915) 807,34 грн - витрат по сплаті судового збору.

4. Закрити провадження у стягненні основного боргу в сумі 454 723,39 грн.

5.Повернути Волинській обласній прокуратурі (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 15, код ЄДРПОУ 02909915) з державного бюджету судовий збір в сумі 2728,34 грн., що сплачений згідно платіжної інструкції №1532 від 16.06.2026 на суму 6325,67 грн.

6. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено

26.10.2026

Суддя В. М. Дем`як