Рішення № 140936312, 26.10.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/20211/25

Провадження № 2/369/7129/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

cудді Лапченко О.М.,

за участі секретаря Карпової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей та сім`ї Вишневого міської ради Бучанського району Київської області про визнання факту одноосібного виховання дитини, -

встановив:

ОСОБА_1 через свого представника адвоката Колошкіна Павла Ігоровича звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання матір`ю малолітньої дитини.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона є матір`ю малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого є відповідач ОСОБА_2 . Позивач стверджує, що самостійно здійснює виховання та утримання сина, забезпечує його належними соціально-побутовими умовами проживання, піклується про стан його здоров`я, фізичний, духовний та психологічний розвиток, створює необхідні умови для його навчання, відпочинку та всебічного розвитку. За твердженням позивача, більшість витрат, пов`язаних із проживанням, вихованням та утриманням дитини в Республіці Польща, вона покриває самостійно. На підтвердження своєї фінансової спроможності забезпечувати потреби дитини позивач посилається на банківську виписку від 02 жовтня 2025 року, відповідно до якої за період із 01 квітня 2025 року до 02 жовтня 2025 року оборот коштів на її рахунку становив 23 277,05 польських злотих, що, за наведеними у позовній заяві розрахунками, еквівалентно 264 620 грн. Також зазначає, що частина отриманих коштів у розмірі 15 022 польських злотих, що еквівалентно 171 000 грн, є оплатою за цивільно-правовим договором, оскільки вона працює продавцем. Позивач вказує, що відповідач не заперечує факту проживання малолітнього сина разом із матір`ю, яка створила належні умови для його комфортного проживання, здійснює догляд за дитиною, піклується про стан її здоров`я та забезпечує повсякденні потреби. Крім того, позивач зазначає, що у зв`язку із самостійним вихованням та утриманням дитини виникає необхідність у регулярних поїздках за межі України з метою забезпечення її базових потреб, організації відпочинку під час літніх канікул, проведення часу з родичами, оздоровлення та інших заходів, спрямованих на належний розвиток дитини. Водночас, оскільки дитина є малолітньою, для перетинання державного кордону в певних випадках необхідна згода другого з батьків, отримання якої, за твердженням позивача, нерідко затримується відповідачем. Такі обставини, на її думку, ускладнюють організацію поїздок, створюють перешкоди для реалізації запланованих заходів, призводять до додаткових фінансових витрат та негативно впливають на належне забезпечення інтересів дитини. Позивач вважає, що юридичне встановлення факту самостійного виховання та утримання нею малолітнього сина є необхідним для забезпечення повноцінного життя та розвитку дитини, усунення перешкод в організації поїздок і запобігання ризикам порушення її інтересів. Зазначає, що намагалася врегулювати спірне питання шляхом переговорів, однак досягти бажаного результату не вдалося. Посилаючись на положення статей 141, 150, 153, 155, 160 СК України, статей 29 ЦК України, 8, 11 Закону України «Про охорону дитинства», позивач просить суд встановити факт самостійного виховання та утримання нею, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 листопада 2025 року справа прийнята до провадження.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 січня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Колошкін Павло Ігорович у судове засідання не з`явилися. Водночас представник позивача адвокат Колошкін П.І. подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та її представника, в якій просив здійснювати розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Карпенко Альона Андріївна у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, підтримали доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У поданому 23 грудня 2025 року відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та недоведеними, оскільки він не ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, бере участь у вихованні, утриманні та розвитку малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач не заперечує, що з липня 2022 року дитина проживає разом із матір`ю на території Республіки Польща, однак вважає, що сам по собі факт окремого проживання батьків не свідчить про самостійне виховання та утримання дитини одним із них і не звільняє іншого з батьків від виконання батьківських обов`язків. Зазначає, що рішенням виконавчого комітету Вишневої міської ради Бучанського району Київської області від 26 серпня 2025 року № 53/11 встановлено порядок його спілкування з малолітнім сином, який передбачає можливість спілкування з дитиною засобами зв`язку в понеділок, середу, п`ятницю та неділю з 19:00 до 21:00, а також проведення спільного часу під час періодів канікул за попередньою домовленістю з матір`ю дитини. На підтвердження участі в матеріальному забезпеченні сина відповідач посилається на те, що ним відкрито банківський рахунок для дитини, на який він перераховує кошти, а також зазначає про сплату аліментів та відсутність заборгованості з їх сплати. Крім того, стверджує, що додатково перераховує позивачу кошти на утримання сина, оплачує заняття дитини з логопедом, бере участь в організації медичних оглядів та лікування, придбаває дитині одяг, іграшки й інші необхідні речі. Також відповідач вказує, що підтримує із сином постійний зв`язок за допомогою телефонних розмов, аудіо- та відеозв`язку через месенджер Viber, обмінюється з ним повідомленнями та фотографіями. За його твердженням, він спілкується з дитиною не лише дистанційно, а й особисто, зокрема під час перебування сина на території України. Зазначає, що влітку 2025 року син перебував разом із ним в Україні, де він займався його вихованням, забезпечував належні умови проживання, дозвілля та розвитку. На підтвердження зазначених обставин посилається на акт обстеження умов проживання від 06 серпня 2025 року, фотоматеріали спільного проведення часу з дитиною та показання осіб, яким відомі обставини його участі у вихованні сина. Щодо доводів позивача про затримку надання ним дозволів на перетинання дитиною державного кордону відповідач зазначає, що такі твердження не підтверджені належними доказами. Зокрема, позивачем не надано доказів звернення до нього з проханням надати відповідний дозвіл, відмови у його наданні чи зволікання з його оформленням. Крім того, відповідач посилається на положення законодавства, якими передбачено випадки перетинання державного кордону України дитиною без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків. Відповідач вважає, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про його фактичне самоусунення від виховання та утримання дитини, а надані нею документи не підтверджують здійснення виховання та утримання сина виключно матір`ю. Також зазначає, що між сторонами існує спір щодо участі батька у вихованні дитини, однак такий спір не може бути вирішений шляхом встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини матір`ю за відсутності відповідних правових підстав. На думку відповідача, задоволення позовних вимог може призвести до необґрунтованого обмеження його батьківських прав та негативно вплинути на інтереси дитини. Посилаючись на положення Сімейного кодексу України, Конвенції про права дитини, Закону України «Про охорону дитинства», відповідач наголошує, що мати та батько мають рівні права й обов`язки щодо дитини, незалежно від факту спільного чи окремого проживання, а встановлення факту самостійного виховання дитини одним із батьків потребує доведення виняткових обставин, які у цій справі, на його переконання, відсутні. З огляду на викладене відповідач та його представник просили суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітнього ОСОБА_3 .

Представник третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області у судове засідання не з`явився. Водночас до суду надійшла заява начальника Служби у справах дітей та сім`ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області Костини Віктора Анатолійовича про розгляд справи за відсутності представника третьої особи, в якій останній просив здійснювати розгляд справи за наявними матеріалами та доказами, з урахуванням фактичних обставин справи, і ухвалити рішення відповідно до вимог чинного законодавства України.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до таких висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

За змістом статей 7680 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі статтею 150 СК України на батьків покладено обов`язок виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати здобуття нею освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до частин першої та другої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Отже, саме по собі окреме проживання одного з батьків від дитини не припиняє його батьківських прав та обов`язків і не означає автоматичного набуття іншим із батьків правового статусу особи, яка самостійно здійснює всі батьківські права та обов`язки.

Верховний Суд у постанові від 20 січня 2026 року у справі № 705/7214/24 (провадження № 61-6387св25), підтверджуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), виходив із того, що внаслідок настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які підтверджуються актами цивільного стану, зокрема свідоцтвом про смерть, або відповідним рішенням суду, зокрема про позбавлення батьківських прав, визнання особи недієздатною, померлою чи безвісно відсутньою, особа позбавляється можливості користуватися відповідною батьківською правосуб`єктністю. У такому випадку відповідні права та обов`язки припиняються або змінюються в установленому законом порядку та не потребують додаткового підтвердження того, що інший із батьків самостійно їх виконує.

Верховний Суд також наголошує, що сімейним законодавством не передбачено припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини лише внаслідок фактичного невиконання таких обов`язків одним із батьків. Визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15 січня 2026 року у справі № 442/5036/24 (провадження № 61-7255св25).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З матеріалів справи вбачається, що дитина проживає разом із матір`ю на території Республіки Польща. Зазначена обставина сторонами не заперечується.

Звертаючись до суду, позивач посилається на те, що самостійно здійснює виховання та утримання сина, забезпечує його матеріальні й побутові потреби, навчання, лікування та розвиток, у зв`язку із чим просить встановити факт одноосібного виховання та утримання дитини без участі батька.

На підтвердження заявлених вимог позивачем надано документи щодо проживання дитини разом із нею, її матеріального становища, отримання доходів та здійснення витрат на забезпечення потреб дитини.

Зокрема, позивач посилається на банківську виписку за період із 01 квітня 2025 року до 02 жовтня 2025 року, відповідно до якої здійснювалися операції на загальну суму 23277,05 польських злотих. За твердженням позивача, частину зазначених коштів становить винагорода, отримана нею за виконання роботи на території Республіки Польща.

Суд бере до уваги, що обов`язок щодо утримання та виховання дитини покладається на обох батьків, а виконання одним із них відповідних батьківських обов`язків не виключає їх виконання іншим із батьків.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Отже, проживання дитини з одним із батьків та здійснення ним повсякденного догляду за дитиною не є тотожними факту одноосібного виховання дитини за повної відсутності участі другого з батьків.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач ОСОБА_2 зазначає, що бере участь у матеріальному забезпеченні сина, спілкується з ним, купує подарунки, здійснює поїздки для зустрічей із дитиною та підтримує з нею особисті стосунки.

На підтвердження зазначених обставин відповідачем надано банківські виписки, квитанції про переказ коштів, довідку державного виконавця, матеріали листування, фотографії та документи щодо перетину державного кордону.

Зокрема, з квитанції АТ «Універсал Банк» від 26 вересня 2025 року вбачається, що ОСОБА_2 здійснив переказ грошових коштів у розмірі 6 400 грн одержувачу, зазначеному як « ОСОБА_4 ». Аналогічні перекази підтверджуються й іншими квитанціями. У призначенні зазначених платежів вказано «Переказ особистих коштів».

Таким чином, надані банківські документи підтверджують здійснення відповідачем грошових переказів, що не узгоджується з твердженням про повну відсутність будь-якої матеріальної участі батька в забезпеченні сімейних потреб.

При цьому суд враховує, що саме по собі зазначення в платіжних документах призначення платежу як переказу особистих коштів не дозволяє безумовно встановити, на які конкретно потреби витрачено зазначені суми. Водночас у сукупності з іншими матеріалами справи такі документи підлягають оцінці при перевірці доводів сторін щодо участі відповідача в утриманні дитини.

Крім того, відповідачем надано довідку органу державної виконавчої служби щодо виконання судового наказу № 369/7058/24 від 13 травня 2024 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 .

Із зазначеної довідки вбачається, що на примусовому виконанні перебуває відповідний виконавчий документ, а станом на 19 грудня 2025 року заборгованість зі сплати аліментів відсутня.

Суд оцінює зазначену довідку як письмовий доказ виконання відповідачем установленого судовим рішенням обов`язку щодо матеріального утримання дитини.

Відсутність заборгованості зі сплати аліментів сама по собі не підтверджує належного виконання відповідачем усіх батьківських обов`язків, зокрема щодо виховання та особистого спілкування з дитиною. Разом із тим вона спростовує доводи про повне невиконання ним обов`язку щодо матеріального утримання сина протягом відповідного періоду.

Судом також досліджено надані відповідачем роздруківки електронного листування, у якому містяться повідомлення щодо придбання дитячого взуття, одягу, надсилання фотографій та підтримання спілкування.

Зазначені матеріали свідчать про наявність повідомлень, пов`язаних із придбанням речей для дитини, однак самі по собі не підтверджують ані регулярності такого забезпечення, ані фактичного отримання дитиною конкретних речей. Разом із тим зазначене листування в сукупності з іншими доказами не дає підстав беззаперечно стверджувати про повну відсутність інтересу відповідача до потреб сина.

До матеріалів справи також долучено фотографії, на яких зображено відповідача із сином під час відпочинку, спільного дозвілля, перебування в закладі харчування та інших обставин спільного проведення часу.

Оцінюючи вказані фотографії, суд виходить із того, що фотозображення самі по собі не дозволяють встановити точний час, місце, тривалість та регулярність спілкування осіб, зображених на них. Водночас вони підтверджувати факти особистого спілкування.

Крім того, відповідачем надано відповідь Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на адвокатський запит щодо перетину державного кордону ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У відповіді наведено відомості про перетин державного кордону зазначеними особами у період із 24 лютого 2022 року до 19 грудня 2025 року.

Також відповідачем подано документи щодо направлення поштового відправлення, яке, за його поясненнями, містило телефон і солодощі для сина як новорічний подарунок.

При цьому суд враховує, що факт проживання дитини на території іншої держави об`єктивно впливає на можливість щоденного особистого спілкування з тим із батьків, хто проживає окремо.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 9 Конвенції про права дитини передбачено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль для забезпечення визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Таким чином, законодавство виходить із рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини, а проживання дитини з одним із них не припиняє прав та обов`язків іншого.

Вирішуючи заявлені вимоги, суд виходить із того, що предметом доказування в цій справі є не лише факт проживання дитини з матір`ю та здійснення нею повсякденного догляду, а й наявність або відсутність фактичної участі батька у вихованні та утриманні дитини.

Із досліджених матеріалів справи вбачається, що позивач забезпечує проживання сина разом із нею на території Республіки Польща, здійснює його повсякденний догляд та бере безпосередню участь у забезпеченні потреб дитини.

Разом із тим надані відповідачем докази свідчать про здійснення ним грошових переказів, виконання обов`язку зі сплати аліментів, а також про наявність обставин, які підтверджують підтримання ним контактів із сином та вчинення дій, спрямованих на участь у його житті.

Суд враховує, що сплата аліментів не є тотожною безпосередній участі у вихованні дитини, а окремі зустрічі, подарунки чи повідомлення самі по собі не свідчать про належне та систематичне виконання всіх батьківських обов`язків.

Однак для задоволення заявленої вимоги про встановлення факту одноосібного виховання та утримання дитини позивач повинна довести саме ті обставини, на які вона посилається, зокрема відсутність участі іншого з батьків у відповідних аспектах життя дитини.

Оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що доказів, достатніх для встановлення факту повного самоусунення відповідача від виховання та утримання дитини, позивачем не надано.

Натомість матеріали справи містять документи, які підтверджують здійснення відповідачем платежів на користь матері дитини та відсутність заборгованості зі сплати аліментів станом на 19 грудня 2025 року.

Суд також бере до уваги, що наведені сторонами обставини свідчать про наявність між батьками розбіжностей щодо обсягу участі кожного з них у вихованні дитини, проте самі по собі такі розбіжності не є достатньою підставою для встановлення факту одноосібного виховання дитини одним із батьків.

Посилання позивача на труднощі, пов`язані з отриманням згоди відповідача на вирішення окремих питань щодо дитини, також не підтверджують відсутності участі батька в її вихованні та утриманні. Наявність таких труднощів може бути предметом вирішення у встановлений законом спосіб з урахуванням характеру конкретного спору та найкращих інтересів дитини.

Суд зазначає, що встановлення факту одноосібного виховання дитини не може ґрунтуватися виключно на тому, що дитина проживає з матір`ю, а остання здійснює основний обсяг щоденного догляду за нею.

Крім письмових доказів, судом досліджено показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , допитаних у судовому засіданні за клопотанням сторони відповідача.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_5 , яка є матір`ю відповідача та бабусею малолітнього ОСОБА_3 , пояснила, що її син ОСОБА_2 підтримує зв`язок зі своєю дитиною, цікавиться її життям, здоров`ям, навчанням та розвитком. За словами свідка, відповідач піклується про сина, намагається брати участь у його вихованні, забезпечує матеріально, купує необхідні речі та подарунки. Свідок зазначила, що проживання дитини разом із матір`ю за кордоном ускладнює можливість постійного особистого спілкування батька із сином, однак відповідач не втрачає інтересу до дитини та підтримує з нею сімейні стосунки.

Свідок ОСОБА_6 , яка є дружиною відповідача, пояснила, що їй відомо про спілкування ОСОБА_2 із сином ОСОБА_8 , а також про його наміри та дії, спрямовані на підтримання належних стосунків із дитиною. Зі слів свідка, відповідач цікавиться потребами сина, бере участь у його матеріальному забезпеченні, придбаває для нього одяг, взуття та інші необхідні речі, підтримує зв`язок із дитиною і прагне проводити з нею час. Свідок також зазначила, що відповідач не відмовлявся від виконання батьківських обов`язків та виявляє зацікавленість у вихованні й розвитку сина.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що знайома з відповідачем та обізнана про його стосунки із сином. За словами свідка, влітку вона спільно з відповідачем та його сином ОСОБА_8 проводила час, відвідувала торговельні центри, розважальні заклади та дитячі майданчики. Свідок зазначила, що особисто спостерігала спілкування відповідача з дитиною, його увагу до сина та спільне проведення ними дозвілля.

Оцінюючи показання зазначених свідків, суд враховує, що ОСОБА_5 є матір`ю відповідача, а ОСОБА_6 його дружиною, у зв`язку із чим їхні показання підлягають оцінці з урахуванням родинних зв`язків із відповідачем та можливої зацікавленості в результатах розгляду справи.

Водночас сам по собі факт перебування свідків у родинних відносинах із відповідачем не є підставою для відхилення їхніх показань. Суд оцінює такі показання з погляду їх послідовності, узгодженості з іншими доказами та обізнаності свідків про обставини, які вони повідомили.

У сукупності з наданими банківськими документами, довідкою державного виконавця, фотографіями та матеріалами листування показання свідків мають значення для оцінки доводів відповідача про підтримання ним зв`язку із сином та участь у його житті.

Отже, оцінюючи показання допитаних свідків разом з іншими дослідженими доказами, суд доходить висновку, що наявні у справі відомості не дають достатніх підстав для встановлення факту повного самоусунення відповідача від виховання та утримання малолітнього сина, тоді як проживання дитини з матір`ю та здійснення нею основного обсягу повсякденного догляду самі по собі не доводять одноосібного виховання дитини за повної відсутності участі батька.

За наведених обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами обставин, необхідних для встановлення заявленого факту одноосібного виховання та утримання малолітнього ОСОБА_3 без участі його батька ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, враховуючи принцип найкращого забезпечення інтересів дитини, рівність прав та обов`язків батьків, а також результати оцінки доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту одноосібного виховання та утримання дитини.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 12, 13, 7682, 89, 133, 137, 141, 259, 263265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей та сім`ї Вишневого міської ради Бучанського району Київської області про визнання факту одноосібного виховання дитини відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя - Лапченко О.М.

26.10.2026 року