Рішення № 140936114, 22.10.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/10571/24

Провадження № 2/369/1532/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Фінагеєвої І.О.,

при секретарі Касяненко К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/10571/24 за позовом ОСОБА_1 до Бучанської районної ради Київської області про скасування рішення про державну реєстрацію та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Клечановська Юлія Іванівна звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою до Бучанської районної ради Київської області про скасування рішення про державну реєстрацію та визнання права власності.

Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування належить 1/2 частина жилого будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Договір дарування посвідчено 04 листопада 1981 року заступником старшого державного нотаріуса першої київської обласної державної нотаріальної контори Московітіною Л.В., реєстровий № 5643.

Інша 1/2 частина вказаного житлового будинку також належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області Черняк О.В. 19 липня 2005 року за реєстровим № 1-1310 позивачу як спадкоємцю ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Так, як зазначає представник позивача, належні ОСОБА_1 частки одного житлового будинку внаслідок неодноразової зміни адресної нумерації та подальшої державної реєстрації речових прав були відображені у правовстановлюючих та реєстраційних документах за різними адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 .

На підставі викладеного, представник позивача звертається до суду та просить:

-скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , номер запису про право власності 4319787, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 10082201 від 20 січня 2014 року, прийняте державним реєстратором Камлик Світланою Олександрівною Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області;

-визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_1 як спадкоємцю ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , державним нотаріусом Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області Черняк О. В. 19 липня 2005 року, реєстр № 1-1310.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 червня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

03 жовтня 2024 року на адресу суду від представника Бучанської районної ради Київської області надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що даний позов пред`явлений неналежному відповідачеві. З системного аналізу мотивувальної та прохальній частин позовної заяви ОСОБА_1 та матеріалів долучених до неї, можна зробити висновок, що Позивач пред`являючи позов до Бучанської районної державної адміністрації Київської області не зазначив у чому саме полягає вимога до Відповідача. Крім того, вказано, що у даній справі Бучанська районна державна адміністрація Київської області не має відповідати за пред`явленим позовом, не порушувала права ОСОБА_1 , а тому є усі правові підстави вважати, що Бучанська районна державна адміністрація Київської області є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки скасування рішення про державну реєстрацію права власності та визнання за Позивачем право власності на нерухоме майно не створить жодних юридичних наслідків для райдержадміністрації. На підставі викладеного, просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 квітня 2025 року клопотання представника позивача про заміну неналежного відповідача було задоволено. Замінено неналежного відповідача Бучанську районну державну (військову) адміністрацію Київської області на належного відповідача Бучанську районну раду Київської області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання позивач та її представник не з`явилися, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Представник позивача надала суду заяву, у якій просила розгляд справи здійснювати без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

У судове засідання представник відповідача не з`явився, повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином, причини неявки не повідомив. Відповідач на адресу суду відзиву на позовну заяву не подав, ухвалу суду про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками отримав, вказана кореспонденція повернулася на адресу суду з відміткою працівника поштового зв`язку «вручено за довіреністю». Причини неможливості подати відзив суду не повідомив. Будь-яких заяв, клопотань станом на час прийняття рішення до суду не надходило.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п.п. 3,4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги та заперечення, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що на підставі договору дарування від 04 листопада 1981 року ОСОБА_1 належить 1/2 частина житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчено заступником старшого державного нотаріуса Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Московітіною Л. В. та зареєстровано в реєстрі за № 5643.

Згідно з копією Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 197101514 від 28 березня 2014 року, право власності ОСОБА_1 на зазначену частину нерухомого майна зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 5141488, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 11983499. У додаткових відомостях до вказаного Витягу зазначено, що рішенням виконавчого комітету Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 28 листопада 2013 року № 4/4 «Про заміну адресного номера домоволодіння» змінено адресний номер домоволодіння з АДРЕСА_4 .

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 липня 2005 року ОСОБА_1 також належить 1/2 частина житлового будинку за адресою: АДРЕСА_5 , набута нею в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 . Свідоцтво про право на спадщину за законом видано державним нотаріусом Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області Черняк О. В. 19 липня 2005 року, зареєстровано в реєстрі за № 1-1310.

Відповідно до матеріалів технічної інвентаризації право ОСОБА_1 на успадковану 1/2 частину домоволодіння було зареєстровано в БТІ 09 листопада 2005 року під реєстровим № 944 у книзі № 3.

Згідно з копією Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 20037334 від 04 квітня 2014 року, право власності ОСОБА_1 на зазначену частину нерухомого майна зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 4319787, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 10082201. У додаткових відомостях до вказаного Витягу зазначено, що рішенням виконавчого комітету Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 28 листопада 2013 року № 4/21, змінено адресний номер домоволодіння з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2 .

З відповіді КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області» та матеріалів інвентаризаційних справ вбачається, що інвентаризаційна справа № 108 стосується будинку АДРЕСА_6 , а право власності на 1/2 частину цього домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 липня 2005 року.

Також із матеріалів інвентаризаційної справи житлового будинку, який обліковувався за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що станом на 1986 рік власниками цього житлового будинку були ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 1/2 частині кожний.

Листом Бучанської районної державної (військової) адміністрації Київської області від 02 травня 2024 року № М-211-01.4-01 повідомлено, що рішення про зміну або коригування адреси повинно, додатково, містити відомості про попередню адресу тому, рекомендовано ОСОБА_1 надати до заяви рішення виконкому Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 28 листопада 2013 року №4/4 «Про заміну адресного номера домоволодіння» та рішення виконкому Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 28 листопада 2013 року №4/21, яким змінено адресу житлового будинку АДРЕСА_5 на АДРЕСА_2 . Зауважено, що підставами для відмови у прийнятті місцевою державною адміністрацією рішення про присвоєння, зміну, коригування адреси є розміщення об`єкта за межами території, на яку поширюються повноваження місцевої державної адміністрації або наявність в Реєстрі будівельної діяльності рішення відповідного органу з присвоєння адреси з цього питання. Звернено увагу, що відповідно до положень ст. 26-4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, які будуються (збудовані) на земельній ділянці. право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не потребують прийняття рішення про присвоєння адреси. Адресою такого об`єкта вважається місце розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний будинок, згідно із відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За бажанням замовника, такому об`єкту може бути присвоєно адресу в порядку, який визначено положеннями ст. 26-4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до частин 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за ч. 1 ст. 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Отже, право на судовий захист пов`язується з наявністю порушення, невизнання або оспорювання права чи охоронюваного законом інтересу, а обраний спосіб захисту повинен відповідати змісту права, характеру його порушення та забезпечувати реальне поновлення порушеного права.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Таким чином, саме на позивачеві лежить обов`язок довести обставини, якими вона обґрунтовує порушення свого права, наявність відповідного спору та необхідність застосування обраного способу судового захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

З матеріалів справи судом встановлено, що право власності на 1/2 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , та на 1/2 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-1310, виданого 19 липня 2005 року та на підставі договору дарування № 5643 від 04 листопада 1981 року, відповідно.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Доказів того, що відповідач, або інші особи будь-яким чином оспорюють належність вказаного майна позивачу, заперечують її право власності або вчиняють дії, спрямовані на позбавлення її цього права, матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд не вбачає порушень прав власності позивача на вищевказане нерухоме майно та потреби у повторному визнанні судом цього права в порядку ст. 392 ЦК України.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що вимоги позовної заяви фактично зводяться до усунення розбіжностей у внесених до реєстру адресних відомостях вказаних об`єктів нерухомого майна.

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права власності суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі допущення технічної помилки (граматичної описки, друкарської, арифметичної чи іншої помилки) під час внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав державний реєстратор самостійно виправляє таку помилку, за умови що документи за результатом розгляду заяви заявнику не видавалися. У разі якщо після отримання заявником документів за результатами розгляду заяви виявлено технічну помилку, допущену під час внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права, обтяження речових прав, зокрема помилку у відомостях про суб`єкта речового права, обтяження, відомостях про речове право, обтяження, відомостях про нерухоме майно, у тому числі його технічних характеристиках, або якщо відбулося виправлення такої помилки в документах, що подавалися для державної реєстрації прав, або відбулася зміна адреси об`єкта нерухомого майна, такі помилки, відомості виправляються державним реєстратором на підставі заяви особи, відомості про речові права, обтяження речових прав якої містять таку помилку, відомості, а у випадку, передбаченому пунктом 2 частини сьомої статті 37 цього Закону, - посадовою особою Міністерства юстиції України, його територіальних органів або на підставі рішення Міністерства юстиції України, його територіальних органів - державним реєстратором, яким допущено технічну помилку.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Так, суд зазначає, що скасування державної реєстрації права власності та виправлення відомостей про адресу об`єкта нерухомого майна є різними за своїм правовим змістом процедурами.

Скасування державної реєстрації права власності саме по собі не може використовуватися як стороною для усунення розбіжностей в адресних відомостях за наявності відповідних правовстановлюючих документів, якщо право власності позивача ніким не оспорюється, а необхідність припинення зареєстрованого речового права не обґрунтована.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Отже, при дослідженні судом обставин існування в особи права власності на нерухомість необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

Як вбачається з вимог позовної заяви, позивач просить суд скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , яке було зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-1310 від 19 липня 2005 року.

Крім того, позивач просить визнати право власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області Черняк О. В. 19 липня 2005 року за реєстровим № 1-1310.

Вище судом було з`ясовано, що відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 липня 2005 року ОСОБА_1 належить 1/2 частина житлового будинку за адресою: АДРЕСА_5 .

Рішення виконавчого комітету Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 4/21 від 28 листопада 2013 року, на підставі якого, яка зазначено у додаткових відомостях Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 20037334 від 04 квітня 2014 року, було змінено адресу житлового будинку з АДРЕСА_5 на АДРЕСА_2 , матеріали справи не містять.

За таких обставин задоволення вимоги про скасування державної реєстрації права власності не відповідатиме меті звернення позивача до суду, оскільки не забезпечить належного коригування адресних відомостей, натомість може спричинити повторну реєстрацію права власності на майно з різними адресними відомостями та, відповідно, необхідність вчинення додаткових дій для вирішення питань з аналогічних підстав.

Суд також ураховує положення ст. 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до якої адреса об`єкта нерухомого майна є унікальна структурована сукупність реквізитів, що використовуються для ідентифікації об`єкта та визначення місця його розташування на місцевості.

У вказаній статті, зокрема у пунктах 5-9, визначено повноваження уповноважених органів щодо присвоєння, зміни, коригування та скасування адрес об`єктів нерухомого майна.

Зі змісту ч. 4 ст. 26-4 цього Закону вбачається, що індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, які будуються (збудовані) на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (крім будинків, які містять дві та більше квартир, споруджених відповідно до законодавства), не потребують прийняття рішення про присвоєння адреси. Адресою такого об`єкта вважається місце розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний будинок, згідно із відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За бажанням замовника такому об`єкту може бути присвоєно адресу в порядку, визначеному цією статтею.

Отже, для правильного вирішення питання про адреси належного позивачу нерухомого майна необхідно встановити правовий статус кожного з вказаних об`єктів, відомості про земельну ділянку, на якій вони розташовані, та відповідність наявних адресних відомостей документам, на підставі яких відповідні адреси були присвоєні або змінені.

З наданої позивачем відповіді Бучанської районної державної (військової) адміністрації Київської області від 02 травня 2024 року № М-211-01.4-01 на лист позивача, однозначної відмови вказаного органу у зміні або коригуванні адреси об`єкту нерухомого майна, прийняття рішень про скасування чи зміну права власності позивача або заперечень щодо належності позивачу вказаного майна, суд не вбачає.

Натомість, суд звертає увагу на те, що у вказаному листі Бучанською районною державною (військовою) адміністрацією Київської області повідомлено позивачу про необхідність подання додаткових документів, зокрема, рішень виконавчого комітету від 28 листопада 2013 року № 4/4 та № 4/21, для належного розгляду питання про адресу, а також роз`яснено положення ст. 26-4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Так, суд зазначає, що позивач не позбавлена можливості звернутися до уповноваженого органу з належно оформленою заявою про зміну або коригування адреси, додавши документи, необхідні для її розгляду, зокрема, зазначені у листі Бучанської райдержадміністрації рішення виконавчого комітету від 28 листопада 2013 року № 4/4 та № 4/21. У разі прийняття уповноваженим органом рішення про відмову в задоволенні відповідної заяви, така відмова може бути предметом окремого судового контролю за наявності передбачених законом підстав.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Застосування принципу змагальності виключає можливість застосування концепції негативного доказу.

У Постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13 Суд зауважив, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Аналогічна позиція міститься у Постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 20 листопада 2024 року по справі № 686/28882/23 (провадження 61-13125св24).

Дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позивач не довела належними та допустимими доказами наявності порушення, невизнання або оспорювання відповідачем або іншими особами її права власності, а також не обґрунтувала необхідності у скасуванні державної реєстрації вже зареєстрованого за нею права власності як способу усунення розбіжностей в адресних відомостях.

З огляду на викладене, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає характеру встановлених судом правовідносин, оскільки заявлені вимоги про скасування державної реєстрації та визнання права власності не спрямовані безпосередньо на вирішення питання про зміну або коригування адреси, яке фактично є предметом звернення позивача до суду.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

В порядку ст. 141 ЦПК України, суд не розглядає питання розподілу судових витрат, враховуючи, що в межах даного спору судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 178, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Бучанської районної ради Київської області про скасування рішення про державну реєстрацію та визнання права власності, - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня винесення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА