Ухвала суду № 140930160, 26.10.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/10530/17

Провадження № 4-с/638/44/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

головуючої судді Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Сікорського А.С.,

скаржника (боржника) - ОСОБА_1 ,

представника скаржника (боржника) - ОСОБА_2

приватного виконавця виконавчого округу Харківської області - Близнюкова Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу в залі суду в м. Харкові скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича, скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 80695470 від 07 квітня 2026 року,

встановив:

16 травня 2026 року ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича.

Скарга обгрунтована незаконністю дій приватного виконавця Близнюкова Ю.В. (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 07.04.2026 щодо відкриття виконавчого провадження № 80695470 за виконавчим листом, виданим Шевченківським районним судом м. Харкова у справі № 638/10530/17.

В обгрунтування скарги ОСОБА_1 вказує на те, що в постанові про відкриття виконавчого провадження № 80695470 від 07.04.2026 зазначено, що стягувачем є АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ПРАВЕКС БАНК» і що стягуються кошти у розмірі 379434,88 грн з ОСОБА_3 .

Вважає, що при прийнятті заяви від представника ПАТ "Правекс-Банк" про примусове виконання виконавчого листа № 638/10530/17 і винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження № 80695470 приватним виконавцем Близнюковим Ю.В. було порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження», а тому постанова, винесена 07.04.2026 приватним виконавцем Близнюковим Ю.В. про відкриття виконавчого провадження № 80695470 підлягає скасуванню з наступних підстав.

У постанові від 07.04.2026 приватним виконавцем Близнюковим Ю.В. про відкриття виконавчого провадження № 80695470 постановлено: «Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором № 12296260/05М від 07.11.2005 у розмірі 379434,88 грн, але у виконавчому листі № 638/10530/17, виданого Шевченківським районним судом м. Харкова, зазначено: «стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства (ПАТ) «Правекс-Банк» заборгованості за кредитним договором №12296-260/05М від 07.11.2005 у розмірі 379434,88 грн».

Таким чином приватним виконавцем Близнюковим Ю.В. було відкрито виконавче провадження про стягненні коштів з ОСОБА_4 , тобто зовсім іншої особи, аніж тієї, яка зазначена у виконавчому листі № 638/10530/17, виданого Шевченківським районним судом м. Харкова щодо стягнення з ОСОБА_1 , а тому за постановою приватного виконавця Близнюкова Ю.В. ( НОМЕР_2 ) про відкриття виконавчого провадження № 80695470 (ідентифікатор для доступу 9А3458ДЕВД04) не можуть проводитись виконавчі дії щодо ОСОБА_1 , і тому вона підлягає скасуванню.

У постанові про відкриття виконавчого провадження № 80695470 від 07.04.2026р. зазначено, що стягувачем є АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ПРАВЕКС БАНК» і що стягуються кошти у розмірі 379434,88 грн з ОСОБА_3 , але, згідно виконавчого листа № 638/10530/17, виданого Шевченківським районним судом м. Харкова, стягувачем є зовсім інша юридична особа, а саме Публічне акціонерне товариство «ПравексБанк».

В державному реєстрі виконавчих проваджень щодо виконавчого провадження № 80695470 зазначено, що боржником є ОСОБА_3 , а стягувачем є АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ПРАВЕКС БАНК», що підтверджується довідкою з реєстру виконавчих проваджень щодо АСВП №80695470 (довідка додається).

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження, але незважаючи на те, що в реєстрі боржників на час відкриття приватним виконавцем Близнюковим Ю.В. виконавчого провадження №80695470 в реєстрі вже було зареєстроване виконавче провадження № 60099169 про стягнення Шевченківським ВДВС у м. Харкові аліментів з ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою з реєстру боржників, приватний виконавець Близнюков Ю.В., не зважаючи на приписи Закону України «Про виконавче провадження», не відмовив ПАТ «Правекс-Банк» у прийнятті до свого провадження заяви про примусове виконання виконавчого листа № 638/10530/17, виданого Шевченківським районним судом м. Харкова щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства (ПАТ) «Правекс-Банк» заборгованості за кредитним договором №12296-260/05М від 07.11.2005 у розмірі 379434,88 грн, а було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 80695470.

У заяві, нібито, представника ПАТ "Правекс-Банк" Гнип В.В. зазначається, що він просить «прийняти на примусове виконання виконавчий лист 38/10530/17, виданий Полтавським апеляційним судом, але виконавчий лист № 638/10530/17 було видано Шевченківським районним судом м. Харкова.

Представник ПАТ "Правекс-Банк" Гнип В.В. знаходиться у м. Чернігів, що підтверджується даними його заяви про прийняття на примусове виконання виконавчого листа № 638/10530/17, але він не надсилав приватному виконавцю рекомендованим листом поштовим відправленням заяву про примусове виконання виконавчого листа № 638/10530/17 та виконавчий лист, а тому, вочевидь, всі матеріали були направлені виконавцю засобами електронного зв`язку, таким чином приватним виконавцем Близнюковим Ю.В. було прийнято до виконання не оригінали зазначених документів, а не завірені ксерокопії, зокрема і довіреності Гнип В.В, яка була завірена ним самим, що суперечить вимогам закону України «Про виконавче провадження» і актам цивільного законодавства України.

Таким чином приватним виконавцем Близнюковим Ю.В. було порушено вимоги закону України «Про виконавче провадження», якими він повинен керуватися, у зв`язку із чим, наказами міністерства юстиції України, зокрема від 09.04.2025р. №696/7 вже зупинялась його діяльність, як приватного виконавця і йому Харківським окружним адміністративним судом було 17.03.2026 відмовлено у задоволенні його позову про скасування наказу № 696/7, тому він взагалі не може здійснювати діяльність приватного виконавця.

24.04.2026 до Холодногірського районного суду м. Харкова було подано Близнюковим Ю.В. заяву подання про примусове проникнення до житла, а саме до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , але ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова йому було 28.04.2026р. відмовлено у задоволенні його подання.

Також зазначив, що є інвалідом ІІ групи, онкохворим, що підтверджується посвідченням інваліда ІІ групи ОСОБА_1 та довідкою МСЕК.

Просить суд визнати дії приватного виконавця Близнюкова Ю.В. неправомірними, скасувати постанову приватного виконавця Близнюкова Ю.В. від 07.04.2026 про відкриття виконавчого провадження № 80695470 за виконавчим листом № 638/10530/17.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 19 травня 2026 року поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк на подання скарги на дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Ю.В.

Прийнято до розгляду скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Ю.В. про скасування постанови від 07 квітня 2026 року про відкриття виконавчого провадження.

Призначено судове засідання. Повідомлено учасників справи та приватного виконавця про дату, час та місце судового засідання.

Витребувано у приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 80695470.

Витребувано матеріали цивільної справі № 638/10530/17.

Протокольною ухвалою суду від 22 вересня 2026 року клопотання скаржника та його представника задоволено. Витребувано оригінал виконавчого листа у справі № 638/10530/17.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 просили скаргу задовольнити в повному обсязі з наведених у ній підстав та поданих ними письмових поясненнях.

У судовому засіданні приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Близнюков Ю.В. проти задоволення скарги заперечував, посилаючись на те, що доводи скаржника та його представника не є підставами для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження. А тому у нього, як приватного виконавця, не було підстав для відмови у прийнятті до примусового виконання виконавчого документа. Надалі приватний виконавець за заявою стягувана виніс постанову про відкриття виконавчого провадження, копію якої надіслав сторонам виконавчого провадження згідно вимог Закону. У свою чергу, ОСОБА_1 не заперечив та підтвердив факт наявності у нього заборгованості перед банком, а зміна назви кредитора не звільняє позичальника від своїх кредитних зобов?язань. Посилався на висновок Верховного Суду та на ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Такий правовий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові № 6-62цс14 від 25 червня 2014 року, у якій ідеться про те, що відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера боржника не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.

Головним завданням виконавчого провадження є правильне і своєчасне виконання судового рішення. За умови відсутності у виконавчому листі окремих персональних даних у виконавця є можливість направити запит до відповідних державних органів для отримання цієї інформації.

Повернення виконавчого документа через відсутність у виконавчому листі даних про особу має ознаки формальності, оскільки у виконавця під час виконання судового рішення не виникає проблем із отриманням такої інформації з баз даних і реєстрів. Саме тому судова практика складається таким чином, щоб судове рішення було виконано якомога швидше.

Окрім того, виправити описки у постанові про відкриття виконавчого провадження виконавцю дозволяють приписи закону у передбачений Законом спосіб шляхом винесення постанови про зміну (доповнення) реєстраційних даних.

Інші учасники стягувач, у судове засідання не з`явся, своєчасно та належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Вислухавши скаржника (боржника), його представника, приватного виконавця, дослідивши матеріали справи, оглянувши, зокрема, оригінали заяви про примусове виконання рішення, виконавчого листа та довіреності представника банку, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що у липні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Правекс-Банк» (далі АТ «Правекс-Банк», банк), звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07 листопада 2005 року між та АКБ «Правекс-Банк», правонаступником всіх прав та обов`язків якого є АТ «Правекс-Банк», було укладено кредитний договір № 12296-260/05М, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті в розмірі 20 000 доларів США, а позичальник зобов`язувався повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії, неустойки та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором.

На забезпечення виконання кредитного зобов`язання 07 листопада 2005 року між ними укладено договір іпотеки № 12296 - 260/05М.

За період користування кредитними коштами позичальником здійснені часткові платежі на погашення основної суми кредиту, проте заборгованість позичальника перед банком за кредитними договорами у повному обсязі не погашена.

Умовами кредитного договору визначено, що протягом всього терміну користування кредитними коштами, позичальник зобов`язаний сплачувати проценти. Відповідно до пункту 4.2. кредитного договору, проценти за користування кредитом підлягають сплаті позичальником щомісячно (за час фактичного користування грошовими коштами протягом календарного місяця) в строк до 10 числа місяця включно, наступного за місяцем нарахування процентів, а також в момент повернення кредиту.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань щодо своєчасного повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом, виникла заборгованість, яка станом на 01 лютого 2017 року становить

14 523,99 доларів США та складається з: суми кредиту 11 285,00 доларів США, відсотків 3 238,99 доларів США.

З урахуванням наведеного банк просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором за курсом Національного банку України без стягнення пені за порушення умов кредитного договору у розмірі 379 434,88 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2021 року позовні вимоги ПАТ КБ «Правекс-Банк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором від 07 листопада 2005 року № 12296-260/05М у розмірі 379 434,88 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Правекс-Банк» судовий збір у розмірі 5 691,52 грн.

Рішення районного суду мотивовано тим, що банк виконав свої зобов`язання, надав позичальнику кредит, а ОСОБА_1 порушив свої зобовязання за кредитним договором і кредит повернув не повністю. Відповідач не спростував розмір кредитної заборгованості, більше того, погодився з ним, так як звернувся до банку із заявою про реструктуризацією боргу.

Районний суд розглянув справу за відсутності відповідача, якого вважав належним чином повідомленим про дату судового засідання. Суд також зазначив, що відповідач, подаючи численні процесуальні звернення до суду з питань, які не мають відношення до розгляду справи по суті, зловживав своїми процесуальними правами та порушував принцип процесуальної економії.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позовні вимоги ПАТ «Правекс-Банк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором № 12296-260/05М від 07 листопада 2005 року у розмірі 379 434,88 грн.

Компенсовано ПАТ «Правекс-Банк» за рахунок Держави судовий збір у розмірі 5 691,52 грн.

Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції віднесено на рахунок Держави.

Апеляційний суд виходив із того, що районний суд належним чином не повідомив відповідача про дату та місце судового засідання, що є безумовною підставою для скасування рішення суду. SMS-повідомлення без згоди на це особи не є належним повідомленням про судовий процес.

Постанова суду апеляційної інстанції по суті спору мотивована тим, що районний суд правильно виходив із того, що банк виконав свої зобовязання, надавши позичальнику кредит, а ОСОБА_1 порушив свої зобовязання за кредитним договором і кредит повернув не повністю. Відповідач не спростував розмір кредитної заборгованості, свого контррозрахунку на надав, більше того, погодився з ним, так як звернувся до банку із заявою про реструктуризацією боргу.

Апеляційний суд зазначив, що районний суд правильно не задовольнив клопотання відповідача про залишення позову банку без розгляду через неявку представника позивача до суду, так як процесуальних підстав для цього не було, банк не отримував повістки, що унеможливлювало залишення позову без розгляду. Підстав для відводу судді районного суду також не було, тому правильно відмовлено в задоволенні такої заяви відповідача.

Постановою Верховного Суду від 08 січня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року залишено без змін.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина друга статті 451 ЦПК України).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19)).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад справедливості, неупередженості та об`єктивності (пункт 5 частини першої статті 2 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з частинами першою, другою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (частина перша, пункт 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

У частині п`ятій статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувана про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У пункті 3 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, передбачено, що у заяві про примусове виконання рішення зазначаються такі відомості, як назва і дата видачі виконавчого документа; прізвище, ім`я та (за наявності) по батькові стягувача; дата народження та адреса місця проживання чи перебування стягувача; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) стягувача; номер телефону стягувача; спосіб перерахування стягнутих з боржника грошових сум (у разі виконання рішення про стягнення коштів); реквізити рахунку, відкритого у банку або в іншій фінансовій установі, для отримання стягнутих з боржника грошових сум (за наявності).

У заяві представника Акціонерного товариства "ПРАВЕКС БАНК" від 01 квітня 2026 року про примусове виконання рішення правильно зазначено всю необхідну інформацію, передбачену вказаною Інструкцією.

При цьому, на виконання ухвали, суду надано матеріали виконавчого провадження та оригінали заяви про примусове виконання рішення суду від 01 квітня 2026 року за вих. 01/04/2026-01 із додатками, а саме: оригінал виконавчого листа у справі № 638/10530/17 та належним чином завірена копія довіреності представника, яка дійсна до 31.12.2027 року, які досліджено судом безпосередньо у судовому засіданні.

Ці документи, згідно вхідного штампу, надійшли приватному виконавцю Близнюкову Ю.В. 07 квітня 2026 року.

Оскільки у приватного виконавця не було підстав для відмови у прийнятті до примусового виконання виконавчого документа, то 07 квітня 2026 року він за заявою стягувача виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 80695470, копію якої надіслав сторонам виконавчого провадження.

У статті 83 ЦК України вказано, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Згідно із статтею 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи (стаття 108 ЦК України).

Відповідно до частини першої, абзацу 3 частини другої статті 5 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI "Про акціонерні товариства" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 514-VI) акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства. Зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

У абзаці 7 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 514-VI зазначено, що приведення діяльності у відповідність із нормами цього Закону, статутів та внутрішніх положень акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, у тому числі зміна найменування акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, не є перетворенням та не потребує застосування процедури припинення.

Згідно з частиною четвертою статті 3 Закону України від 27 липня 2022 року № 2465-IX "Про акціонерні товариства" (далі - Закон № 2465-IX) (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити його організаційно-правову форму (акціонерне товариство). Тип акціонерного товариства не є обов`язковою складовою найменування акціонерного товариства.

В абзаці 3 частини другої статті 5 Закону № 2465-IX зазначено, що зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Крім того, у статті 26 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що банк може бути реорганізований за рішенням власників банку. Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. У разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи.

З аналізу зазначених положень убачається, що сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 914/3587/14 (провадження № 12-34гс19) вказано, що "на відміну від заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження (стаття 15 Закону України "Про виконавче провадження", пункт 14 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень). Звідси, зміна найменування юридичної особи як сторони виконавчого провадження не потребує її заміни судом, а здійснюється постановою виконавця, якою змінюється назва відповідної сторони такого провадження".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 (провадження № 12-17гс19) зроблено висновок, що "зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова "банк", виключення з видів його діяльності "діяльності комерційних банків" (КВЕД: 64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України (статті 87 Закону про акціонерні товариства), ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України (статті 86 Закону про акціонерні товариства), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 ЦК України (статей 83-85 Закону про акціонерні товариства). Попри те, що правовий висновок щодо застосування норм права у справі № 914/3587/14 (постанова від 24 квітня 2019 року) Велика Палата Верховного Суду зробила стосовно зміни найменування (типу) акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, Велика Палата Верховного Суду не бачить підстав відходити від правового висновку, зробленого у мотивувальній частині зазначеного судового рішення (пункт 50), відповідно до якого сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.

Отже, в результаті організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону про банки не утворилась. Власники ПАТ "Український інноваційний банк", приймаючи рішення про відмову від "банківської діяльності", висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб`єктності банку як юридичної особи, але вони не звернулись до існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої статтею 78 Закону про банки, погодження якої з боку НБУ неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного, що відповідає як статті 78 Закону про банки так і пункту 2.4 глави 2 розділу ІІІ Положення про заходи впливу".

Слід зазначити, що на відміну від заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів (про внесення змін до установчих документів, відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань) змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження (стаття 15 Закону України "Про виконавче провадження").

При тому, що сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно - правова форма такої особи.

Отже, зміна найменування (типу) юридичної особи, а саме з ПАТ "ПРАВЕКС БАНК" на АТ "ПРАВЕКС БАНК" не означає її реорганізації або перетворення. ПАТ "ПРАВЕКС БАНК" на АТ "ПРАВЕКС БАНК" є однією і тією ж юридичною особою. Тому підстав для вчинення дій, передбачених частиною п`ятою статті 15 Закон України "Про виконавче провадження", зокрема для звернення до суду із заявою про заміну стягувача його правонаступником, немає.

Отже, організаційно-правова форма банку (товариство) не змінювалась, а відбулась лише зміна найменування (типу) товариства. При цьому зміна найменування юридичної особи не свідчить про її припинення як юридичної особи шляхом її реорганізації, а такі обставини не можуть бути підставою для висновку, що цей суб`єкт є іншим, а не цією ж юридичною особою.

У приватного виконавця не було підстав для відмови стягувачу у вчиненні оспорюваних виконавчих дій щодо відкриття виконавчого провадження зі зміною назви сторони виконавчого провадження, що виключає можливість кваліфікації таких дій як неправомірних відповідно до статті 451 ЦПК України.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 727/11005/22 (провадження № 61-14258св23).

Окрім того, виконавець наділений повноваженнями самостійно виправити описки, шляхом винесення постанови про зміну (доповнення) реєстраційних даних у межами наданих законом повноважень, ст. 19 Конституції України, ст. 8, 18, 74 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 14 розділу ІІ згаданої Інструкції.

Виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду, що набрало законної сили (чи в конкретному випадку виданий в межах допуску негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за один місяць), є виконавчим документом у розумінні ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження». Зміст виконавчого документа, зокрема визначена ним сума стягнення, є похідним від змісту судового рішення та не може бути змінений виконавцем на власний розсуд. Виконавець, за приписами пункту 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені саме виконавчим документом і цим Законом, а не всупереч його змісту.

Пункт 14 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, на який послався виконавець у постанові, регулює виключно зміну найменування сторони виконавчого провадження, а також виправлення технічної помилки чи описки в реєстраційних даних вхідної та вихідної кореспонденції. Так само і абзац 3 ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» дозволяє виконавцю виправляти лише граматичні чи арифметичні помилки, допущені у процесуальних документах, винесених самим виконавцем у виконавчому провадженні.

Більше того, Верховний Суд в постанові від 31 липня 2019 року у справі № 5023/10655/11 виснував та погодився із попередніми судовими інстанціями з приводу того, що обраний боржником спосіб усунення помилки (скасування постанови виконавця про відкриття виконавчого провадження) не сприяє захисту інтересу, який би не суперечив меті судового провадження та загальнодержавним інтересам відповідно до норм ст.129-1 Конституції України, ч. 2-4 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та ст.ст.18, 326 Господарського процесуального кодексу України.

Ефективними діями при вирішенні даного питання, з урахуванням норм законодавства та ст.4 Закону України "Про виконавче провадження" є дії, що спрямовані на виправлення помилки у виконавчому документі та не пов`язані із скасуванням постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частинами першою та другою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

У Постанові Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» зазначалось, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень. При розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Виконання судового рішення, відповідно до рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26.06.2013 у справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, невід`ємною частиною права на суд та фундаментальним аспектом верховенства права є принцип правової визначеності, який включає дотримання принципу остаточності судового рішення.

Згідно з практикою ЄСПЛ, п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання завдання шкоди одній із сторін.

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах Горнсбі проти Греції від 19.03.1997, Ясіун`єне проти Литви від 06.03.2003, Руйану проти Румунії від 17.06.2003, Півень проти України від 29.06.2004).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

За змістом ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права, обов`язковості виконання рішень, законності, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження, розумності строків виконавчого провадження, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі цієї норми Конституції України виконавець має діяти винятково в межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження», в тому числі дотримуватися імперативних норм про компетенцію (права та обов`язки).

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Таким чином, виконавцем дотримано вимоги пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», а підстав для визнання відповідної постанови протиправною суд не встановив.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ визначає обсяг та зміст вимог, що підлягають примусовому виконанню.

Разом з тим, дії виконавця щодо внесення змін до реєстраційних даних мають технічний та організаційний характер і спрямовані на забезпечення належного ведення виконавчого провадження.

Згідно зі статтею 451 ЦПК України підставою для задоволення скарги є встановлення судом неправомірності дій або рішень державного виконавця.

Оскільки скаржником не доведено належними та допустимими доказами порушення його прав або невідповідності дій державного виконавця вимогам Закону України «Про виконавче провадження» суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.

У зв`язку з цим скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 447, 451, 452, 453, 354 ЦПК України, статтями 26, 27, 34, 40, 74 Закону України «Про виконавче провадження», суд

ухвалив:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича, скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 80695470 від 07 квітня 2026 року - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Скаржник (боржник): ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

Стягувач: Акціонерне товариство «ПРАВЕКС БАНК», код ЄДРПОУ 14360920, адреса місцезнаходження: м. Київ, Кловський узвіз, будинок 9/2.

Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Близнюков Юрій Володимирович, РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місцезнаходження: м. Харків, майдан Конституції, 21/2, оф. 3А.

Повний текст ухвали складено та проголошено 26 жовтня 2026 року.

Суддя В. М. Яковлева