Рішення № 140929123, 26.10.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/763/25

Провадження № 2/466/304/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі : головуючого - судді Зими І.Є.

секретаря судового засідання Васинчик М.О.

представник позивача Лутчин Р.Б.

відповідачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні , в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом ЛМКП «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані послуги,

в с т а н о в и в:

24 січня 2025 року, ЛМКП «Львівтеплоенерго» звернулось до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за період з 01.12.2021 по 30.11.2024 у розмірі 16 269,53 грн, а саме: за послуги з постачання теплової енергії (в т.ч. на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, абонплата) у розмірі 5 246,35 грн, пеня 141,57 грн, інфляційні нарахування 30,56 грн, 3 відсотки річних 9,18 грн; за послуги з постачання гарячої води (в т.ч. витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, абонплата) у розмірі 10 406,10 грн, пеня 263,69 грн, інфляційні нарахування 145,71 грн, 3 відсотки річних 26,37 грн, а також 3 028 грн судового збору.

В обґрунтування позовних вимог зазначають, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії та гарячої води на території м. Львова, зокрема за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачі є споживачами зазначених послуг, однак належним чином не виконують обов`язку щодо своєчасної та повної оплати їх вартості, внаслідок чого за період з 01 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року утворилася заборгованість.

Між ЛМКП «Львівтеплоенерго» та споживачами будинку виникли договірні відносини на підставі публічних індивідуальних договорів приєднання про надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, типові форми яких затверджені постановами Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року № 1022 та № 1023. За умовами зазначених договорів виконавець зобов`язується надавати споживачеві послуги відповідної якості, а споживач - своєчасно та в повному обсязі оплачувати їх вартість за встановленими тарифами.

Крім того, позивач посилається на те, що відповідно до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315, споживачі багатоквартирного будинку зобов`язані брати участь в оплаті теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби опалення та забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем.

Згідно з наданими розрахунками за спірний період утворилася заборгованість за послугу з постачання теплової енергії у розмірі 5 246 грн 35 коп., за послугу з постачання гарячої води - 10 406 грн 10 коп.

Крім того, позивачем нараховано пеню за несвоєчасну оплату послуг з постачання теплової енергії у розмірі 141 грн 57 коп., інфляційні втрати - 30 грн 56 коп., три відсотки річних - 9 грн 18 коп.; за послугу з постачання гарячої води пеню - 263 грн 69 коп., інфляційні втрати - 145 грн 71 коп., три відсотки річних - 26 грн 37 коп.

Загальний розмір заявленої до стягнення заборгованості становить 16 269 грн 53 коп., з яких 15 652 грн 45 коп. - основний борг, 405 грн 26 коп. - пеня, 176 грн 27 коп. - інфляційні втрати та 35 грн 55 коп. - три відсотки річних.

Посилаючись на наведене, позивач просить стягнути вказану заборгованість солідарно з відповідачів, а також відшкодувати понесені судові витрати.

Ухвалою від 31 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

У поданих 14 липня 2025 року запереченнях відповідачі позовних вимог не визнали, зазначивши, що між ними та позивачем не укладалися договори про надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а умови публічного договору, розміщеного на офіційному вебсайті позивача, до їхнього відома персонально не доводилися.

Крім того, відповідачі посилалися на відсутність опалювальних приладів у місцях загального користування багатоквартирного будинку, необґрунтованість нарахувань за розподіл так званого «небалансу» гарячої води, а також на встановлені законодавством обмеження щодо нарахування пені, штрафних санкцій та інфляційних втрат у період дії воєнного стану.

У додаткових письмових поясненнях відповідачка ОСОБА_1 також посилалася на положення Закону України «Про захист прав споживачів», зазначала, що Методика № 315 є підзаконним нормативно-правовим актом та не може суперечити положенням законів України.

У судовому засіданні представник позивача Лутчин Р.Б. позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях.

Відповідачка ОСОБА_1 у судовому засіданні позовних вимог не визнала та заперечила проти їх задоволення. Пояснила, що оплату за спожиті комунальні послуги відповідачі здійснюють відповідно до показань встановлених у квартирі засобів обліку, а в під`їзді будинку відсутні як опалювальні прилади, так і трубопроводи системи опалення. Також зазначила, що жодних договорів із позивачем не укладали, у зв`язку з чим вважає заявлені вимоги необґрунтованими. Просила суд відмовити в задоволенні позову та застосувати позовну давність.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилися, причин неявки суду не повідомили, хоча належним чином повідомлялись по дату та час судового засідання.

Заслухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 57 кв. м, житловою площею 29 кв. м., загальна площа 57 кв.м.

Згідно з довідкою № 1 від 15 січня 2025 року за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_1 з 24 липня 2017 року, ОСОБА_3 з 19 лютого 2018 року та ОСОБА_2 з 07 червня 2024 року.

ЛМКП «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією та виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії та гарячої води на території м. Львова.

Для здійснення обліку нарахувань і проведення розрахунків за надані послуги щодо зазначеної квартири відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який щомісячно здійснювалися нарахування відповідно до встановлених тарифів та вимог законодавства.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно з Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» до спільного майна багатоквартирного будинку належать, зокрема, приміщення загального користування, допоміжні приміщення, а також механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового чи нежитлового приміщення.

Відповідно до ч.5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, який є публічним договором приєднання.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

З огляду на наведене суд відхиляє доводи відповідачів про те, що відсутність особисто підписаних ними примірників договорів сама собою свідчить про відсутність правовідносин між сторонами.

При цьому частиною другою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» прямо передбачено, що споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відтак обов`язок щодо оплати фактично наданих житлово-комунальних послуг не може ставитися у залежність виключно від наявності або відсутності підписаного споживачем письмового примірника договору.

Відповідно до пунктів 1, 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, та оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами і тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно з частиною першою статті 9 зазначеного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від його виконання не допускається.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом враховано доводи відповідачки ОСОБА_1 про те, що в під`їзді будинку, де розташована належна їй квартира, відсутні опалювальні прилади та трубопроводи системи опалення, у зв`язку з чим вона вважає безпідставним нарахування плати за загальнобудинкові потреби опалення.

На підтвердження відповідних обставин стороною відповідачів надано акт ЛКП «Варшавське-407» від 16 жовтня 2026 року, відповідно до якого в місцях загального користування першого та другого під`їздів будинку АДРЕСА_3 відсутні радіатори опалення, а третій під`їзд обслуговується іншим індивідуальним тепловим пунктом та має окремий вузол обліку.

Оцінюючи зазначений доказ, суд виходить з того, що відсутність опалювальних приладів у місцях загального користування не є тотожною відсутності теплової енергії, яка витрачається на загальнобудинкові потреби опалення.

Відповідно до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обсяг спожитої у будівлі теплової енергії підлягає розподілу між споживачами з урахуванням визначених законодавством складових такого споживання.

Порядок здійснення відповідного розподілу визначений Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315.

Згідно з положеннями зазначеної Методики загальнобудинкові потреби опалення охоплюють не лише теплову енергію, витрачену безпосередньо на опалення місць загального користування, а й теплову енергію, необхідну для опалення допоміжних приміщень та забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Таким чином, поняття загальнобудинкових потреб опалення є ширшим за поняття безпосереднього обігріву сходових кліток чи коридорів за допомогою встановлених у них радіаторів.

Теплова енергія, що надходить до багатоквартирного будинку, використовується не лише для опалення окремих квартир, але й для функціонування внутрішньобудинкової системи, яка забезпечує транспортування та розподіл теплоносія між приміщеннями.

Тобто, факт відсутності радіаторів у місцях загального користування не є достатнім доказом того, що відповідні загальнобудинкові витрати взагалі не виникають.

Аналогічний підхід до застосування законодавства викладений Верховним Судом у постанові від 25 травня 2026 року у справі № 920/1061/23 (920/399/25).

У зазначеній постанові Верховний Суд звернув увагу на те, що загальнобудинкові потреби опалення включають не лише витрати на опалення місць загального користування, але й допоміжних приміщень та функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будинку.

При цьому Верховний Суд зазначив, що сама лише відсутність опалювальних приладів у місцях загального користування певного під`їзду не є достатньою підставою для висновку про ненадання послуги з теплопостачання або її неналежну якість у будинку загалом.

Водночас Верховний Суд наголосив, що правильність застосування відповідного способу розрахунку та використаних у ньому показників підлягає перевірці судом з урахуванням усіх наданих сторонами доказів.

Отже, наведений правовий висновок Верховного Суду має значення для вирішення цього спору, оскільки спростовує доводи про те, що відсутність опалювальних приладів у місцях загального користування автоматично виключає обов`язок споживача брати участь в оплаті загальнобудинкових потреб опалення.

За таких обставин зазначений акт підтверджує зафіксований на дату його складення стан опалювального обладнання в місцях загального користування, однак сам собою не встановлює обсяг теплової енергії, спожитої будинком протягом спірного періоду, та не спростовує можливості виникнення витрат на функціонування внутрішньобудинкової системи опалення.

Разом з тим обставина наявності окремого індивідуального теплового пункту та окремого вузла обліку третього під`їзду має значення для визначення правильності розподілу теплової енергії.

За змістом Методики № 315 розподілу між споживачами підлягає обсяг теплової енергії, визначений відповідно до належних даних обліку та технічних характеристик відповідної системи теплопостачання.

Тому під час оцінки нарахувань суд виходить із необхідності врахування того, які саме приміщення та інженерні системи охоплює відповідний вузол комерційного обліку.

Саме по собі існування іншого теплового пункту для третього під`їзду не свідчить про відсутність обов`язку відповідачів оплачувати загальнобудинкові потреби, однак виключає можливість безпідставного включення до їхнього розрахунку обсягів, які належать до іншої самостійно облікованої системи.

Отже, доводи відповідачів щодо відсутності радіаторів та трубопроводів у під`їзді підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами, проте самі собою не є достатньою правовою підставою для відмови у стягненні плати за загальнобудинкові потреби опалення.

Судом також враховано доводи відповідачів про те, що вони оплачують гарячу воду відповідно до показань індивідуальних квартирних засобів обліку, а нарахування додаткових обсягів, які відповідачі називають «небалансом», вважають необґрунтованими.

Відповідно до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обсяг комунальної послуги, спожитої у будівлі, визначається на підставі показань вузла комерційного обліку та підлягає розподілу між споживачами відповідно до встановленої методики.

При цьому показання індивідуального квартирного засобу обліку визначають обсяг індивідуального споживання відповідної послуги, але не в усіх випадках охоплюють інші складові, передбачені законодавством для функціонування внутрішньобудинкової системи.

Зокрема, Методикою № 315 передбачено порядок визначення та розподілу теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання.

Такі витрати пов`язані з функціонуванням інженерної системи будинку загалом, а не виключно з обсягом гарячої води, безпосередньо відібраної споживачем у конкретній квартирі.

Відтак наявність індивідуального засобу обліку гарячої води та здійснення оплати за його показаннями не є самостійною підставою для звільнення споживача від інших передбачених законодавством складових плати.

Разом із тим суд зазначає, що розподіл різниці між показаннями будинкового та квартирних вузлів обліку, а також витрат теплової енергії на функціонування системи гарячого водопостачання повинен здійснюватися у визначеному законодавством порядку.

Тому правомірність таких нарахувань визначається не самим фактом наявності різниці в показаннях, а відповідністю способу її визначення та розподілу вимогам Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» і Методики № 315.

У цьому контексті суд враховує правовий підхід, викладений у постанові Львівського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 466/10199/24, відповідно до якого відсутність індивідуального споживання гарячої води не виключає обов`язку споживача брати участь у витратах на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання.

Аналогічний підхід наведений у постанові Львівського апеляційного суду від 20 березня 2026 року у справі № 464/4137/25.

Водночас суд виходить із того, що наявність правової підстави для відповідного виду нарахувань не звільняє виконавця послуги від обов`язку довести їхній розмір у конкретному випадку.

З огляду на викладене доводи відповідачів про неправомірність будь-яких додаткових нарахувань понад показання квартирного лічильника не можуть бути прийняті судом як безумовна підстава для відмови в позові.

Суд не погоджується з доводами відповідачки про те, що застосування Методики № 315 саме по собі порушує положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Відносини щодо надання житлово-комунальних послуг регулюються спеціальним законодавством, зокрема законами України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».

Методика № 315 прийнята на виконання законодавчих положень, які передбачають необхідність визначення порядку розподілу між споживачами обсягів комунальних послуг, спожитих у багатоквартирному будинку.

Таким чином, зазначена Методика деталізує порядок реалізації положень законів, а не встановлює самостійний, не передбачений законом обов`язок споживача.

Сам факт того, що Методика затверджена підзаконним нормативно-правовим актом, не є підставою для незастосування її положень за відсутності встановленої суперечності конкретної норми Методики положенням нормативно-правового акта вищої юридичної сили.

Водночас право споживача на отримання послуг належної якості, достовірної інформації про нарахування та проведення передбаченого законодавством перерахунку підлягає захисту незалежно від обраної моделі договірних відносин.

Отже, посилання відповідачки на загальні положення законодавства про захист прав споживачів не спростовує обов`язку оплачувати належним чином надані та обґрунтовано нараховані комунальні послуги.

Відповідачка ОСОБА_1 заявила про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за грудень 2021 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, є підставою для відмови у позові.

Водночас суд враховує, що під час спірних правовідносин законодавством були встановлені спеціальні правила щодо перебігу позовної давності.

Зокрема, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачалося продовження визначених цим Кодексом строків, у тому числі загальної позовної давності, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби.

Крім того, пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, було передбачено спеціальне регулювання перебігу позовної давності в період дії воєнного стану.

Суд враховує, що Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України було виключено з 04 вересня 2025 року.

Водночас на момент звернення позивача до суду в січні 2025 року відповідне спеціальне регулювання продовжувало діяти, а тому подальша зміна законодавства не свідчить про пропуск позивачем позовної давності на момент пред`явлення позову.

Аналогічний підхід до визначення перебігу позовної давності в період карантину та воєнного стану наведено Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2026 року у справі № 461/5935/23.

Враховуючи дату виникнення спірного зобов`язання, законодавче регулювання строків позовної давності в період карантину та воєнного стану, а також звернення позивача до суду у січні 2025 року, суд не вбачає підстав для висновку про сплив позовної давності щодо вимог за грудень 2021 року.

Таким чином, заява відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з їх оплати.

Згідно зі статтею 541 ЦК України солідарний обов`язок виникає у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Разом із тим солідарна відповідальність особи за оплату житлово-комунальних послуг повинна визначатися з урахуванням часу виникнення відповідного зобов`язання та наявності передбачених законом підстав для покладення на неї такого обов`язку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були зареєстровані у спірній квартирі протягом усього періоду, за який позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості.

Водночас ОСОБА_2 зареєстрована у зазначеній квартирі лише з 07 червня 2024 року.

Доказів того, що ОСОБА_2 проживала у квартирі до зазначеної дати або на інших передбачених законом підставах несла обов`язок з оплати комунальних послуг за попередні періоди, суду не надано.

Отже, покладення на ОСОБА_2 солідарної відповідальності за всю заборгованість, що виникла починаючи з грудня 2021 року, не відповідало б змісту частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

При цьому суд враховує, що виникнення солідарного обов`язку щодо оплати поточних комунальних послуг не означає автоматичного покладення на особу відповідальності за борги, які виникли до появи визначених законом підстав її відповідальності.

З наданих позивачем розрахунків вбачається, що загальний розмір заявленого основного боргу за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води становить 15 652 грн 45 коп.

За період з липня по листопад 2024 року включно позивачем нараховано 1 785 грн 24 коп. за послугу з постачання теплової енергії та 2 207 грн 15 коп. за послугу з постачання гарячої води, а всього 3 992 грн 39 коп.

Зазначений період охоплює час, коли всі троє відповідачів були зареєстровані у спірній квартирі, у зв`язку з чим відповідні зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг виникали за наявності передбачених законом підстав для їх солідарної відповідальності.

Водночас заборгованість, віднесена до попередніх періодів, становить 11 660 грн 06 коп. та підлягає стягненню солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Оскільки ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі з 07 червня 2024 року, а надані розрахунки не містять окремого визначення заборгованості за частину червня після дати її реєстрації, суд не покладає на неї солідарної відповідальності за нарахування, здійснені за червень 2024 року.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність правових підстав для розмежування відповідальності відповідачів за відповідними періодами виникнення зобов`язань.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас суд враховує, що під час дії воєнного стану законодавством встановлено особливості нарахування та стягнення неустойки, інфляційних втрат і процентів річних за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг.

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» було встановлено відповідні обмеження.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1405 внесено зміни до зазначеного правового регулювання, якими змінено умови застосування заборони на нарахування та стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат і процентів річних.

З огляду на це суд виходить із необхідності застосування до кожного спірного нарахування редакції відповідного нормативно-правового акта, чинної у період, за який воно здійснене.

За наданими позивачем розрахунками до стягнення заявлено пеню в загальному розмірі 405 грн 26 коп., інфляційні втрати - 176 грн 27 коп. та три відсотки річних - 35 грн 55 коп., що разом становить 617 грн 08 коп.

Враховуючи періоди виникнення відповідних зобов`язань, а також те, що ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі лише з 07 червня 2024 року, суд не вбачає підстав для покладення на неї відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань, які виникли до зазначеної дати.

За визначеним судом розподілом відповідальності додаткові нарахування у розмірі 617 грн 08 коп. підлягають стягненню солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Отже, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , становить 12 277 грн 14 коп., з яких 11 660 грн 06 коп. - основний борг, 405 грн 26 коп. - пеня, 176 грн 27 коп. - інфляційні втрати, 35 грн 55 коп. - три відсотки річних.

Крім того, заборгованість за період з липня по листопад 2024 року в розмірі 3 992 грн 39 коп. підлягає солідарному стягненню із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Таким чином, загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 16 269 грн 53 коп., однак коло осіб, які несуть солідарну відповідальність за відповідні частини цієї суми, є різним.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що наведені відповідачами заперечення щодо відсутності письмово підписаних договорів, опалювальних приладів у місцях загального користування та здійснення оплати відповідно до показань квартирних засобів обліку самі собою не спростовують передбаченого законодавством обов`язку оплачувати належним чином надані житлово-комунальні послуги та брати участь у загальнобудинкових витратах.

Разом із тим суд вважає обґрунтованими заперечення в частині неможливості покладення на ОСОБА_2 солідарної відповідальності за зобов`язання, які виникли до появи передбачених законом підстав її відповідальності.

З огляду на наведене позовні вимоги ЛМКП «Львівтеплоенерго» підлягають частковому задоволенню шляхом розмежування солідарної відповідальності відповідачів за відповідними частинами заявленої до стягнення заборгованості.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідачів.

Керуючись статтями 3, 4, 5, 10, 12, 13, 7681, 89, 141, 258, 259, 263265, 268 ЦПК України, статтями 256, 257, 261, 267, 382, 509, 525, 526, 541, 543, 610, 611, 625, 629, 634 ЦК України, законами України «Про житлово-комунальні послуги», «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», суд,

у х в а л и в :

позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість у розмірі 12 277, 14 грн. (дванадцять тисяч двісті сімдесят сім гривень 14 копійок), за період з 01.12.2021 по 30.06.2024 , яка складається з основного боргу - 11 660 грн 06 коп., пені - 405 грн 26 коп., інфляційних втрат - 176 грн 27 коп., трьох процентів річних - 35 грн 55 коп.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з 01 липня 2024 року по 30 листопада 2024 року в розмірі 3 992,39 грн. (три тисячі дев`ятсот дев`яносто дві гривні 39 копійок).

В частині вимог до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за період з 01.12.2021 по 30.06.2024 відмовити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» судовий збір у розмірі 3 028 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень).

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Сторони в справі:

Позивач: ЛМКП «Львівтеплоенерго», код ЄДРПОУ 05506460, 79040, м. Львів, вул. Д. Апостола, 1.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя І. Є. Зима