Рішення № 140925560, 23.10.2026, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/2510/26

Провадження № 2/307/1189/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області

у складі головуючої судді Сас Л.Р.,

секретар судового засідання Семко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження за правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України (за відсутності учасників справи та нездійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 24 червня 2026 року пред`явила до ОСОБА_2 позов про розірвання шлюбу, зареєстрованого 10 листопада 2005 року та поділ спільного майна подружжя, у якому просила визнати за ОСОБА_1 право особистої власності на набуті в шлюбі об`єкти нерухомого майна: будівлю кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », площею 94,9 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1511570921244 та незавершене будівництво житлового будинку садибного типу, загальною площею 176 кв. м з господарськими будівлями, огорожею і воротами, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позову посилалася на те, що вони із відповідачем 10 листопада 2005 року зареєстрували шлюбу, під час перебування у якому у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_4 , які на даний час є повнолітніми. Відповідач на час укладання шлюбу працював лісником у Мокрянському ЛМГ .

У 2012 році позивачка виявила намір будувати житловий будинок на земельній ділянці свого батька, розташованій в АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 2124483200:04:003:0038.

Відповідач не підтримав її рішення посилаючись на те, що ділянка є її батька і поки не буде передана у їхню власність, не варто нічого спільно будувати.

Вона, позивачка, не погодилася і 07.12.2012 вони із батьком ОСОБА_5 уклали договір про встановлення права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 214483200:04:003:0038 для забудови (суперфіцію) і протягом 2013-2015 років вона за особисті заощадження побудувала житловий будинок та реконструювала старі сараї під господарське приміщення. Основні роботи були виконані до кінця березня 2015 року.

У 2015 році та в наступні роки за її особисті кошти періодично виконувалися інші роботи (оздоблення, монтаж систем, тощо).

Відповідач заявляв, що це її справа, займатися цим будівництвом вона мусить сама за особисті кошти, не витрачаючи кошти сімейного бюджету, заборонив використовувати кошти його заробітної плати.

Практично у цей період спільний сімейний бюджет використовувався лише для придбання їжі, оплати за електроенергію та потреб дітей.

Їхні з відповідачем особисті потреби вони фінансували за особисті кошти. Їй додатково допомагали батьки.

У кінці 2016 року воона, позивачка, була зареєструвана як ФОП і з того часу вкладала особисті кошти у зайняття підприємницькою діяльністю.

Маючи власні заощадження, на підставі договору купівлі - продажу від 21.03.2018, придбала у Дубівського споживчого товариства будівлю кафе «Рута», розташовану в с. Красна, вул. Миру, 187, з метою зайняття підприємницькою діяльністю.

Відповідач своїх коштів чи коштів визначеного спільного бюджету для утримання дітей, на придбання цієї будівлі не надавав.

Земельна ділянка з кадастровим номером 2124483200:04:003:0083 під цим об`єктом формально перебуває у користуванні споживспілки і є власністю селищної ради, потребує переоформлення.

Також, у період з 2018 по 2021 у них з відповідачем мали місце сімейні суперечки, які до кінця 2021 року призвели до фактичного припинення спілкування та спільного проживання.

У кінці з 2021 року відповідач переїхав жити до своїх батьків, але продовжив спілкуватися із дітьми та підтримувати їх.

За період окремого проживання вони із відповідачем остаточно переконалися у тому, що їхні подружні стосунки набули стійкого розладу, шлюб носить винятково формальний характер, а тому є підстави припинити такі.

Збереження сім`ї є недоцільним та неможливим.

Відповідач відмовляється подавати спільну заяву у органи ДРАЦСу, у зв`язку із чим вона змушена звертатися із даним позовом про розірвання шлюбу до суду.

Щодо вимоги поділу майна зазначила, що нерухоме майно, котре є предметом спору було придбано нею у період перебування у шлюбі, що відповідач не підтверджує і не спростовує.

Разом з тим, цей об`єкт нерухомості має 100 % готовність та експлуатується за призначенням, однак відповідач, як потенційний співвласник перешкоджає своєю бездіяльністю та невизначеністю введенню його в експлуатацію, що є перешкодою для реєстрації права власності на нього, що позбавляє її можливості реалізувати своє право на реєстрацію цього майна як особистого.

У цій ситуації вона змушена сама звернутися до суду щодо поділу майна та спростувати презумпцію спільної сумісної власності цього нерухомого майна подружжя, оскільки немає нотаріальної відмови відповідача від претензій на це майно, сторони не уклали договору про його поділ через що і виник даний спір, оскільки розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу.

Згідно із звітами про оціночну вартість визначено вартість будівлі кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого в АДРЕСА_1 , в сумі 2 030 114,09 грн., а вартість незавершеного будівництва житлового будинку, розташованої в АДРЕСА_2 , в сумі 2 731 094,08 грн.

У зв"язку із наведеним, просила розірвати шлюб, який укладений та зареєстрований 10 листопада 2005 року між нею, та відповідачем ОСОБА_2 , виконкомом Краснянської сільської ради та зареєстрований у книзі реєстрації шлюбів за актовим записом № 20.

Ухвалою судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 01 вересня 2026 року.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Матіко Р.І. 01 вересня 2026 року подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що вимогу про розірвання шлюбу, відповідач визнає в повному обсязі і стверджує, що почуття любові між ним та позивачкою, як і підстави для примирення, відсутні. Подальше збереження шлюбу є не доцільним і таким, що суперечить особистим інтересам відповідача.

Щодо вимоги про поділ нерухомого майна та визнання за позивачкою права власності на об`єкти нерухомості будівлю кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », площею, 94,9 м?, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1511570921244, а також незавершений будівництвом житловий будинок садибного типу загальною площею 176 м? з господарськими будівлями, огорожею, воротами, розташований в АДРЕСА_2 , відповідачем також визнається. Додатково відповідач повідомляє, що вказані об`єкти нерухомості були набуті позивачкою за її власні кошти, проти чого відповідач постійно заперечував і між відповідачем та позивачкою постійно виникали сварки та різні непорозуміння. Зокрема, житловий будинок в АДРЕСА_2 , збудовано на земельній ділянці, яка належить на праві власності батькові позивачки ОСОБА_5 , у зв`язку з чим у сім`ї постійно виникали сварки. Відповідач заперечував проти будівництва вказаного нерухомого майна, а тому не приймав жодної фінансової участі при його зведенні. Відповідач стверджує, що не має і не буде мати у подальшому, майнових претензій до вище перерахованого нерухомого майна. Визнання даної позовної вимоги, не носить характеру прихованої угоди відчуження вказаного майна чи створення умов для полегшеного переходу права власності на нього.

Позивачка у судове засідання не з`явилися, подала заяву про розгляд справи без її участі та без участі її представника, а також у зв`язку із визнанням відповідачем позову, просила повернути їй 50% сплаченого під час подання позову судового збору.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Матіко Р.І., будучи належним чином повідомленими про підготовче судове засідання, що вбачається із рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, у підготовче судове засідання не з`явилися, представник подав відзив у якому відповідач визнав позов у повному обсязі, у зв`язку з чим суд на підставі п. 1) ч. 3 ст. 223 ЦПК України постановив ухвалу про розгляд справи за його відсутності на підставі наявних у ній доказів.

Згідно п. 2), п. 3) ч. 1 ст. 43 ЦПК України, учасники справи мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях та подавати заяви та клопотання.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За наведеного суд постановив судовий розгляд справи здійснювати за відсутності всіх учасників справи на підставі наявних у суду матеріалів та нездійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд дійшов висновку про задоволення позову виходячи з таких підстав.

Із копій паспортів, свідоцтва про шлюб та народження відомо, що сторони зареєстрували шлюб 10 листопада 2005 року, під час перебування у якому у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_4 та син ОСОБА_3 , які на даний час повнолітні (а. с. 11 13, 42, 44).

Із заяви по суті справи видно, що сторони припинили подружні відносини, разом не проживають та спільного господарства не ведуть, відтак подальше їх перебування у шлюбі буде суперечити інтересам сторін (а. с. 3 - 10).

Згідно ч. 3 ст. 105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Ураховуючи наведене, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам позивачки, і тому її право, передбачене ч. 3 ст. 56 СК України, на припинення шлюбних відносин підлягає захисту шляхом задоволення позову про розірвання шлюбу.

Щодо поділу спільного майна подружжя суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 80 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

З`ясувавши всі обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги та перевіривши їх доказами, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального права, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрували шлюб 10 листопада 2005 року виконачим комітетом Кряснянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, після реєстрації шлюбу прізвище чоловіка тра дружини ОСОБА_7 , про що складено актовий запис № 20 (а. с. 11).

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відомо, що ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем; основним вид економічної діяльності 10.71 Виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондидерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання (а. с. 16).

Із відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно відомо, що 21 березня 2018 року на підставі договору купівлі продажу, серії 795, за ОСОБА_1 на праві власності у цілій частці зареєстровано об`єкт житлової нерухомості будівля кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 94,0 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1511570921244 (а. с. 17 - 18).

Згідно звіту про оцінку майна будівлі - кафе, загальною площею 94,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість об`єкта оцінки становить 2 030 114 грн. 09 коп. (а. с. 39 - 41).

Із договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) серії ВТВ № 112921, укладеного між ОСОБА_5 (власником) та ОСОБА_1 (користувачем) 27 грудня 2012 року, посвідченого нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Стойкою Н.М., зареєстрованого у реєстрі за № 4247 відомо, що: власник надає в користування землекористувачу, а землекористувач приймає в користування від власника земельну ділянку площею 0,125 га, розташовану на тереторії Краснянської сільської ради по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124483200:04:003:0038, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, з метою будівництва житлового будинку та господарських споруд; земельна ділянка належить власнику на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку І - ЗК № 034499, виданого Краснянською сільською радою, Тячівського району, Закарпатської області 25.04.2002, на підставі Договору дарування серії AEE № 183979, від 11.10.2001 року № 3-7422 року, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на за № 39; власник заявляє, що на земельній ділянці розміщено самочинно побудований житловий будинок, земельна ділянка є придатною для використання за призначенням. Згідно витягу № BT - 00201008222012, з Поземельної книги про земельну ділянку серії 3К- 0000001, від 21 грудня 2012 року, виданого Міськрайонним управлінням Держкомзему у місті Тячів і Тячівському районі Закарпатської області на земельну ділянку обмеження та сервітути не реєструвалися. Вартість земельної ділянки, згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки виданого ТОВ «Хуст - Земля - Карпат», від 17 грудня 2012 року, становить 45 500,00 гривень (сорок п`ять тисяч п`ятсот гривень 00 коп.). Даний договір укладається сторонами на необмежений термін (а. с. 22).

Згідно витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів № 12424407 від 27.12.2012 до Державного реєстру правочинів внесено реєстраційний запис про реєстрацію правочину - договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), нотаріально посвідченого 27 грудня 2012 року за реєстровим номером 4247 привтаним нотаріусом Стойкою Н.М., бланки: ВТВ 112940, ВТВ 112921;; предметом правочину є земельна ділянка загальною площею 0,125 га, розташована на території Краснянської сільської ради по АДРЕСА_1 , призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, кадастровий номер 2124483200:04:003:0038; сторони: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ; реєстраційний номер 5430165 (а. с. 24).

Із витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 190 від 22.02.2018 та відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно відомо, що 20 грудня 2017 року державним реєстратором на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, серія та номер ІІ-ЗК № 001768, виданого 25.12.1998 Краснянською сільською радою Тячівського району, та витягу з Державного земельного кадастру, серія та номер: НВ-2102357582017, виданого 29.11.2017 відділом у Тячівському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатскій області зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку площею 0,0430 га, кадастровий номер 2124483200:04:003:0083, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , правокористувачем є Дубівське споживче товариство Тячівської райспоживспілки, код ЄДРПОУ: 05391637; 15 вересня 2023 року державним реєстратором зареєстровано інший тип договору: рішення 18, видане 15 грудня 2020 року Дубівською селищною радою Тячівського району Закарпатської області; відомості з ДЗК, серія та номер:66611235, виданий 15 вересня 2023 року Державним земельним кадастром; власник: Дубівська селищна рада Тячівського району Закарпатської області, код: ЄДРПОУ - 04349633. У розділі відомості з реєстру прав власності на нерухоме майно - відсутні записи (а. с. 19 - 21).

Із технічної документації, зокрема, технічного паспорту, схеми розташування будівель та споруд, плану будинку садибного типу, літера «А», журналу внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень, характеристики будівельні споруд, витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відомо, що житловий будинок садибного типу, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером: 2124483200:04:003:0038, площею 0,125 га за адресою: АДРЕСА_3 , площею забудови 121,1 м.кв., загальною площею 176 м.кв., житловою площею 115,2 м.кв. на два поверхи, з господарськими будівлями, площею 94,5 кв. м та 16 кв. м., навісом, площею 35,3 м.кв., вбиральнею, огорожею і воротами, встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації; замовником є ОСОБА_1 ; дата виготовлення технічного паспорта 01 травня 2026 року територіальним виробничим підприємством «ТЕХБУД - СЕРВІС», ОСОБА_8 , серія, номер кваліфікаційного сертифіката АЕ 001393 (а. с. 25 - 35).

Згідно звіту про оцінку майна житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 176 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , ринкова вартість об`єкта оцінки становить 2 731 094 грн. 08 коп. (а. с. 36 - 38).

Надаючи оцінку наведеним обставинам та дослідженим доказам, суд керується таким.

Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною 1 статті 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

За правилами статей 69 та 70 цього Кодексу дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Згідно ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2026 року у справі № 463/1188/18, провадження № 61-8556св24 зазначив наступне:

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року в справі № 511/2303/19 (від відступу від якої передавалася до Великої Палати Верховного Суду справа № 607/10858/22) було сформульовано правову позицію, в якій було зазначено, що за змістом статей 328 та 329 ЦК України до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

У постанові від 08 квітня 2026 року в справі № 607/10858/22 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи, зокрема, питання про відступ від зазначеного правового висновку, вказала таке.

Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва (частина друга статті 331 ЦК України в редакції, чинній до 07 березня 2018 року).

З аналізу норм статті 331 ЦК України вбачається, що законодавець передбачив (у разі необхідності) можливість володіння та розпорядження об`єктом незавершеного будівництва. Тобто за необхідності вчинення юридично значимих дій (зокрема, правочинів) щодо такого майна його власник може зареєструвати за собою право власності на об`єкт незавершеного будівництва.

У редакції Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) від 01 січня 2016 року законодавець уточнив вид прав, згаданих в абзаці другому статті 1 цього Закону, назвавши їх речовими, а в статті 4, яка отримала назву «Речові права та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації», зазначив про «право власності на об`єкт незавершеного будівництва». Крім цього, у статті 27 під назвою «Підстави для державної реєстрації прав» такою підставою виокремив «рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно».

У редакції від 07 березня 2018 року Закон № 1952-IV питання державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва врегульовував окремою статтею 271, яка встановлювала перелік документів, необхідних для проведення державної реєстрації (частини перша, друга), та підстави (частини третя, четверта), серед яких: 1) договір; 2) рішення суду, що набрало законної сили.

У редакції від 16 січня 2020 року Закон № 1952-IV у статті 4 «Речові права та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації» передбачав, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема: право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва; речові права на нерухоме майно, похідні від права власності. Пункт 3 «право власності на об`єкт незавершеного будівництва» був виключений. Стаття 271 «Державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва» змін не зазнала.

Державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва прямо передбачена в цьому Законі із серпня 2012 року.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що об`єктом незавершеного будівництва є новостворена річ, фізичне створення якої розпочато, але не завершено, тобто не виконані всі передбачені проєктом роботи.

Крім того, «незавершеність» будівництва в розумінні закону та для цілей правозастосування може полягати у невчиненні дій, спрямованих на закінчення юридичного складу будівництва - введення будівлі в експлуатацію та здійснення державної реєстрації права власності на неї.

Об`єкт незавершеного будівництва з урахуванням підходів, які склалися у доктрині цивільного права, може розглядатися у трьох вимірах: 1) як сукупність будівельних матеріалів (сукупність рухомих речей - res mobiles); 2) як об`єкт нерухомого майна (res immobiles); 3) як річ особливого роду, яка, по суті, поєднує в собі ознаки рухомих і нерухомих речей (res sui generis- річ «свого роду»).

Поняття нерухомих речей («нерухомого майна», «нерухомості») у їх зіставленні з речами рухомими законодавець надав у статті 181 ЦК України. За змістом цієї статті до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Натомість рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Законодавець не наводить вичерпного переліку речей, які можна віднести до нерухомих. Закріплений у ЦК України підхід полягає у виокремленні ознак, яким мають відповідати речі для того, щоб їх можна було вважати нерухомістю, зі встановленням приблизного та максимально стислого переліку видів власне нерухомих речей (земельні ділянки та об`єкти, розташовані на них).

Однією з таких ознак законодавець визначив «стаціонарність» нерухомих речей, тобто неможливість їхнього вільного переміщення у просторі без їх знецінення та зміни їх призначення. Втім, з розвитком будівельних технологій говорити необхідно не стільки про абсолютну неможливість переміщення речі, скільки про непризначеність такої речі для переміщення за її сутністю.

За змістом частини другої статті 331 ЦК України для нерухомості легітимаційну роль виконує факт її прийняття в експлуатацію або факт державної реєстрації права власності на неї. Втім, у такого роду об`єктах юридична складова (наприклад, державна реєстрація) не виключає природний (фізичний) елемент, адже, безумовно, необхідним є реальне існування певного матеріального предмета.

Об`єкт незавершеного будівництва, незалежно від того, на якій стадії готовності він перебуває, як правило, відповідає одній з основних ознак, визначених законом для об`єктів нерухомості - «стаціонарності», тобто неможливості їхнього вільного переміщення у просторі без їх знецінення та зміни їх призначення, оскільки такий об`єкт нерозривно пов`язаний із земельною ділянкою (землею), на якій він зводиться, і переміщення цього об`єкта без завдання йому шкоди є неможливим.

Іншою особливістю, яка вирізняє об`єкт незавершеного будівництва, є те, що він створюється з використанням рухомих речей - будівельних матеріалів.

Будівельні матеріали, крім характерної їм ознаки «рухомості», за своєю природою переважно є ще й речами споживними, тобто такими, які внаслідок одноразового їх використання знищуються або припиняють існувати у первісному вигляді (частина перша статті 185 ЦК України).

Будівництво за своєю суттю є процесом втрати будівельними матеріалами і конструкціями своєї ідентичності. Будівельні матеріали чи конструкції, використані при зведенні об`єкта будівництва, перестають існувати, й право власності на них припиняється згідно зі статтею 349 ЦК України. Такі матеріали неможливо відділити від самого об`єкта будівництва без завдання їм усім або окремим із них шкоди та зниження їх економічної цінності. Водночас їх оборотоздатність без відділення від об`єкта будівництва неможлива.

Економічна цінність об`єкта незавершеного будівництва не вичерпується вартістю використаних під час його зведення будівельних матеріалів і конструкцій, а включає також вартість проєктування, права на земельну ділянку, вартість будівельних робіт і платних дозвільних процедур чи інших пов`язаних послуг.

Отже, визначення об`єкта незавершеного будівництва винятково як сукупності будівельних матеріалів і конструкцій є неповним і таким, що не відповідає ні природі створення такого об`єкта, ні правовим наслідкам втрати будівельними матеріалами і конструкціями своєї ідентичності як об`єктами цивільного обороту.

З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду визначила об`єкт незавершеного будівництва як річ особливого роду, щодо якої можливе існування цивільних прав і обов`язків, яка хоча і тяжіє до нерухомого майна за своїми фізичними властивостями, проте не є повноцінним об`єктом нерухомості. Така річ відповідає природному критерію (наявний факт її фізичного спорудження), проте не задовольняє юридичний критерій - відсутній факт введення її в експлуатацію та проведення державної реєстрації речових прав на неї.

Подібного підходу дотримувався і Верховний Суд України в постанові від 07 вересня 2016 року в справі № 6-47цс16 до здійсненого Великою Палатою Верховного Суду відступу від нього в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

нерухомими речами треба визнавати як повністю завершені, так і не завершені будівництвом об`єкти, право власності на які зареєстроване у встановленому порядку;

будівельні матеріали, вироби та конструкції, що використовуються під час будівництва, є рухомими речами до моменту їх фізичного включення до конструкцій об`єкта будівництва, після чого такі матеріали, вироби та конструкції втрачають свою ідентичність;

об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва), право власності на який не зареєстровано в установленому для державної реєстрації речових прав на нерухомість порядку, не належить ані до рухомих, ані до нерухомих речей, постаючи як piч sui generis (свого, особливого роду). Така річ може бути об`єктом цивільних прав і обов`язків, зокрема речових, однак лише як річ особливого роду.

Саме подружжя, споруджуючи житловий будинок, не ідентифікує незавершений будівництвом об`єкт як сукупність будівельних матеріалів і конструкцій тощо, а прагне набути у власність об`єкт нерухомого майна (житло). Незавершення будівництва і невведення об`єкта в експлуатацію не нівелює ці прагнення і очікування, тому законодавець у статті 331 ЦК України передбачив «у разі необхідності» набуття права щодо такого об`єкта.

За обставин, коли співвласник, який не є забудовником і не може здійснити юридично значущі дії щодо введення об`єкта в експлуатацію, прагне захистити свої правомірні очікування щодо набуття права власності на нерухоме майно, - може звернутися до суду та просити визнати за собою право на належну йому частку в об`єкті незавершеного будівництва.

Іншого шляху для захисту своїх прав така особа не має, оскільки є повністю залежною від дій іншого з подружжя (формального забудовника), який своєю чергою діє недобросовісно та не заінтересований у введенні будинку в експлуатацію.

Рішення суду в такій ситуації не створює істотно нової підстави для набуття такою особою права власності на недобудову, а лише підтверджує той правовий режим спільної сумісної власності на об`єкт незавершеного будівництва, який і так існує з огляду на презумпцію спільності набуття подружжям майна під час перебування в шлюбі.

Велика Палата Верховного Суду в свої постанові від 08 квітня 2026 року в справі № 607/10858/22 визнала за необхідне конкретизувати сферу застосування правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого в постанові від 12 квітня 2023 року в справі № 511/2303/19, та зазначила, що для застосування такого висновку недостатньо встановити, що об`єкт нерухомості, який є предмет спору, не введено в експлуатацію.

Необхідною кваліфікуючою ознакою є встановлення судом, що до складу відповідного об`єкта, про поділ якого заявлено вимогу, входять самочинно збудовані споруди (елементи), які відповідають ознакам, визначеним частиною першою статті 376 ЦК України.

Отже, висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12 квітня 2023 року в справі № 511/2303/19 необхідно читати так: «у разі неможливості поділу [яка обумовлюється входженням до складу відповідного об`єкта самочинно збудованих споруд] незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку.

У тому ж разі, коли об`єкт не має ознак самочинного будівництва, проте не вводиться в експлуатацію з вини одного з подружжя (формального забудовника), то суд має право визнати за іншим з подружжя (співвласником) право на частку в об`єкті незавершеного будівництва, усунувши невизначеність у правовому режимі відповідної споруди.

Судом встановлено, що будинок садибного типу з надвірними спорудами по АДРЕСА_2 та будівля кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 , згідно відмітки про проведене технічне обстеження за результатами проведеного технічного обстеження вказаного об`єкта, встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації (а. с. 26).

Отже, сторони є співзабудовниками готового, але не прийнятого в експлуатацію незавершеного будівництвом житлового будинку садибного типу, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2026 року в справі № 607/10858/22.

Суд враховує позицію Європейський суд з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain), пункт 29).

Враховуючи викладене, будинок садибного типу з надвірними спорудами по АДРЕСА_2 та будівля кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 належать сторонам на праві спільної сумісної власності, частки у якому позивачки та відповідача є рівними, і так як сторони не домовилися про поділ цього майна, то позивачці необхідно присудити частину вказаного майна.

Відповідачу відомі наслідки визнання позову.

Визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. п. 3 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви про розірвання шлюбу, ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Із квитанції до платіжної інструкції № 8419-2370-9825-9209 від 24 червня 2026 року вбачається, що ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1 331,20 грн. за позовну вимогу про розірвання шлюбу (а. с. 2).

Відповідно до п. п. 3 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви про поділ майна при розірванні шлюбу, ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно звіту про оцінку майна житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 176 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , ринкова вартість об`єкта оцінки становить 2 731 094 грн. 08 коп. (а. с. 36 - 38).

Згідно звіту про оцінку майна будівлі - кафе, загальною площею 94,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість об`єкта оцінки становить 2 030 114 грн. 09 коп. (а. с. 39 - 41).

Отже вартість вказаного житлового будинку з надвірними спорудами та будівлі кафе становить 4 761 208,17 грн., а 1/2 частки вказаного мана становить 2 380 604,08 грн., що і становить ціну позову.

Із квитанції до платіжної інструкції № 8419-2370-4662-6437 від 24 червня 2026 року вбачається, що ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 9 984,00 грн. (а. с. 1).

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, керуючись ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», слід повернути позивачці з державного бюджету п`ятдесят відсотків суми сплаченого під час подачі позову судового збору у розмірі 4 992,00 грн. та 665,60 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позову повністю необхідно із відповідача у користь позивачки стягнути судові витрати в сумі 4 992,00 грн. та 665,60 грн. пов`язані зі сплатою судового збору, що підтверджені квитанцією, та повернути ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 4 992,00 грн. та 665,60 грн.

Керуючись ст. ст. 200, 206, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 10 листопада 2005 року виконавчим комітетом Краснянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області (актовий запис № 20).

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину незавершеного будівництва житлового будинку садибного типу загальною площею 176 кв. м з господарськими будівлями та спорудами, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , залишивши у власності ОСОБА_2 частину зазначеного майна.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину будівлю - кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », площею 94,9 кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1511570921244, залишивши у власності ОСОБА_2 частину зазначеного майна.

Стягнути з ОСОБА_2 у користь ОСОБА_1 4 992 (чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 00 коп. та 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп. судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Управлінню Державної казначейської служби України в Тячівському районі повернути ОСОБА_1 50 % сплаченого судового збору у розмірі 4 992 (чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 00 коп. та 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп., згідно квитанцій до платіжних інструкцій № 8419-2370-4662-6437 та № 8419-2370-9825-9209 від 24 червня 2026 року; отримувач коштів: ГУК у Зак. обл/Тячівська тг/22030101; код отримувача 37975895.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Представник позивачки: ОСОБА_9 , АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Представник відповідача: Матіко Роман Іванович, АДРЕСА_7 .

Повне судове рішення складено 26 жовтня 2026 року.

Суддя Л.Р.Сас