Ухвала суду № 140925502, 23.10.2026, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/1949/25 Провадження № 1-кп/304/150/2026У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

обвинуваченої ОСОБА_5 ,

захисників обвинуваченої адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_4 про продовження строку тримання під вартою у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025071130000307 від 07 липня 2025 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України,

У С Т А Н О В И В:

На розгляді в Перечинському районному суді перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Прокурор ОСОБА_4 через канцелярію суду подав клопотання про продовження обвинуваченій ОСОБА_5 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб з визначенням розміру застави в розмірі 1 803 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 6 000 384 грн.

Подане клопотання мотивує тим, що 07 липня 2025 року близько 04 години 34 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння 1.51‰, що згідно з висновком судово-медичної (токсикологічної) експертизи крові відповідає середньому ступеню алкогольного сп`яніння, керуючи технічно-справним транспортним засобом марки «BMW», моделі «Х5» реєстраційний номер НОМЕР_1 , з пасажирами: ОСОБА_8 , який знаходився на передньому правому пасажирському сидінні та ОСОБА_9 , який знаходився на задньому лівому пасажирському сидінні, рухаючись зі швидкістю близько 117.3-129.7 км/год, яка перевищує максимально допустиму швидкість 50 км/год в населеному пункті по вулиці Ужанській в м. Перечин Ужгородського району, автодороги «Н-13» сполученням «Львів-Самбір-Ужгород», зі сторони с. Зарічово в напрямку м. Ужгород, де дорога має заокруглення праворуч та дві смуги руху, по одній у кожному напрямку, які розділені між собою дорожньою горизонтальною розміткою 1.5 та 1.1, що поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, діючи всупереч вимогам п. п. 1.3, 1.5, 1.10, 2.3 «б», 2.9 «а», 10.1, 11.3. 12.1, 12.2, 12.4 «Правил дорожнього руху», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, будучи самовпевненою та самонадіяною, нехтуючи особистою безпекою та безпекою інших учасників дорожнього руху, керуючи транспортним засобом, проявила неуважність до дорожньої обстановки, що склалася, та її зміни, не забезпечила безпеку дорожнього руху, не втримала автомобіль у межах своєї смуги руху, перетнула дорожню горизонтальну розмітку 1.1, виїхала на зустрічну смугу руху з подальшим виїздом на ліве узбіччя відносно свого руху, де лівою частиною транспортного засобу здійснила послідовне зіткнення з трьома стовбурами дерев, після чого продовжила рух лівим узбіччям та виїхала на асфальтне покриття, де на 215 км 103 м, вказаної автодороги на обладнаному бетонними огородженнями блокпосту здійснила наїзд на ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працюючого начальником 1 групи інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 », який в той час ніс службу на вказаному контрольно-ревізійному пункті блокпосту.

Внаслідок вказаної вище дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з висновком судово-медичної експертизи отримав тілесні ушкодження у вигляді поєднаної тупої травми грудної клітки, тазу, нижніх кінцівок, переломи ребер справа і зліва з крововиливами в навколишні м`які тканини, забоєм обох легень, розривом правої легені; крововиливом під м`які тканини тім`яно-потиличної ділянки голови, крововиливом в жирову клітковину правої нирки; відкритим уламковим переломом правої стегнової кістки, кісток правого колінного суглобу, кісток правої гомілки з масивною раною правої нижньої кінцівки, розчавленням м`яких тканин, м`язів, закритим переломом кісток верхньої третини лівої гомілки, переломом кісток тазу справа (обох верхніх гілок лобкової кістки, клубової кістки), що призвело до розвитку шоку, набряку, вклинення речовини головного мозку обумовило порушення та припинення функції ЦНС, зупинку серцевої діяльності та дихання, що і є безпосередньою причиною смерті ОСОБА_10 та згідно п. 2.1.3. (б, л) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995, кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження і знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з безпосередньою причиною настання його смерті.

Пасажир автомобіля ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в результаті дорожньо-транспортної пригоди згідно висновку судово-медичної експертизи отримав тілесні ушкодження у вигляді «ЗЧМТ, Геморагічний забій головного мозку 2 ст., Травматичний САК з стійким вираженим цефалічним синдромом, елементами антероградної амнезії, помірним порушенням ліквородинаміки, помірними стато-координаторними розладами, перелом лобної кістки», були небезпечними для життя в момент їх спричинення і за цією ознакою відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які були небезпечними для життя в момент їх спричинення і за цією ознакою, згідно п. 2.1.3. (б) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995, кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження.

Прокурор зазначає, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, якщо вони заподіяли потерпілому тяжке тілесне ушкодження та спричинили смерть потерпілого.

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, яке є тяжким злочином та за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років, а також враховуючи те, що вона може переховуватися від суду, незаконно впливати на учасників кримінального провадження, прізвища яких їй відомі, та приймаючи до уваги, що застосування більш м`яких запобіжних заходів, таких як: особисте зобов`язання, особиста порука, домашній арешт та застава будуть не достатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із триманням під вартою, прокурор просить продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 строком на 60 діб із визначенням розміру застави в розмірі 1 803 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 6 000 384 грн.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 просив задовольнити клопотання про продовження обвинуваченій ОСОБА_5 строку тримання під вартою на 60 діб із визначенням застави, посилаючись на обставини, викладені у клопотанні.

Зокрема, прокурор звернув увагу суду на те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, яке, за версією обвинувачення, було вчинено в стані алкогольного сп`яніння. Також зазначив, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме ризик переховування від суду та ризик незаконного впливу на потерпілих, свідків та інших учасників кримінального провадження, прізвища яких обвинуваченій відомі, не зменшилися та продовжують існувати.

У зв`язку з цим, на думку прокурора, застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченої та не запобігатиме встановленим ризикам.

Прокурор ОСОБА_4 у судовому засіданні також просив задовольнити клопотання. При цьому звернув увагу на те, що раніше визначений судом розмір застави в сумі 5 700 864 грн був предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який не встановив підстав вважати його завідомо непомірним. На думку прокурора, цей розмір застави є необхідним і достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої в разі його внесення.

Захисник обвинуваченої адвокат ОСОБА_7 заперечив проти задоволення клопотання прокурора про продовження щодо ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просив зменшити розмір застави до 1 000 000 грн, зазначаючи, що така сума буде достатньою для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої.

Захисник обвинуваченої адвокат ОСОБА_6 також заперечив проти задоволення клопотання прокурора та просив відмовити в його задоволенні.

Крім того, захисник звернув увагу суду на Рішення Конституційного Суду України від 21 липня 2026 року № 9-р(ІІ)/2026, ухвалене за конституційною скаргою ОСОБА_11 , та зазначив про необхідність урахування викладених у ньому правових позицій під час вирішення питання щодо подальшого застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та визначення розміру застави.

Обвинувачена ОСОБА_5 підтримала доводи своїх захисників та просила зменшити розмір застави.

Вислухавши думки прокурорів, обвинуваченої та її захисників, дослідивши клопотання прокурора й матеріали кримінального провадження, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Статтею 2 Кримінального процесуального кодексу України визначено завдання кримінального провадження, одним із яких є забезпечення того, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Частиною першою ст. 7 КПК України передбачено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, належать верховенство права, законність, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканність.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 КПК України під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.

Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта чи спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється чи обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є особисте зобов`язання, особиста порука, застава, домашній арешт і тримання під вартою.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно в разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 КПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, суд також ураховує вимоги пунктів 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, відповідно до яких позбавлення особи свободи допускається лише у випадках та в порядку, встановлених законом.

Ризик переховування обвинуваченої від правосуддя не може оцінюватися виключно з огляду на тяжкість можливого покарання, а має встановлюватися з урахуванням сукупності конкретних обставин, які можуть підтверджувати існування такого ризику.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як винятковий запобіжний захід протягом певного часу. Водночас тяжкість обвинувачення не звільняє суд від обов`язку встановити наявність конкретних ризиків і перевірити необхідність подальшого тримання особи під вартою.

Відповідно до п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків і відповідно до процедури, встановлених законом, зокрема законного арешту або затримання особи, здійсненого з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

29 серпня 2025 року до Перечинського районного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025070000000307, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Ухвалою суду від 29 серпня 2025 року вказане кримінальне провадження призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 липня 2025 року підозрюваній ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 04 вересня 2025 року включно, без визначення розміру застави.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 02 вересня 2025 року їй продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, до 31 жовтня 2025 року включно, без визначення розміру застави.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2025 року їй продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, до 22 грудня 2025 року включно, без визначення розміру застави.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 16 грудня 2025 року їй продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, до 13 лютого 2026 року включно, без визначення розміру застави.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 09 лютого 2026 року їй продовжено строк тримання під вартою до 09 квітня 2026 року включно, без визначення розміру застави.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 03 березня 2026 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 призначено до судового розгляду.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2026 року їй продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, до 28 травня 2026 року включно, без визначення розміру застави.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 20 травня 2026 року їй продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, до 18 липня 2026 року включно, із визначенням застави в розмірі 1 803 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 6 000 384 грн.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 15 липня 2026 року їй продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, до 12 вересня 2026 року включно, із визначенням застави в розмірі 1 803 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 6 000 384 грн.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 04 вересня 2026 року їй продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, до 02 листопада 2026 року включно, із визначенням застави в розмірі 1 713 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 5 700 864 грн.

Підставою для застосування щодо ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стало існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме ризику переховування від суду з огляду на тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення та суворість передбаченого покарання, а також ризику незаконного впливу на учасників кримінального провадження, дані про яких відомі обвинуваченій.

На цей час судовий розгляд кримінального провадження не завершено, не всі докази досліджені, свідки та експерти не допитані, у зв`язку з чим суд вважає, що зазначені ризики не втратили своєї актуальності та продовжують існувати.

Зокрема, з огляду на стадію судового розгляду, обізнаність обвинуваченої про осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, та необхідність забезпечення їх належної процесуальної поведінки, ризик незаконного впливу на потерпілих, свідків та інших учасників кримінального провадження не може вважатися таким, що відпав.

Вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, суд відповідно до ст. 178 КПК України враховує тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання її винуватою, її вік і стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків, відсутність утриманців, відсутність постійного місця роботи, відсутність судимостей, а також наявність цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, поданого в інтересах дружини та дітей загиблого.

При цьому суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України звільнення від відбування покарання з випробуванням не застосовується до осіб, які вчинили порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Щодо доводів сторони захисту про відсутність нових обставин та підстав, які б обумовлювали необхідність подальшого тримання ОСОБА_5 під вартою, суд зазначає таке.

Сам по собі факт попередньої оцінки судом відповідних обставин не свідчить про відсутність підстав для подальшого застосування запобіжного заходу, оскільки під час кожного вирішення питання про його продовження суд зобов`язаний перевірити, чи продовжують існувати встановлені ризики, чи зменшилися вони, а також чи можуть вони бути усунуті шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.

На цей час судовий розгляд кримінального провадження не завершено, не всі докази досліджені, а потерпілі, свідки та інші учасники кримінального провадження не втратили свого процесуального статусу. За таких обставин ризик незаконного впливу на них не втратив своєї актуальності.

Крім того, з огляду на тяжкість пред`явленого ОСОБА_5 обвинувачення, передбачене законом покарання, а також сукупність даних про її особу, суд вважає, що ризик переховування від суду також продовжує існувати.

При цьому суд не розглядає тяжкість обвинувачення та суворість можливого покарання як самостійну і достатню підставу для тримання особи під вартою, а враховує їх у сукупності з іншими встановленими у кримінальному провадженні обставинами.

Отже, суд доходить висновку, що встановлені ризики продовжують виправдовувати застосування щодо ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу на цьому етапі судового провадження не встановлено.

Разом із тим суд вважає за необхідне окремо вирішити питання щодо розміру застави, яка була визначена ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 04 вересня 2026 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас абзацом п`ятим ч. 5 ст. 182 КПК України передбачено, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у визначених законом межах не здатна забезпечити виконання особою, обвинуваченою у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути визначена в розмірі, який перевищує такі межі.

Вирішуючи питання про наявність у цьому кримінальному провадженні виключного випадку, суд виходить не лише з тяжкості пред`явленого ОСОБА_5 обвинувачення.

За змістом обвинувального акта їй інкримінується сукупність грубих порушень правил безпеки дорожнього руху: керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння з концентрацією алкоголю 1,51‰; рух у межах населеного пункту зі швидкістю 117,3129,7 км/год за максимально дозволеної швидкості 50 км/год; втрата контролю над автомобілем, виїзд за межі проїзної частини, послідовне зіткнення з трьома деревами та подальший наїзд на військовослужбовця, який ніс службу на блокпосту. Наслідком події стала смерть однієї особи та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій.

Наведені обставини враховуються судом виключно в межах вирішення питання про запобіжний захід, без висновку про доведеність винуватості обвинуваченої.

Суд ураховує, що тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, характер обставин події, передбачене законом покарання та встановлені ризики є обставинами, які мають значення для оцінки необхідності та достатності застави. Водночас зазначені обставини самі по собі не є достатніми для висновку про те, що конкретний розмір застави, який перевищує встановлені законом межі, є співмірним і не є завідомо непомірним для обвинуваченої.

Суд також бере до уваги, що ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 20 травня 2026 року ОСОБА_5 було визначено заставу в розмірі 1 803 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становило 6 000 384 грн, а ухвалою від 04 вересня 2026 року цей розмір зменшено до 1 713 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 5 700 864 грн.

Попередні судові рішення мають значення для розуміння процесуальної історії застосування запобіжного заходу, однак не звільняють суд від обов`язку самостійно оцінити актуальну необхідність і пропорційність розміру застави під час розгляду цього клопотання.

Щодо доводів захисника ОСОБА_6 про необхідність урахування Рішення Конституційного Суду України від 21 липня 2026 року № 9-р(ІІ)/2026 суд зазначає таке.

Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 21 липня 2026 року № 9-р(ІІ)/2026 абзац п`ятий ч. 5 ст. 182 КПК України визнано таким, що відповідає Конституції України.

Водночас у зазначеному рішенні Конституційний Суд України наголосив на необхідності суворого дотримання судами вимог щодо обґрунтування розміру застави, визначеної у виключних випадках понад установлені законом межі, та забезпечення реальної альтернативності застави триманню під вартою.

Конституційний Суд України зазначив, що визначення застави у розмірі, який перевищує встановлені законом межі, має здійснюватися з урахуванням обставин, передбачених ч. 4 ст. 182 КПК України, та ризиків, визначених ст. 177 КПК України, за умови належного обґрунтування відповідного судового рішення і конкретного розміру застави.

У рішенні наголошено, що для запобігання перетворенню застави на завуальований спосіб тримання особи під вартою суд, визначаючи її розмір, повинен обґрунтувати фінансову спроможність особи, оцінити її легальні доходи й активи, урахувати наявність осіб, які перебувають на її утриманні, а також з`ясувати, чи є кошти та активи для внесення застави реально доступними особі.

Конституційний Суд України також указав на необхідність ретельного мотивування розміру застави з посиланням на документи про фінансовий стан особи, обґрунтування складників, які формують загальну суму застави, недопущення припущень про матеріальну спроможність особи та пояснення, чому саме визначений розмір застави є достатнім для запобігання встановленим ризикам.

Отже, визначаючи розмір застави, суд зобов`язаний забезпечити баланс між необхідністю досягнення завдань кримінального провадження та правом особи на свободу й особисту недоторканність. Сам факт тяжкості обвинувачення, тривалого застосування тримання під вартою або наявності ризиків не звільняє суд від обов`язку оцінити фінансовий стан обвинуваченої та реальну можливість внесення нею застави.

Суд ураховує зазначені правові позиції Конституційного Суду України та виходить із того, що питання щодо збереження раніше визначеного розміру застави має вирішуватися на підставі актуальних обставин кримінального провадження, даних про особу обвинуваченої, наявних ризиків та відомостей про її майновий і сімейний стан.

Разом із тим матеріали, наведені у клопотанні прокурора та в доводах учасників судового провадження, не містять конкретизованих відомостей про розмір легальних доходів ОСОБА_5 , належні їй активи, їхню вартість і доступність для внесення застави, а також про фінансову спроможність потенційного заставодавця. За таких обставин суд не може ґрунтувати висновок про доступність для обвинуваченої суми 5 700 864 грн виключно на тяжкості обвинувачення, тривалості застосування запобіжного заходу, попередньому визначенні застави або відсутності документів, поданих стороною захисту.

Водночас відсутність таких відомостей сама по собі не свідчить про доведену завідому непомірність раніше визначеної застави. Вона означає необхідність оцінки наявних матеріалів у межах установлених законом вимог, без припущень як щодо фінансової спроможності обвинуваченої, так і щодо її відсутності.

Суд також ураховує, що застава не є грошовою оцінкою наслідків кримінального правопорушення, способом попереднього покарання обвинуваченої або засобом забезпечення цивільного позову. Її призначення полягає виключно в забезпеченні виконання покладених на особу процесуальних обов`язків та запобіганні ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 04 вересня 2026 року розмір застави щодо ОСОБА_5 було зменшено з 1 803 до 1 713 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто до 5 700 864 грн. Під час розгляду цього клопотання суд повторно оцінює необхідність збереження такого розміру застави з урахуванням доводів прокурорів і сторони захисту, а також установлених ризиків.

Суд бере до уваги, що обвинувачена перебуває під вартою з липня 2025 року. Тривалість позбавлення свободи зумовлює необхідність особливо ретельної оцінки пропорційності подальшого застосування цього запобіжного заходу. Водночас тривалість перебування під вартою сама по собі не свідчить про припинення ризиків, але також не може бути підставою для автоматичного збереження будь-якого раніше визначеного розміру застави без актуального обґрунтування його необхідності.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що встановлені ризики продовжують виправдовувати тримання ОСОБА_5 під вартою. Разом із тим питання про залишення застави в розмірі 5 700 864 грн без змін має вирішуватися з дотриманням правової позиції Конституційного Суду України щодо індивідуалізації застави, обґрунтування її розміру та забезпечення реальної альтернативності триманню під вартою.

З урахуванням того, що ухвалою від 04 вересня 2026 року заставу вже було зменшено, суд не вбачає підстав автоматично повертатися до раніше визначеного розміру 6 000 384 грн.

Таким чином, суд вважає за необхідне продовжити щодо ОСОБА_5 строк тримання під вартою на 60 днів з раніше визначеним розміром застави.

На підставі викладеного та керуючись статтями 177, 178, 182, 183, 194, 199, 331 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою задовольнити.

Продовжити обвинуваченій ОСОБА_5 строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів до 21 грудня 2026 року (включно).

Визначити ОСОБА_5 заставу в розмірі 1 713 (одна тисяча сімсот тринадцять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 5 700 864 (п`ять мільйонів сімсот тисяч вісімсот шістдесят чотири) гривні 00 копійок.

Застава може бути внесена як самою обвинуваченою, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок для внесення застави (код ЄДРПОУ - 26213408, МФО 820172, банк-одержувач - Державна казначейська служба України м. Київ, розрахунковий рахунок UA198201720355209001000018501. Призначення платежу: застава за (П.І.П.) згідно з ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від (дата) у справі №..., внесені (П.І.П. особи, що вносить заставу).

У разі внесення застави, уповноваженій службовій особі місця ув`язнення необхідно негайно звільнити ОСОБА_5 з-під варти та повідомити про це прокурора та суд.

З моменту звільнення ОСОБА_5 з-під варти у зв`язку з внесенням застави вона буде вважатися такою, до якої застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі внесення застави, у порядку ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на ОСОБА_5 наступні обов`язки:

- прибувати до суду за кожним викликом;

- не відлучатися із Ужгородського району Закарпатської області, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- здати на зберігання до Головного управління ДМС у Закарпатській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити обвинуваченій та заставодавцю, що у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також якщо обвинувачена, будучи належним чином повідомлена, не з`явилася за викликом до суду без поважних причин чи не повідомила про причини своєї неявки, або якщо порушила інші покладені на неї при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави.

Дата закінчення дії ухвали 21 грудня 2026 року.

Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченою, яка перебуває під вартою, з моменту вручення їй копії ухвали.

Повний текст ухвали складено 26 жовтня 2026 року.

Головуюча:ОСОБА_1