Ухвала суду № 140925394, 23.10.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/125/26

Провадження № 2-др/302/10/26

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 рокуселище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді Повідайчика О.І.,

за участі:

секретаря судового засідання Куруц В.І.,

під час розгляду заяви представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Рішка С.І. про компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи

в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, Синевирська сільська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про витребування частини земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Міжгірського районного суду Закарпатської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, Синевирська сільська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про витребування частини земельної ділянки.

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 09.10.2026 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, Синевирська сільська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про витребування частини земельної ділянки, залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.

13 жовтня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Рішко С.І. подав до суду заяву про компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи. В обґрунтування заяви посилався на те, що позов було залишено без розгляду внаслідок повторної неявки позивача. Стверджував, що з урахуванням правових висновків Верховного Суду такі дії сторони можуть уважатись необґрунтованими, а тому на підставі ч. 5 ст. 142 ЦПК України наявні підстави для компенсації відповідачу понесених судових витрат. Вказував, що у відзиві на позов сторона відповідача ОСОБА_1 повідомляла суд про попередній (орієнтовний) розрахунок суми очікуваних судових витрат 25 000,00 грн. На підтвердження обґрунтованості витрат представник відповідача надав договір про надання правничої допомоги ОСОБА_1 від 06.02.2026, акт приймання-передачі послуг від 12.10.2026 та квитанцію до ПКО №6 від 12.10.2026. На підставі наведеного просив стягнути з позивача ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_1 суму понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн.

Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Пересоляк О.С. подав письмові заперечення проти заяви сторони відповідача, які обґрунтовував тим, що відповідачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами обґрунтованість заявленої до стягнення суми, її співмірність із фактичним обсягом наданої правничої допомоги, а також відповідність заявлених витрат критеріям реальності, необхідності та розумності. Зокрема, подані документи не дають змоги встановити, які конкретно роботи були фактично виконані адвокатом, скільки часу було витрачено на кожну з них, які послуги охоплюються погодженою сумою 25 000,00 грн та чому саме такий розмір витрат має бути покладений на ОСОБА_2 . Також, заявлена сума стосується підготовки відзиву та представництва в суді першої інстанції загалом, тоді як фактичний розгляд справи завершився залишенням позову без розгляду, без завершення дослідження всіх доказів, допиту свідків, судових дебатів та повноцінного розгляду справи по суті. За таких обставин заява не може бути задоволена лише на підставі погодженої адвокатом і клієнтом загальної вартості послуг. Стверджував, що подані відповідачем докази на підтвердження понесених витрат не відповідають критеріям належності, допустимості та достатності доказів. Договір про надання правничої допомоги датований 06 лютого 2026 року. Заявлена сума гонорару визначена ним у фіксованому розмірі 25 000,00 грн за підготовку відзиву на позов та представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції. Водночас акт приймання-передачі послуг складено 12 жовтня 2026 року, тобто вже після ухвалення судом рішення про залишення позову без розгляду 09 жовтня 2026 року. За таких обставин незрозумілим є питання чому відповідач, який уклав договір ще в лютому 2026 року та посилається на надання правничої допомоги протягом розгляду справи, не подав належних доказів обсягу та вартості послуг під час розгляду справи, а відповідний акт склав лише після її завершення. Зауважував, що пунктом 3.2 договору про надання правничої допомоги розмір гонорару за підготовку відзиву на позов та представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції у справі №302/125/26 визначено в сумі 25 000,00 грн. Проте договір не містить конкретного переліку робіт і послуг, які входять до зазначеної суми, а також не визначає їх окремої вартості. Зі змісту договору неможливо встановити, чи охоплює погоджена сума виключно підготовку відзиву, чи також включає: ознайомлення з матеріалами справи та аналіз доказів; підготовку письмових пояснень, заперечень та інших процесуальних документів; складання заяв і клопотань; участь у конкретній кількості судових засідань; підготовку та направлення адвокатських запитів; збір додаткових доказів; інші дії, пов`язані з представництвом клієнта. Вказував, що ОСОБА_1 фактично пропонує суду стягнути 25 000,00 грн за комплекс послуг, реальний склад і обсяг якого документально не визначено. Зокрема, неможливо встановити, яка частина гонорару припадає на підготовку відзиву, яка - на участь у судових засіданнях, яка - на підготовку інших документів, а яка - на інші дії адвоката. Відсутність такої конкретизації унеможливлює належну перевірку обґрунтованості заявленої суми. Зауважував, що пунктом 3.2 договору передбачено оплату за підготовку відзиву та представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції у справі №302/125/26. Предметом погодженого гонорару визначено не лише підготовку одного процесуального документа, а й представництво в суді першої інстанції загалом. Проте фактичний перебіг справи свідчить, що повноцінний розгляд спору по суті не був завершений. Позов залишено без розгляду, суд не завершив дослідження всіх доказів, не допитав усіх свідків та не перейшов до стадії судових дебатів. Отже, не відбувся весь той обсяг процесуальних дій, який зазвичай може супроводжувати повний розгляд складного спору в суді першої інстанції. В акті не наведено: дати виконання кожної окремої роботи; назви та змісту кожної виконаної процесуальної дії; кількості годин, витрачених окремо на підготовку відзиву, аналіз доказів, складання клопотань та участь у засіданнях; вартості кожної окремої послуги; кількості судових засідань, у яких адвокат фактично брав участь; відомостей про конкретні заяви, клопотання, письмові пояснення чи інші документи, які адвокат підготував у справі; інформації про інші дії, якщо вони включені до загальної вартості представництва. За таких обставин неможливо перевірити, чи відповідає зазначений обсяг послуг матеріалам справи та чи не включено до гонорару роботи, які фактично не виконувалися або не були необхідними для розгляду спірних правовідносин. Загальна назва послуги «представництво інтересів у суді першої інстанції» не може замінювати доказування конкретного обсягу роботи, коли заявник просить стягнути значну фіксовану суму. Особливо це важливо з огляду на те, що в акті всю роботу оцінено одним рядком у 25 000,00 грн. Звертав увагу, що відповідно до умов договору про надання правничої допомоги вартість послуг адвоката визначається з розрахунку 2 000,00 грн за одну годину роботи. Отже, одиницею вимірювання часу, погодженою сторонами договору, є саме година. Водночас в акті приймання-передачі послуг від 12 жовтня 2026 року ОСОБА_1 зазначає загальну тривалість наданих послуг як «12:30», фактично використовуючи формат запису годин і хвилин, а не десяткове позначення кількості годин, передбачене для погодинного розрахунку вартості послуг. Зазначене має істотне значення для перевірки правильності розрахунку заявлених витрат, оскільки 12 годин 30 хвилин у десятковому форматі становлять 12,5 години, а не 12,3 години. Тридцять хвилин становлять половину години, тобто 0,5 години, а не 0,3 години. Відповідно, за погодженої ставки 2 000,00 грн за годину тривалість 12 годин 30 хвилин відповідає сумі 25 000,00 грн, тоді як 12,3 години становлять 12 годин 18 хвилин і відповідають сумі 24 600,00 грн.

Вказував, що у пункті 3.2 договору визначено загальну вартість послуг, проте сама по собі така умова не підтверджує, що вся сума була фактично сплачена або що на момент подання заяви настав строк виконання відповідного грошового зобов`язання. Зокрема, договір не містить чіткого визначення строку оплати, порядку її здійснення та конкретної події, з настанням якої виникає обов`язок клієнта сплатити відповідну суму. Саме по собі складання акта приймання-передачі послуг від 12 жовтня 2026 року не підтверджує автоматично настання строку оплати, оскільки відповідачем не надано доказів погодження сторонами відповідної умови, пред`явлення вимоги про оплату чи настання інших передбачених договором обставин, які зумовлюють виникнення обов`язку сплатити гонорар. Відтак відповідачем не доведено належними доказами, що заявлена сума є не лише погодженою в договорі вартістю послуг, а й грошовим зобов`язанням, строк виконання якого настав та яке в заявленому розмірі підлягає компенсації за рахунок ОСОБА_2 . Зауважував на недотримання відповідачем порядку та строків подання доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу. В обґрунтування своїх доводів посилався на ч. 1 і 3 ст. 133, ч. 2-6 ст. 137, ч. 8 ст. 141 ЦПК України, ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та правові висновки Верховного Суду викладені в постановах від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, від 02 лютого 2024 року у справі №910/9714/22, від 03 жовтня 2019 у справі №922/445/19, від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23, від 28 листопада 2024 року у справі №910/17582/23, від 26 вересня 2018 року у справі №148/312/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №741/1681/17 й просив відмовити в задоволенні заяви про компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи у повному обсязі.

В судове засідання, призначене на 23 жовтня 2026 року сторони не з`явились, про час і місце його проведення повідомлялись належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Ознайомившись із заявою представника відповідача адвоката Рішка С.І. та доданими до неї доказами на обґрунтування понесених судових витрат, вивчивши заперечення представника позивача адвоката Пересоляка О.С. проти стягнення судових витрат, оглянувши матеріали справи суд дійшов таких висновків.

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 09.10.2026 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, Синевирська сільська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про витребування частини земельної ділянки, залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.

Згідно з положеннями частини першої й третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складають судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу).

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У частинах п`ятій, шостій статті 142 ЦПК України зазначено, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову в зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Положення частин п`ятої, шостої статті 142 ЦПК України ідентичні нормам частин п`ятої, шостої статті 130 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України).

Верховний Суд у постанові від 04 травня 2023 року у справі № 910/5911/22 зазначив, що в разі, зокрема, залишення позову без розгляду, суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (пункт 8.11); при застосуванні частини п`ятої статті 130 ГПК України суд має встановити наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин (пункт 8.12).

Також Верховний Суд у пункті 6.5 постанови від 06 березня 2024 року у справі №905/1840/21 сформулював висновок, що відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема, чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, в разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (така правова позиція є сталою і послідовною та викладена також постановах Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 925/1372/21, від 11 травня 2023 року у справі № 921/811/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 924/341/22).

У постановах від 14 травня 2024 року у cправі № 916/3278/, від 25 квітня 2024 року в справі № 903/1079/23 Верховний Суд вказав, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під цими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 ГПК України не встановлює конкретних критеріїв для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин. Поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожнім таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача».

Верховний Суд зазначив, що «необґрунтовані дії позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка / які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов.

Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи (постанова Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19).

Згідно з частинами першою та другою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Виходячи із системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами (постанова Верховного Суду від 26 липня 2024 року в справі № 736/1209/20).

Залишаючи позов без розгляду в ухвалі від 09 жовтня 2026 року суд дійшов висновку про зловживання стороною позивача своїми процесуальними правами. Зокрема суд виснував, що внаслідок неодноразових неявок представника позивача в засідання, дата й час яких попередньо узгоджувалась судом із сторонами, засідання в справі неодноразово відкладались що впливало на її тривалість, унеможливлювало вирішення спору судом. Позов було залишено судом без розгляду в зв`язку з повторною (черговою) неявкою сторони відповідача, на підставі ч. 5 ст.223 ЦПК України

Відтак суд констатує, що позов було залишено без розгляду внаслідок необґрунтованих дій сторони відповідача, а тому згідно з приписами ч. 5 ст. 142 ЦПК України вимоги відповідача про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, підлягають вирішенню судом.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, потрібних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта - шоста статті 137 ЦПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

У розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку

з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують

з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд бере до уваги, що представник відповідача адвокат Рішко С.І. 13 жовтня 2026 року подав до суду заяву про компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи до якої додав копію договору про надання правничої допомоги від 06 жовтня 2026 року (далі договір), акт приймання-передачі послуг від 12 жовтня 2026 року та квитанцію до прибуткового касового ордера № 6 від 12 жовтня 2026 року.

Пунктом 1.1. договору визначено його предмет, яким, зокрема, є представництво інтересів клієнта в судах будь-якої інстанції.

Відповідно до пункту 3.1. договору гонорар представника оплачується клієнтом в гривнях шляхом готівкового розрахунку, у розмірі визначеному сторонами в акті приймання-передачі послуг за цим договором з розрахунку 2 000,00 грн за 1 годину роботи.

З пункту 3.2. договору вбачається, що його сторони узгодили, що розмір гонорару представника за підготовку відзиву на позов та представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції у справі № 302/125/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, Синевирська сільська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про витребування частини земельної ділянки, складає 25 000,00 грн.

В акті приймання-передачі послуг від 12 жовтня 2026 року зазначено, що представником (адвокатом Рішком С.І.) надано, а клієнтом ( ОСОБА_1 ) прийнято, відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 06.02.2026 року послуги в справі № 302/125/26, зокрема: підготовка відзиву на позов та представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції у справі № 302/125/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, Синевирська сільська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про витребування частини земельної ділянки, кількість годин 12:30:00, вартість послуг 25 000,00 грн.

Квитанцією до прибуткового касового ордера № 6 від 12 жовтня 2026 року підтверджується факт прийняття адвокатом Рішком С.І. оплати від ОСОБА_1 суми 25 000,00 грн на підставі договору про надання правничої допомоги від 06.02.2026 і акту приймання-передачі послуг від 12.10.2026.

Суд бере до уваги, що заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає вказаному в першій заяві відповідача по суті справи (відзиві на позов), який, серед іншого, містив клопотання про вирішення питання щодо розподілу судових витрат за результатами розгляду справи.

Розглядаючи зауваження представника позивача адвоката Пересоляка О.С. щодо відсутності деталізації послуг з правничої допомоги, а також установлення відповідачем і його представником фіксованого розміру гонорару суд бере до уваги правові висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21.

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

В пунктах 145 і 147 постанови від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 Великою Палатою Верховного Суду викладено правові висновки, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

На підставі наведеного суд висновує, що стороною відповідача доведено належними й допустимими доказами понесення витрат на правничу допомогу в цій справі.

Вирішуючи заяву сторони позивача щодо неспівмірності заявлених витрат на правничу допомогу суд бере до уваги, серед іншого, предмет позову та обставини, які входять до предмету доказування в справі, складність справи й обсяг матеріалів, кількість проведених засідань, підготовлені стороною відповідача процесуальні документи. З врахуванням викладеного, взявши до уваги також відсутність висловлення стороною позивача розміру витрат на правничу допомогу, який за їх міркування є співмірним у цій справі суд відхиляє доводи щодо неспівмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу за представництво інтересів відповідача в суді першої інстанції загалом.

Водночас, суд не залишає поза увагою ту обставину, що розгляд справи в суді не завершився вирішенням спору по суті. Беручи до уваги стадію судового розгляду, зважаючи на те, що стороною відповідача було визначено фіксований розмір гонорару за представництво в суді першої інстанції, суд доходить висновку про необхідність зменшення суми компенсації витрат відповідача на правничу допомогу з цих підстав. Суд висновує, що співмірною з вказаних підстав є сума компенсації витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн. За таких обставин заява представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Рішка С.І. про компенсацію понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу підлягає до часткового задоволення, з позивача слід стягнути на користь відповідача суму понесених останнім судових витрат в розмірі 12 000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 137, 142, 259-261, 353 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Заяву представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Рішка С.І. про компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи задовольнити частково.

Стягнути з позивача ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь відповідача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) суму 12 000,00 грн (дванадцять тисяч гривень 00 коп.) на часткове відшкодування понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційну скаргу на ухвалу суду може бути подано до Закарпатського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення ухвали, - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення їм повної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Повний текст ухвали виготовлено 23.10.2026.

Суддя О. І. Повідайчик