Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову в забезпеченні позову
26 жовтня 2026 року м. Київ Справа № 320/40352/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Жукова Є.О., ознайомившись із заявою про забезпечення позову, подану в адміністративній справі
за позовомОСОБА_1доГоловного управління ДПС у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (позивач / ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, подану одночасно з пред`явленням позову, в якій просить суд:
- зупинити стягнення на підставі вимоги Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) № Ф-35620 від 29.04.2026 року на суму 183 339,39 грн., яка є виконавчим документом та на підставі якої відкрито виконавче провадження ВП № 81582795 від 24.07.2026 року, - до набрання законної сили судовим рішенням у цій адміністративній справі.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття запропонованих заходів забезпечення позивач стверджує, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.10.2026 заяву розподілено судді Жуковій Є.О.
Здійснюючи розгляд поданої заяви про забезпечення позову, суд виходить з наступного.
У відповідності з частинами першою, другою, четвертою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Види забезпечення позову визначає стаття 151 КАС України, за змістом частини першої якої позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору (пункти 1, 2, 4 цієї частини статті).
Частиною другою цієї ж статті Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
При цьому, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Для задоволення судом заяви про забезпечення адміністративного позову заявник має довести, що невжиття обраних заходів призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Комітет Міністрів Ради Європи у параграфі І та ІІ Рекомендацій від 13 вересня 1989 року № R(89)8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах» (on provisional court protection in administrative matters) наголосив, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходи тимчасового захисту від адміністративного акта; надаючи особі тимчасовий захист, суд бере до уваги всі обставини та інтереси; такі заходи можуть вживатися зокрема, у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо аргументи заявника на перший погляд (prima facie) спростовують правомірність такого акта.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) притримується позиції, згідно з якою заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (рішення ЄСПЛ від 17 травня 2016 року у справі «Джиніч проти Хорватії» (Dћiniж v. Croatia), № 38359/13, пункти 61- 62; рішення ЄСПЛ від 16 березня 2021 року у справі «Карагасаноглу проти Туреччини» (Karahasanoglu v. Turkey), заяви №21392/08 та 2 інші, пункти 144-153).
Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Звернувшись до суду з цією заявою, позивач стверджує, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) вже перебуває на стадії примусового виконання, а відтак існує реальна можливість подальшого вчинення державним виконавцем виконавчих дій, спрямованих на стягнення з позивача суми 183 339,39 грн. Зазначає, що правомірність самої вимоги про сплату боргу (недоїмки) є предметом судового спору, а тому здійснення її примусового виконання до вирішення справи по суті може призвести до фактичного виконання документа, законність якого оспорюється позивачем у судовому порядку.
Вищезазначені обставини, на переконання ОСОБА_1 , зумовлюють необхідність вжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову, оскільки подальше проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні може призвести до того, що в разі задоволення судом позовних вимог за результатами розгляду даної адміністративної справи, позивачу доведеться докласти значних зусиль та витрат для відновлення порушеного права, у тому числі щодо повернення примусово стягнутих коштів, зокрема шляхом можливого ініціювання інших судових проваджень.
Повно та всебічно оцінивши викладені в заяві твердження, дослідивши надані на їх підтвердження докази, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 27 липня 2022 року у справі № 640/14616/21 зазначив, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття позову суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Дійсно, доданими до заяви про забезпечення позову документами підтверджується, що 24.07.2026 заступником начальника відділу Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Зленко Оксаною Василівною, в межах виконавчого провадження № 81582795 відкрито на підставі оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-35620 від 29.04.2026, було прийнято постанову про арешт коштів боржника.
Разом з тим, суд наголошує, що одні лише твердження позивача про необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення порушеного (на його думку) права, не є беззаперечним свідченням настання тяжких та негативних наслідків для останнього.
Так, саме по собі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом та прийняття державним виконавцем постанов в межах відкритого виконавчого провадження, без надання позивачем належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували твердження про неможливість відновлення прав та інтересів у разі задоволення позову, не свідчать про настання тяжких негативних наслідків для позивача, та, відповідно, не підтверджують наявність обставин, за яких допускається вжиття заходів забезпечення позову.
Станом на момент розгляду цієї заяви, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про неможливість відновлення прав та інтересів ОСОБА_1 у разі задоволення позову, або настання тяжких негативних наслідків для останнього, у разі невжиття запропонованих заходів забезпечення позову.
Суд враховує, що чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.
Безумовно, рішення або ж дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, суд звертає увагу, що у відповідності до статті 150 КАС України вказані обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Подібного правового висновку дійшов також Верховний Суд у постановах від 22.09.2022 у справі №160/1609/22, від 29.09.2022 у справі №380/3826/21, а також від 19.06.2025 у справі №260/976/25.
Отже, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів позивача до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150-154, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
2. Копію ухвали надіслати позивача, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Жукова Є.О.
Судове рішення № 140922633, Київський окружний адміністративний суд було прийнято 26.10.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 320/40352/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: