Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 жовтня 2026 року Київ № 640/16475/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Коршівської сільської ради
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
I. Зміст позовних вимог
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі позивач 1) з позовом до Коршівської сільської ради (далі відповідач), у якому просили суд:
- визнати протиправною бездіяльність Коршівської сільської ради об`єднаної територіальної громади Івано-Франківської області та зобов`язати відповідача направити на адресу позивача у письмовій формі рішення Коршівської сільської ради об`єднаної територіальної громади Івано-Франківської області від 23.12.2020 № 40-VІІІ/2020 «Про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 »;
- визнати протиправним рішення Коршівської сільської ради об`єднаної територіальної громади Івано-Франківської області від 23.12.2020 № 40-VІІІ/2020 «Про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 »;
- скасувати рішення Коршівської сільської ради об`єднаної територіальної громади Івано-Франківської області від 23.12.2020 № 40-VІІІ/2020 «Про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 »;
- зобов`язати Коршівську сільську раду об`єднаної територіальної громади Івано-Франківської області вчинити дії та прийняти рішення стосовно надання позивачу дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки до 2,0 га для ведення особистого селянського господарства і створення у подальшому сімейного сільськогосподарського кооперативу.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
На обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства безпідставно прийнято рішення Коршівської сільської ради об`єднаної територіальної громади Івано-Франківської області від 23.12.2020 № 40-VІІІ/2020 «Про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ».
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали цієї справи до Київського окружного адміністративного суду.
За результатом автоматизованого розподілу, справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Леонтовичу А.М.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 справу прийнято до провадження судді Леонтовича А.М. за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Разом із позовною заявою подано клопотання про витребування доказів, а саме рішення Коршівської сільської ради об`єднаної територіальної громади Івано-Франківської області від 23.12.2020 № 40-VІІІ/2020 «Про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ».
Клопотання обґрунтоване тим, що оскільки законом не передбачено додаткові звернення громадянина, тому позивач із додатковою вимогою про направлення йому документів як доказів до відповідача не звертався.
Розглянувши подане клопотання суд виходив із такого.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частинами першою, другою та четвертою статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Згідно із частиною першою статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу (частина друга статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд констатує, що клопотання про витребування доказів від відповідача було подано разом із позовною заявою.
У клопотанні чітко зазначено про небажання позивача звертатися за самостійним отримання доказів, оскільки такі звернення не передбачені законом.
Із цього приводу суд зазначає, що імперативна норма частини другої статті 44 Кодексу зобов`язує учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Учасники справи зобов`язані подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, а також виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки (пункти 4, 6 частини п`ятої статті 44 Кодексу).
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Разом із тим, суд зазначає, що заявником у порушення вимог пункту 4 частини другої статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України, не представлено суду жодних доказів, які свідчили б про вжиття ним заходів для отримання цих доказів самостійно та доказів вжиття таких заходів, що свідчить про необґрунтованість заявленого клопотання, та як наслідок, про відсутність підстав для його задоволення.
Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Із урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї письмових доказів слідує, що позивач засобами поштового зв`язку звернувся до відповідача із заявою від 07.05.2020, відповідно до якої просив надати дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в межах Коршівської сільської ради за адресою: село Богородичин Коломийського району. До заяви долучено: копії сторінок паспорту; копію довідки фізичної особи платника податку; графічні матеріали розташування бажаної земельної ділянки.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення заяву позивача відповідачем отримано 21.05.2020.
Відповідач листом від 16.06.2020 № 524/02-27 повідомив позивача, що розгляд ініційованого ним питання буде розглянуто по завершенню карантинних обмежень.
Як видно з протоколу № 1 засідання постійної комісії земельних відносин Корошівської сільської ради від 10.12.2020, відповідно до порядку денного було розглянуто, зокрема 6 заяв, за які проголосували «Проти», із них заява про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою гр. ОСОБА_1 .
Позивач стверджував прийняття відповідачем рішення Коршівської сільської ради об`єднаної територіальної громади Івано-Франківської області від 23.12.2020 № 40-VІІІ/2020 «Про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 », втім копія названого рішення відсутня у матеріалах справи.
Вважаючи бездіяльність та рішення відповідача протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
V. Норми права, які застосував суд
За правилами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із частиною першою статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування» (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Частиною першою статті 71 Закону № 280/97-ВР передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.
Право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Згідно з вимогами статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Приписами статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (абзац перший частини першої). Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга). Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя). Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта).
Статтею 118 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина шоста).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
VI. Оцінка суду
Судом установлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства.
При цьому, за результатами розгляду заяви не було прийнято відповідного рішення у зв`язку з відсутністю необхідної кількості голосів, що випливає зі змісту протоколу № 1 засідання постійної комісії земельних відносин Коршівської сільської ради від 10.12.2020.
Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже Земельний кодекс України визначає чіткий алгоритм дій розгляду заяв громадян про відведення у власність земельних ділянок та вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Таким чином за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, відповідач повинен був прийняти одне з таких рішень: про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою, або про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням причин відмови. При цьому, Земельний кодекс України зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини такої відмови.
Крім того законодавцем установлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об`єкта вимогам, зазначеним у Земельному кодексі України, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку, або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.
Судом установлено, що неприйняття відповідачем рішення за результатами розгляду заяви позивача обумовлене відсутністю необхідної кількості голосів.
Відповідач як суб`єкт владних повноважень названі твердження позивача жодними належними та допустимими доказами не спростував.
Отже рішення за результатами розгляду заяви позивача відповідачем не прийнято.
Із урахуванням викладеного не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування, як стверджував позивач, рішення Коршівської сільської ради об`єднаної територіальної громади Івано-Франківської області від 23.12.2020 № 40-VІІІ/2020 «Про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 », оскільки в матеріалах справи відсутнє таке рішення, проте наявний витяг із протоколу восьмого демократичного скликання першої сесії (четверте пленарне засідання) Коршівської сільської ради об`єднаної територіальної громади Івано-Франківської області, яке не є рішенням (актом індивідуальної дії) суб`єкта владних повноважень по відношенню до позивача у розумінні статті 118 Земельного кодексу України.
Оскільки відповідачем не було прийнято жодного з рішень, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України за результатами розгляду заяви від 07.05.2020, то це вказує на протиправну бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення про надання позивачу спірного дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в розмірі орієнтованою площею 2,0 га, або мотивованої відмови в його наданні.
Крім того, у постанові від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.
Із урахуванням викладеного, надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проєкт землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проєкту та наданні земельної ділянки у власність із підстав, визначених законом, зокрема у разі невідповідності місця розташування ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 509/4722/16-а.
Судом установлено, що у відповідності до вимог статті 118 Земельного кодексу України відповідачем за результатами розгляду поданої позивачем заяви не було прийнято ані рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ані про відмову у його наданні.
Суд констатує, що відповідачем у межах встановленого Земельним кодексом України місячного строку не було розглянуто заяву позивача від 07.05.2020, що надійшла до відповідача 21.05.2020. Позаяк витяг із протоколу від 23.12.2020, а також протокол № 1 від 10.12.2020, де на переконання позивача констатовано про відсутність необхідної кількості голосів, не є рішенням відповідача в розумінні статті 118 Земельного кодексу України та статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Таким чином знайшла своє підтвердження бездіяльність відповідача щодо неприйняття в місячний строк рішення за результатами розгляду заяви позивача, та в ході розгляду справи не була спростована відповідачем.
Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача вчинити дії та прийняти рішення стосовно надання позивачу дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки до 2,0 га для ведення особистого селянського господарства і створення у подальшому сімейного сільськогосподарського кооперативу, суд зазначає, що ця вимога є передчасною, оскільки як установлено судом за результатами розгляду заяви позивача відповідачем не прийнято рішення з підстав не набрання потрібної кількості голосів.
Оскільки відповідачем у місячний строк не було прийнято відповідного рішення в порядку, передбаченому статтею 118 Земельного кодексу України за результатами розгляду заяви, суд доходить висновку, що належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 07.05.2020 стосовно надання позивачу дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки до 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, та прийняти із цього питання вмотивоване рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Із урахуванням викладеного позовні вимоги є частково обґрунтованими.
Окремо суд звертає увагу, що у зв`язку з розпочатою військовою агресією проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, який неодноразово продовжувався та діє на цей час.
Отже на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану».
У свою чергу, відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації, крім випадків передачі таких земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно, встановлена зазначеними нормами Закону заборона не є перешкодою для виконання відповідачем ухваленого судом рішення в зобов`язальній частині щодо повторного розгляду заяви позивача про вирішення спірного питання, що однак не звільняє його (відповідача) від обов`язку враховувати відповідні вимоги Закону, залежно від результатів розгляду заяви позивача.
Суд наголошує, що обсяг обов`язків, які виникли у відповідача на виконання судового рішення у цій справі включає: 1) повторний розгляд заяви позивача; 2) дотримання вимог чинного законодавства; 3) врахування висновків суду при її розгляді; 4) прийняття рішення за результатом повторного розгляду заяви.
VII. Висновок суду
Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.
VIІI. Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
За приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За нормами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом установлено, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню частково, суд уважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 454,00 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Коршівської сільської ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 07.05.2020 про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.
Зобов`язати Коршівську сільську раду (код ЄДРПОУ: 04356863; місцезнаходження: 78240, Івано-Франківська обл., Коломийський район, село Коршів, вул. Шевченка, буд. 23) повторно розглянути по суті заяву від 07.05.2020 ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, та прийняти відповідне рішення за наслідками розгляду цієї заяви в порядку, передбаченому статтями 118, 122 Земельного кодексу України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Коршівської сільської ради (код ЄДРПОУ: 04356863; місцезнаходження: 78240, Івано-Франківська обл., Коломийський район, село Коршів, вул. Шевченка, буд. 23) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні 0 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.
Судове рішення № 140922632, Київський окружний адміністративний суд було прийнято 26.10.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 640/16475/21. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: