Рішення № 140922505, 22.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року м. Київ справа №640/21555/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРСЕРКЕР» до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «БЕРСЕРКЕР» з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу №КВ104/1063/АВ/ТД/ФС-58 від 10.03.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.06.2023 відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оскаржуваної постанови.

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує.

З матеріалів справи встановлено, що відповідачем на підставі наказу №519 від 20.02.2020 та направлення №104 від 10.02.2020 проведено інспекційне відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю, фактичного допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору суб`єктом господарювання ТОВ «БЕРСЕРКЕР» за результатами якого 14.02.2020 складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №КВ104/1063/АВ.

Під час інспекційного відвідування встановлено кафе за адресою: вул. Костянтинівська, 4 підвал, прим. 77, м. Київ, де проводить позивач підприємницьку діяльність в сфері роздрібної торгівлі алкогольними та безалкогольними напоями та надання послуг у сфері громадського харчування, діяльність велась за наявності найманих працівників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які працювали без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника та без повідомлення Державної фіскальної служби України про прийняття працівників на роботу.

На підставі встановленого порушення відповідачем 10.03.2020 прийнято постанову №КВ104/1063/АВ/ТД/ФС-58, якою за порушення ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 24 КЗпП України до ТОВ «БЕРСЕРКЕР» застосовано штраф у розмірі 188 920,00грн.

Не погоджуючись з оскаржуваною постановою відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу законів про працю України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Приписами ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України).

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами. Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи- підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

Тобто диспозиція ч. 2 ст. 265 КЗпП України встановлює відповідальність саме за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору.

За змістом наведеної норми відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, ТОВ «БЕРСЕРКЕР». Тобто, повинен бути встановлений факт використання ТОВ «БЕРСЕРКЕР» найманої праці.

Взаємовідносини громадянина і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому, сторони цивільно- правової угоди укладають договір в письмовій формі. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З аналізу наведених норм, суд зазначає, що основними ознаками трудового договору є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно- правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулювано чинним законодавством України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 14.05.2020 у справі №640/1099/19.

Відповідно до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору.

За приписами ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, відносини, що виникають з цивільно-правового договору про надання послуг, не є тотожними з трудовими правовідносинами, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та наданими виконавцем фізичними особами і може обумовлюватися свободою договору, визначеною Цивільним кодексом України.

При цьому у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.05.2020 у справі №640/1099/19.

Так, з матеріалів справи встановлено, що між позивачем та фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були укладені цивільно-правові угоди на надання ТОВ «БЕРСЕРКЕР» певних послуг, визначених цими договорами, з оплатою таких послуг відповідно до актів прийому-передачі послуг, які наявні в матеріалах справи.

З укладених ТОВ «БЕРСЕРКЕР» цивільно-правових договорів вбачається, що:

- виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку Замовника, а сам організовує процес надання послуг (п. 1.3 договорів);

- факт надання відповідних послуг з боку виконавця буде засвідчуватися Актами прийому наданих послуг (п. 1.4 договорів);

- акт прийому наданих послуг підписується сторонами після надання послуги та є невід`ємною частиною договору (п.1.5 договорів);

- надані послуги виконуються у певний строк (п.2.1 договорів);

- п.4.1 договорів передбачає вартість наданих послуг;

- у разі невиконання умов даного договору сторони несуть відповідальність згідно цього Договору та чинного законодавства України, (п. 6.1 договорів);

- у випадку прострочення оплати наданих послуг, Замовник зобов`язується сплатити на користь Виконавця пеню у розмірі однієї облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, (п. 6.2 договорів);

- у випадку прострочення надання послуг, Виконавець зобов`язується сплатити на користь Замовника неню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості послуг за кожен день прострочення, (п. 6.3. договорів).

Наведені умови цивільно-правових договорів не відповідають ознакам, що притаманні трудовому договору, зокрема з наведених вище норм законодавства, трудовим договором не встановлюється жодних обсягів роботи, строків виконання, не встановлюються жодні акти прийому-передачі, не встановлюється оплата за конкретно виконану роботу, не встановлюються відповідальність за невиконання договору, натомість трудовим договором встановлюються вимоги до працівників, зокрема щодо освіти, досвіду, кваліфікації, певних павичок чи умінь, так як робота за трудовим договором передбачається з визначення однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, тобто трудової функції в діяльності підприємства, проте укладеними цивільно-правовими договорами жодних вимог до фізичних осіб не встановлено.

У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

З огляду на викладене, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Укладені цивільно-правові договори не визнані недійсними в судовому порядку, не мають ознак нікчемного правочину, а у відповідності до Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823, яким визначено права посадових осіб - інспекторів праці під час здійснення інспекційних відвідувань, з якого видно, що інспектори праці не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору.

Також до такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 23.10.2019 у справі №806/2064/18 та від 22.04.2020 у справі №160/8902/18.

Варто зазначити, що сам по собі факт знаходження особи у приміщенні, без виявлення факту виконання вказаною особою конкретних трудових функцій не може з достовірністю свідчити про наявність між позивачем та ним трудових відносин.

З матеріалів перевірки не вбачається за можливе встановити, які гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 виконували трудові функції.

Відповідачем не доведено факту поширення на вказаних осіб внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення їх роботодавцем необхідними умовами праці.

Таким чином, суд приходить до висновку, що постанова про накладення штрафу №КВ104/1063/АВ/ТД/ФС-58 від 10.03.2020 прийнята відповідачем не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; не обґрунтовано, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРСЕРКЕР» є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваної постанови, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 2833,81 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу №КВ104/1063/АВ/ТД/ФС-58 від 10.03.2020.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРСЕРКЕР» сплачений судовий збір у розмірі 2833 (дві тисячі вісімсот тридцять три) грн. 81 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.