Ухвала суду № 140912629, 23.10.2026, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/2921/26

УХВАЛА

Іменем України

23 жовтня 2026 року м. Вінниця

Суддя Вінницького районного суду Вінницької області Васильєва Т.Ю., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дітей,

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 21.10.2026 звернувся до Вінницького районного суду Вінницької області із заявою про забезпечення позову, якою просить суд вжити заходи забезпечення позову про визначення місця проживання дитини з батьком за адресою його реєстрації з 1 по 15 число кожного місяця включно, але не менше 7 днів до моменту зарахування дитини до першого класу закладу загальної середньої освіти, шляхом: встановлення тимчасового порядку участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні, проживанні з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час розгляду справи у суді, а саме, щосуботи з 10:00 год до щонеділі до 22:00 год з ночівлею без присутності матері за адресою: АДРЕСА_1 .

Заява обгрунтована тим, що на даний час він проводить час з дитиною згідно рішення ВК ВМР № 1634 від 25.06.2026, щонеділі з 10.00 до 18.00 год без присутності матері, але на його переконання даного часу занадто замало для недопущення розірвання психологічного зв`язку дитини з ним, тому просить забезпечити позов за запропонованим ним варіантом спілкування з дитиною.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.

Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, в тому числі, шляхом встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження N 14-729цс19) зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до статті 4 Конвенції про права дитини, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINЕ, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Вирішуючи питання про необхідність застосування заходів забезпечення позову, судом встановлено, що між сторонами справи існує спір про місце проживання дитини, за яким позивач фактично просить однакової участі у вихованні дитини з визначенням її проживання з батьком протягом двох тижнів кожного місяця.

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частин першої і другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Суд звертає увагу на те, що у правовідносинах щодо участі батька у вихованні дитини в даній справі питання щодо регулярного спілкування батька з донькою, яка на даний час проживає з матір`ю, вирішено рішенням органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 25.06.2026, яким встановлено регулярний спосіб його спілкування з донькою щонеділі протягом шести годин та без присутності матері.

Самого рішення органу опіки та піклування позивачем суду не надано, тобто з яких підстав позивач вважає таке рішення таким, що не відповідає, в першу чергу, інтересам дитини та її психоемоційному стану, встановити неможливо. Фактично позивач, подаючи дану заяву про забезпечення позову, керується виключно своїм бажанням більше спілкуватись з дитиною шляхом її щотижневої ночівлі за його місцем проживання, але чи відповідатиме це інтересам дитини, з урахуванням її віку, звичного середовища проживання та емоційного стану, позивачем не доведено жодним доказом.

Так, до поданої заяви про забезпечення позову не долучено жодного доказу, чи дотримується відповідачка встановленого графіку спілкування дитини з батьком не зазначено, яким чином змінився психоемоційний стан дитини за час виконання такого графіку, чи має вона достатню емоційну прив`язаність до батька, щоб її щотижнева ночівля без матері за адресою, що не є її місцем проживання, не вплинула негативно на її психоемоційний стан, позивачем не доведено.

Тому, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності встановлення іншого графіку спілкування з донькою, відмінного від встановленого рішенням органу опіки та піклування, суд вважає, що підстав для його зміни шляхом забезпечення позову в спосіб, про який просить позивач, не встановлено, оскільки не доведено жодним доказом відповідність такого способу існуючим відносинам між батьком та донькою, та чи буде враховано в такий спосіб недопущення передчасного втручання в звичний спосіб проживання та розвитку дитини, якій лише два роки, встановлення її ночівлі в місці, що не є її місцем проживання, та без присутності матері.

Враховуючи вищевикладене, в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 149 - 153 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дітей залишити без задоволення.

Копію ухвали для відома та виконання направити всім учасникам справи.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.

Суддя: