Рішення № 140912462, 06.10.2026, Господарський суд Київської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2026 р. Справа № 911/3946/25

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., за участю секретаря судового засідання Рженецької М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Київського обласного центру зайнятості

до ОСОБА_1

про стягнення 46 000,00 гривень

за участю представниці позивача Володіної Н.Б. (довіреність №4051/07/01-36 від 23.09.2026) та відповідачки ОСОБА_1 (особисто)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

24.10.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Київського обласного центру зайнятості (далі також - Київський ОЦЗ/позивач) до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) про стягнення з останньої 46000,00 грн мікрогранту на відповідно вказаний у прохальній частині такої заяви рахунок АТ «Ощадбанк».

Господарський суд Київської області ухвалою від 31.12.2025 у справі №911/3946/25, зокрема, прийняв позовну заяву Київського ОЦЗ до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, а також встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Означену вище ухвалу надіслано за вказаними у ЄДР, як офіційними засобами зв`язку, адресами місцезнаходження та поштової скриньки Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, відповідно.

Зокрема згідно з довідкою головного спеціаліста канцелярії суду від 05.01.2026 означену вище ухвалу надіслано на електронну пошту - ІНФОРМАЦІЯ_1

20.01.2026 через канцелярію Господарського суду Київської області від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву разом з долученими до нього документами.

Згідно з відміткою АТ «Укрпошта» на конверті, у якому надійшли відповідні відзив та додані до нього документи, їх надіслано до суду 14.01.2026.

02.02.2026 через канцелярію Господарського суду Київської області від Київського обласного центру зайнятості надійшла датована 27.01.2026 та надіслана засобами поштового зв`язку відповідь на відзив.

Господарський суд Київської області ухвалою від 28.01.2026 у цій справі призначив її розгляд в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 24.02.2026.

Вказану вище, подану позивачем відповідь на відзив судом прийнято до розгляду у судовому засіданні 24.02.2026.

Такий висновок судом зроблено також з метою повного та всебічного розгляду спору у цій справі та з огляду на подання такої заяви у межах передбаченого процесуальними нормами, обумовленого спливом 30 днів з моменту відкриття провадження у справі, періоду до початку розгляду справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження.

До того ж судом прийнято до розгляду, як такий, що подано у встановлений строк, відзив Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 разом з долученими до такого відзиву документами.

Господарський суд Київської області ухвалою від 24.02.2026 у цій справі відклав її розгляд на 06.04.2026.

У судовому засіданні 06.04.2026 суд заслухав учасників цієї справи.

Зокрема представницею позивача усно заявлено про необхідність подати докази на підтвердження реквізитів рахунку АТ «Ощадбанк», на який позивач просить стягнути кошти у цій справі.

Господарський суд Київської області ухвалою від 06.04.2026 у цій справі перейшов до розгляду її за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 18.05.2026, а також, зокрема, надав сторонам строк - до 18.05.2026, для подання додаткових доказів по справі (за наявності); заяв та клопотань, які відповідно до статті 182 Господарського процесуального кодексу України мають бути вирішені у підготовчому засіданні (за наявності).

18.05.2026 через канцелярію Господарського суду Київської області від Київського ОЦЗ надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких позивач не погодився із викладеними у судовому засіданні 06.04.2026 доводами ОСОБА_1, а також просив долучити до матеріалів справи додані до таких пояснень копії:

- адресованого позивачу, наданого у відповідь, листа Державного центру зайнятості від 17.03.2026;

- листа т.в.о. директора департаменту мікро, малого та середнього бізнесу АТ "Ощадбанк" за вих. №56/4-03/417 від 09.11.2023 щодо надання інформації.

У підготовчому засіданні 18.05.2026 судом прийнято до розгляду подані позивачем додаткові пояснення разом з долученими до них документами.

Господарський суд Київської області ухвалою від 18.05.2026 у цій справі відклав підготовче провадження на 22.06.2026.

Водночас 18.05.2026 через канцелярію Господарського суду Київської області від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшов уточнений відзив на позовну заяву разом з долученими до нього копіями документів, а також поясненнями, які не містять ідентифікуючих даних ані щодо автора внесеного до таких пояснень змісту (тексту), ані підпису автора/авторів таких пояснень.

25.05.2026 через канцелярію Господарського суду Київської області від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшли доповнення до пояснень, у змісті яких, зокрема, вказано (далі - дослівно): «Із-за постійних обстрілів постійного місця проживання у м. Запоріжжя, не маю змогу підготувати документи згідно регламенту. Також не маю можливості потрапити на засідання вчасно. Прошу суд розглянути справу без моєї присутності».

До вказаних пояснень додано копії посвідчення за №027989 «Державна соціальна допомога на дит-інв. до 18р.», а також довідки АТ «Ощадбанк» від 19.05.2026.

З метою повного та всебічного розгляду спору у цій справі, вказані вище, подані Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 уточнений відзив на позов та пояснення з долученими до них копіями документів судом прийнято до розгляду у підготовчому засіданні 22.06.2026.

Водночас додані до уточненого відзиву пояснення, не ідентифіковані ані за автором їх складення, ані за підписом такого автора (авторів) таких пояснень, суд не прийняв до розгляду з огляду на таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Частиною 2 статті 165 ГПК України унормовано, що відзив підписується відповідачем або його представником.

Приписами ж статей 169, 170 ГПК України передбачено, зокрема, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Письмова заява, клопотання чи заперечення підписується заявником або його представником.

Оскільки додані до уточненого відзиву окремі письмові пояснення не містять підпису їх автора, суд дійшов висновку про те, що такі пояснення підлягають залишенню без розгляду.

Господарський суд Київської області ухвалою від 22.06.2026 закрив підготовче провадження у цій справі та призначив її до розгляду по суті на 25.08.2026.

Занесеною до протоколу судового засідання ухвалою від 25.08.2026 цій справі, не розпочинаючи розгляд справи по суті, Господарський суд Київської області оголосив перерву у судовому засіданні до 06.10.2026.

Водночас 24.08.2026 через канцелярію Господарського суду Київської області шляхом реєстрації в підсистемі «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відмову у задоволенні позовних вимог (скасування вимог про стягнення коштів).

Приписами статті 207 ГПК України унормовано, що головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Приписами ст. ст. 118, 119 ГПК України унормовано, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Так, під процесуальними строками розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата і/чи завершена та або інша стадія судочинства, а з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.

Суд звертає увагу на те, що подання сторонами заяв по суті, до яких зокрема належить і заперечення відповідача проти позову (відзив) та/або на відповідь позивача на відзив, обмежено стадією підготовчого провадження.

Тобто вказані вище норми визначають порядок дій/поведінки суду та учасників справи під час реалізації останніми права на подання заяв по суті, які мають подаватись у визначені ГПК України та/або встановлені судом строки.

Назва ж процесуального документу - зава/клопотання/пояснення (додаткові), не змінює його процесуальної суті та не може тлумачитись з іншим змістом і передбаченими кодексом вимогами до форми та строків подання такого документу.

Однак клопотання про відмову у задоволенні позовних вимог (скасування вимог про стягнення коштів), яке за своєю суттю є заявою по суті (відзив/заперечення на позов), ОСОБА_1 подала 24.08.2026 після закриття підготовчого провадження у цій справі, тобто з порушенням встановленого процесуальним законом порядку.

З огляду на вказане суд дійшов висновку про залишення без розгляду поданого ОСОБА_1 24.08.2026 клопотання про відмову у задоволенні позовних вимог (скасування вимог про стягнення коштів).

Водночас під час підготовки справи до розгляду цієї справи по суті судом з`ясовано, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 05.08.2026 стосовно Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності вказаної особи за її рішенням.

На вказаних обставинах судом також наголошено у судовому засіданні 06.10.2026.

Згідно із ч. 1 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Частина 2 статті 4 ГПК України, зокрема, передбачає, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Так, вимоги позивача у цій справі обґрунтовано обставинами порушення закону та умов договору про надання мікрогранту від 12.12.2022, укладеного між позивачем та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1.

Тобто вказана справа стосується спору, що виник при виконанні правочину у господарській діяльності, тоді як втрата ОСОБА_1 статусу господарюючого суб`єкта в процесі розгляду цієї справи не змінює суті господарських відносин сторін та не перешкоджає подальшому розгляду спору по суті.

Вказані обставини також не є і підставами для оголошення перерви у судовому засіданні 06.10.2026.

Отже, суд ураховує зазначені вище обставини під час розгляду цієї справи та надалі розглядає заявлену Київським ОЦЗ позовну вимогу про стягнення 46000,00 грн мікрогранту до ОСОБА_1, як до фізичної особи (далі також - ОСОБА_1./відповідачка).

У судовому засіданні 06.10.2026 після закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд оголосив про перехід до судових дебатів, по завершенні яких перейшов до стадії ухвалення судового рішення та проголосив вступну і резолютивну частини рішення, яким

УСТАНОВИВ:

02.11.2022 ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), з метою отримання коштів мікрогранту на ведення господарської діяльності, звернулась із електронною заявою №933WBA на отримання гранту на власну справу у розмірі 250 000,00 грн та вказала кухонне обладнання на суму 214 000,00 грн у графі «Плани щодо використання гранту/Придбання обладнання для ведення господарської діяльності. Його не можна продавати або передавати іншим особам, доки не будуть виконані всі умови грантового договору».

Вказані обставини підтверджено доданою до позовної заяви роздруківкою з вебпорталу «Дія» заяви №933WBA на отримання гранту на власну справу (далі також - заява на отримання гранту №933WBA).

Відтак, з урахуванням розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 №532-р «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету для надання грантів з метою створення або розвитку бізнесу», а також за результатом розгляду, зокрема, інформації уповноваженого банку, яка включає оцінку бізнес-плану та результати ділової репутації отримувачів, Державним центром зайнятості (далі також - ДЦЗ) видано наказ за №123 від 25.11.2022 «Про надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу», яким надано мікрогранти, зокрема, 234 отримувачам на суму 55 233,434 грн згідно з додатком 1.

До позовної заяви додано копії витягу з наказу Державного центру зайнятості за №123 від 25.11.2022 та витягу з додатку до означеного наказу - списку заявників, які отримали позитивне рішення комісії ДЦЗ та набрали найбільшу сукупну кількість балів, у межах наявної граничної суми мікрогрантів, визначеної Мінекономіки, у період з 31.10.3022 по 25.11.2022, у якому за порядковим номером 226 та за унікальним ідентифікатором заяви №933WBA вказано суму проєкту 250 000,00 грн.

12.12.2022 ФОП ОСОБА_1. (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) як отримувач підписала заяву, за змістом якої, зокрема:

- отримувач приєднався до умов договору про надання мікрогранту (далі - договір), який оприлюднено на офіційному сайті ДЦЗ в мережі Інтернет, вільний доступ до якого здійснюється за адресою (доменним ім`ям): www.dcz.gov.ua;

- укладення договору внаслідок приєднання отримувача до його умов передбачає надання мікрогранту в розмірі 250 000,00 грн (далі також - заява про приєднання).

Копію вказаної заяви про приєднання, з відміткою уповноваженого банку - АТ «Ощадбанк», про перевірку та прийняття такої заяви, додано до позовної заяви.

Посилаючись на вказані обставини та мотивуючи звернення до суду із позовом у цій справі, Київський ОЦЗ зазначив, що 30.12.2022 на банківський рахунок ФОП ОСОБА_1. за рахунок коштів державного бюджету зараховано 250 000,00 грн мікрогранту, які нею витрачено на передбачені цілі, зокрема:

- 22 550,00 грн на оплату міксера;

- 33 500,00 грн на оплату м`ясорубки;

- 34 986,00 грн на оплату тендерайзера електричного;

- 75 395,00 грн на оплату печі конвекційної та вітрини для м`яса;

- 48 065,00 грн на оплату кавомашини;

- два платежі по 12 000,00 грн на оплату оренди приміщення та 11 504,00 грн на оплату суборенди нежитлового приміщення.

На підтвердження вказаних обставин до позовної заяви додано копію виписки по рахунку ОСОБА_1. в АТ «Ощадбанк» за період з 16.12.2022 по 03.07.2023.

Також позивачем додано до позову копії укладеного ФОП Тітарьовим М.М. як постачальником та ОСОБА_1. договору поставки №160223 від 16.02.2023 разом з підписаною до такого договору поставки специфікацією щодо поставки печі конвекційної на суму 32 895,00 грн без ПДВ та вітрини для м`яса холодильної вартістю 46 000,00 грн без ПДВ, а також копію виставленого ФОП Тітарьовим М.М. рахунку №200 від 16.02.2023 на оплату вказаних печі та вітрини та копію платіжної інструкції від 16.02.2023 на суму проведеного АТ «Ощадбанк» по рахунку ОСОБА_1. платежу за піч та вітрину згідно рахунку №200 від 16.02.2023 - 75 395,00 грн (далі також - договір від 16.02.2023/платіжні документи від 16.02.2023 та/або датовані 16.02.2023 договір та платіжні документи).

Позивач зазначив, що в процесі здійснення ним моніторингу та контролю виконання ФОП ОСОБА_1. умов договору про надання мікрогранту встановлено виконання останньою як обов`язкової умови договору щодо працевлаштування двох осіб, так і використання кошті за цільовим призначенням.

Надалі ж, як зауважив позивач, під час проведення чергової перевірки 26.12.2024 Бучанською філією Київського ОЦЗ, з метою здійснення моніторингу і контролю за дотриманням ФОП ОСОБА_1. умов договору про надання мікрогранту, встановлено таке:

- в межах виконання програми 25.06.2023 та 30.06.2023 прийнято двох працівників: кухара - ОСОБА_5., бухгалтера - ОСОБА_4.;

- виявлено порушення щодо сплати податків та зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування: остання сплата єдиного податку - у третьому кварталі 2024 року; ПДФО - листопад 2024 року; ЄСВ - жовтень 2024 року;

- на підставі поданих відомостей за період з 21.06.2024 по 20.12.2024 сплата податків, зборів (обов`язкових платежів), єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування складає 65 930,00 грн;

- здійснено виїзд за адресою, яка зазначена місцем проведення діяльності грантоотримувача - АДРЕСА_1 ;

- діяльності ФОП ОСОБА_1. за цієї адресою не виявлено, перевірити наявність обладнання немає можливості;

- грантоотримувача в телефонному режимі запрошено на перевірку до філії ЦЗ, де запропоновано надати пояснення виявленим порушенням.

За результатами вказаної перевірки консультантом відділу рекрутингу та взаємодії з роботодавцями Бучанської філії Київського ОЦЗ, в присутності ФОП ОСОБА_1. складено акт №1064/1/406 перевірки дотримання умов договору про надання мікрогранту від 26.12.2024, до якого внесено такі пояснення ОСОБА_1. з приміткою «друкуємо з листа пояснення отримувача мікрограгнту» (далі - дослівно): «на сьогоднішній день все обладнання, закуплене на кошти державного мікрогранту, знаходиться в м. Запоріжжя. Це сталося з тих обставин, що 02.04.2024 мене було прооперовано: фасетектомія S1 кейджем (Aerospin). Наразі знаходжусь на реабілітаційному режимі. З цього приводу свою діяльність проводжу не в повній мірі - на дому виконую трудову діяльність (далі також - акт перевірки від 26.12.2024)».

До позовної заяви додано копію означеного акта перевірки від 26.12.2024, підписаного обома сторонами, зокрема ФОП ОСОБА_1. у тому числі і в розділі такого акта про ознайомлення з його змістом та отримання його примірника.

Згідно з доводами позивача, за його зверненням Запорізький обласний центр зайнятості здійснив перевірку/огляд наявності зазначеного у бізнес-плані обладнання ФОП ОСОБА_1. за адресою: АДРЕСА_2 , про що складено акт від 09.07.2025.

До позовної заяви додано копії адресованого Київському ОЦЗ листа Запорізького ОЦЗ за №1694/01-20 від 15.07.2025, а також підписаного провідним консультантом Запорізького ОЦЗ та ФОП ОСОБА_1. акта перевірки/огляду обладнання б/н від 09.07.2025, у змісті якого зафіксовано, що станом на 09.07.2025 за відповідною адресою фактично знаходяться: конвекційна піч, м`ясорубка, тендерайзер, міксер та кавомашина (далі також - акт перевірки від 09.07.2025).

До позовної заяви також долучено копію примірника форми договору про надання мікрогранту, затвердженого наказом Міністерства економіки України №1969 від 06.07.2022 (в редакції наказу Міністерства економіки України №4021 від 24.05.2023), положеннями якого передбачено такі умови, зокрема:

- преамбулою вказаного договору передбачено, що під час укладення цього договору ДЦЗ діє на виконання Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 №738 (далі - Порядок);

- пунктом 9 розділу VI - отримувач зобов`язується до виконання умов цього договору не відчужувати обладнання, придбане за кошти мікрогранту (крім випадків відчуження внаслідок звернення стягнення на нього уповноваженим банком відповідно до умов застави);

- пунктом 11 розділу VI - отримувач зобов`язується попередити в письмовій формі центр зайнятості за місцем укладення договору про зміну місцезнаходження та місце провадження господарської діяльності;

- пунктом 8 розділу VII - у разі несвоєчасного та/або неповного виконання пунктів 20 і 21 Порядку сума мікрогранту вважається заборгованістю, стягнення якої здійснюється ДЦЗ та/або регіональним центром зайнятості в судовому порядку;

- пунктом 1 розділу ХIV - цей договір набирає чинності з дати його укладення у порядку, визначеному розділом ХIII цього договору та діє до повного виконання зобов`язань сторін, передбачених цим договором.

Поряд з тим позивач зауважив, що пунктом 5 Порядку визначено напрями витрат, для покриття яких надаються кошти мікрогранту, зокрема на придбання меблів, обладнання, транспортних засобів, які будуть використовуватись в комерційних/виробничих цілях та не підлягають відчуженню до виконання умов договору, тоді як згідно з пунктом 21 Порядку у разі встановлення під час моніторингу та контролю за додержанням умов факту відсутності, зокрема, придбаного отримувачем за грантові кошти обладнання, яке не підлягає відчуженню, отримувач повертає вартість такого обладнання.

Покликаючись на вказане, позивач зазначив, що наказом Київського ОЦЗ №273/01-28.01 від 28.07.2025 затверджено рішення комісії вказаного ЦЗ про повернення ФОП ОСОБА_1. коштів мікрогранту у сумі 46 000,00 грн у зв`язку з відсутністю частини обладнання на підставі п. 21 Порядку (далі також - наказ від 28.07.2025), відтак відповідачці надіслано копію означеного наказу разом з претензією від 29.07.2025 про повернення на рахунок уповноваженого банку коштів мікрогранту.

До позовної заяви додано копії означених вище наказу від 28.07.2025 та претензії разом з копією фіскального чека АТ «Укрпошта» і конверта.

Відтак, за доводами позивача, ФОП ОСОБА_1. звернулась до центру зайнятості із заявою від 12.08.2025 та повідомила причини, що обумовили необхідність продажу частини обладнання, а також просила продовжити строк повернення коштів (далі також - заява відповідачки від 12.08.2025).

Як зауважив позивач, листом від 15.08.2025 він роз`яснив відповідачці порядок розстрочення повернення коштів та запропонував із таким питанням звернутись до Державного центру зайнятості.

До позову додано копії вказаних вище заяви відповідачки від 12.08.2025 та адресованого останній листа Київського ОЦЗ №2721/07.02/01-36 від 15.08.2025.

Посилаючись на те, що ФОП ОСОБА_1. не повернула кошти мікрогранту у сумі 46 000,00 грн на рахунок уповноваженого банку, як і не звернулась до ДЦЗ із заявою про розстрочення повернення цих коштів або встановлення нового строку їх повернення, Київський ОЦЗ звернувся з позовом у цій справі та, власне, вимогою про стягнення з відповідачки 46 000,00 грн мікрогранту на відповідно вказаний у прохальній частині позову рахунок АТ «Ощадбанк» - НОМЕР_2 .

Відповідно до первинно поданого відзиву відповідачка визнала як обставини укладення нею 12.12.2022 договору мікрогранту шляхом приєднання до умов такого правочину, так і обставини отримання 30.12.2022 відповідної суми коштів.

ОСОБА_1 зауважила, що вона використала усі отримані кошти за цільовим призначенням та виконала у встановлений строк обов`язкову умову щодо створення двох робочих місць.

Тобто, як зазначила ОСОБА_1., переважну більшість договірних зобов`язань виконано належним чином, що також визнано і самим позивачем.

Відповідачка також не заперечила обставин відсутності станом на момент проведення Запорізьким ЦЗ перевірки холодильного обладнання - вітрини, попри те вказала, що відчуження такого обладнання не мало на меті ухилення від виконання умов договору або неправомірне збагачення, оскільки продаж обладнання був вимушеним кроком, обумовленим:

- релокацією та пов`язаним з воєнним станом складним фінансовим становищем;

- серйозним погіршенням стану здоров`я, зокрема перебуванням ОСОБА_1 з 27.03.2024 по 12.04.2024 на стаціонарному лікуванні та проведенням 02.04.2024 складного хірургічного втручання, що унеможливило здійснення активної підприємницької діяльності.

До відзиву на позов додано копію висновку лікаря-рентгенолога за результатами проведеного 11.03.2024 МРТ поперекового відділу хребта, а також копію частково нечитабельної виписки з медичної карти стаціонарного хворого №213 від 12.04.2024.

За вказаних обставин, за доводами відповідачки, вона була змушена продати частину обладнання, у тому числі і холодильну вітрину, виключно для покриття пов`язаних з лікуванням витрат та забезпечення мінімальних життєвих потреб у період втрати працездатності.

Також згідно аргументів ОСОБА_1 вона діяла добросовісно, не приховувала зазначених обставин від органів служби зайнятості та надала відповідні пояснення, що свідчить про відсутність умислу та зловживання правом.

Поряд з тим, визнаючи передбачені пунктом 21 Порядку наслідки відсутності обладнання у вигляді повернення його вартості, ОСОБА_1 зазначила, що чинне законодавство не містить заборони на розстрочення виконання такого обов`язку та передбачає можливість врахування майнового стану сторони та принципу справедливості.

Звідси у змісті відзиву на позов відповідачка зробила посилання на пункт 20 Порядку та вказала, що ним визначено можливість встановлення іншого строку повернення коштів мікрогранту або їх розстрочення з урахуванням обставин, що склалися.

Також, за доводами відповідачки, відповідно до статті 233 ГПК України суд, ухвалюючи рішення, має право відстрочити або розстрочити його виконання, виходячи з майнового стану сторони та інших обставин.

У розрізі зазначеного, відповідачка звернула увагу на те, що її господарська діяльність суттєво постраждала внаслідок стану здоров`я, воєнного стану, вимушеної зміни місця провадження діяльності та зниження платоспроможності споживачів, тоді як одноразова сплата 46 000,00 грн створить надмірне фінансове навантаження та унеможливить ведення підприємницької діяльності.

Отже, ОСОБА_1 у первинно поданому відзиві просила суд, у разі задоволення позову Київського ЦОЗ, розстрочити виконання рішення про стягнення 46 000,00 грн строком на 12 місяців із щомісячною сплатою річними частинами, а питання судових витрат вирішити з урахуванням принципів справедливості та пропорційності.

У відповідь на вказані заперечення відповідачки Київський ОЦЗ повторно зазначив, що ОСОБА_1 , попри викладені у листі від 15.08.2025 рекомендації, не зверталась до Державного центру зайнятості стосовно встановлення нового терміну для повернення коштів мікрогранту або розстрочення такої суми, що згідно із приписами пункту 20 Порядку не могло б перевищувати одного місяця з огляду на те, що 46 000,00 грн становить менше ніж 25% від усієї суми наданого мікрогранту.

Водночас, на переконання позивача, ОСОБА_1. у порядку статті 331 ГПК України не надала доказів на підтвердження наявності підстав, що можуть ускладнити виконання рішення суду у цій справі або зробити його неможливим, зокрема відповідачка не надала доказів її скрутного фінансового становища.

Викладені ж ОСОБА_1. обставини позивач не вважає такими, що не свідчать про наявність підстав для розстрочення рішення суду у цій справі, оскільки означені обставини мали місце у 2024 році та обумовили, за доводами відповідачки, вчинення нею дій з продажу обладнання.

З огляду на вказане позивач просив задовольнити заявлену ним вимогу, а у задоволенні клопотання відповідачки про розстрочення рішення на 12 місяців відмовити у зв`язку з необґрунтованістю та безпідставністю такого клопотання.

Надалі, на стадії підготовчого провадження у цій справі позивачем згідно з поданими додатковими поясненнями повідомлено суд про те, що у відповідь на надісланий до Державного центру зайнятості отримано лист вказаного органу від 17.03.2026 з наданням реквізитів рахунку в АТ «Ощадбанк» для повернення коштів мікрогранту.

До вказаних додаткових пояснень позивачем додано паперову роздруківку означеного вище, електронного листа Державного центру зайнятості від 17.03.2026, а також копію адресованого директору фінансового департаменту Державного центру зайнятості листа т.в.о. директора департаменту мікро, малого та середнього бізнесу АТ «Ощадбанк» за вих. №56/4-03/417 від 09.11.2023 щодо надання інформації.

Крім того, відповідно до таких додаткових пояснень Київський ЦОЗ, з-поміж тотожних змісту позову обставин, наголосив і на тому, що:

- у період трирічного строку реалізації бізнес-проєкту, а саме з 31.12.2022 по 31.12.2025 відповідачка зобов`язувалась неухильно дотримуватись умов договору та вимог Порядку, зокрема упродовж вказаного строку не відчужувати придбане за грантові кошти обладнання;

- згідно з вимогами пункту 21 Порядку повернення вартості відчуженого отримувачем обладнання не відбувається за рахунок сплачених отримувачем податків та зборів;

- такий обов`язок виникає внаслідок порушення отримувачем підпункту 9 пункту 2 розділу VI договору та пункту 5 Порядку і не перебуває у будь-якому зв`язку із податковими зобов`язаннями.

Водночас, як зауважив позивача, всі суми сплачених відповідачкою за період з 31.12.2022 по 31.12.2025 податків та зборів обов`язково будуть враховані під час розрахунку остаточного фінансового зобов`язання відповідачки за договором.

Своєю чергою відповідно до поданого на стадії підготовчого провадження у цій справі уточненого відзиву ОСОБА_1 , з-поміж зазначених у первинно поданому відзиві обставин, пояснила таке:

- обов`язкову умову договору виконала та працевлаштувала двох осіб - ОСОБА_2 та ОСОБА_4., господарську діяльність вела до настання для неї форс-мажорних обставин;

- травма, яка позбавила можливості її рухатись, та тривалий період реабілітації фактично унеможливили здійснення підприємницької діяльності, призвели до втрати джерела доходу та необхідності нести значні витрати на лікування, а також унеможливили виконувати договірні обов`язки.

До уточненого відзиву додано читабельну копію раніше наданої виписки з медичної карти стаціонарного хворого №213 від 12.04.2024.

Як зауважила у змісті уточненого відзиву відповідачка, реалізація обладнання була вимушеним та економічно обґрунтованим кроком, спрямованим на запобігання значно більшим збиткам, зокрема витрати на оренду приміщення для зберігання майна становили 11 500,00 грн в місяць, що до кінця строку склало б неспівмірну з вартістю мана суму - 288 000,00 грн.

Отже, згідно з поясненнями відповідачки, її дії спрямовано на мінімізацію фінансових втрат та недопущення неконтрольованого зростання кредиторської заборгованості, що в результаті все одно призвело до фактичного банкрутства ФОП.

Покликаючись на зазначене та статті 3, 13, 614 ЦК України, ОСОБА_1 зазначила, що невиконання/неналежне виконання нею умов договору спричинено об`єктивними обставинами, які не залежали від її волі - тяжким станом здоров`я після отриманої травми, чого позивач не врахував, як і не взяв до уваги сплачені податки, а також те, що отримувач повертає різницю між сумою отриманого гранту та відповідно сплаченими податками і зборами.

У розрізі вказаного відповідачка звернула увагу, що після продажу вітрини всі кошти спрямовано на рахунок Податкової служби України, на підтвердження чого до уточненого відзиву додано копію платіжної інструкції №143 від 14.11.2024 на суму 30 000,00 грн єдиного податку з фізичних осіб за 3 квартал 2024 року.

До уточненого відзиву додано також копії виписок по рахунку в АТ «Ощадбанк» за періоди з 31.12.2024 по 31.03.2025 та з 31.03.2025 по 30.06.2025, копію індивідуальної відомості (за формою ОК-5 ) про застраховану особу - ОСОБА_1 , з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Крім того, на переконання ОСОБА_1., слід враховувати, що договір про надання мікрогранту передбачає необхідність оцінки фактичних обставин виконання такого договору та не може застосовуватись формально без врахування причин невиконання окремих його умов.

З огляду на вказане, уточнивши відзив, відповідачка вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що підлягають відхиленню або, як мінімум, зменшенню з урахуванням принципів справедливості та співмірності відповідальності і сплати податків.

У поданому ж надалі ОСОБА_1. доповненні до пояснень, загалом зазначено таке:

- договір про надання гранту підписано, а тяжку травму отримано до 28.08.2025, тому правовідносини виникли під час дії ГК України та до них мають застосовуватися норми саме цього кодексу;

- склад господарського правопорушення відсутній, оскільки відповідачка діяла добросовісно, а порушення було одиничним і викликаним станом здоров`я;

- стаття 6 ГК України визначає загальні принципи господарювання, серед яких - заборона незаконного втручання органів державної влади у господарські відносини;

- грант надавався вразливим верствам населення - ВПО, особам, що виховують дітей з інвалідністю, першочергово для підтримки самозайнятості;

- підтвердження статусу ВПО та документи на дитину з інвалідністю ЦЗ отримано у заяві на отримання гранту для релокованого бізнесу разом з бізнес-планом;

- стягнення коштів з особи яка має статус ВПО та орендує житло, виховує дитину з інвалідністю, спрямувала всі кошти на виконання конституційного обов`язку зі сплати податків та втратила працездатність через тяжку травму, є проявом надмірного формалізму і суперечить принципу соціальної спрямованості економіки;

- законодавство про зайнятість прямо розглядає стан здоров`я як обставину, що впливає на здатність особи виконувати професійні обов`язки;

- позивач ігнорує права відповідачки на соціальний захист у разі втрати працездатності згідно зі ст. 46 Конституції України та на охорону здоров`я відповідно до статті 49 Конституції України;

- застосування до відповідачки оперативно-господарської санкції згідно зі статтею 237 ГК України у вигляді повернення всієї суми за відчужене обладнання є неспівмірним;

- оскільки використання коштів на сплату податків є цільовим використанням коштів у широкому державному розумінні, держава не зазнала збитків, кошти залишились в бюджетній системі України;

- виконання умов договору, скорочення робіт та відчуження обладнання проводилось у важких умовах - без світла та під обстрілами, тоді як консультацію стосовно дій в такій ситуації ОЦЗ не надав.

До вказаних вище доповнень додано копії посвідчення за №027989 «Державна соціальна допомога на дит-інв. до 18р.», а також довідки АТ «Ощадбанк» від 19.05.2026.

Ураховуючи все викладене, ОСОБА_1. просила, зокрема, (далі - дослівно): «Врахувати відсутність моєї вини у порушенні умов договору через стан здоров`я. Врахувати мій соціальний статус та належне виконання всіх інших умов договору. Анулювати вимоги позивача щодо стягнення грошових коштів у повному обсязі».

У судових засіданнях під час розгляду цієї справи по суті, заперечуючи проти позову, з-поміж наведених раніше доводів та аргументів відповідачка, зокрема:

- зазначила, що вона, як релокована з міста Маріуполь особа, скористалась державною програмою, яка здійснюється за рахунок податків держави;

- зауважила, що підприємництво - це виключно про доходи, а не про витрати, а тому після отримання травми та необхідності оперативного втручання, з урахуванням постійних обстрілів та утруднення ведення господарської діяльності, вирішила оптимізувати таку діяльність шляхом закриття торгової точки та виникла проблема із місцем розміщення великої вітрини, яку зберігати не мало підприємницького сенсу - тому прийняла рішення її продати;

- наголосила, що кошти від реалізації такої вітрини одразу спрямувала на сплату податків;

- вказала, що усвідомлювала порушення договору, але на той час необхідне було термінове медичне втручання і тільки після відновлення звернулась до ЦЗ з повідомленням про таке порушення та можливістю досудово вирішити спір.

Також, згідно усних пояснень відповідачки, маючи на меті узгодити та отримати консультацію від ЦЗ, вона домовилась по телефону з директором ЦЗ, зокрема останній повідомив її про можливість працювати надалі.

За твердженнями відповідачки, у неї як у громадянки України, яка взяла грант у держави, є не тільки обов`язки, але і права у зв`язку із життєвими обставинами, тоді як отримані суми гранту повертаються через сплату податків, а тому слід врахувати і сплачені 30 000,00 грн.

На питання ж суду про наявність/відсутність у відповідачки обов`язку по поверненню коштів остання відповіла, що вважає такий обов`язок відсутнім та зазначила, що вона, як людина, яка отримала не пов`язану з хронічним захворюванням травму, має право на захист від держави шляхом прийняття до уваги вказаних обставин.

ОСОБА_1 наголосила, що вона (далі - дослівно): «відпрацювала три роки» і виконала всі свої обов`язки - за рахунок податків повністю повернула отримані від держави кошти, відтак вона захищена державою, оскільки повідомила ЦЗ, що не навмисно відчужила обладнання.

У судовому засіданні 06.10.2026 судом наголошено на тому, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань діяльність ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) як господарюючого суб`єкта на підставі власного рішення припинено 05.08.2026.

Вказаних обставин ОСОБА_1 не заперчила, попри те на питання суду щодо її фінансової спроможності у розрізі питання про розстроку виконання рішення у цій справі відповіді не надала, а просила врахувати всі наведені нею обставини та ситуацію, в якій вона опинилась не через власну провину.

Представниця ж позивача у судовому засіданні 06.10.2026 підтримала заявлену позовну вимогу та просила її задовольнити.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, заслухавши заключне слово представників сторін, суд дійшов таких висновків.

Приписами частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Частина 1 статті 3 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» метою державної політики у сфері розвитку малого і середнього підприємництва в Україні, зокрема, визначає:

- створення сприятливих умов для розвитку малого і середнього підприємництва;

- забезпечення зайнятості населення шляхом підтримки підприємницької ініціативи громадян.

Частиною 2 статті 12 та статтею 16 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» передбачено, зокрема, що державна підтримка передбачає формування програм, в яких визначається механізм цієї підтримки. Державні програми підтримки затверджуються Кабінетом Міністрів України в установленому законом порядку.

Надання фінансової державної підтримки здійснюється спеціально уповноваженим органом у сфері розвитку малого і середнього підприємництва, іншими органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, Українським фондом підтримки підприємництва та іншими загальнодержавними фондами, регіональними та місцевими фондами підтримки підприємництва.

Фінансова державна підтримка надається за рахунок державного та місцевих бюджетів.

Основними видами фінансової державної підтримки є, зокрема, інші види не забороненої законодавством фінансової державної підтримки.

21.06.2022 Кабінетом Міністрів України видано постанову №738 «Деякі питання надання грантів бізнесу», якою, згідно з її преамбулою, відповідно до статей 12 і 16 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» Уряд затвердив, зокрема, Порядок надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу.

Відповідно до пунктів 1, 2, 6, 8 та 19 вказаного вище Порядку (у редакції зі змінами, внесеними згідно з Постановами КМ №903 від 05.08.2022, №1065 від 27.09.2022, №1156 від 12.10.2022 та №1283 від 15.11.2022) джерелами фінансування надання мікрогрантів отримувачам є кошти:

- державного бюджету, в тому числі кошти резервного фонду;

- що надходять на рахунок "Фонд підтримки малого та середнього бізнесу" Мінекономіки, відкритий у Національному банку, на який зараховуються внески від фізичних та юридичних осіб приватного права та/або публічного права у національній та іноземній валюті як благодійна пожертва, гуманітарна допомога, гранти та дарунки.

Головним розпорядником бюджетних коштів є Мінекономіки.

Надання мікрогрантів здійснюється Мінекономіки через АТ "Ощадбанк" (далі - уповноважений банк) на підставі рішень Державного центру зайнятості, включених до подання про надання мікрогрантів (далі - подання), відповідно до договору про взаємодію між Мінекономіки, уповноваженим банком та Державним центром зайнятості (далі - договір про взаємодію).

Отримувачем може бути фізична особа, яка має намір розпочати підприємницьку діяльність і бере на себе зобов`язання зареєструватися фізичною особою - підприємцем або створити юридичну особу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня отримання позитивного рішення про надання мікрогранту.

У разі коли отримувачем є фізична особа, такий отримувач повинен протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня отримання позитивного рішення про надання мікрогранту зареєструватися фізичною особою - підприємцем або створити юридичну особу, укласти договір про надання мікрогранту (далі - договір мікрогранту) за формою, встановленою Мінекономіки, та відкрити рахунок отримувача в уповноваженому банку.

Приписами статей 73, 75 ГПК України унормовано, зокрема, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Як вбачається зі змісту наявної в матеріалах цієї справи заяви на отримання гранту №933WBA, ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), з метою отримання коштів мікрогранту на ведення господарської діяльності, вказала бажану для отримання суму гранту - 250 000,00 грн, а також заповнила графи щодо планів використання таких коштів, зокрема зазначила суму у одній зі статей витрат - на придбання обладнання для ведення господарської діяльності, яке не можна продавати або передавати іншим особам, доки не будуть виконані всі умови грантового договору.

Зазначені обставини під час розгляду цієї справи визнано обома сторонами, у тому числі і ОСОБА_1., яка, до того ж, не заперечила і обставин набуття нею 09.12.2022 статусу господарюючого суб`єкта шляхом проведення відповідної державної реєстрації, а також обставин підписання 12.12.2022 у статусі такого господарюючого суб`єкта і отримувача 250 000,00 грн заяви про приєднання до договору про надання мікрогранту.

Отже, внаслідок приєднання ФОП ОСОБА_1. до офіційно опублікованих умов договору про надання мікрогранту між вказаним господарюючим суб`єктом та Державним центром зайнятості 12.12.2022 укладено відповідний правочин, відтак у спірних правовідносинах взаємні права та обов`язки вказаних осіб врегульовано як приписами наведених вище законодавчих актів, зокрема Порядком надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, так і положеннями означеного договору, відповідно до яких, у редакції станом на момент укладення означеного договору:

- у відповідності до Порядку мікрогрант надається для покриття таких прямих витрат - придбання обладнання, необхідного для провадження господарської діяльності отримувачем, яке не підлягає відчуженню до виконання умов цього договору (крім випадків відчуження внаслідок звернення стягнення на нього уповноваженим банком відповідно до договору застави), що визначено у підпункті 1 пункту 2 розділу V вказаного договору;

- отримувач зобов`язується повернути до уповноваженого банку різницю між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими відповідно до Порядку податками, зборами (обов`язковими платежами), єдиними внеском на загальнообов`язкове соціальне страхування у разі невиконання обов`язкової умови, що визначено у підпункті 5 пункту 2 розділу VІ вказаного договору;

- отримувач зобов`язується до виконання умов цього договору не відчужувати обладнання, придбане за кошти мікрогранту (крім випадків відчуження внаслідок звернення стягнення на нього уповноваженим банком відповідно до договору застави), що визначено у підпункті 9 пункту 2 розділу VІ вказаного договору;

- умови цього договору можуть бути змінені в односторонньому порядку шляхом розміщення ДЦЗ нової редакції договору (у вигляді файлу, на який накладено кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи ДЦЗ) на сайті не пізніше, ніж за 7 днів до дати набрання чинності такими змінами. Отримувач зобов`язується регулярно ознайомлюватись з опублікованими на сайті новими редакціями договору. Датою ознайомлення отримувача з оприлюдненою інформацією вважається момент, з якого інформація отримала вигляд доступної для отримувача відповідно до умов цього договору, що визначено у пункті 3 розділу XІІІ вказаного договору.

Відповідно ж до абзацу 3 пункту 20 та абзацу першого пункту 21 Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, у чинній на дату укладення договору про надання мікрогранту редакції, обов`язковою умовою договору мікрогранту є створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 цього Порядку, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як на 24 місяці.

Державний центр зайнятості через регіональні, міські, районні, міськрайонні центри зайнятості, філії регіональних центрів зайнятості здійснює моніторинг та контроль виконання умов договору шляхом періодичних виїзних оглядів місця провадження господарської діяльності отримувача протягом трьох років з дня укладення отримувачем договору мікрогранту або до повного виконання обов`язкової умови договору, визначеної абзацом третім пункту 20 цього Порядку.

Згідно з абзацом 2 пункту 5 Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, у чинній на дату укладення договору про надання мікрогранту редакції, мікрогранти надаються для покриття таких напрямів витрат, зокрема придбання обладнання, необхідного для провадження господарської діяльності отримувачем, яке не підлягає відчуженню до виконання умов договору про надання мікрогранту на створення або розвиток власного бізнесу (крім випадків відчуження внаслідок звернення стягнення на нього уповноваженим банком відповідно до договору застави).

Як вбачається з наявних в матеріалах цієї справи банківської виписки та датованих 16.02.2023 договору і платіжних документів, після укладення договору мікрогранту, 30.12.2022 на відкритий ФОП ОСОБА_1. в АТ "Ощадбанк" рахунок зараховано 250 000,00 грн мікрогранту для бізнесу, які використано, зокрема, на придбання вітрини для м`яса холодильної вартістю 46 000,00 грн без ПДВ (далі також - вітрина).

Вказані обставини, зокрема і придбання за грантові кошти необхідної для провадження господарської діяльності вітрини та її вартості під час розгляду цієї справи визнали обидві сторони, у тому числі і відповідачка.

Обидві сторони під час розгляду цієї справи також визнали обставини виконання обов`язкової умови договору та працевлаштування ФОП ОСОБА_1. 25.06.2023 і 30.06.2023 двох осіб, відповідно: кухара ОСОБА_5., бухгалтера ОСОБА_4.

Поряд з тим у період після отримання відповідачкою коштів мікрогранту та станом на час, коли між сторонами цього спору тривали договірні правовідносини, відповідними постановами Кабінету Міністрів України до наведених вище приписів Порядку внесено зміни.

Так, абзац третій пункту 20 та абзац перший пункту 21 Порядку станом на 27.06.2023 діяли у редакціях згідно з постановами Кабінету Міністрів України, відповідно, № 540 від 19.05.2023 та №39 від 17.01.2023 і передбачали, власне, що:

- обов`язковою умовою договору мікрогранту є створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 цього Порядку, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як 24 місяці протягом трирічного строку реалізації проекту;

- державний центр зайнятості через регіональні, міські, районні, міськрайонні центри зайнятості, філії регіональних центрів зайнятості (далі - центр зайнятості) здійснює моніторинг та контроль виконання умов договору мікрогранту, зокрема шляхом періодичних виїзних оглядів місця провадження господарської діяльності отримувача, протягом трьох років з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку або до повного виконання обов`язкової умови договору мікрогранту, визначеної абзацом третім пункту 20 цього Порядку.

Відповідно до приписів абзацу 2 пункту 5 вказаного Порядку, у незмінних надалі редакціях згідно з Постановами Кабінету Міністрів України №39 від 17.01.2023, №540 від 19.05.2023, мікрогранти надаються для покриття таких напрямів витрат, зокрема, придбання меблів, обладнання, транспортних засобів (які будуть використовуватися в комерційних та виробничих цілях), необхідних для провадження господарської діяльності, які не підлягають відчуженню до виконання умов договору про надання мікрогранту на створення або розвиток власного бізнесу (крім випадків відчуження внаслідок звернення стягнення на нього уповноваженим банком відповідно до договору застави);

Наведеним вище законодавчим приписам абзацу 3 пункту 20 Порядку кореспондують положення пункту 1 розділу V договору мікрогранту в редакції зі змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства економіки №447 від 19.01.2023 та чинними з 14.02.2023, за змістом яких обов`язковою умовою договору є створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 Порядку, кількість яких визначається з урахуванням бізнес-плану та рішення ДЦЗ про надання мікрогранту і зазначається в заяві про приєднання, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як на 24 місяці.

Абзацу ж 2 пункту 5 Порядку кореспондує незмінний у всіх подальших редакціях згідно з наказами Міністерства економіки зміст підпункту 9 пункту 2 розділу VІ договору мікрогранту, відповідно до якого отримувач зобов`язується до виконання умов цього договору не відчужувати обладнання, придбане за кошти мікрогранту (крім випадків відчуження внаслідок звернення стягнення на нього Уповноваженим банком відповідно до договору застави).

Ураховуючи вказані законодавчі приписи та договірні положення у сукупності зі встановленими вище обставинами, суд висновує, що отримання ФОП ОСОБА_1. 30.12.2022 мікрогранту та придбання за вказані кошти, зокрема, вітрини вартістю 46 000,00 грн породили для вказаної отримувачки відповідний кореспондуючий закону договірний обов`язок не відчужувати означену вітрину протягом строку здійснення державним центром зайнятості моніторингу та контролю виконання:

- протягом трьох років з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку, тобто до 31.12.2025 включно;

- або до повного виконання обов`язкової умови договору мікрогранту, що обумовлено строком працевлаштування осіб - не менш як 24 місяці протягом трирічного строку реалізації проекту, тобто у цьому спорі щонайменше до 30.06.2025 включно (24 місяці з дати працевлаштування бухгалтера ОСОБА_4.).

У розрізі зробленого висновку судом враховано, що обов`язок отримувача не відчужувати придбане за кошти мікрогранту майно (обладнання), як і період, протягом якого отримувач має дотримуватись такого обов`язку послідовно встановлено договірними положеннями у системному зв`язку із законодавчими приписами, якими регулювались триваючі на той час спірні у цій справі відносини сторін.

Так, судом взято до уваги, що у разі перспективної (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється як на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, так і на ті, які виникли до набрання ним чинності і тривали на момент набрання цим актом чинності. Схожі висновки також зроблено Північно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 20.04.2026 у справі №906/1367/25.

Приписами статей 76, 77, 78, 79, 86 ГПК України унормовано, зокрема, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду наведених процесуальних приписів суд вважає за необхідне зазначити, що, реалізуючи таку виключну коментенцію, як надання оцінки доказам, суд здійснює її за унормованими процесуальними нормами правилами і принципами/стандартами з урахуванням відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили, а також того, що:

- стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи, дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції;

- належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини;

- під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання;

- принцип оцінки доказів "поза розумним сумнівом" полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Застосовуючи вказані процесуальні норми і принципи та надаючи оцінку наявним в матеріалах справи доказам окремо та у їх сукупності, суд встановив таке.

Зі змісту наявних в матеріалах цієї справи акта перевірки від 26.12.2024 та акта перевірки від 09.07.2025 вбачається, що придбана за 46 000,00 грн грантових коштів вітрина була відсутня як за визначеним ОСОБА_1. місцем здійснення господарської діяльності у Київській області, так і за вказаною нею надалі адресою у місті Запоріжжя.

Зокрема зі змісту акта перевірки від 26.12.2024 вбачається, що станом на дату проведення такої перевірки взагалі не виявлено господарської діяльності ОСОБА_1. за визначеним у заяві №933WBA місцем у Київській області.

Вказаних обставин ОСОБА_1. не заперечила та не спростувала ані на момент проведення перевірок, ані на момент розгляду цієї справи, зокрема підтвердивши у власних заявах по суті (відзивах), що в порушення умов договору вона відчужила таку вітрину ще у 2024 році.

Так, за змістом первинно поданого відзиву ОСОБА_1. вказала, що внаслідок отримання травми та необхідності проведення лікування, що мало місце в період з 27.03.2024 по 12.04.2024, змушена була продати придбану за грантові кошти вітрину виключно для покриття пов`язаних з лікуванням витрат та забезпечення мінімальних життєвих потреб у період втрати працездатності.

Надалі ж, за змістом обставин, вказаних ОСОБА_1. в уточненому відзиві та усно під час розгляду цієї справи, не вважаючи можливим зберігати або переміщувати в інше місто придбану за грантові кошти вітрину, після її продажу всі кошти спрямувала на сплату податків, що, згідно з посиланням відповідачки на подану нею платіжну інструкції, мало місце у листопаді 2024 році.

Тобто відповідачка не виконала покладеного не неї, вказаного вище обов`язку не відчужувати придбану за грантові кошти вітрину до спливу передбаченого законом строку на здійснення державним центром зайнятості моніторингу та контролю виконання, як і не надала суду більш вірогідних та належних доказів на спростування відповідно встановлених обставин.

Суд ураховує, що зазначене у акті перевірки від 26.12.2024 пояснення ОСОБА_1. про те, що все закуплене за грантові кошти майно знаходиться у м. Запоріжжя не спростовує встановлених вище обставин відсутності у розпорядженні відповідачки вітрини саме вже на момент проведення перевірки первинно за місцем, де мала здійснюватись господарська діяльність, тобто у Київській області.

Посилання ж ОСОБА_1. на те, що вона використала кошти за цільовим призначенням та виконала основну умову договору - працевлаштувала осіб, жодним чином не спростовує встановленого вище порушення, обумовленого невиконанням відповідачкою окремого, незалежного від інших договірних умов, у тому чилі і обов`язкової, зобов`язання не відчужувати придбане за грантові кошти обладнання.

Суд зауважує, що отримання та використання мікрогранту передбачає не одноразове виконання отримувачем дій (придбання обладнання чи створення робочих місць), а обов`язок дотримуватися визначених Порядком та договором умов/критеріїв протягом усього строку на здійснення державним центром зайнятості моніторингу та контролю виконання.

Отже, використання ОСОБА_1 у статусі господарюючого суб`єкта мікрогранту за цільовим призначенням та створення робочих місць і працевлаштування на них двох осіб не спростовують встановлених вище, доказово підтверджених обставини відсутності у відповідачки придбаного за грантові кошти майна станом на дату проведення перевірки дотримання умов договору мікрогранту.

Стосовно ж доводів ОСОБА_1. про її добросовісну поведінку під час відчуження придбаної за грантові кошти вітрини, у тому числі її тяжкий стан здоров`я, а також відсутність вини у її діях з такого відчуження суд вважає за необхідне зазначити, що ані приписами вказаного вище Порядку, ані умовами договору мікрогранту не передбачено права/можливості отримувача гранту відступати від означеного обов`язку у разі настання обставин особистого характеру та або з огляду на будь-які міркування особи, зокрема про економічну недоцільність у збереженні того майна, яке відповідно до вимог закону не може бути відчужене.

З огляду на вказане суд звертає увагу на те, що за змістом наведених вище Порядку та положень договору мікрогранту для отримувача мікрогранту передбачено чіткий, безумовний обов`язок не відчужувати придбане за грантові кошти майно.

Неможливість відчуження обладнання, придбаного за кошти мікрогранту, вбачається і зі змісту форми заяви про надання мікргоранту, що свідчить про очевидність відповідного правового регулювання спірних у цій відносин.

Підписуючи заяву про приєднання до договору мікрогранту, відповідачка погодилася з усіма його умовами в цілому, у тому числі з обов`язком не відчужувати обладнання, придбане за кошти мікрогранту, до виконання умов договору та надавати центру зайнятості доступ до місця провадження господарської діяльності для здійснення моніторингу та контролю.

Тобто відповідачка до вчинення дій з відчуження вітрини не могла не усвідомлювати, що вона зобов`язана як утриматись від таких дій, так і надалі надати центру зайнятості доступ до місця провадження господарської діяльності, де таке обладнання мало б використовуватись.

У розрізі зазначеного, а також посилань ОСОБА_1. на те, що вона повідомляла позивача про причини відчуження обладнання, а тому діяла добросовісно слід зазначити таке.

Відповідно до підпункту 11 пункту 2 розділу VІ, пунктів 6, 7 розділу XІV договору мікрогранту в редакції в редакції зі змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства економіки №447 від 19.01.2023, № 4021 від 24.05.2023, №17803 від 23.11.2023, чинними з 08.01.2024:

- отримувач зобов`язаний попередити в письмовій формі центр зайнятості за місцем укладення договору про зміну місцезнаходження та місця провадження господарської діяльності;

- отримувач вживає всіх необхідних заходів для запобігання випадкам, коли неупереджене та справедливе здійснення цього договору конфліктує з особистими інтересами (інтересами членів родини), інтересами економічного характеру чи будь-якими іншими подібними інтересами (далі - конфлікт інтересів);

- про будь-який випадок, що містить або може призвести до конфлікту інтересів під час виконання цього договору, отримувач зобов`язується негайно повідомити ДЦЗ у письмовій формі.

Подаючи заяву на отримання мікрогранту, відповідачка вказала, що буде здійснювати господарську діяльність у Київській області.

Однак, суду не надано жодних належних та достовірних доказів на підтвердження того, що відповідачка повідомляла ЦЗ про труднощі у розшуку місця збереження/розміщення вітрини у Київській області до того, як перемістити/відчужити придбане за грантові кошти обладнання, у тому числі і вказану вітрину.

Відповідачка, маючи спроможність вчинити дії з переміщення/відчуження придбаного за грантові кошти обладнання, не надала жодних пояснень стосовно того, що перешкодило їй на час такого переміщення/відчуження звернутись до позивача за роз`ясненнями та/або консультацією із відповідного питання, у тому числі і щодо повідомлення позивача про необхідність змінити місцезнаходження та місце провадження господарської діяльності.

Суд визнає такими, що не відповідають дійсності також і доводи відповідачки про те, що вона самостійно повідомила позивачу причини відчуження вітрини, позаяк заяву від 12.08.2025 подано вже після вивленого позивачем порушення та прийняття у липні 2025 року рішення про повернення вартості обладнання.

Доказів же на підтвердження того, що відповідачка повідомляла позивача про відчуження вітрини до проведення перевірки 26.12.2024 суду не надано.

Відповідачка під час розгляду цієї справи не спростувала ані обставин підписання акта перевірки від 26.12.2024, ані вказаних у змісті цього акта її власних пояснень про переміщення усього майна у м. Запоріжжя, де під час проведеної у липні 2025 року перевірки вітрини також не виявлено.

З огляду наведеного судом також визнаються неспроможним доводи відповідаки про те, що на ЦЗ, як гаранта реалізації порядку надання мікрогрнатів, покладено обов`язки з консультування та навчання отримувачів.

Відповідно до пункту 22 Порядку станом на момент виникнення спірних правовідносин Центр зайнятості надає інформаційну підтримку з питань провадження підприємницької діяльності та здійснює супровід отримувачів, які отримали мікрогрант, шляхом проведення регулярного навчання, організації груп взаємної підтримки для отримувачів тощо.

Вказані вище нормативні приписи жодним чином не спростовують того, що відповідачка не вчинила жодних дій з метою повідомлення позивача про прийняте нею рішення відчужити придбане за грантові кошти обладнання, як і не повідомила відповідачка позивача про такі обставини після їх настання, що очевидно не могло бути відомо позивачу до проведення ним перевірки.

З огляду на вказане усі міркування відповідачки про те, що позивач мав сприяти їй уже на стадії виявлення порушення, тобто коли подія з відчуження відбулась визнаються судом хибними.

Наведене ґрунтується також і на відсутності будь-яких доказів звернення відповідачки до позивача із заявами про наявність перешкод у реалізації бізнес-плану та/або проханням про навчання чи надання консультативної допомоги до моменту зміни місцязнаходження та відчуження вітрини.

Звернення до суду є реалізацією гарантованого права на судовий захист та не залежить від результатів досудового листування між сторонами. Схожі висновки зроблено Південно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 04.05.2026 у справі №916/3738/25.

Відповідно до абзацу 4 пункту 21 Порядку в редакції, яка діяла станом як на момент проведення позивачем вказаних вище перевірок, так і на час прийняття у липні 2025 року рішення про повернення вартості обладнання, у разі встановлення під час моніторингу та контролю за додержанням умов договору мікрогранту факту відсутності меблів, обладнання, транспортних засобів, придбаних отримувачем за кошти мікрогранту, які не підлягають відчуженню відповідно до абзацу другого пункту 5 цього Порядку, отримувач повертає вартість таких меблів, обладнання, транспортних засобів.

Рішення про повернення мікрогранту приймаються регіональними центрами зайнятості.

З огляду наведених норм права суд дійшов висновку, що виявлення під час моніторингу позивачем обставин відсутності придбаного за грантові кошти обладнання - вітрини вартістю 46 000,00 грн, породжує для ОСОБА_1 як господарюючого суб`єкта обов`язок по поверненню вартості такої вітрини у відповідній сумі 46 000,00 грн, а строк виконання означеного обов`язку є таким, що настав на момент звернення позивача до суду із позовом у цій справі та станом на час ухвалення відповідного рішення.

У розрізі зробленого висновку слід зазначити, що повернення вартості обладнання є прямими обов`язком отримувача у разі невиконання передбачених законодавчими приписами та договірними положеннями умов.

Звідси, оскільки у спірному правовідношенні обставини наявності/відсутності в діях особи вини та умислу не є кваліфікуючими, суд відхиляє посилання ОСОБА_1 на приписи статті 614 ЦК України та норми Господарського кодексу України щодо звільнення особи від відповідальності і, власне, аргументи відповідачки про відсутність умислу та вини в її діях з відчуження вітрини.

Попри вказане суд звертає увагу на те, що не є тотожними між собою поняття збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій, тоді як останні, відповідно до ч. 3 ст. 235 ГК України, що діяв на час спірних правовідносин, застосовуються незалежно від вини суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання.

Довільне тлумачення відповідачкою законодавчих приписів та договірних положень не звільняє її від чітко визначеного обов`язку не відчужвати придбане за грантові кошти майно, а також від відповідного наслідку невиконання такої умови - повернення вартості такого, не збереженого майна.

Не звільняють відповідачку від вказаного обов`язку і її хибні міркування про те, що підприємництво це - виключно доходи, а не витрати, яких вона, займаючись підприємництвом, не мала наміру зазнавати.

У розрізі вказаного суд звертає увагу на те, що приписами статей 42 та 44 Господарського кодексу України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що:

- підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку;

- окрім як, зокрема, вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності та самостійного формування програми діяльності, підприємництво здійснюється також на основі залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, а також комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Зазначене вище вказує на хибність міркувань відповідачки, у розрізі її добросовісної поведінки, про те, що збереження нею придбаної за грантові кошти вітрини було економічно недоцільним та невигідним.

Приймаючи за власною волею рішення займатись господарською діяльністю, відповідачка самостійно аналізувала ринок, конкуренцію, поточні або майбутні загрози для свого бізнесу, тоді як обставини відключення електроенергії та ворожі обстріли мали місце на час прийняття відповідачкою рішення розпочати господарську діяльність.

Ураховуючи вказане, посилання відповідачки на створені воєнним станом умови (відключення електроенергії, економічні труднощі, зниження споживчого попиту або інші обставини, які можуть вплинути на господарську діяльність тощо) не можуть бути підставою для невиконання приписів Порядку та умов договору мікрогрантут як щодо утримання від продажу обладнання, придбаного за кошти мікрогранту, так і щодо повернення вартості того обладнання, яке, попри заборону, було відчужено.

З урахуванням зроблених вище висновків суд відхиляє як неспроможні посилання відповідачки на наявність у неї форс-мажорних обставин, обумовлених станом здоров`я, позаяк:

- форс-мажорні обставини, що згідно ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" мають бути підтверджені сертифікатом Торгово-промислової палати, не звільняють особу від виконання зобов`язання, як і не звільняє від такого обов`язку відсутність у боржника коштів та/або скрутне фінансове становище боржника тощо;

- неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, тобто можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання обов`язку в цілому.

Неспроможність господарюючого суб`єкта вести відповідну діяльність, яку він розпочинає за власною волею та на власний ризик, не звільняє такого суб`єкта від взятих на себе згідно з законодавчими приписами та договірними положеннями зобов`язань, у тому числі і щодо забезпечення належного управління бізнес-проєктом у координації з відповідним контролюючим органом.

Стосовно ж розміру належних до повернення відповідачкою грантових коштів та її доводів про необхідність зменшення відповідної суми за рахунок сплачених нею податків, суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу п`ятого пункту 20 Порядку в редакції станом на момент укладення відповідачкою договору мікрогранту у разі невиконання обов`язкової умови договору мікрогранту отримувач зобов`язаний повернути різницю між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими податками та зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Відповідне рішення приймається регіональним центром зайнятості. Отримувач здійснює повернення зазначеної різниці уповноваженому банку не пізніше останнього робочого дня місяця, у якому спливає трирічний строк реалізації проекту, на рахунок, з якого здійснюється перерахування мікрогранту.

Згідно з абзацом десятим пункту 20 Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, у чинній на 30.06.2023 редакції згідно з постановою Кабінету Міністрів України №540 від 19.05.2023, у разі коли отримувачем протягом трирічного строку реалізації проекту сплачено податки та збори, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працівників, працевлаштованих на умовах цього Порядку, у сумі, що є меншою, ніж отриманий мікрогрант, різниця між сумою мікрогранту та сплаченими податками та зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працевлаштованих згідно з цим Порядком працівників повертається отримувачем не пізніше останнього робочого дня місяця, у якому спливає трирічний строк реалізації проекту.

Відповідно ж до абзацу одинадцятого пункту 20 Порядку, у чинній на час звернення позивача до суду із відповідним позовом та розгляду цієї справи по суті, у разі коли отримувачем протягом трирічного строку реалізації проекту сплачено податки та збори, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працівників, працевлаштованих на умовах цього Порядку, або за себе для отримувачів, визначених абзацами другим та п`ятим пункту 4 цього Порядку, в сумі, що є меншою, ніж отриманий мікрогрант, різниця між сумою мікрогранту і сплаченими податками та зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працевлаштованих згідно з цим Порядком працівників або за себе для отримувачів, визначених абзацами другим та п`ятим пункту 4 цього Порядку, повертається отримувачем не пізніше останнього робочого дня місяця, в якому закінчується трирічний строк реалізації проекту.

Так, з системного аналізу наведених вище приписів слідує, що пункт 20 Порядку встановлює виключний випадок для неповернення всієї суми коштів мікрогранту за рахунок сплати за себе та/або працевлаштованих осіб податків/зборів, а врегульований таким пунктом порядок стосується саме обов`язку повернути грантові кошти внаслідок невиконання обов`язкової умови зі створення робочих місць і працевлаштування на них осіб.

З урахуванням специфіки спірних у цій справі відносин, а також того, що повернення вартості відсутнього станом на час перевірки обладнання є окремим, передбаченим пунктом 21 Порядку обов`язком, суд визнає неспроможними доводи відповідачки про те, що заявлена до стягнення з неї вартість обладнання у сумі 46 000,00 грн має бути зменшена на суми сплачених нею податків та зборів за весь час здійснення господарської діяльності.

Схожі висновки зроблено Південно-західнм апеляційним господарським судому у постанові від 04.05.2026 у справі №916/3738/25.

Крім того, суд звертає увагу і на те, що договором мікрогранту також передбачено, як окремий, не залежний від зобов`язання утриматися від відчуження обладнання, обов`язок повернути кошти мікрогранту за вирахуванням податків/зборів у разі невиконання саме обов`язкової умови, а не будь-яких інших договірних умов та положень.

Наявність у відповідачки прямо передбаченого Порядком обов`язку повернути вартість відсутнього станом на час перевірки обладнання не нівелюється жодним чином ані обставинами виконання податкових зобов`язань, ані міркуваннями про те, що кошти мікрогранту було надано виключно за рахунок інших податкових надходжень.

Такі аргументи ґрунтуються на хибному розумінні законодавства та механізму формування державного бюджету, доходи якого включають не тільки податкові надходження, але й неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за надання адміністративних послуг, власні надходження бюджетних установ).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Станом як на момент укладення договору гранту, так і на час виявлення позивачем за результатами проведених у 2024-2025 роках перевірок, приписами пункту 21 такого Порядку, зокрема послідовно в абзацах восьмому та, надалі, дев`ятому визначено, що у разі несвоєчасного та/або неповного виконання пунктів 20 і 21 цього Порядку сума мікрогранту вважається заборгованістю, стягнення якої здійснюється Державним центром зайнятості та/або регіональним центром зайнятості у судовому порядку.

Вказана вище редакція наведених положень кореспондує чинній редакції пункту 21 Порядку, відповідно до якої у разі несвоєчасного та/або неповного виконання пункту 20 цього Порядку і цього пункту сума мікрогранту вважається заборгованістю, стягнення якої здійснюється Державним центром зайнятості та/або регіональним центром зайнятості у судовому порядку.

Як вбачається з описової частини зазначеного рішення та наявних в матеріалах цієї справи витягів з ЄДР і не заперечується ОСОБА_1 , станом на час розгляду цієї справи по суті, 05.08.2026 відповідачка за власним рішенням припинила свою діяльність, як господарюючого суб`єкта, та вартість відсутньої на час перевірки вітрини у сумі 46 000,00 грн у добровільному порядку позивачу не повернула.

Згідно ч. 1 ст. 51, ч. 1 ст. 52 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Згідно ч. 9 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

З системного аналізу вказаних норм слідує, що у разі припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, зокрема, обов`язки цієї особи, які виникли у неї на час здійснення господарської діяльності, не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою, оскільки вона не перестає існувати як фізична особа та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, а відповідачкою не спростовано у встановленому порядку нормативну обґрунтованість та арифметичну правильність заявленої у цій справі вимоги про стягнення з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на рахунок уповноваженого банку 46 000,00 грн коштів мікрогранту, як суми, що відповідає вартості вітрини, відсутньої у розпорядженні відповідачки на час перевірки позивачем виконання умов договору мікрогранту.

З огляду на вказані вище норми закону не впливає на вказаний обов`язок ОСОБА_1., як фізичної особи, припинення нею господарської діяльності, а також нормативно та доказово не обґрунтовані доводи про її фактичне банкрутство.

Суд звертає увагу на те, що чинним законодавством чітко врегульовано судовий порядок банкрутства фізичної особи.

Стосовно ж рахунку уповноваженого банку, на який позивач просить стягнути вказану вище суму коштів, то судом враховано таке.

Зміст наявних в матеріалах цієї справи копій адресованих відповідачці претензії позивача від 29.07.2025 та листа-відповіді від 15.08.2025 містить відомості про реквізити рахунку для повернення коштів мікрогранту - НОМЕР_2 .

Також зі змісту наданих позивачем копій листа Державного центру зайнятості від 17.03.2026 та доданого до нього листа від 09.11.2023 вбачається, що останнім листом, адресованим директору Фінансового департаменту Державного центру зайнятості, у відповідь на його запит директором департаменту мікро, малого та середнього бізнесу АТ "Ощадбанк" повідомлено відомості про рахунок для повергнення коштів мікрогранту, зокрема вказано:

- отримувач АТ "Ощадбанк", код отримувача 00032129;

- надавач платіжних послуг отримувача АТ "Ощадбанк", рахунок отримувача НОМЕР_2 .

Тобто Державний центр зайнятості, як особа, якій було надано на її запит відповідь листом від 09.11.2023, та у розпорядженні якої і перебував такий лист, надала його копію позивачу у цій справі з метою повідомлення інформації про відкритий у АТ "Ощадбанк" рахунок для повернення коштів гранту/мікрогранту.

До того ж інформацію про реквізити рахунку згідно з поданими позивачем претензією та листом наведено хронологічно пізніше, аніж відповідачці перераховувались кошти мікрогранту, відтак відповідно вказаний позивачем рахунок уповноваженого банку є таким, актуальність та дійсність якого не спростовано.

З огляду на вказані вище передбачені процесуальними приписами принципи доказування суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах цієї справи докази достовірно, поза розумним сумнівом підтверджують реквізити рахунку уповноваженого банку, на який підлягають поверненню отримувачем кошти мікрогранту, а саме НОМЕР_2 .

Щодо сформульованого у відзиві клопотання відповідачки про розстрочення рішення у вказаній справі рівними частинами на 12 місяців слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Частина 4 ст. 331 ГПК України передбачає, що, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує, зокрема:

- ступінь вини відповідача у виникненні спору;

- стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

- стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Однак, ОСОБА_1 не надано належних доказів на підтвердження обставин, що унеможливлюють виконання нею рішення суду у цій справі та сплату присуджених до стягнення 46 000,00 грн.

Зокрема відповідачка не надала належних та достовірних доказів відсутності у неї коштів на банківських рахунках та майна, за рахунок якого можливо було б задольнити вимоги позивача з метою виконання рішення у цій справі.

У розрізі вказаного суд повторно звертає увагу на те, що під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

Надані ж відповідачкою копії посвідчення за № НОМЕР_3 «Державна соціальна допомога на дит-інв. до 18р.» та довідки АТ «Ощадбанк» від 19.05.2026 не є тими документами, які містять інформацію про відсутність у ОСОБА_3 майнових ресурсів для виконання рішення суду у цій справі.

Зокрема в означеній банківській довідці вказано загальну суму грошових надходжень на рахунок відповідачки за період з 01.01.2022 по 31.01.2026 - 303 932,00 грн, попри те означена довідка не містить жодних відомостей про залишок коштів на такому рахунку станом на час вирішення спору по суті та ухвалення цього рішення.

Посвідчення за № НОМЕР_3 «Державна соціальна допомога на дит-інв. до 18р.» містить відомості про його видачу - 06.03.2014, та призначену ОСОБА_1 до 06.11.2025, тобто до досягнення її сином 18 років державної соціальної допомоги.

Втім означені вище відомості, як і обставини захворювання ОСОБА_1 та перебування її на лікуванні у березні-квітні 2024 року жодним чином не ідентифікують на час ухвалення відповідного рішення матеріальний стан відповідачки, як і не підтверджують того, що наразі для неї існують об`єктивні, незалежні від її волі та бажання обставини, що істотно ускладнюють виконання такого судового рішення.

Так, суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідному питанні про розстрочку виконання рішення слід довести:

- як неможливість виконання відповідачкою рішення з об`єктивних, незалежних від її волі причин та сплатити борг однією, присудженою до стягнення сумою;

- так і наявність тих матеріальних ресурсів, які дозволять щомісячно погашати платежі, на які має бути розстрочено загальну суму боргу.

Поряд з тим суд бере до уваги, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на судовий захист кожного, у тому числі і держави в особі якої звернувся позивач до суду у цій справі.

Така складова охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Отже, за відсутності виняткових обставин щодо відстрочення чи розстрочення виконання рішення суду, останнє повинно бути виконаним боржником.

Схожі висновки зроблено у постанові Західного апеляційного господарського суду від 08.05.2026 у справі №909/1476/25.

Беручи до уваги наведене, оскільки покладені відповідачкою в основу обґрунтування заявленого клопотання обставини не свідчать про наявність підстав, за наявності яких можливе розстрочення виконання рішення суду у цій справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні відповідного клопотання.

Суд наголошує, що вказане рішення не позбавляє права ОСОБА_1 повторно клопотати про розстрочення цього рішення із наведенням передбачених статтею 331 ГПК України підстав та їх доказовим підтвердженням.

Суд звертає увагу на те, що приписи статті 233 ГПК України, на які відповідачкою здійснено посилання, не регулюють питання розстрочки/відстрочки виконання рішення та не містять наведеного у відзиві формулювання як і, власне, підстав для прийняття судом рішення у вказаному питанні.

Натомість приписи статті 239 ГПК України містять загальні положення про право суду визначити порядок виконання рішення, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення виконання рішення.

Така процесуальна норма є відсильною та не свідчить про обов`язок суду розстрочити ухвалене ним рішення безумовно, без доведення передбачених статтею 331 ГПК України підстав.

Наведені ж відповідачкою приписи пункту 20 Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу передбачають позасудову процедуру узгодження між отримувачем та центром зайнятості нового строку повернення коштів мікрогранту, що здійснюється шляхом укладення такими сторонами договору повернення коштів в інший строк.

Звідси суд визнає процесуально неспроможними покладені в основу клопотання про розстрочку виконання рішення суду у цій справі посилання відповідачки на пункт 20 Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу.

Стосовно решти, покладених в основу заперечень проти позову доводів відповідачки, у тому числі і щодо надання їй державою гарантій та захисту, як переміщеній особі, яка має на утриманні та вихованні дитину з інвалідністю суд зазначає таке.

Відповідно до статей 23, 24 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов`язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.

Так, спір у цій справі стосується відносин між державою в особі центру зайнятості та відповідачкою у статусі отримувача гранту для започаткування бізнесу, і таке правовідношення врегульовано як загальними нормами цивільного законодавства, так і спеціальними законодавчими приписами, зокрема Порядком надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, який було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 №738.

Судом враховано, що такою постановою Уряд України затвердив також інші Порядки, які врегульовують надання грантів на створення або розвиток власного бізнесу іншим верствам населення, зокрема учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам їх сімей.

Попри те, за змістом спірних відносин, ОСОБА_1 отримувала грантові кошти саме на підставі Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, нормами якого, як і загальними нормами цивільного законодавства, не передбачено звільнення отримувача гранту від виконання покладеного на нього законом обов`язку з повернення державі вартості відсутнього на час перевірки обладнання, придбаного за грантові кошти, у разі наявності у такого отримувача та/або членів його родини статусу переміщеної особи/особи з інвалідністю тощо.

З огляду на все зазначене, а також те, що обов`язок отримувача повернути вартість придбаного за грантові кошти та відсутнього у його розпорядженні обладнання прямо передбачено законом, суд визнає хибними міркування відповідачки про те, що примусове стягнення такої вартості з неї є надмірним формалізмом та суперечить принципу соціальної спрямованості економіки.

У розрізі таких доводів відповідачки суд ввжає за необхідне зазначити, що стаття 6 ГК України, на яку відповідачка посилалась, вказуючи на заборону незаконного втручання органів державної влади у господарські відносини, відносить до загальних принципів господарювання в Україні також і свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

Суб`єкт підприємництва має право господарювати на власне переконання, попри те тільки в межах закону, тобто волю особи на вчинення дій з метою ведення бізнесу обмежують певні законодавчі приписи і саме такими межами має керуватися особа, міркуючи про свою добросовісність.

Принцип соціальної спрямованості економіки не може тлумачитись суб`єктивно та поза межами законодавчо встановлених правил, тобто звужуватись до приватних інтересів фізичної особи, яка, виявивши намір вести підприємницьку діяльність, зазнала її негативних наслідків та закладених у такий процес ризиків.

Зокрема створення державою механізмів підтримки вразливих верств населення шляхом відповідного законодавчого регулювання та надання пільг певним верствам населення жодним чином не свідчить про те, що держава бере не себе і усі ризики, у тому числі і комерційні, яких зазнали такі особи, вирішивши займатись підприємницькою діяльністю.

Звідси не є такими, що звільняють відповідачку від покладеного на неї законом обов`язку, наявні у неї конституційні права на соціальний захист у разі втрати працездатності та на охорону здоров`я.

Спір у цій справі не стосується захисту та/або відновлення порушених прав фізичної особи на соціальний захист у разі втрати працездатності та на охорону здоров`я.

Підсумовуючи все зазначене вище, суд висновує про задоволення позовної вимоги Київського обласного центру зайнятості (ідентифікаційний код 03491085) як такої, що доведена належними і достовірними доказами та не спростована у процесуальному порядку відповідачем, відтак ухвалює стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на рахунок Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (отримувач АТ «Ощадбанк», код отримувача 00032129, надавач платіжних послуг отримувача АТ «Ощадбанк», рахунок отримувача UA683004650000029093142000001) 46 000,00 грн мікрогранту.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи вказану норму процесуального права та повне задоволення позовних вимог витрати позивача по сплаті судового збору покладаються судом на відповідачку повністю.

Процесуальних підстав для застосування принципів справедливості та пропорційності під час розподілу понесеного позивачем судового збору судом не встановлено.

При ухваленні рішення у цій справі, судом викладено та враховано/оцінено тільки ті обставини і зміст доводів/аргументів, що зазначені сторонами у прийнятих до розгляду заявах по суті, та враховано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент та довід.

Оскільки встановлені державою правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження спрямовано на те, аби не допустити безладного перебігу судового процесу, розгляд цієї справи та ухвалення відповідного рішення у ній здійснено в межах розумного строку, з урахуванням необхідності дотримання балансу процесуальних інтересів обох сторін, у тому числі і відповідачки.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на рахунок Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (отримувач АТ «Ощадбанк», код отримувача 00032129, надавач платіжних послуг отримувача АТ «Ощадбанк», рахунок отримувача НОМЕР_2 ) 46 000 (сорок шість тисяч) грн 00 коп. мікрогранту.

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Київського обласного центру зайнятості (пров. Будівельників, буд. 5-А, м. Київ, 02100, ідентифікаційний код 03491085) 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене у апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення складено та підписано 26.10.2026.

Суддя В.А. Ярема