Рішення № 140912271, 15.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.10.2026Справа № 910/7385/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Куценко К.К., розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛОКБАСТЕР МОЛЛ" (01024, місто Київ, вул. Басейна, будинок 6) до Фізичної особи-підприємця Явуз Ірини Анатоліївни ( АДРЕСА_1 ) про стягнення 2 847 453,38 грн,

За участю представника позивача - Ярошенко Д. В. (поза межами приміщення суду).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

16.06.2026 в системі «Електронний суд» представником Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛОКБАСТЕР МОЛЛ" сформовано позовну заяву до фізичної особи-підприємця Явуз Ірини Анатоліївни про стягнення заборгованості за Договором суборенди від 26.11.2025 №А10021 в сумі 2 847 453,38 грн, яка складається з: 734 289,72 грн з оплати забезпечувального платежу; 1 129 311,32 грн заборгованості з оплати орендної плати; 34 701,21 грн заборгованості з компенсації вартості комунальних послуг; 949 151,13 грн штрафу та була передана 17.06.2026 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 26.11.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БЛОКБАСТЕР МОЛЛ» (далі за текстом - Позивач або Суборендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Явуз Іриною Анатоліївною (далі за текстом - Відповідач або Суборендар) укладено договір суборенди № А10021/

29.04.2026 у зв`язку з тим, що Відповідачем не було погашено заборгованість, яка у нього виникла за Договором суборенди, після направлення Позивачем вимоги, Позивачем направлено повідомлення про розірвання договору з 19.05.2026 до якого було додано акт приймання-повернення приміщення з суборендного користування.

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором у Відповідача обліковується заборгованість в сумі 2 847 453,38 грн, яка складається з: 734 289,72 грн з оплати забезпечувального платежу; 1 129 311,32 грн заборгованості з оплати орендної плати; 34 701,21 грн заборгованості з компенсації вартості комунальних послуг; 949 151,13 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 позовну заяву залишено без руху.

Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 19.06.2026, сформовано в системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 06.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30.07.26 о 11:00 год.

Ухвалою суду від 30.07.2026 відкладено підготовче засідання на 20.08.26 о 10:15 год.

10.08.2026 через систему "Електронний суд" та 11.08.2026 через систему "Електронний суд" від представника Фізичної особи-підприємця Явуз Ірини Анатоліївни, надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

10.08.2026 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано відзив на позовну заяву.

Заперечуючи стосовно позовних вимог представник зазначив:

- щодо повної безпідставності вимоги про стягнення забезпечувального платежу (734 289,72 грн);

- про неправомірність включення забезпечувального платежу до бази розрахунку штрафу.

Окрім того заявлено клопотання про письмове опитування позивача та зменшення розміру штрафних санкцій.

Відповідно до клопотання про письмове опитування позивача, представник відповідача просив надати відповіді на наступні запитання:

1. З якої правової підстави Позивач вимагає стягнення забезпечувального платежу в розмірі 734 289,72 грн за Договором суборенди, якщо сам Позивач зазначає про одностороннє розірвання та припинення дії вказаного Договору з 19.05.2026 року?

2. Чому сума в розмірі 517 000,00 грн, яка була фактично сплачена Відповідачем як частковий забезпечувальний платіж, не була зарахована Позивачем у рахунок погашення існуючої заборгованості з орендної плати чи комунальних послуг при достроковому розірванні Договору на підставі п. 16.5 або п. 16.7 Договору?

3. З яких причин та на підставі яких норм права Позивач включив суму несплаченого забезпечувального платежу (734 289,72 грн) до бази розрахунку 50% штрафу за п. 34 Додатку № 1, якщо забезпечувальний платіж є способом забезпечення виконання зобов`язання, а не основним грошовим зобов`язанням?

4. Які саме вихідні показники приладів обліку (загальних та індивідуальних) та які розрахункові формули (згідно зі ст. 17 Договору) були застосовані Позивачем при формуванні рахунків за комунальні послуги № 1159, № 1303 та № 1700, і чи підтверджені вони первинними рахунками Власника будівлі?

5. Якими конкретно первинними документами (накладними, реєстрами з підписом уповноваженої особи чи КЕП) Позивач може підтвердити фактичну дату вручення Відповідачу кожного з щомісячних актів наданих послуг (№ 468, № 902, № 1316, № 1484) для визначення початку перебігу 5-денного строку заперечень за п. 28.1 Договору?

6. З якої дати та на підставі яких актів Позивач фактично обмежив (заблокував) доступ Відповідача та її працівників до орендованого приміщення № А10021, позбавивши її можливості здійснювати торговельну діяльність і вивезти товар під ТМ «OSCAR»;

7. Чому Позивач продовжував нараховувати орендну плату в повному обсязі за період, коли Відповідач була позбавлена фактичного користування приміщенням та володіння власним майном?

8. Які саме фактичні збитки або додаткові витрати поніс Позивач у зв`язку з простроченням платежів Відповідачем, які б обґрунтовували співмірність нарахованого штрафу в розмірі 949 151,13 грн?

12.08.2026 в системі «Електронний суд» представником Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛОКБАСТЕР МОЛЛ" сформовано заяву про вжиття заходів забезпечення позову та була передана 13.08.2026 судді Демидову В.О. відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду.

12.08.2026 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано заперечення проти заяви ТОВ «БЛОКБАСТЕР МОЛЛ» про забезпечення позову.

13.08.2026 в системі «Електронний суд» представником позивача сформовано Додаткові пояснення у справі щодо заперечень Відповідача проти заяви про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 17.08.2026 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 17.08.2026 заяву представника Фізичної особи-підприємця Явуз Ірини Анатоліївни про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою сервісу підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС (ВКЗ) - задоволено. Ухвалено провести судові засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС (ВКЗ).

17.08.2026 представником позивача в системі «Електронний суд» сформовано відповідь на відзив, в якій він зазначав, що оскільки договір було розірвано через невиконання відповідачем зобов`язань, договір припинено з вини відповідача, тому позивач має право на залишення забезпечувального платежу у себе в повному обсязі відповідно до п. 16.9 ст. 16 договору, а недоплачена частина забезпечувального платежу в сумі 734 289,72 грн підлягає стягненню з відповідача. Також відповідачем не наведено жодних виняткових підстав для зменшення штрафу у розмірі 50%. Також позивачем надано відповіді щодо поставлених відповідачем письмових запитань.

17.08.2026 представником відповідача надано суду для долучення до матеріалів справи заяву свідка.

17.08.2026 представником відповідача в системі «Електронний суд» сформовано заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначав, що позивач намагається стягнути заборгованість з орендної плат і паралельно утримати засіб забезпечення після припинення договору, а також безпідставно нараховує орендну плату за період обмеження доступу (10.04.2026 по 19.05.2026).

Ухвалою суду від 18.08.2026 зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "БЛОКБАСТЕР МОЛЛ" в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України у строк до 24.08.2026 надати відповіді на поставлені відповідачем запитання та долучити відповідні докази, або подати до суду мотивовану відмови від надання відповідей. Подані до суду документи направити відповідачу, докази чого надати суду.

20.08.2026 розгляд справи відкладено на 03.09.2026.

23.08.2026 представником позивача в системі «Електронний суд» сформовано пояснення щодо відповідей на питання та надано запитувані документи.

Ухвалою суду від 03.09.2026 у зв`язку з тривалою повітряною тривогою в м. Киві розгляд справи був знятий та відкладено підготовче засідання на 15.09.2026.

Ухвалою суду від 15.09.2026, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі №910/7385/26 та призначено справу до розгляду по суті на 29.09.26.

Ухвалою суду від 29.09.2026 відкладено судове засідання на 08.10.26 о 12:15 год.

У судовому засіданні 08.10.2026 по справі № 910/7385/26 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 15.10.2026 о 12:00 год.

12.10.2026 через систему "Електронний суд" від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛОКБАСТЕР МОЛЛ", надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 14.10.2026 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛОКБАСТЕР МОЛЛ" про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою сервісу підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС (ВКЗ) задоволено.

У судове засідання 15.10.2026 представник позивача приймав участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, представник відповідача у судове засідання не прибув, повідомлявся належним чином.

В судовому засіданні 15.10.2026 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

26.11.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Блокбастер Молл» (позивач, суборендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Явуз Іриною Анатоліївною (відповідач, суборендар) укладено договір суборенди №А10021(далі - договір суборенди), відповідно до умов якого позивач зобов`язався передати у платне користування відповідачу приміщення лот №А10021 площею 190,30 кв.м., яке розташоване на 1 поверсі торгово-розважального комплексу а адресою: вул. Берковецька, буд. 6Д, для функціонування магазину одягу, взуття, сумок, шкіргалантереєю під торговою маркою «Oskar», строком на 35 місяців.

Відповідно до п. 10. ст. 10 договору з моменту передачі суборендареві приміщення суборендар зобов`язаний сплачувати на користь суборендодавця орендну плату та інші платежі, які передбачені цим договором.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 договору орендна плата, яку суборендар зобов`язаний щомісячно сплачувати суборендодавцеві, складається з таких частин: основна орендна плата, експлуатаційна орендна пата, маркетингова орендна плата, лата з обороту.

Положеннями п. 13.1 ст. 13 договору передбачено, що суборендар зобов`язаний сплачувати суборендодавцю основну орендну плату, експлуатаційну орендну плату, маркетингову орендну плату щомісячно різними платежами в строки, визначені в додатку №1 (п. 15).

Відповідно до п. 15 додатку №1 до договору платежі, вказані в п. 13.1 ст. 13 додатку мають сплачуватися до 15 числа відповідного місяця, який передує оплачуваному.

Відповідно до п. 16.4 договору впродовж строку, вказаного в додатку 1 (п. 22) суборендар зобов`язаний сплатити суборендодавцеві на банківський рахунок, вказаний в цьому договорі, або банківський рахунок, зазначений у відповідному рахунку суборендодавця (якщо суборендодавець направить такий рахунок суборендареві), платіж у якості забезпечення виконання суборендарем його обов`язків за цим договором суборенди в сумі, визначеній у Додатку №1 (п. 21).

Згідно з п. 16.6 договору протягом всього строку дії договору суборенди сума забезпечувального платежу має дорівнювати розміру орендної плати (основної орендної плати, експлуатаційної орендної плати та Маркетингової орендної плати) за місяці оренди, які вказані в додатку №1 (п. 21). Зазначене, зокрема. Означає, що якщо у будь-який час впродовж строку дії цього договору суборенди сума забезпечувального платежу виявиться меншою, ніж розмір орендної плати (основної орендної плати, експлуатаційної орендної плати та Маркетингової орендної плати) за місяці суборенди, які вказані в додатку №1 (п. 21) (наприклад, якщо орендна плата збільшуватиметься або індексуватиметься), суборендар зобов`язаний на вимогу суборендодавця доплатити відповідні суми таким чином, щоб сума забезпечувального платежу дорівнювала розміру орендної плати (основної орендної плати, експлуатаційної орендної плати та Маркетингової орендної плати) за місяці оренди, які вказані в додатку №1 (п. 21).

Положеннями п. 16.9 договору суборенди встановлено, що у випадку розірвання та/ або припинення дії цього договору оренди не з вини суборендодавця, в тому числі з вини суборендаря (в тому числі у випадку дострокового припинення (розірвання) в односторонньому порядку зі сторони суборендодавця в зв`язку з порушенням суборендарем договору суборенди), забезпечувальний платіж не повертається суборендареві та залишається у суборендодавця.

Відповідно до абз. 1 п. 21 додатку №1 до договору сума забезпечувального платежу складає 1 042 741,43 грн, ПДВ - 208 548,29 грн, а всього 1 251 289,72 грн., але не менше гривневого еквіваленту 24 592,09 дол. США згідно з офіційним курсом на дату укладення договору (без ПДВ) та дорівнює розміру орендної плати за 2 останні місяці суборенди відповідно до договору суборенди.

Відповідно до п. 22 додатку № до договору забезпечувальний платіж має бути сплачений протягом 5 календарних днів з моменту укладення договору суборенди.

За умовами п. 17.1 ст. 17 договору суборендар компенсує суборендодавцеві вартість комунальних послуг, що споживаються в приміщені, без додаткових нарахувань на свою користь. Суборендар також зобов`язаний компенсувати суборендодавцеві витрати, які несе суборендодавець на комунальні послуги, які споживаються в зв`язку з експлуатацією торгового центру та місць загального користування, а також земельної ділянки та які розподіляються між всіма орендарями/ суборендарями торгового центру пропорційно площі приміщення до загальної площі торгового центру на підставі рахунків та даних (показників), наданих власником.

Згідно з п. 17.6 ст. 17 договору плата за комунальні послуги вноситься суборендарем щомісяця протягом строку, вказаного в додатку №1 (п. 17).

Положеннями п. 17 додатку №1 встановлено, що компенсація комунальних послуг суборендарем має бути сплачена до 10 числа наступного місяця за оплачувальний місяць (попередній) на підставі рахунку суборендодавця, який надається суборендареві протягом 5 робочих днів з початку наступного місяця.

Згідно з п. 20.6 ст. 20 договору в тому випадку, якщо суборендар прострочить сплату суборендодавцеві будь-яких платежів, суборендар сплачує на користь суборендодавця штрафні санкції в розмірі, визначеному в додатку №1 (п. 34).

Пунктом 34 додатку №1 передбачено наступні штрафні санкції: у випадку прострочення більш ніж на 3 календарні дні - договірні штрафні санкції у розмірі 10% від суми прострочення; у випадку прострочення більш ніж на 5 календарних дні - договірні штрафні санкції у розмірі 25% від суми прострочення; у випадку прострочення більш ніж на 10 календарних днів - договірні штрафні санкції у розмірі 50% від суми прострочення.

Відповідно до положень п. 28.1 ст. 28 договору на вимогу суборендодавця суборендар зобов`язаний щомісячно підписувати акти приймання-передачі послуг щодо оренди приміщення. Якщо протягом 5 календарних днів з дати отримання актів суборендар не підпише їх та не надасть обґрунтовані заперечення проти підписання актів, акти вважаються підписаними, а послуги вважаються прийнятими суборендарем. Незалежно від підписання таких актів, факт сплати будь-яких платежів суборендарем в поточному місяці свідчить про використання приміщення

Відповідно до положень п.п.d п. 27.1 ст. 27 договору суборенди сторони домовилися, що суборендодавець має право припинити дію цього договору (розірвати договір в односторонньому порядку), направивши про це суборендареві повідомлення менше як за 20 календарних днів в кожному, зокрема, у випадку, якщо суборендар прострочив сплату будь-якого свого платежу за цим договором більше на 15 календарних днів та таке порушення не усунете протягом 5 днів після направлення суборендодавцем повідомлення про це.

01.01.2026 за актом приймання-передачі позивач передав відповідачу у строкове платне користування приміщення, що є предметом договору суборенди.

Відповідач був зобов`язаний сплатити на користь позивача 1 251 289,72 грн забезпечувального платежу до 01.12.2025, проте виконав вказаний обов`язок частково у сумі 517 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: від 08.12.2025 на суму 65 000,00 грн, 15.12.2025 на суму 140 000,00 грн, 20.12.2025 на уму 8000,00 грн, 20.12.2025 на суму 42 000,00 грн, 21.12.2025 на суму 90 000,00 грн, 22.12.2025 на суму 80 000,00 грн, 22.12.2025 на суму 60 000,00 грн, 29.12.2026 на суму 32 000,00 грн.

Заборгованість зі спати забезпечувального платежу становить 734 289,72 грн.

Крім того, в період з лютого по травень 2026 вартість орендної плати становила 1 369 796,91 грн, що підтверджується актами наданих послуг: №468 від 28.02.2026, №902 від 31.03.2026, №1316 від 30.04.2026 та №1484 від 19.05.226.

Також в період з березня по квітень 2026 позивачем виставлено відповідачу рахунки на компенсацію комунальних послуг на суму 34 701,21 грн, що підтверджується рахунками №1159 від 31.03.2026, №1303 від 1.03.2026 та №1700 від 30.04.2026, а також актами наданих послуг №1133 від 31.03.2026, №1273 від 31.03.2026 та №1523 від 30.04.2026.

Вказані акти були вручені відповідачу.

Проте, у зв`язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань, за вказаний період утворилась заборгованість з оплати орендної плати у сумі 1 129 311,32 грн та з компенсації комунальних послуг - 34 701,21 грн.

Матеріали справи містять вимогу позивача № вих. 21/04/26/1 від 21.04.2026 про сплату відповідачем заборгованості з орендної плати у розмірі 957 065, 75 грн, 50% договірних штрафних санкцій у розмірі 478 532,87 грн, заборгованості зі сплати забезпечувального платежу у розмірі 734 289,72 грн.

Доказів відповіді відповідача на вказану претензію матеріали справи не містять.

Також матеріали справи містять повідомлення №вих. 29/04/26/1 від 29.04.2026 про розірвання договору суборенди №А10021 від 26.11.2025, у якому позивач повідомив відповідача про припинення договору з 19.05.2026 та просив передати приміщення за актом приймання-передачі.

У зв`язку з невиконанням відповідачем вказаних вимог, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з неї оплату забезпечувального платежу у сумі 734 289,72 грн, заборгованості з орендної плати - 1 129 311,32 грн, заборгованості з компенсації вартості комунальних послуг - 34 701,21 грн, штрафу - 949 151,13 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Так, згідно ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1, 3 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором. Законом можуть бути встановлені максимальні граничні строки договору найму окремих видів майна.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 01.01.2026 за актом приймання-передачі позивач передав відповідачу у строкове платне користування приміщення, що є предметом договору суборенди.

Відповідно до п. 10. ст. 10 договору з моменту передачі суборендареві приміщення суборендар зобов`язаний сплачувати на користь суборендодавця орендну плату та інші платежі, які передбачені цим договором.

За умовами п. 17.1 ст. 17 договору суборендар компенсує суборендодавцеві вартість комунальних послуг, що споживаються в приміщені, без додаткових нарахувань на свою користь. Суборендар також зобов`язаний компенсувати суборендодавцеві витрати, які несе суборендодавець на комунальні послуги, які споживаються в зв`язку з експлуатацією торгового центру та місць загального користування, а також земельної ділянки та які розподіляються між всіма орендарями/ суборендарями торгового центру пропорційно площі приміщення до загальної площі торгового центру на підставі рахунків та даних (показників), наданих власником.

Згідно з п. 17.6 ст. 17 договору плата за комунальні послуги вноситься суборендарем щомісяця протягом строку, вказаного в додатку №1 (п. 17).

В період з лютого по травень 2026 вартість орендної плати становила 1 369 796,91 грн, що підтверджується актами наданих послуг: №468 від 28.02.2026, №902 від 31.03.2026, №1316 від 30.04.2026 та №1484 від 19.05.226.

Також в період з березня по квітень 2026 позивачем виставлено відповідачу рахунки на компенсацію комунальних послуг на суму 34 701,21 грн, що підтверджується рахунками №1159 від 31.03.2026, №1303 від 1.03.2026 та №1700 від 30.04.2026, а також актами наданих послуг №1133 від 31.03.2026, №1273 від 31.03.2026 та №1523 від 30.04.2026.

Відповідно до положень п. 28.1 ст. 28 договору на вимогу суборендодавця суборендар зобов`язаний щомісячно підписувати акти приймання-передачі послуг щодо оренди приміщення. Якщо протягом 5 календарних днів з дати отримання актів суборендар не підпише їх та не надасть обґрунтовані заперечення проти підписання актів, акти вважаються підписаними, а послуги вважаються прийнятими суборендарем. Незалежно від підписання таких актів, факт сплати будь-яких платежів суборендарем в поточному місяці свідчить про використання приміщення

Матеріали справи не містять доказів того, що суборендар направляв суборендодавцю обґрунтовану відмову від підписання вказаних актів.

Враховуючи вищевикладені положення договору, вищевказані акти вважаються підписаними суборендарем.

У зв`язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань, за вказаний період утворилась заборгованість з оплати орендної плати у сумі 1 129 311,32 грн та з компенсації комунальних послуг - 34 701,21 грн.

Вказана заборгованість відповідачем не спростована.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п. 21.1 ст. 21 договору в тому випадку, якщо суборендар прострочить виконання будь-якого обов`язку за цим договором та не усуне таке порушення протягом 5 робочих днів з моменту направлення повідомлення суборендодавцем, незалежно від застосування штрафних санкцій суборендодавець має право обмежити доступ суборендаря в приміщення або відключити системи забезпечення.

Орендна плата та інші платежі, передбачені в цьому договорі, за такий період обмеження доступу будуть нараховуватися у повному обсязі (п. 21.6 ст. 21 договору).

З огляду на вказане суд відхиляє доводи відповідача про звільнення від сплати орендної плати та компенсації вартості комунальних послуг за період з 10.04.2026 (обмеження доступу) по 19.05.2026 (розірвання договору).

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з оплати орендної плати у сумі 1 129 311,32 грн та з компенсації комунальних послуг у сумі 34 701,21 грн підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до п. 16.4 договору впродовж строку, вказаного в додатку 1 (п. 22) суборендар зобов`язаний сплатити суборендодавцеві на банківський рахунок, вказаний в цьому договорі, або банківський рахунок, зазначений у відповідному рахунку суборендодавця (якщо суборендодавець направить такий рахунок суборендареві), платіж у якості забезпечення виконання суборендарем його обов`язків за цим договором суборенди в сумі, визначеній у Додатку №1 (п. 21).

Відповідач був зобов`язаний сплатити на користь позивача 1 251 289,72 грн забезпечувального платежу до 01.12.2025, проте виконав вказаний обов`язок частково у сумі 517 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: від 08.12.2025 на суму 65 000,00 грн, 15.12.2025 на суму 140 000,00 грн, 20.12.2025 на уму 8000,00 грн, 20.12.2025 на суму 42 000,00 грн, 21.12.2025 на суму 90 000,00 грн, 22.12.2025 на суму 80 000,00 грн, 22.12.2025 на суму 60 000,00 грн, 29.12.2026 на суму 32 000,00 грн.

Отже, заборгованість зі сплати забезпечувального платежу становить 734 289,72 грн.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про неправомірність нарахування позивачем забезпечувального платежу, оскільки положеннями п. 16.9 договору суборенди встановлено, що у випадку розірвання та/ або припинення дії цього договору оренди не з вини суборендодавця, в тому числі з вини суборендаря (в тому числі у випадку дострокового припинення (розірвання) в односторонньому порядку зі сторони суборендодавця в зв`язку з порушенням суборендарем договору суборенди), забезпечувальний платіж не повертається суборендареві та залишається у суборендодавця.

У постанові Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 910/5029/22 зазначено, що позивач (орендар), підписуючи договір оренди погодився на оплату забезпечувального платежу, який був здійснений на випадок невиконання (прострочення) позивачем будь-якого із його обов`язків за договором оренди, пов`язаних із здійсненням на користь відповідача будь-яких платежів, що підтверджує той факт, що позивач приймав на себе ризик настання обставин, що унеможливлять виконання ним взятих на себе зобов`язань….

Водночас п.16.9 договору передбачено, що у випадку розірвання та/ або припинення дії договору оренди з вини орендаря (у тому числі у випадку дострокового припинення (розірвання) в односторонньому порядку зі сторони орендодавця, у зв`язку з порушенням орендарем договору) забезпечувальний платіж не повертається орендарю та залишається у орендодавця.

Таким чином, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки договір оренди є розірваним, вимоги позивача (орендаря) про стягнення з відповідача 415 465,87 грн (забезпечувального платежу) не можуть бути задоволені у силу п.16.9 договору.

В даному випадку договір припинено з вини відповідача, тому позивач має право на залишення забезпечувального платежу у себе в повному обсязі відповідно до п. 16.9 ст. 16 договору, а недоплачена частина забезпечувального платежу в сумі 734 289,72 грн підлягає стягненню з відповідача.

За змістом ст. 782 Цивільного кодексу України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Суд звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №910/11397/18 про те, що у разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20).

Крім того, згідно з п. 20.6 ст. 20 договору в тому випадку, якщо суборендар прострочить сплату суборендодавцеві будь-яких платежів, суборендар сплачує на користь суборендодавця штрафні санкції в розмірі, визначеному в додатку №1 (п. 34).

Пунктом 34 додатку №1 передбачено наступні штрафні санкції: у випадку прострочення більш ніж на 3 календарні дні - договірні штрафні санкції у розмірі 10% від суми прострочення; у випадку прострочення більш ніж на 5 календарних дні - договірні штрафні санкції у розмірі 25% від суми прострочення; у випадку прострочення більш ніж на 10 календарних днів - договірні штрафні санкції у розмірі 50% від суми прострочення.

Зважаючи на вказане, суд також погоджується й з доводами позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафу в сумі 949 151,13 грн (734 289,72 грн + 1 129 311,32 грн + 34701,21 грн /2).

Поміж тим представником відповідача заявлено клопотання про застосування ст. 551 ЦК України та зменшення розміру штрафу, суд зазначає наступне.

Клопотання мотивовано тим, що нарахований позивачем штраф є очевидно каральним, неспівмірним та перевищує розумні межі цивільно-правових відносин.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 зауважила, що після прийняття постанови у справі № 761/26293/16-ц вона вже конкретизувала критерій, на підставі якого суд застосовує частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України, в постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, провадження № 12-79гс19 (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18 (пункт 85)).

Верховний Суд також неодноразово вказував, що застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Переоцінка обставин, що є предметом доказування, та стали підставою для висновку щодо можливості зменшення розміру штрафних санкцій за рішенням суду, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 03.03.2019 у справі № 925/74/19; від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20) тощо). Визначення розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 тощо).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі "Висновки щодо застосування норм матеріального права", зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:

"213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

Судом враховано, що:

- загальна сума штрафних санкцій становить 949 151,13 грн., що свідчить про загальну неспівмірність штрафних санкцій у спірних правовідносинах та не узгоджується з критеріями розумності, адекватності та справедливості штрафних санкцій, оскільки перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача і стає джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (позивача);

- в матеріалах справи відсутні докази завдання позивачу збитків, внаслідок допущеного відповідачем порушення; відомостей щодо наявності збитків чи інших невідворотних наслідків для позивача від допущеного відповідачем порушення матеріали справи також не містять.

Приймаючи до уваги розмір нарахованої неустойки, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку зменшити розмір штрафу до 50 %, тобто до 474 575,57 грн.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

У разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Явуз Ірини Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛОКБАСТЕР МОЛЛ" (01024, місто Київ, вул. Басейна, будинок 6, код ЄДРПОУ 38435278) заборгованість з оплати забезпечувального платежу у сумі 734 289 (сімсот тридцять чотири тисячі двісті вісімдесят дев`ять) грн 72 коп., заборгованість з оплати орендної плати у сумі 1 129 311 (один мільйон сто двадцять дев`ять тисяч триста одинадцять) грн 32 коп., заборгованість з компенсації вартості комунальних послуг у сумі 34 701 (тридцять чотири тисячі сімсот одна) грн 21 коп., штраф у сумі 474 575 (чотириста сімдесят чотири тисячі п`ятсот сімдесят п`ять) грн 57 коп. та судовий збір у розмірі 42 711 (сорок дві тисячі сімсот одинадцять) грн 80 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 26.10.2026.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ