Ухвала суду № 140911672, 20.10.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 7/237/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

20.10.2026 Справа № 910/13462/25

м. Запоріжжя, Запорізька область

Господарський суд Запорізької області у складі судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Соколові А.А., розглянув скаргу Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксани Вікторівни від 29.09.2026 на дії (бездіяльність) державного виконавця у справі № 910/13462/25

За позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

До відповідача - 1: Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зуєвої Наталії Василівни ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 )

До відповідача - 2: Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксани Вікторівни (вул. Зої Гайдай, буд. 5, м. Київ, 04212; РНОКПП НОМЕР_3 )

про визнання протиправними та скасування реєстраційних дій,

орган виконання: Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (пр.Металургів, буд. 6, м. Запоріжжя. 69006; код ЄДРПОУ 45028225

За участю представників сторін:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача-1: не з`явився;

Від відповідача-2: Коротюк М.Г. ( в режимі відеоконференції) ордер АЕ № 1460009 від 05.01.2026

Від органу виконання: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Запорізької області (суддя Лєскіна І.Є) перебувала справа № 910/13462/25.

30.09.2026 через підсистему Електронний суд ЄСІКС до суду від Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксани Вікторівни надійшла скарга від 29.09.2026 на дії (бездіяльність) державного виконавця.

Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.09.2026, вказану скаргу передано на розгляд судді Проскурякову К.В.

Ухвалою від 01.10.2026р. судом скаргу прийнято до розгляду; судове засідання призначено на 20.10.2026 об 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) учасників справи та Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Явка в судове засідання учасників справи визнана необов`язковою. Запропоновано позивачу, відповідачу 1, органу виконання направити на адреси учасників та суду письмові пояснення по суті клопотання, докази направлення надати суду. Також у органу виконання судом витребувано оригінали матеріалів виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 23.06.2026 у справі №910/13462/25, суду для огляду та належним чином засвідчені копії до матеріалів справи.

В судове засідання 20.10.2026р. представники учасників справи, окрім заявника відповідача-2, не з`явились, жодних заяв, клопотань та пояснень по суті питання, яке розглядалося судом, не надійшло. Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі не виконав вимоги суду щодо надання матеріалів виконавчого провадження.

Ухвалою від 06.10.2026 судом задоволено заяву Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксани Вікторівни від 05.10.2026 про участь у судовому засіданні в режимі ідеоконференції поза межами приміщення суду.

Відповідно до ст. 222 ГПК України, судове засідання 20.10.2026 здійснювалось в режимі відеоконференцзв`язку фіксувалось з використанням підсистеми "Електронний суд" ЄСІКС.

В судовому засіданні 20.10.2026 судом оголошено вступну та резолютивну частину цієї ухвали.

Розглянувши матеріали справи та скаргу Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк О.В. від 29.09.2026., суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 339 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно ст. 342 ГПК: скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються; неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Скарга відповідача-2 від 29.09.2026 на дії державного виконавця обґрунтована тим, що виконавець відмовився прийняти до виконання судовий наказ про стягнення витрат на правничу допомогу. У документі зазначається, що виконавець повернув стягувачу виконавчий документ через відсутність дати народження боржника, хоча у тексті були вказані його повне ім`я, адреса та реєстраційний номер облікової картки платника податків. Скаржник вважає такий підхід надмірно формальним і наводить численну судову практику Верховного Суду, згідно з якою наявність інших ідентифікуючих даних робить особу боржника цілком визначеною. Також наголошує, що дії виконавця порушують права стягувача та перешкоджають реалізації судового рішення. На підставі ст. 326, 327, 339-345 ГПК України, статтями 4, 18, 74 Закону України «Про виконавче провадження», просить визнати дії виконавця неправомірними, скасувати його повідомлення про повернення наказу та зобов`язати прийняти документ до виконання.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.05.2026 у справі № 910/13462/25, яке набрало чинності 26.03.2026, у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зуєвої Наталії Василівни ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати, пов`язані з розглядом господарської справи №910/13462/25 у суді першої інстанції, а саме: витрати на професійну правничу допомогу адвоката Коротюка М.Г. в сумі 9 000 (дев`ять тисяч) гривень 00 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксани Вікторівни ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати, пов`язані з розглядом господарської справи № 910/13462/25 у суді першої інстанції, а саме: витрати на професійну правничу допомогу адвоката Коротюка М.Г. в сумі 9 000 (дев`ять тисяч) гривень 00 копійок.

На виконання вказаного рішення 23.06.2026 судом видано накази за № 910/13462/25 щодо примусового виконання вказаного рішення, в тому числі про стягнення з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксани Вікторівни (04212, м. Київ, вул. Зої Гайдай, буд. 5, РНОКПП НОМЕР_3 ) судових витрат, пов`язаних з розглядом господарської справи № 910/13462/25 у суді першої інстанції, а саме: витрати на професійну правничу допомогу адвоката Коротюка М.Г. в сумі 9 000 (дев`ять тисяч) гривень 00 копійок. Наказ дійсний для пред`явлення до виконання до 23.06.2029.

З наданих скаржником доказів вбачається, що 25.08.2026 стягувач направила до Лівобережного відділу державної виконавчої служби (ВДВС) у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України заяву про відкриття виконавчого провадження вих. № 60/01-16 від 25.08.2026, яку орган ДВС отримав 03.09.2026, про що свідчить поштове повідомлення R042070038409.

25.09.2026 через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС стягувач отримала повідомлення головного державного виконавця Лівобережного ВДВС Козлової Валерії Олександрівни від 25.09.2026 про повернення виконавчого документа (наказу від 01.05.2026 у справі № 910/13462/25) стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з відсутністю у наказі дати народження боржника.

Зі змісту вказаного повідомлення судом встановлено, що виконавцем допущено описку у даті виконавчого документа вказано 01.05.2026р., тоді як відповідний наказ видано 23.06.2026. Також державний виконавець запропонував стягувачу звернутися до суду, що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із вимогами п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Оцінюючи доводи заявника суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України Про виконавче провадження, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею 2.

Відповідно до ст. 18 Закону України Про виконавче провадження, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право одержувати безоплатно від державних органів, установ, організацій необхідні відомості та довідки.

Як убачається з матеріалів скарги, у наказі Господарського суду Запорізької області від 23.06.2026 зазначено повне ім`я боржника ОСОБА_1 , його адреса проживання ( АДРЕСА_3 ) та ідентифікаційний номер РНОКПП НОМЕР_1 6, 11. Більше того, зазначений РНОКПП боржника вказаний самим державним виконавцем у оскаржуваному повідомленні від 25.09.2026.

У сукупності вказані дані є цілком достатніми для повної та однозначної індивідуалізації особи боржника у виконавчому провадженні.

Відсутність у виконавчому документі окремих даних про боржника (зокрема дати народження або РНОКПП), якщо наявні відомості (ПІБ, адреса, РНОКПП) дозволяють повністю ідентифікувати особу боржника, не є безумовною підставою для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання на підставі п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Про вказане неодноразово зазначав Верховний Суд:

- Постанова Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 471/283/17-ц: відсутність у виконавчому листі окремих відомостей про особу боржника (дата народження, РНОКПП, паспортні дані) не є безумовною підставою для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. Виконавець має скористатися своїми правами та самостійно запитати інформацію у відповідних органів

- Постанова Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі № 6-45цс14: виконавець наділений повноваженнями самостійно витребовувати додаткові дані про боржника. Тому повернення виконавчого листа суто через формальну відсутність РНОКПП чи дати народження є передчасним і неправомірним.

- Постанова Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 639/2561/18-ц: сама лише відсутність ідентифікаційного коду (РНОКПП) або паспортних даних не дає виконавцю права відмовляти у відкритті провадження чи повертати документ. Якщо виконавець виносить «повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання» з цієї причини, такі дії визнаються незаконними та такими, що порушують права стягувача на справедливий судовий розгляд і виконання рішення.

Суд також враховує, що ст..6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2009 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.03 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішеннях Європейського суду з прав людини, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як наслідок, Держава Україна несе обов`язок забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На вказане неодноразово звертав увагу і Конституційний Суд України, зокрема у п. 4 мотивувальної частини рішення від 02.11.04 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах (п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.03 №3-рп/2003 у справі №1-12/2003).

Крім цього суд бере до уваги, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених Законом України Про виконавче провадження (далі Закон), органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на території України.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі - Закон) та Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі Інструкція).

Згідно ч.1 ст. 3, ч.1 ст. 5 Закону України Про виконавче провадження відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, серед яких виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень. Примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).

Європейський суд з прав людини вказував також, що "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". (HORNSBY v. GREECE,, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що сама лише відсутність у виконавчому документі окремих відомостей про особу боржника не є підставою для повернення виконавчих документів без прийняття до виконання. Отже, повернення документа стягувачу через дрібні формальні недоліки, які виконавець може усунути самостійно, свідчить про надмірний формалізм та обмеження права на доступ до правосуддя.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що дії Головного державного виконавця Лівобережного ВДВС у м. Запоріжжі Козлової В. О. щодо повернення судовою наказу від 23.06.2026 без прийняття до виконання є неправомірними, а вимога стягувача про зобов`язання органу ДВС прийняти наказ до виконання та розпочати виконавчі дії відповідає ст. 343 ГПК України та підлягає задоволенню.

Розглядаючи вимогу скаржника про скасування повідомлення державного виконавця від 25.09.2026 про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 343 ГПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд постановляє ухвалу, якою: 1) визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними; 2) зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби усунути порушення (поновити порушене право заявника).

За своєю процесуальною та правовою природою повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання не є процесуальним рішенням (постановою) державного виконавця, а є письмовим інформаційно-удостовірювальним документом, яким оформлюється факт вчинення виконавцем процесуальної дії.

Спеціальний порядок судового контролю, передбачений розділом VI ГПК України (ст. 339 343 ГПК України), визначає чіткий перелік способів процесуального захисту. Оскаржуване повідомлення як документ одноразової дії не підлягає скасуванню в судовому порядку.

При цьому, задоволення судом вимог скаржника про визнання неправомірними дій виконавця щодо повернення наказу та зобов`язання його прийняти наказ до виконання повністю та ефективно відновлює порушені права стягувача, позбавляє оскаржуване повідомлення від 25.09.2026 будь-яких правових наслідків та охоплює собою зміст вимоги за цим пунктом скарги.

За таких обставин вимога про скасування повідомлення державного виконавця від 25.09.2026 є неналежним способом захисту і в її задоволенні суд відмовляє.

Відповідно до ст. 343 ГПК України:

1. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

2. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

3. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Статтею 345 ГПК передбачено, що про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, про можливість часткового задоволення скарги Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксани Вікторівни від 29.09.2026 на дії (бездіяльність) державного виконавця у справі № 910/13462/25.

Керуючись ст. ст. 4, 18, 74 Закону України Про виконавче провадження, ст.ст. 234, 235, 339, 343, 345 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксани Вікторівни від 29.09.2026 на дії (бездіяльність) державного виконавця у справі № 910/13462/25 задовольнити частково.

2. Визнати неправомірними дії Головного державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Козлової Валерії Олександрівни щодо повернення без прийняття до виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 23.06.2026 у справі № 908/13462/25.

3. Зобов`язати Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України усунути допущені порушення прав скаржника шляхом вирішення питання про відкриття виконавчого провадження за наказом Господарського суду Запорізької області від 23.06.2026 у справі № 910/13462/25 відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження»

4. В іншій частині у задоволенні скарги відмовити.

5. Зобов`язати Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повідомити про виконання цієї ухвали суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання

Повний текст ухвали складено та підписано 26.10.2026р.

Суддя К.В. Проскуряков

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та відповідно до ст. 255 ГПК України може бути оскаржена. Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення