Рішення № 140908522, 22.10.2026, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/13913/26

Категорія 45

2/295/5982/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира в складі:

головуючого судді Лєдньова Д.М.

з участю секретаря с/з Желєвої Т.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Таргоній Вадим Миколайович, до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом, в якому вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в Житомирській області, Хорошівському районі с. Галинівка потяг скоїв наїзд на гр. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який від отриманих травм помер.

Внаслідок наїзду потягу як джерела підвищеної небезпеки позивачу завдано майнову шкоду, пов`язану з понесенням витрат на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника на могилі її сина.

Так, рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09.06.2026 у справі №295/17651/25 було задоволено позов ОСОБА_1 про стягнення витрат на поховання.

Позивач звертає увагу, що законодавець розділяє витрати на поховання та витрати на спорудження надгробного пам`ятника, оскільки поховання і спорудження пам`ятника є різними за своєю суттю послугою/товаром.

Учасник вказує на те, що на спорудження надгробного пам`ятника понесено витрати на загальну суму 186 325 грн.

Посилаючись на загальні принцип відповідальності при використанні джерела підвищеної небезпеки, що усувають необхідність встановлення вини у заподіяння шкоди, завданої таким джерелом, позивач просить стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь ОСОБА_1 186 325 гривень в якості відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника.

Ухвалою суду від 10.09.2026 року по справі відкрите спрощене позовне провадження.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву з викладеними запереченнями щодо заявлених позовних вимог.

Сторона зазначає, що змістовне тлумачення положень ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» зводиться до того, що обов`язок особи, яка завдала шкоди обмежується компенсацією реально понесених та необхідних витрат. Таке відшкодування має компенсаційний характер і спрямоване виключно на покриття фактичних матеріальних збитків, пов`язаних з похованням та облаштуванням місця поховання.

На думку відповідача, позивачем не надано беззаперечних доказів того, що понесені ним витрати є фактичними, ринковими та не надмірними, оскільки сума 186 325,00 грн. за своїм наповненням свідчить про спорудження індивідуального, художнього, з елементами розкоші пам`ятника, що виходить за межі поняття стандартного (необхідного) облаштування місця поховання.

Відповідач вказує, що в жодному з доданих документів до позовної заяви та в самій позовній заяві не міститься інформації про те, в якому місті чи селі та на якому кладовищі встановлено цей пам`ятник, що, у свою чергу, унеможливлює здобуття чітко висновку співрозмірності заявлених витрат відносно специфіки регіону (Житомирська область). Відповідач акцентує, що Житомирська область є всеукраїнським лідером з видобутку та обробки граніту, а ринкові ціни на стандартні одинарні гранітні пам`ятники (стела, клумба, квітник) із встановленням у Житомирській області коливаються від 15 000 до 35 000 грн. При цьому, надані товарний чек та накладна відображають ціну, встановлену ФОП на договірних засадах з позивачкою, однак не містять калькуляції, яка б розшифрувала вартість робіт та матеріалів.

Одночасно у відзиві стверджується, що позивачем суду не надано витяг про реєстрацію надмогильної споруди чи відповідне свідоцтво, а фотографія пам`ятнику не може слугувати доказом його встановлення на могилі.

Відповідач зазначає, що жодних неправомірних рішень, дій чи бездіяльності по відношенню до позивача ним не вчинялися, а нещасний випадок з сином позивача стався внаслідок грубого порушення самим потерпілим «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України», що затверджений наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 №54 , а саме п.2.5. Вказане, зокрема, прийнято до уваги судом при розгляді справи №295/10230/24 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (про відшкодування моральної шкоди). Крім того, як слідує з постанови від 24.11.2023 про закриття кримінального провадження, при судово-токсикологічному дослідженні крові із трупа виявлено етиловий спирт в концентрації 1,79 проміле, що при житті відповідає середньому ступеню алкогольного сп`яніння.

Посилаючись на викладені у постановах Верховного Суду висновки з подібних питань відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні представники позивача, відповідача підтримали наведені вимоги та заперечення з підстав, зазначених у письмових заявах по суті спору.

Судом встановлено наступні обставини.

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_1 , виданим 09.02.2023 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Зі змісту постанови слідчого слідчого відділення відділення поліції № 4 Житомирського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області Мельник Ю.А. про закриття кримінального провадження, прийнятої у кримінальному провадженні №12023060460000040, слідує, що 08.02.2023року близько 19 год. 25 хв. пасажирський поїзд № 131 сполученням Дніпро Львів під керуванням машиніста ТЧ7 м. Коростень ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , здіснив наїзд на громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебував по середині на залізничному полотні на 46-км., пікет № 7, перегону між ст. Топорище ст. Нова Борова, відрізку залізничного полотна Житомир-Коростень, в результаті чого ОСОБА_2 від отриманих тілесних ушкоджень у вигляді травми голови та множинних травм тіла загинув на місці події.

За інформацією АТ «Укрзалізниця» тепловоз М62 № 1711 перебуває на балансі виробничого підрозділу «Локомотивне депо Гречани» регіональної філії «Південно-західна залізниця» АТ «Укразалізниця». ОСОБА_4 працює у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Коростень» регіональної філії «Південно-західна залізниця» АТ «Укразалізниця» на посаді машиніста тепловоза з 03.10.2011 року.

Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Частиною 1 ст. 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Отже шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

В даному випадку слід зазначити, що обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили як підстави звільнення від відповідальності законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція вини заподіювача шкоди.

При цьому, умисел потерпілого слід відмежовувати від грубої необережності,

Під умислом прийнято розуміти психічне ставлення особи до своїх дій та їх наслідків, коли особа усвідомлює характер своїх дій, передбачає їх наслідки і бажає настання таких наслідків або свідомо їх допускає. Усвідомлення і передбачення становлять інтелектуальну ознаку умислу, а бажання настання наслідків або свідоме їх допущення - його вольову ознаку.

При необережності, на відміну від умислу, вольова ознака полягає в тому, що особа або не передбачає наслідків своїх дій, хоча повинна і могла їх передбачати, або передбачала наслідки, але розраховувала на їх відвернення.

За таких обставин, зауваження сторони відповідача про те, що вини працівників АТ «Укрзалізниця» у випадку смертельного травмування немає, суд оцінює через встановлений для володільця джерела підвищеної небезпеки тягар необхідності доведення факту наявного умислу.

За матеріалами справи такий умисел потерпілого відсутній. Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 29.07.2025 року, ухваленого у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до АТ «Укралізниця», частково задоволено вимоги позивачів про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положення ст.2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

У п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.92 №6 встановлено, що у випадку смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов`язані відшкодувати витрати на поховання (в тому числі на ритуальні послуги і обряди) тій особі, яка понесла ці витрати.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом оцінено подані стороною позивача докази за їх окремим, а також взаємним сукупнім охопленням, а саме: накладну № 86 від 13.06.2026 року, видану ФОП ОСОБА_5 з описом застосованих при улаштуванні пам`ятника конструкцій, елементів, матеріалів, робіт та їх вартість на загальну суму 186 325,00 грн., товарний чек від 13.06.2025 року на указану суму, акт виконаних робіт від 13.06.2026 року з відомостями про проведення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 робіт по виготовленню та спорудженню надгробного пам`ятника на могилу ОСОБА_2 на загальну суму 186 325,00 грн., свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 , фотокартки пам`ятника.

В розрізі виниклого спору, а також з огляду на звичайні способи взаємодії між замовниками та виконавцями послуг відповідного характеру, що не завжди може супроводжуватись складенням договорів у письмовій формі з описом всіх стадій робіт, матеріалів та елементів конструкцій, суд визнає наведені докази такими, що підтверджують витрати на спорудження надгробного пам`ятника.

Суд визнає, що розмір заявлених витрат дійсно може виявляти значиму грошову суму, у тому числі, відносно інших ринкових пропозицій.

При цьому, з приводу тверджень представника відповідача, що середня вартість звичайних пам`ятників є значно меншою, є необхідним акцентувати, що відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

З огляду на характер виниклого спору та пов`язаний із ним розподіл тягаря доведення, а також з урахуванням поданих стороною позивача доказів на підтвердження власних заявлених вимог, саме стороною відповідача могли ініціюватись запити на отримання додаткових доказів на спростування доводів іншої сторони: письмових доказів, висновків експертів.

Відповідно до п.4 ч.5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Суд додає, що при заявленому стороною відповідача процесуальному намірі у призначенні судової товарознавчої експертизи суд, сприяючі ефективному здобуттю відповідних доказів (висновків), міг зобов`язати надати чіткі відомості про місце розташування пам`ятника з метою його огляду фахівцями. Без такого запиту відомості про місце захоронення не є істотними даними для вирішення спору.

Приймаючи до уваги встановлений принцип змагальності сторін, обсяг поданих доказів, твердження відповідача про те, що відсутність даних про місцезнаходження пам`ятника унеможливлює відшкодування шкоди, є помилковими.

Не є можливим у застосуванні у виниклому спорі і положення ч.2 ст. 1193 ЦК України, згідно з якою якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Так, відповідно до ч.3 ст. 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

У виниклому спорі в підставу відшкодування майнової шкоди на встановлення пам`ятника покладаються вимоги ст. 1201 ЦК України, відповідно до якої особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

За аналізу наведених норм слід дійти висновку, що хоча положення ч. 3 ст. 1193 ЦК України не містять словосполучення «на спорудження надгробного пам`ятника», сама по собі умова - «витрати на поховання», - за наявності якої не підлягає оцінці вина потерпілого за рівнем необережності, є узагальненою категорією, що пов`язана із повним комплексом витрат на погребіння особи.

Так, у постанові Верховного Суду № 127/12105/25 від 24.02.206 року наведено висновок, що «За загальним правилом, у разі понесення таких витрат на спорудження надгробного пам`ятника, боржником у зобов`язанні щодо їх відшкодування є особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, а кредитором - особа, яка здійснила такі витрати. При цьому, у статті 1201 ЦК України не встановлено межі по відшкодуванню таких витрат».

У цій же постанові суд зазначив, що вина потерпілого не враховується у разі відшкодування витрат на поховання.

У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 734/2313/17 зазначено, що належними, допустимими, достовірними доказами на підтвердження підстав для відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника є чеки, накладні, або квитанції, які засвідчують придбання такого пам`ятника та оплату послуг з його встановлення.

Не є спроможними і доводи сторони відповідача щодо відсутності доказів на підтвердження улаштування пам`ятника ОСОБА_2 . Оглянуті фотокартки містять достатню інформацію для належної ідентифікації об`єкта (пам`ятника), розташованого на ділянці серед інших відповідних об`єктів.

За таких обставин, суд вважає необхідним задовольнити позов.

Керуючись ст.ст. 141, 263-268 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця (ЄДРПОУ 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) 186 325 гривень в якості відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника.

Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця (ЄДРПОУ 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) на користь держави судовий збір у розмірі 1863,25 грн.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Д.М.Лєдньов