Ухвала суду № 140908399, 26.10.2026, Рожищенський районний суд Волинської області

Справа № 167/1281/26

Номер провадження 4-с/167/3/26

У Х В А Л А

26 жовтня 2026 року м. Рожище

Рожищенський районний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Требика В.Б.,

з участю:

секретаря судового засідання Герасимчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Рожищенського районного суду Волинської області скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Луцького відділу Державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо зняття арешту з майна,

в с т а н о в и в:

До суду від ОСОБА_1 надійшла скарга на бездіяльність державного виконавця Луцького відділу ДВС у Луцькому районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, яка полягає у невжитті заходів щодо зняття арешту з нерухомого майна, та зобов`язання уповноважених осіб Луцького відділу ДВС у Луцькому районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з усього майна, який накладений на підставі постанови від 31 липня 2012 року в межах виконавчого провадження № 33664950 (реєстраційний номер обтяження 12811025).

Скарга обґрунтовується тим, що ОСОБА_1 дізнався про накладення арешту на його майно, у зв`язку з чим звернувся до Луцького відділу ДВС у Луцькому районі Волинської області із проханням зняти арешт з усього нерухомого майна. З листа

від 16 вересня 2026 року він дізнався, що на виконанні у відділі ДВС Рожищенського МУЮ перебувало виконавче провадження № 33664950 з примусового виконання виконавчого листа Рожищенського районного суду Волинської області від 17 травня

2012 року № 2/0314/200, яке 26 березня 2015 року завершене на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження». Оскільки законодавчі підстави, які б зумовлювали зняття арешту з майна відсутні, то орган ДВС рекомендував звернутися до суду. Вважає, що відмова зняти арешт з належного йому нерухомого майна за номером запису обтяження 12811025 є безпідставною та такою, що порушує його права. Тому з метою усунення обмеження його права, яке продовжує існувати попри припинення виконавчого провадження, відсутніть заборгованості перед стягувачем та відкритих виконавчих проваджень, звернувся до суду з цією скаргою.

Від представника Луцького відділу ДВС у Луцькому районі Волинської області надійшла заява у якій зазначено, що дійсно на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 33664950 про стягнення з ОСОБА_1 боргу. В межах цього виконавчого провадження державним виконавцем 31 липня 2012 року винесено постанову про арешт майна боржника та заборону на його відчуження. Старшим державним виконавцем Пастушаком В.П. 26 березня 2015 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, у зв`язку з тим, що боржник ОСОБА_1 ніде не працює та відкритих на своє ім`я рахунків у банківських та фінансових установах не має, рухоме та нерухоме майно, на яке можна звернути стягнення боргу, у нього відсутнє. Повторно зазначений виконавчий документ на виконання до відділу не надходив. У зв`язку із знищенням виконавчого провадження, де боржником

є ОСОБА_1 , та неможливістю проведення перевірки виконавчого провадження, в межах якого було накладено арешт на нерухоме майно, та відсутністю підстав, передбачених ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», для припинення обтяження № 12811025, ОСОБА_1 запропоновано звернутися до суду.

ОСОБА_1 для розгляду скарги не з`явився, подав заяву про підтримання вимог скарги та розгляд у його відсутності.

Представник Луцького відділу ДВС у Луцькому районі Волинської області Поліщук Н.Г., будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду скарги (про що свідчить довідка про доставку електронного документа) у судове засідання не з`явилася. До суду від виконавця Поліщук Н.Г. надійшла заява про розгляд скарги у відсутності представника відділу.

Представник стягувача АТ КБ «Приватбанк», будучи належним чином повідомленим про дату час та місце розгляду скарги (про що свідчить довідка про доставку електронного документа), у судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомляв.

Згідно із ч. 2 ст. 450 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши і оцінивши матеріали скарги, дійшов таких висновків.

З копії рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 17 травня 2012 року у справі № 0314/584/2012 слідує, що із ОСОБА_1 в користь АТ

КБ «Приватбанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі

5403,75 доларів США (арк. спр. 22-23).

На підставі цього рішення Рожищенський районний суд Волинської області

17 травня 2012 року видав виконавчий лист, який перебував на примусовому виконанні відділу ДВС Рожищенського РУЮ (виконавче провадження № 33664950, виконавчий лист № 2/0314/200) (арк. спр. 16).

Постановою головного державного виконавця відділу ДВС Рожищенського РУЮ Кисіля Д.В. від 31 липня 2012 року у виконавчому провадженні № 33664950 накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 (арк. спр. 17).

26 березня 2015 року старший державний виконавець відділу ДВС Рожищенського РУЮ Пастушак В.П. повернув виконавчий лист № 2/0314/200 стягувачу на підставі п. 2

ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон № 606-ХІV) (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними) (арк. спр. 18, 19-20).

Даних про повторне пред`явлення виконавчого листа № 2/0314/200 до виконання матеріали справи не містять.

16 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Луцького відділу ДВС у Луцькому районі Волинської області ЛМУ МУЮ із заявою про зняття арешту із усього належного йому нерухомого майна та припинення обтяження (арк. спр. 12).

Листом від 16 вересня 2026 року № 159567 в.о. начальника Луцького відділу ДВС у Луцькому районі Волинської області ЛМУ МУЮ повідомив заявника про відсутність підстав для знаття арешту у зв`язку зі знищенням виконавчого провадження № 33664950 та рекомендував звернутися до суду для вирішення питання про зняття арешту (арк. спр. 24, 25).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 17 вересня 2026 року № 494471447 належна ОСОБА_1 на праві приватної власності (розмір частки 2/5) кв. АДРЕСА_1 обтяжена арештом, який накладений постановою головного державного виконавця від 31 липня 2012 року у виконавчому провадженні № 33664950 (арк. спр. 21).

З копії листів АТ КБ «Приватбанк» від 5 лютого 2024 року № Е.16.0.0.0/4-240205/50874 та від 20 вересня 2026 року № U8CCJ3SIES0TP6KH слідує, що станом

на 20 вересня 2026 року в ОСОБА_1 відсутня заборгованість перед АТ КБ «Приватбанк» (арк. спр. 24, 25).

Відомості щодо ОСОБА_1 у Єдиному реєстрі боржників відсутні, що вбачається з інформації з вказаного реєстру (арк. спр. 26).

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 4 грудня 2025 року № 2023

ОСОБА_1 проходить службу у вказаній військовій частині з 7 листопада 2025 року (арк. спр. 27).

Відповідно до копії ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 липня 2026 року закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Луцького ВДВС у Луцькому районі Волинської області ЛМУ МЮУ про припинення обтяження, оскільки заявлені вимоги не підлягають розгляду у позовному провадженні (арк. спр. 28).

Нормою ст. 4771 ЦПК передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня

2016 року № 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Приписами ч. 2 ст. 25 Закону № 606-XIV предбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець зазначає про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року в справі

№ 2/1522/11652/11 сформувала такі висновки: «Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі ст. 30 Закону № 606-XIV як узагальнювальне поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно зі ст. 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно

зі ст. 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно зі ст. 48 цього Закону.

У Законі № 1404-VIII немає норми, аналогічної нормі ч. 1 ст. 30 Закону

№ 606-XIV. Закон № 1404-VIII не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у ст. 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в ст. 37.

Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи у судах визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII.

Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким жодні інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться (див. подібні висновки у постановах Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22)».

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду розмежувала правові наслідки закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу як форм завершення виконавчого провадження: Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених ч. 1

ст. 49 Закону № 606-XIV (ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків, передбачених законом (ч. 1 ст. 40 Закону

№ 1404-VIII).

Водночас ч. 5 ст. 47 Закону № 606-XIV визначає, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в ч. 5 ст. 37 Закону № 1404-VIII).

Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Наслідки завершення виконавчого провадження визначені ст. 50 Закону № 606-XIV.

Відповідно до положень частин 1,2 ст. 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Схожі за змістом норми містяться у частинах 1,2 ст. 40 Закону № 1404-VIII.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавство не передбачає обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 5 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (ч. 3

ст. 37 Закону № 1404-VIII)».

Отже, за загальним правилом повернення виконавчого документа стягувачу через відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, не є підставою для зняття арешту з майна боржника, оскільки така обставина не належить до винятків, передбачених ч. 3 ст. 37 Закону № 1404-VIII.

Водночас відсутність у державного виконавця визначеного законодавством обов`язку зняти арешт з майна під час повернення виконавчого документа стягувачу не є визначальним в оцінці законності збереження такого арешту протягом тривалого часу без перебування виконавчого документа на примусовому виконанні.

У цій справі на час видачі виконавчого документа був чинним Закон № 606-XIV.

За змістом ч. 1 ст. 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи, зокрема, видані судом у справі про стягнення заборгованості, могли бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 23 Закону № 606-XIV строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред`явленням виконавчого документа до виконання;

2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, з моменту закінчення дії відповідної заборони.

У справі, що розглядається, 26 березня 2015 року старший державний виконавець відділу ДВС Рожищенського РУЮ повернув виконавчий лист № 2/0314/20 стягувачу

АТ КБ «Приватбанк» на підставі п. 2 ч.1 ст. 47 Закону № 606-XIV. Відомостей про повторне пред`явлення виконавчого листа до виконання протягом року після 26 березня 2015 року немає.

Стягувачам, які пропустили строк пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (ст. 371 ЦПК (в редакції 2004 року) та ст. 433 ЦПК).

Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання (п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII).

У даній справі немає доказів про заміну стягувача у виконавчому листі чи виконавчому провадженні, а також про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання після його повернення 26 березня 2015 року.

Водночас майно ОСОБА_1 залишається під арештом на підставі постанови головного державного виконавця Кисіля Д.В. від 31 липня 2012 року.

У рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire v. France) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначив, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Якщо такого мотивування немає, це є проявом свавілля держави.

За ч. 1 ст. 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Отже, правовою метою накладення арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання судового рішення. Тобто кредитор, на користь якого у боржника виникло зобов`язання за судовим рішенням, яке підлягає примусовому виконанню, має обґрунтовані очікування, що внаслідок накладення арешту на майно боржника та його подальшої реалізації остаточне рішення суду буде виконане. Тому, накладення та існування арешту на майно боржника до закінчення примусового виконання судового рішення має важливе значення для забезпечення виконання остаточного судового рішення та реального поновлення прав фізичних та юридичних осіб.

Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 353 цього Кодексу.

Наведені норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У постановах від 3 листопада 2021 року в справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року в справі № 645/6694/15-ц, від 3 серпня 2022 року в справі № 2-5422/11 Верховний Суд сформував висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

У цій справі рішення суду, на забезпечення виконання якого накладався арешт, не перебуває на примусовому виконанні більше 11 років, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання закінчився і даних про його поновлення в суду немає. АТ КБ «Приватбанк» у листі зазначив, що в ОСОБА_1 відсутня заборгованість перед банком.

За встановлених обставин подальше існування арешту на майно ОСОБА_1 є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном та обмежує його права, позбавляє його можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном.

Враховуючи наведене, суд вбачає підстави для задоволення скарги.

Керуючись статтями 258, 259, 450 ЦПК, суд, -

у х в а л и в :

Зобов`язати начальника Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт, накладений на майно ОСОБА_1 постановою головного державного виконавця відділу державної виконавої служби Рожищенського районного управління юстиції Кисіля Д.В. від 31 липня

2012 року у виконавчому провадженні № 33664950 (реєстраційний номер обтяження у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 12811025).

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Суддя: В.Б. Требик