Ухвала суду № 140906444, 23.10.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 23.10.2026

Справа № 334/6495/24

Провадження № 1-кп/334/213/26

У Х В А Л А

іменем України

23 жовтня 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

при секретарі - ОСОБА_2

за участю прокурора - ОСОБА_3

обвинуваченого - ОСОБА_4

захисника - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції в залі суду м.Запоріжжя клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу з застави на тримання під вартою у відношенні: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Запоріжжя, мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 за обвинуваченням у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369 КК України

ВСТАНОВИВ:

12 серпня 2024 року до Ленінського районного суду м. Запоріжжя надійшли матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369 КК України.

Під час розгляду справи прокурор заявив клопотання про зміну запобіжного заходу з застави на тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , наполягаючи на його задоволенні.

Обвинувачений та його захисник, заперечували проти задоволення клопотання прокурора, просили відмовити у повному обсязі.

Розглянувши клопотання прокурора про зміну обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу з застави на тримання під вартою, заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши надані матеріали, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. За змістом статей 177, 178, 200 КПК України, зміна запобіжного заходу на більш суворий можлива лише у разі, якщо прокурором буде доведено, що встановлені раніше ризики істотно збільшилися, або виникли нові ризики, які не дозволяють забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого за допомогою менш суворого запобіжного заходу.

Обґрунтовуючи клопотання, прокурор посилається на те, що відповідно до п.7 ст.42 КПК України обвинувачений зобов`язаний: прибувати за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це зазначених осіб, однак ОСОБА_4 , будучи належним чином повідомленим про дату та час судового засідання, на призначені засідання 27 січня 2026 року, 17 березня 2026 року, 16 червня 2026 року, 31 серпня 2026 року до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя не з`явився без поважних причин та про причини неявки не повідомив.

Судом встановлено, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 квітня 2024 року, щодо обвинуваченого ОСОБА_4 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави у розмірі 242240 гривень із покладенням обов`язків, передбачених ст.194 КПК України. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, визначена сума застави була внесена у повному обсязі, а покладені на обвинуваченого процесуальні обов`язки ним виконуються належним чином.

Суд наголошує, що під час розгляду справи по суті запобіжний захід не може бути змінений на більш суворий виключно на підставі тих самих обставин та ризиків, які вже зазначалися стороною обвинувачення та враховувалися судом при первинному обранні запобіжного заходу. Для застосування найсуворішого запобіжного заходу - тримання під вартою - закон вимагає наявності нових, беззаперечних та належним чином підтверджених даних про істотне погіршення процесуальної дисципліни обвинуваченого або виникнення нових конкретних ризиків. Аналіз доданих до клопотання доказів свідчить про передчасність висновків сторони обвинувачення, оскільки наявні матеріали не дозволяють беззаперечно підтвердити викладені у ньому доводи.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Право на свободу та особисту недоторканність є одним із фундаментальних прав, гарантованих ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) ЄСПЛ зазначив, що ч.3 ст.5 Конвенції не залишає судовим органам вибору між притягненням особи до суду протягом розумного строку або її тимчасовим звільненням до судового розгляду. До моменту винесення вироку особа повинна вважатися невинуватою, а мета положення Конвенції полягає суто у вимаганні тимчасового звільнення особи, щойно її тримання під вартою перестає бути розумним.

У рішенні по справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) ЄСПЛ підкреслив, що тримання під вартою є винятковим заходом і може бути виправданим лише тоді, коли існують конкретні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до особистої свободи. Сама лише тяжкість інкримінованого злочину або абстрактна можливість перешкоджання слідству не можуть бути самостійною підставою для позбавлення волі.

У справах «Харченко проти України» та «Хайредінов проти України» ЄСПЛ неодноразово констатував порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у випадках, коли національні суди продовжували або змінювали запобіжний захід на тримання під вартою, використовуючи шаблонні формулювання, без оцінки індивідуальних обставин та без належного дослідження можливості застосування альтернативних, менш обтяжливих запобіжних заходів.

У справі «Гасинський проти України» Суд наголосив, що при оцінці ризику переховування чи перешкоджання належна поведінка особи під час тривалого перебування під більш м`яким запобіжним заходом є вагомим чинником, який свідчить про зниження таких ризиків. Оскільки обвинувачений ОСОБА_4 тривалий час перебуває під дією застави та не вчинив жодних дій, які б свідчили про намір ухилитися від суду, існуючий запобіжний захід довів свою ефективність.

Оцінюючи пропорційність втручання у право особи на свободу, суд має збалансувати інтереси правосуддя та права обвинуваченого. Застава як альтернативний запобіжний захід повністю забезпечує виконання обвинуваченим його процесуальних обов`язків на даній стадії судового процесу.

ЄСПЛ у справі «Іловецький проти Польщі» (Iіowiecki v. Poland) наголошував, що при розгляді доцільності тримання особи під вартою судові органи зобов`язані розглянути інші заходи забезпечення провадження, альтернативні позбавленню волі. У даному кримінальному провадженні прокурором не доведено, що застава та покладені обов`язки перестали бути дієвим стримуючим фактором для обвинуваченого.

Зміна запобіжного заходу на тримання під вартою за відсутності нових істотних ризиків та за умови належної процесуальної поведінки обвинуваченого становитиме невиправдане і непропорційне втручання у право особи на свободу, що є прямим порушенням вимог ст.5 Конвенції та національного законодавства.

Враховуючи, що судовий розгляд здійснюється по суті, обвинувачений з`являється на всі судові засідання, не перешкоджає встановленню істини у справі, суд доходить висновку про відсутність законних підстав для задоволення клопотання прокурора та доцільність залишення обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді застави.

Керуючись ст.ст.177, 178, 183, 194, 200, 331, 369-372 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу з застави на тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 - відмовити.

Ухвала остаточна й оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Суддя: ОСОБА_1