Рішення № 140904953, 17.08.2026, Печерський районний суд міста Києва

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/19607/26-ц

пр. 2-8565/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року Печерський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Соколова О. М.,

за участю секретаря судових засідань Ляшенко А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк», в якому просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в розмірі 41 576,20 грн, які, за його твердженням, становлять нараховані за депозитними договорами додаткові відсотки, обліковані на бонусному рахунку « Бонус Плюс », та не перераховані банком на його основний рахунок після подання ним відповідної заяви про незгоду з рішенням банку щодо перерахування залишків бонусних коштів на потреби Збройних Сил України.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що у 2016-2017 роках уклав із АТ КБ «ПриватБанк» 15 депозитних договорів «Депозит Плюс», умовами яких передбачалося нарахування додаткових відсотків у розмірі 2 % річних із зарахуванням відповідних сум на бонусний рахунок «Бонус Плюс». Після закінчення строку дії депозитних договорів на зазначеному рахунку обліковувалися кошти в загальному розмірі 41 576,20 грн, які банк не виплатив. Крім того, 18.03.2022 відповідач ухвалив рішення про перерахування залишків коштів на бонусних рахунках « Бонус Плюс » на потреби Збройних Сил України, передбачивши можливість їх перерахування на основний рахунок клієнта у разі незгоди з таким рішенням. Позивач зазначав, що 29.04.2022 подав відповідну заяву про незгоду, однак відповідач кошти в розмірі 41 576,20 грн на його основний рахунок не перерахував, у зв`язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.04.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розглянути її за правилами спрощеного позовного провадження.

У судовому засіданні позивач вимоги позовної заяви підтримав, просив задовольнити з повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначав, що існують підстави для закриття провадження у справі оскільки судами вже розглядалися спори між тими самими сторонами щодо стягнення коштів у розмірі 41 576,20 грн, зокрема у справах № 757/21937/22 та № 757/8961/24-ц, судові рішення в яких набрали законної сили. На думку відповідача, обставини, встановлені цими судовими рішеннями, мають преюдиційне значення відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, а повторний розгляд спору суперечитиме принципу правової визначеності.

Також представник відповідача зазначав, що кошти, обліковані на бонусному рахунку «Бонус Плюс», не є власністю клієнта, а становлять кредиторську заборгованість банку перед торговцями - учасниками відповідної програми. За умовами банківського обслуговування клієнт не має права вимагати виплати таких бонусів у грошовій формі, а їх використання обмежене правилами програми «Бонус Плюс». Відповідач стверджував, що залишки коштів за цією програмою були централізовано перераховані на офіційний рахунок Збройних Сил України одним платежем, у зв`язку з чим окреме платіжне доручення щодо коштів позивача не формувалося.

Крім того, відповідач вказував на відсутність доказів порушення прав позивача та належного підтвердження того, що заявлена до стягнення сума є саме відсотками за депозитними договорами, які підлягають виплаті позивачу. З огляду на викладене просив закрити провадження у справі, а в разі відсутності підстав для його закриття - відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, вислухавши учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступного висновку.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд приходить до наступних висновків.

За приписами ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором, відповідно до положень ст. 5 ЦК України.

Так, правовідносини сторін регулюються, що підкреслюється позивачем в своїх поясненнях направлених в адресу суду положеннями ЦК України, які регулюють договірні відносини.

Так, книга п`ята зобов`язальне право Цивільного кодексу України визначає порядок виникнення зобов`язання, їх виконання, зміну, припинення зобов`язань та відповідальність за невиконання та неналежне їх виконання.

Судом установлено, що в період із 10 червня 2016 року до 1 лютого 2017 року ОСОБА_1 уклав з Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» п`ятнадцять договорів банківського вкладу «Депозит Плюс» строком на 12 місяців із щомісячною виплатою процентів за вкладами.

Одночасно сторонами були укладені додаткові угоди до зазначених договорів, за умовами яких банк надавав позивачу надбавку в розмірі 2 % річних до процентної ставки за вкладом, а суми процентів, нарахованих у межах такої надбавки, перераховувалися на бонусний рахунок позивача « Бонус Плюс ».

Як зазначає позивач, після закінчення строків дії договорів відповідач не виплатив йому нараховані проценти в частині зазначеної надбавки. Станом на 2 лютого 2018 року загальна сума невиплачених процентів за всіма договорами становила 49 195,95 грн.

Згідно з наданими позивачем відомостями, станом на 17 березня 2022 року залишок коштів на його рахунку № НОМЕР_1 становив 41 576,20 грн.

18 березня 2022 року відповідачем було прийнято рішення щодо розпорядження коштами, облікованими на рахунках « Бонус Плюс », відповідно до якого передбачалося списання залишків від 1 до 1 000 грн на рахунок Збройних Сил України, проведення додаткової комунікації з клієнтами, на рахунках яких обліковувалися суми понад 1 000 грн, та зарахування бонусів за рахунок бюджету банку на основний рахунок клієнта з урахуванням податків у розмірі 19,5 % у разі незгоди клієнта з рішенням банку.

29 квітня 2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою, зареєстрованою за вхідним № 164-ВБ, у якій повідомив про незгоду з рішенням банку та просив перерахувати кошти з бонусного рахунку на інший належний йому банківський рахунок.

За твердженням позивача, відповідач не повідомив його про результати розгляду заяви та не перерахував кошти в розмірі 41 576,20 грн на основний рахунок, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), яка прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частиною першою статті 1060 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку.

Відповідно до частини першої статті 1061 Цивільного кодексу України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили (зокрема у справах № 757/12349/22, № 757/21937/22 та № 757/9846/24), суди вже надавали правову оцінку природі коштів, облікованих на бонусному рахунку позивача № НОМЕР_1 .

Зокрема, судами встановлено, що відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, до яких позивач приєднався при укладенні депозитних договорів, бонусний рахунок є спеціальним рахунком, відкритим для обліку в електронному вигляді бонусів (кредиторської заборгованості банку перед торговцями в сумі наданих знижок), а не поточним чи депозитним рахунком клієнта. Бонуси, обліковані на такому рахунку, не є власністю держателя картки (фізичної особи), а клієнт не має права вимоги щодо їх отримання у грошовій формі чи виплати готівкою, оскільки їх використання було обмежено виключно розрахунками в мережі партнерів програми «Бонус Плюс» або перерахуванням на благодійність.

Таким чином, обставини щодо правового режиму спірних бонусів у розмірі 41 576,20 грн та відсутності у позивача права вимоги на їх виплату у грошовій формі є встановленими рішеннями судів, що набрали законної сили, і відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України повторному доказуванню не підлягають.

За таких обставин, оскільки позивачем не доведено наявності у нього суб`єктивного цивільного права чи майнового інтересу на отримання спірних коштів у грошовій формі, а дії відповідача щодо закриття програми «Бонус Плюс» та централізованого перерахування невикористаних бонусів відповідали умовам договору та законодавству, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Відповідно до частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ч.ч 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами, в розумінні положень ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними, відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України, є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, за положеннями ст. 80 ЦПК України.

За положеннями ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зважаючи на встановлені обставини та преюдиційні факти, встановлені у рішеннях судів у справах № 757/21937/22, № 757/12349/22 та № 757/9846/24, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності у нього права власності чи права вимоги на отримання коштів у грошовій формі, оскільки спірні суми обліковувалися як бонуси на спеціальному рахунку «Бонус Плюс», а не як грошовий вклад, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду та з урахуванням того, що суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, то судовий збір, не сплачений позивачем при зверненні з цим позовом до суду, слід компенсувати за рахунок держави.

Зважаючи на викладене, керуючись ст. ст. 2-5,11-13,141,196,223,258,259,263,268, 352,354,430 ЦПК України, ст. 15,16,1062,1067 ЦК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення коштів, залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 17.08.2026 року.

Суддя О. М. Соколов