Рішення № 140904101, 26.10.2026, Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/3151/26

Провадження 2/465/3658/26

РІШЕННЯ

Іменем України

26.10.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Ванівського Ю.М.,

при секретарі Лозинському Т-Р.А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , з участю третьої особи: П`ята Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності, визначення часток у спільній сумісній власності та спадковій масі,-

встановив:

представник позивачів звернулась до суду з позовом до відповідача за участі третьої особи про визнання права власності, визначення часток у спільній сумісній власності та спадковій масі. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказує про наступні обставини. За адресою АДРЕСА_1 знаходиться будинок в якому проживають на праві спільно часткової власності сторони у справі. До будинку належить також земельна ділянка кадастровим номером 4610136900:06:004:0017, призначення якої земля житлової та громадської забудови, площею 0,0619 га. Співвласниками даної земельної ділянки, згідно відомостей з Державного земельного кадастру про земельну ділянку є: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Право власності спільне сумісне. ОСОБА_8 - батько позивача 1 та позивача 2, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті спадкоємницею за законом є відповідач 2 - ОСОБА_4 . Згідно договору дарування від 13 червня 2014 року ОСОБА_8 подарував позивачу 1 - ОСОБА_3 23/50 частки будинку АДРЕСА_1 , проте не визначив та не розпорядився часткою у земельній ділянці. Після смерті батька позивач 2 - ОСОБА_4 успадкувала 33/100 частки будинку з належними до нього господарськими спорудами, позначеними в плані «А-2» по АДРЕСА_1 . Загальна частка у будинку, яка належала батькові позивачів 1,2 ОСОБА_8 , згідно Висновку про визначення реальних часток в будинку між співвласниками за адресою АДРЕСА_1 , № 1/1992 від 04.03.2014 року становила 79/100 реальних часток. Відповідно до зазначеного висновку та витягу з реєстру права власності позивачу 3 - ОСОБА_5 належить 13/200 реальних часток, позивачу 4 - ОСОБА_6 - 9/100 реальних часток. Відповідачу ОСОБА_7 належить 11/200 реальних часток у будинку, проте остання не внесла відповідні відомості до Держаного реєстру речових прав. Земельна ділянка для обслуговування житлового будинку перейшла в спільну сумісну власність до співвласників будинку, згідно ухвали 5 сесії 5 скликання від 24.05.2007о. № 858 Львівської міської ради та перебуває у спільній сумісній власності. Після смерті батька позивач 2 звернулась до П?ятої Львівської державної нотаріально контори з заявою про прийняття спадщини та 22.01.2026 року отримала Свідоцтво про право на спадщину за законом на 33/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 з належними до нього господарськими спорудами. Позначеного в плані «А-2» по АДРЕСА_1 . Проте отримала відмову у видачі Свідоцтва про право на спадщину на частку в земельній ділянці, оскільки така частка не визначена. При поділі своєї частки у будинку ОСОБА_8 подарував частку позивачу 1, проте не розпорядився відповідною часткою у земельній ділянці. Оскільки земельна ділянка перебуває у спільній сумісній власності для визначення часток необхідна згода всіх співвласників, проте відповідач категорично відмовляється вчинити такий розподіл, у відповідності до часток у будинку, що передбачено законодавством України. Крім цього позивач 1 має право на визнання за нею права власності на 23/50 часток у земельній ділянці, оскільки ця частка відповідає частці у будинку. Оскільки визнання права власності є позовом майнового характеру позивач 1 звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інноваційна оцінка плюс» яким проведено оцінку земельної ділянки по АДРЕСА_1 та вартість якої становить 7 350 000 грн., а частка на яку позивач 1 просить визнати право власності становить 3 381 000 грн. Просить позовні вимоги задоволити.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 15.04.2026 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Представником відповідача 08.07.2026 року подано на адресу суду відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить п`ятьом співвласникам на праві спільної часткової власності. Відповідач є законним співвласником вказаного будинку та володіє: 5/48 його частини на підставі Договору дарування ВВО № 697206 від 16.11.2004. Частка відповідач в будинку є найменшою серед усіх співвласників. Земельна ділянка, на якій розташований цей будинок, має єдиний кадастровий номер: 4610136900:06:004:0017 призначення якої земля житлової та громадської забудови, площею 0,0619 та є цілісним об`єктом. Відповідач не є спадкоємцем. Позивачі просять визнати за ними право власності на конкретні частки (23/50, 33/100, 13/200, 9/100) земельної ділянки, аргументуючи це лише математичною пропорційністю до їх часток у будинку. Проте, позивач абсолютно не враховує фактичне розташування об`єктів інфраструктури на місцевості. На вказаній земельній ділянці розташовані об`єкти, які забезпечують життєдіяльність та обслуговування всього будинку і є неподільними за своєю суттю: єдиний спільний заїзд (прохід/проїзд), який є єдиним шляхом доступу для всіх п`яти співвласників до їхніх частин будинку. Технічна відмостка навколо житлового будинку, яка є невід`ємним конструктивним елементом будівлі, призначеним для захисту фундаменту від вологи та руйнування. Враховуючи, що відповідач володіє найменшою часткою у будинку, механічний розподіл площі земельної ділянки без виділення зон загального користування (заїзду та відмостки) призведе до того, що межі ділянок інших співвласників заблокують мені доступ до моїх вхідних дверей. Відповідач втратить фізичну можливість зайти до своєї оселі та здійснювати поточний чи аварійний ремонт своєї частини будинку (фундаменту, стін, даху).

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 02.09.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила такі задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засідання заперечила проти позовних вимог та просила відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився.

Заслухавши пояснення позивача і представника відповідача, оцінивши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині першій статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Отже, правом на отримання спадщини наділені особи, визначені цивільним законодавством чи заповітом, які дотримались процедури отримання такої спадщини.

Судом встановлено, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зроблено актовий запис №640, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

Згідно договору дарування 23/50 (двадцяти трьох п`ятдесятих) часток житлового будинку від 13.06.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шептицькою С.В., ОСОБА_8 (дарувальник) подарував , а ОСОБА_3 (обдаровувана) прийняла в дарунок 23/50 (двадцять три п`ятдесятих) частки, що становить 46 (сорок шість) відсотків усього будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В цілому житловий будинок розташований на земельній ділянці, цільове призначення якої обслуговування житлового будинку, площа 0,0619 га. Кадастровий номер земельної ділянки 4610136900:06:004:0017.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №22992608 від 13.06.2014 року, ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності володіє 23/50 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.01.2026 року, спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 є його донька ОСОБА_4 , в тому числі з урахуванням 2/3 (двох третіх) часток спадщини від яких відмовилися дружина померлого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та донька померлого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спадщина на яку видано свідоцтво складається з: 33/100 (тридцяти трьох сотих) часток житлового будинку АДРЕСА_2 . До будинку відносить земельна ділянка площею 0,0619 га, кадастровий номер земельної ділянки 4610136900:06:004:0017.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав від 22.01.2026 року, ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить 33/100 житлового будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 06.02.2026 року ОСОБА_5 належить 13/200 часток, ОСОБА_6 - 9/100 часток земельної ділянки, площею 0,0619, кадастровий номер - 4610136900:06:004:0017.

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №461401 від 10.07.2008 року, земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 належить: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 .

Як вбачається з договору дарування від 16.11.2004 року, ОСОБА_10 (дарувальник) подарувала, а ОСОБА_7 (обдаровувана) прийняла в дар 5/48 частин будинку АДРЕСА_1 .

ОСОБА_7 на праві спільної часткової власності належить 5/48 частини будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17.12.2004 року.

Державний нотаріус П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області Т.В. Бобеляк 03.04.2026 року відмовила ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину померлого ОСОБА_8 , оскільки земельна ділянка, площею 0,0619 га призначена для обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , приватизована на праві спільної сумісної власності на чотирьох осіб, в тому числі на померлого ОСОБА_8 , тобто без визначення частки кожного, а тому визначити склад спадкового майна, а саме яка частка земельної ділянки належала спадкодавцю неможливо.

Тобто, земельна ділянка, частки у якій просять визначити позивачі, то вона належить на праві спільної власності, крім померлому, також ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку та інформацією із земельного кадастру.

Відповідно до частин першої, другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина перша статті 368 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 336 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, сторони не позбавлені права звернутись один до одного з позовами про виділ частки із майна.

Отже, визнання права на частку в праві спільної сумісної власності є зміною правового режиму спільної власності, а не способом його виділу в натурі. Тому визнання права на частку в праві спільної власності допускається як виняток, коли неможливо провести реальний виділ спільного майна, у тому числі неподільного.

Слід зазначити, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності (постанова Верховного Суду від 21.05.2025 у справі № 404/1436/24).

Частиною першою статті 86 ЗК України в редакції на час спірних правовідносин передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Відповідно до статті 89 Земельного кодексу України у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку; г) співвласників багатоквартирного будинку. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 127/59/15 (провадження № 61-19366св18) зазначено, що нерухомий характер земельної ділянки зумовлює ту обставину, що виділення частки співвласника являє собою окремий випадок поділу спільної сумісної ділянки. Це випливає із закріпленого у частині п`ятій статті 89 ЗК України положення, згідно з яким поділ земельної ділянки, що є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом. Відхилення від рівності часток може мати місце при поділі за судовим рішенням земельної ділянки між співвласниками житлового будинку, під час якого буде встановлено, що конфігурація земельної ділянки або інші обставини не дають змоги забезпечити реальну рівність часток учасників спільної сумісної власності.

Відповідно до частини першої, другої статті 372 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно із ст. 120 Земельного кодексу України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Згідно висновку №1/1992 про визначення реальних часток в будинку між співвласниками від 04.03.2014 року, власниками будинку АДРЕСА_1 являються: мужик ОСОБА_11 43/144; ОСОБА_5 43/144; ОСОБА_6 43/144, ОСОБА_7 , 5/48.

Згідно роз`яснення, викладеного у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, тому відповідно до ст. 88 ЗК слід брати до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов`язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі.

Матеріали справи не містять відомостей на підтвердження фактичних обставин, що на момент набуття земельної ділянки у спільну сумісну власність сторонами було визначено чи ними було досягнуто угоди про певний порядок користування ними та відступлення від рівності часток.

Отже, при визначенні розміру частки земельної ділянки, яка підлягає поділу, підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 372 ЦК України про рівність часток кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності.

Зважаючи на відсутність між сторонами домовленості про інше, поділ земельних ділянок між співвласниками міг би здійснюватися з врахуванням рівності часток кожного.

Разом з тим, сторонами не доведено, що в результаті поділу кожна із сторін отримає у власність земельні ділянки не менші ніж ті, на яких розташоване нерухоме майно, та які необхідні для його обслуговування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і що до яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Беручи до уваги встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, їх достатність, суд приходить до переконання, що позивачами не представлено достатніх належних та допустимих доказів, які б підтверджували обставини, викладені в позовній заяві, в зв`язку з цим у задоволенні позову слід відмовити.

Представник позивача просить визначити, що частка у земельній ділянці з кадастровим номером 4610136900:06:004:0017, призначення якої для обслуговування житлового будинку, площею 0,0619 га, що розташована у АДРЕСА_1 , яка підлягає спадкуванню після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 становить 33/100.

Суд звертає увагу, що захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18); від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19); від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-28423св18); від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19); від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18 (провадження № 61-11210св19); від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19), від 16.06.2021 року у справі №570/997/19 (провадження №61-16257св20) викладено висновок про те, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.

Відповідно до Постанови КЦС ВС від 14 серпня 2024 року в справі № 522/3974/20, визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності є неналежним способом захисту з огляду на те, що вирішення судом питання про права померлої особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, суперечить законодавству, і тому обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Натомість належним способом захисту порушеного права позивача в такому випадку є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно) в порядку спадкування.

У постанові Верховного Суду у складі КЦС від 18 січня 2023 року у справі № 466/1403/20 зазначено, що «для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право. Відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України). З урахуванням зазначеного, Верховний Суд резюмує, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування. Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено Верховним Судом у постановах: від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18); від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19); від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-28423св18); від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19); від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18 (провадження № 61-11210св19); від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19), від 17 вересня 2024 року у справі № 307/2463/16-ц, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

За таких обставин суд, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, доходить до висновку наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України, оскільки суд прийняв рішення про відмову у задоволенні позову, судовий збір слід залишити на позивачами.

Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 141, 263 265, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

у задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , з участю третьої особи: П`ята Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності, визначення часток у спільній сумісній власності та спадковій масі відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26 жовтня 2026 року.

Суддя Ванівський Ю.М.